Вирок № 112127002, 11.07.2023, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/1433/23

Провадження № 1-кп/229/975/2023

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 р. Дружківський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі спеціального судового провадження в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 2202050000003685 від 19 серпня 2022 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Світлодарськ міста Дебальцеве Донецької області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, раніше не судимої, документованої паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданий Дебальцівським МВ ГУМВС України в Донецькій області від 11 серпня 2011 року,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на російська федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.

Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.

Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії рф на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.

Наведені вище факти розв`язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_5 .

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів рф «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту ЗС рф, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту рф на використання ЗС рф на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення, у складі рф нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон рф № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону рф № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.

Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, рф утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади рф, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади рф та недопущення контролю України над цією територією.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України

№ 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Реакцією на такі дії російської федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України російської федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року Президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил рф за межами рф, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 05 годині Президент російської федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

У подальшому, Збройними силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і ЗС рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями рф здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжено Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/22 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року - востаннє з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями російської федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.

Зокрема, починаючи з 24 травня 2022 року до цього часу, російською федерацією тимчасово окуповано територію м. Світлодарськ Бахмутського району, Донецької області.

При цьому, представники підконтрольних російській федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Світлодарськ Бахмутського району, Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів, є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу російської федерації.

Так, у громадянки України ОСОБА_5 , з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу російської федерації, будучи обізнаною про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання рф поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, виник умисел на співпрацю з представниками держави агресора.

Після 13 липня 2022 року, громадянка України ОСОБА_5 перебуваючи на тимчасово окупованій території - в м. Світлодарськ, Бахмутського району, Донецької області, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, надала згоду і добровільно була призначена на так звану посаду «исполняющего обязанности начальника общего отдела администрации города Светлодарска донецкой народной республики», тобто зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Згідно зі штатним розкладом на ОСОБА_5 , як на в.о. начальника загального відділу покладались наступні обов`язки:

-виконувати вказівки керівника незаконно створеної адміністрації м. Світлодарська;

-брати участь у зібраннях, нарадах та інших публічних заходах, на яких публічно підтримувати окупаційну владу та російську федерацію;

-організовувати єдину систему діловодства в адміністрації;

-контролювати виконанням законів, указів, доручень голови адміністрації;

-організовувати розгляд звернень громадян, вживати заходів до своєчасного вирішення поставлених у них питань, організовувати перевірки стану цієї роботи в органах місцевого самоврядування;

-організовувати проведення нарад, що проводяться в адміністрації;

Отже, громадянка України ОСОБА_5 , у період часу з 13 липня 2022 року до теперішнього часу, перебуваючи на вказаній посаді, виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації російської федерації, а саме в так званому «общем отделе администрации города Светлодарска донецкой народной республики» в окуповамому м. Світлодарськ, Бахмутського району, Донецької області.

Таким чином, дії ОСОБА_5 , кваліфікавані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Відповідно ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає або повинна була знати про розпочате щодо неї кримінального провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 03 травня 2023 року прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту (а.с. 73-74) та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого.

У зв`язку з цим обвинувачена ОСОБА_5 не була допитана судом в якості обвинуваченої по суті пред`явленого їй обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Обвинувачена ОСОБА_5 , будучи обізнаною або яка повинна була бути обізнаною, що стосовно неї розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явилася, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр» (а.с. 28, 40, 75), на сайті суду (а.с. 28) та на сайті Офісу Генерального прокурора (а.с. 169).

Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами, а саме:

- витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22022050000003685 від 19 серпня 2022 року (а.с. 84-85), який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування з відповідною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення (а.с. 84-85); Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало повідомлення про виявлення кримінального правопорушення з додатком у вигляді рапорту Бахмутського РВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполі Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо неправомірних дій з боку громадянки України ОСОБА_5 , які полягали у тому, що остання добровільно надала згоду окупаційній владі щодо добровільної участі у незаконно створених органах влади на тимчасово окупованій території м. Світлодарськ Бахмутського району Донецької області та приступила до виконання своїх посадових обов`язків на посаді виконуючої обов`язків керівника загального відділу адміністрації м. Світлодарська т.зв. «ДНР», що підтверджується інформацією у всесвітній інформаційно-телекомунікаційній мережі Інтернет, оперативно отриманою інформацією, а саме: довідкою «справка ОСОБА_6 ; должность - «исполняющий обязанности начальника общего отдела администрации Светлодарска», поясненнями мешканців Бахмутського району ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 92-97) ;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 вересня 2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_5 на фото під № 1 за кольором та довжиною волосся, овалом обличчя, формою носа, високим чолом і зазначила, що знає її як виконуючу обов`язки керівника загального відділу Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області та з якою неодноразово спілкувалася під час своєї трудової діяльності, також зазначила, що ОСОБА_5 на даний час займає посаду виконуючої обов`язків керівника загального відділу адміністрації м. Світлодарська т.зв. «ДНР»(а.с. 98-101);

- протоколом огляду інтернет сторінки від 07 вересня 2022 року, складеним старшим оперуповноваженим Бахмутського РВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, згідно якого оглянуто за участю свідка ОСОБА_9 інформацію у месенджері «Телеграм», а саме на каналі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який розміщений за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 . При огляді виявлено відеозображення під назвою «Провел внутренее аппаратное совещание в администрации города Светлодарск, а заодно и учебу аппарата которая давно назрела. Учимся бежать на высоких скростях вместе». Під час огляду встановлено, що на вказаному відео голова адміністрації м. Дебальцеве т.зв. «ДНР» ОСОБА_10 разом з главою адміністрації м. Світлодарськ ОСОБА_12 т.зв. «ДНР» проводять нараду в адміністрації окупованого рф міста Світлодарськ з співробітниками вказаної незаконної адміністрації, на якому і присутня ОСОБА_5 , яку впізнала свідок ОСОБА_9 , яка їй відома, як виконуюча обов`язки керівника загального відділу Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області. Сторінки телеграм-каналу заархівовано і збережено на СD-R диск, який є додатком до протоколу огляду (а.с. 102-104);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03 вересня 2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_5 на фото під № 1 за овалом обличчя, зачіскою, розрізом очей, формою носу і зазначила, що знає її як виконуючу обов`язки керівника загального відділу Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області та з якою неодноразово спілкувалася під час своєї трудової діяльності, також зазначила, що ОСОБА_5 на даний час займає посаду виконуючої обов`язків керівника загального відділу адміністрації м. Світлодарська т.зв. «ДНР»(а.с. 106-109);

- протоколом огляду інтернет сторінки від 03 вересня 2022 року, складеним старшим оперуповноваженим Бахмутського РВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, згідно якого оглянуто за участю свідка ОСОБА_11 Інтернет-ресурси з відповідними скріншотами, які додаються до протоколу огляду по мірі ознайомлення з інформацією, а саме у мережі телеграм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » розміщено пост, який підтверджує причесність ОСОБА_5 до окупаційної адміністрації м. Світлодарськ т.зв. «ДНР». При огляді виявлено відеозображення під назвою «Провел внутренее аппаратное совещание в администрации города Светлодарск, а заодно и учебу аппарата которая давно назрела. Учимся бежать на высоких скростях вместе». Під час огляду встановлено, що на вказаному відео голова адміністрації м. Дебальцеве т.зв. «ДНР» ОСОБА_10 разом з главою адміністрації м. Світлодарськ ОСОБА_12 т.зв. «ДНР» проводять нараду в адміністрації окупованого рф міста Світлодарськ з співробітниками вказаної незаконної адміністрації, на якому і присутня ОСОБА_5 , яку впізнала свідок ОСОБА_11 , яка їй відома, як за часи роботи в Світлодарській адміністрації, також свідок ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_5 й в інших постах, які розміщені в телеграм-каналах, які підтверджують причесність ОСОБА_5 до окупаційної адміністрації м. Світлодарськ т.зв. «ДНР». Сторінки телеграм-каналу заархівовано і збережено на СD-R диск, який є додатком до протоколу огляду (а.с. 110-117);

