Рішення № 112139086, 30.06.2023, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/20085/21

н/п 2/953/898/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2023 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

за участю представника відповідача Богуцької В.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2021 в системі «Електронний суд» до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь останнього моральну шкоду в розмірі 1458624,02 грн., яка спричинена порушенням державою Україна його прав як людини внаслідок надмірної тривалості судового розгляду справи №635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку», закріпленого у статтях 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Харківським відділом поліції ГУ НП у Харківській області, за зверненням позивача із заявою від 12.11.2015р., було розпочато досудове розслідування кримінального провадження №1201522043004347 за фактом кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 125 КК України. 22.12.2015р. Прокурором Лісняк О.О. Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області було складено повідомлення про підозру відносно ОСОБА_2 , з якого вбачається, що 12.11.2015 роки зазначена особа нанесла позивачу тілесні ушкодження у дворі Харківського районного суду Харківської області. 26.01.2016 р. слідчим СВ Харківського ВП ГУНП в Харківській області складено повідомлення про завершення досудового розслідування кримінального провадження №12015220430004347 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого та перекваліфікованого на ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності). 27.01.2016р. слідчим СВ Харківського ВП ГУНП в Харківській області складено обвинувальний акт, який згідно ст. 291 КПК України був направлений для затвердження прокурору. 29.01.2016р. прокурором Ростовцевою Ю.А. Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №1201522043004347 був затверджений та за підписом керівника Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області А. Яковлевої, направлений до Харківського районного суду Харківської області. 01.02.2016р. обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №1201522043004347 надійшов до Харківського районного суду Харківської області та цього ж дня відповідно до здійснення авторозподілу судових проваджень, був отриманий головуючим суддею Полєхіним А.Ю. 05.02.2016р. ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області Полєхіна А.Ю. по справі №635/1118/16-к у кримінальному провадженні №1201522043004347 призначено підготовче судове засідання на 12.02.2016р. Також, позивачем було подано до Харківського районного суду Харківської області цивільний позов в межах кримінальної справи про стягнення зі ОСОБА_2 на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 223236 гривень. Станом на час подання даного цивільного позову, кримінальна справа №635/1118/16-к й досі розглядається в Харківському районному суді Харківської області, чергове судове засідання яке було призначено на 13.10.2021р. не було проведено з вини суду (відсутність електропостачання в будівлі суду). Дата чергового судового засідання станом на 22.10.2021 судом не призначена. За аналізом матеріалів досудового розслідування та подій кримінального правопорушення, яке відбулось стосовно позивача та кваліфіковано як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, наявні обставини: 1 обвинувачений, 1 потерпілий, показання свідки у кількості 5 осіб, наявний відеозапис подій та висновки експертиз. Окрім того, чинним законодавством подібні дії кваліфікуються як кримінальний проступок. Отже правомірним є висновок про відсутність підстав вважати зазначену справу значно ускладненою. Проте, розгляд справи відкладався 57 разів з різних підстав, при цьому найчастіше у зв`язку із: зайнятістю головуючого судді в розгляді інших справ; у зв`язку із неоднарозовим викликом, або неявкою свідків; у зв`язку із відсутністю обвинуваченого в судовому засіданні, приводом обвинуваченого; з підстав надання часу для ознайомлення із матеріалами справи захиснику обвинуваченого; у зв`язку із неодноразовою зміною групи прокурорів та необхідністю надання часу прокурору для ознайомлення із матеріалами кримінальної справи. Крім того, із призначених 57 судових засідань, перерви між судовими засіданнями тривали: понад місяць 11 разів; понад півтора місяці 11 разів; понад два місяці 8 разів. Вказане свідчить про штучне затягування судового процесу з боку державного судового органу. Також, протягом п`яти років слухання справи, а саме 05.09.2018р. було змінено головуючого суддю ОСОБА_3 , у зв`язку із звільнення останнього з посади, справу передано для одноособового розгляду судді Бобко Т.В. Тобто, кримінальна справа №635/1118/16-к щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 , а саме у зв`язку із умисним нанесенням легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності (ч.2 ст. 125 КК України), розглядається Харківським районним судом Харківської області з 05.02.2016р. по теперішній час, тобто понад п`ять з половиною років. Вказане, свідчить про допущення державним судовим органом надмірної тривалості судового процесу розгляду кримінальної справи №635/1118/16-к, що не відповідає принципу «розумного строку» (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»), у зв`язку із чим порушені права позивача як людини на ефективний судових захист в національному органі внаслідок чого мені спричинена моральна шкода. Позивач зазнав, та продовжує зазнавати душевних страждань, адже особа, яка здійснила кримінальне правопорушення відносного позивача, й досі не зазнала відповідного покарання в міру своєї вини та внаслідок затягування судового процесу в силу ст. 49 КК України винна особа буде звільнена від кримінальної відповідальності, тривала судова тяганина порушує мій звичайний уклад життя, позивач змушений прикладати значних зусиль для верховенства права у справі, їздити в інший населений пункт з міста в якому мешкає. Держава Україна несе за це відповідальність. У зв`язку із вищевикладеним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом щодо стягнення завданої йому моральної шкоди з держави Україна.