- протоколом огляду від 12 січня 2023 року, складеним старшим слідчим в ОВС СВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, згідно якого оглянуто публікацію з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 от 26.05.2022 года», яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_6 на сайті за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_7 . На вказаному сайті розміщено так званий указ № 236 від 26 травня 2022 року так званого «главы донецкой народной республики» про створення так званої адміністрації м. Світлодарська. Проведено огляд публікації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 от 20.06.2022 года», яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_8 на сайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 . На вказаному сайті розміщено так званий указ № 302 від 20 червня 2022 року так званого «главы донецкой народной республики» про голову міста Світлодарська. Вищезазначене заархівовано і збережено на DVD диск, який є додатком до протоколу огляду, а також додатки у вигляді роздруківок так званих указів на 3 аркушах (а.с. 118-129);

- протоколом огляду від 18 січня 2023 року , складеним старшим оперуповноваженим Бахмутського РВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, згідно якого здійснено вхід до соціальної мережі «Вконтакте», а саме до групи під назвою «Типичная Ясиноватая», де було виявлено «Протокол № 15 аппаратного совещания главы администрации города Светлодарска с руководителями отделов и секторов администрации. 14.11.2022 г. Светлодарска». Вказаний протокол був підготовлений та засвідчений підписом ОСОБА_12 та ОСОБА_5 , також знайдено лист на адресу в.о. міністра зв`язку Донецької Народної Республіки ОСОБА_13 від голови адміністрації м. Світлодарськ ОСОБА_12 , який підготувала ОСОБА_5 , «Протокол № 2 расширенного аппаратного совещания при главе администрации города Светлодарска. 29.11.2022 г. Светлодарск», в якому ОСОБА_5 зазначена як секретар, а також як керівник із загального відділу адміністрації, наказ о прийомі на державну цивільну службу ОСОБА_5 на посаду виконувача обов`язків начальника загального відділу адміністрації м. Світлодарськ. Вищезазначене заархівовано і збережено на DVD диск, який є додатком № 2 до протоколу огляду, а також додатки № 1 у вигляді фотозображень (а.с. 130-157);

- показаннями допитаної у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що ОСОБА_5 вона знає особисто з 2016 року, коли вони разом проходили конкурс на зайняття вакантних посад в адміністрації Світлодарської мської ради. Спочатку ОСОБА_5 займала посаду спеціаліста загального відділу Світлодарської міської ради, потім в.о. начальника загального відділу Світлодарської ВЦА. Останній раз свідок бачила ОСОБА_5 24.02.2022 року, коли здавала документи в ВЦА, а та їх у неї приймала. Після погіршення обстановки свідок разом з іншими працівниками прийняли рішення виїхати з м. Світлодарська в Україну, але ОСОБА_5 залишилась на тимчасово окупованій території м. Світлодарська, де займає посаду «начальника общего отдела Светлодарской администрации ДНР», тобто співпрацює з окупантами. Дана інформація свідкові відома з публікацій в мережі Інтернет, в тому числі з публікацій окупантів. Зі свідком під час досудового розслідування проводився огляд вказаних публікацій (фото, відео), на яких вона чітко впізнала ОСОБА_5 . Зокрема, оглядалася публікація якогось засідання в актовій залі, в кабінеті так званого керівника ворожої адміністрації м. Світлодарська, де була присутня ОСОБА_5 , яка щось нотувала в блокноті. Як начальник загального відділу, ОСОБА_5 має певні права та обов`язки: прийом громадян, реєстрація кореспонденції, листування з громадянами, підприємствами та організаціями тощо. Жодних причин обмовлювати ОСОБА_5 у свідка немає, неприязні відносини між ними відсутні;

- показаннями допитаної у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 , яка пояснила, що ОСОБА_5 вона знає особисто з 2017-2018 року. На той час свідок працювала заступником начальника відділу освіти Світлодарської міської ради, а ОСОБА_5 - спеціалістом загального відділу, між ними були нормальні ділові відносини. Останній раз свідок бачила ОСОБА_5 у жовтні 2021 року. Восени-влітку 2023 року свідок бачила ОСОБА_5 в мережі Інтернет на сайтах так званої «администрации г. Светлодарска ДНР». З травня 2022 року ОСОБА_5 працює у вказаній псевдо адміністрації та співпрацює з окупантами, її посада свідкові невідома. Зі свідком під час досудового розслідування проводився огляд вказаних сайтів (фото, відео), на яких вона чітко впізнала ОСОБА_5 . Зокрема, оглядався сайт з публікацією якогось засідання в актовій залі захопленої окупантами будівлі Світлодарської міської ради, в кабінеті так званого керівника ворожої адміністрації м. Світлодарська, де була присутня особисто ОСОБА_5 . Раніше ОСОБА_5 займала посаду начальника загального відділу Світлодарської ВЦА, вона вела вхідну та вихідну документацію, прийом громадян, проведення консультацій тощо. Жодних причин обмовлювати ОСОБА_5 у свідка немає, неприязні відносини між ними відсутні;

- постановою старшого слідчого ОВС слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01 лютого 2023 року, ОСОБА_5 оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук (а.с. 175-176);

- ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року, ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с. 177-178);

- ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року, на майно ОСОБА_5 накладено арешт, а саме на квартиру загальною площею (кв.м.) 60, 8, житлова площа (кв.м.) 35, 4, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 179);

- ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2023 року, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022050000003685, про яке 19 серпня 2022 року внесені до ЄРДР відносно ОСОБА_5 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, пердбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України (а.с. 180-183).

Судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченої:

- довідка № 4/541 від 26 жовтня 2022 року, відповідно до якої ОСОБА_5 на диспансерному обліку у лікаря-нарколога КНП «МЦПЛ м. Краматорськ» у місті Слов`янськ не перебуває, за медичною допомогою не зверталася (а.с. 196);

- довідка № 10-19012023/14210 станом на 19 січня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності не притягувалась (а.с. 208);

- довідка КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» № 743 від 26 жовтня 2022 року, згідно з якою ОСОБА_5 послугу надання психіатричної допомоги у психіатричних закладах підконтрольних Україні не отримувала (а.с. 197);

- розпорядження керівника Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації № 53 від 24 вересня 2021 року, яким ОСОБА_5 було призначено на посаду виконуючого обов`язки начальника загального відділу Світлодарської міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області з 10 жовтня 2021 року (а.с. 198-199);

- характеристика начальника Світлодарської міської військової адміністрації Бахмутського району, якою ОСОБА_5 надано позитивну характеристику, як працівнику, між тим, було зазначено, що попри дотримання ОСОБА_5 виконавської дисципліни, під час окупації збройними формуваннями держави агресора міста Світлодарськ, вона відмовилась евакуюватися разом з установою та залишилась на тимчасово-окупованій території (а.с. 203).

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Так, свідки впізнали ОСОБА_5 як під час проведення слідчої дії - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та огляду Інтернет-ресурсів, їх показання, надані в суді, були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинувачену у інкримінованого їй злочині.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.

Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що дії ОСОБА_5 , яка є громадянкою України, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, кваліфіковані вірно.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачена була осудна в розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії тяжкого злочину.

Обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченій, судом не встановлено.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, також не встановлено.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачена вчинила даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у сприянні окупаційної влади держави-агресора, з метою її перевиховання та упередження скоєння злочинів в подальшому, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк, встановлений санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України, з додатковим покаранням.

При цьому, визначаючи розмір призначеного покарання, суд враховує той факт, що обвинувачена ОСОБА_5 як громадянка України, вчинила тяжкий злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинила цей злочин умисно з прямим умислом, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої не можливе без реального відбування покарання.

Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 , не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.

Підстави для застосування положень ст. 75 КК України також відсутні.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Оскільки ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року (справа № 201/1309/23) ОСОБА_5 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року на майно ОСОБА_5 (справа № 201/1506/23), а саме: квартиру загальною площею (кв.м.) 60, 8, житлова площа (кв.м.) 35, АДРЕСА_2 , з огляду на призначення їй додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, слід залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного їй майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.

Процесуальні витрати на залучення експертів відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна на користь держави, та позбавленням права обіймати посади в органах державної влади? державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 15 (п`ятнадцять) років.

ОСОБА_5 початок строку відбування покарання обраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з дня фактичного її затримання.

ОСОБА_5 залишити незмінним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади? державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року на майно ОСОБА_5 (справа № 201/1506/23), - залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного їй майна на користь держави.

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя ОСОБА_1