Від представника відповідача Міністерства юстиції України на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем по дійсній справі, та позивачем не доведено наявності вини відповідача у спричиненні моральної шкоди, та не надано суду належних доказів того чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду саме на таку суму, та з чого він при цьому виходив, якими доказами це

підтверджується, а також інші обставини, що значення для вирішення цієї вимоги.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якому він зазначив, що встановлення належності відповідачів й обгрунтування позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, та зазначив, що практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди.

Від представника відповідача ДКС України надійшли до суду письмові пояснення, в яких він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду можуть бути усунуті лише у межах відповідної справи, в якій такі порушення були допущені. В той же час, безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом може бути наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, керуючись ст. 106 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів». Підстави для стягнення шкоди з Держави в даному випадку відсутні, та розмір шкоди визначений за допомогою методики, що є неприпустимим. Позивачем не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження йому моральної шкоди, та не надано належних доказів понесених моральних втрат. Також не наведено жодного факту порушення прав та інтересів позивача з боку ДКС України, не можна покладати відповідальність за дії інших органів державної влади та обов`язок по стягненню коштів на неї. Розмір витрат на правничу допомогу взагалі не підтверджений ніякими доказами по справі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити, та зазначив, що кримінальна справа №635/1118/16-к з листопада 2021 року взагалі не розглядається, що свідчить про свідоме затягування розгляду справи з боку держави Україна та наявність системного порушення його прав як людини.

Представник відповідача МЮ України Богуцька В.В. в судовому засіданні зазначила, що МЮ України є неналежним відповідачем по дійсній справі, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову.

Представник відповідача ДКС України в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.

25.10.2021 вказана позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зубу Г.А.

13.12.2021 здійснено електронний запит до Реєстру територіальної громади м. Харкова для встановлення місцеперебування позивача.

Ухвалою судді від 28.12.2021 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.02.2022 по справі призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» МЮ України, та провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 17.01.2023 відновлено провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 15.02.2023 в задоволенні клопотання позивача про призначення судової психологічної експертизи по справі відмовлено.

Ухвалою суду від 12.05.2023 закрито підготовче провадження по вказаній справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Судом встановлено, шо 01.02.2016 до Харківського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України (справа №635/1118/16-к, н/п 1-кп/635/1/2023), де позивач по справі є потерпілим.

На даний час вказане кримінальне провадження не розглянуто, що спричинило позивачу моральну шкоду.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи у цивільній справі №953/20085/21 від 06.04.2023 №6110/23-61 складеного Київським НДІСЕ МЮ України за замовленням позивача, ситуація, що є предметом позову (порушення державою Україна прав ОСОБА_1 як людини внаслідок надмірної тривалості судового розгляду справи №635/1118/16-к за умов визнання цього факту судом) є психотравмувальною для ОСОБА_1 , та останньому завдані страждання (моральна шкода), має місце суттєвий психотравмувальний вплив. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої моральної шкоди ОСОБА_1 складатиме 288 мінімальних заробітних плат, що установлені на момент розгляду справи судом.

За вказаних обстави, підставою для звернення до суду з вказаним позовом є стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок надмірної тривалості розгляду кримінального провадження судом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст.56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.1176ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Також положеннями ст.1174ЦК України передбачено , що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду потрібна наявність незаконного рішення, дії

чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167,1174 ЦК України.

Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається саме на позивача. Відсутність однієї зі складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження №61-21982св19), від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK», заяви № 33985/96 і № 33986/96; від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey», заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першоїстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02).

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ зазначив, що вирішальним питанням при

оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Відповідно до статті 6 Конвенція кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France»; $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

У справі «Скордіно проти Італії» ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії вимагають таке: позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 195); призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 198); процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії» №36813/97, п. 200); норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, п. 201); розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів слід зробити висновок про те, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження №14-514цс19 (пункт 63)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Таким чином, належними відповідачами у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього відсутність обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на

іншій особі - належному відповідачеві.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення моральної шкоди за тривалий розгляд справи судом, а відповідачем зазначено МЮ України, яке в даному випадку не може відповідати за дії Харківського районного суду Харківської області або Полтавського районного суду Полтавської області щодо здійснення ними правосуддя.

Ураховуючи викладене, та враховуючи, шо позивачем не пред`явлено позовних вимог до відповідного суду, клопотання про залучення його до участі у справі, як співвідповідача не заявлено зі сторони позивача, тому позов не підлягає задоволенню, оскільки не залучено належного співвідповідача, що є самостійною правовою підставою для відмови в його задоволенні.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 76, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач Міністерство юстиції України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622.

Відповідач - Державна казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст рішення виготовлено 11 липня 2023 року.

Суддя Г.А. ЗУБ