Рішення № 112117310, 11.07.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2023 р. Справа № 917/698/23

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум плюс", вул. Половки, буд. 64-В, кімната 2, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 43907660

до Фізичної особи-підприємця Ніколенко Василя Вікторовича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Петролеум плюс" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою від 14.04.2023 року (вх. № 745/23 від 28.04.2023 року) до Фізичної особи-підприємця Ніколенко Василя Вікторовича про стягнення 164 552,02 грн основної заборгованості, 93 709,54 грн пені, 7 919,74 грн 3% річних та 57 694,15 грн інфляційних витрат за Договором поставки нафтопродуктів № 1 від 01.02.2021 року.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 року даний позов був переданий на розгляд судді Білоусову С.М.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 02.05.2023 року залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум плюс" без руху та встановлено 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Після усунення обставин, які стали підставою для залишення позову без руху, ухвалою суду від 08.05.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/698/23, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Пунктом 3 ухвали суду про відкриття провадження у даній справі було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали.

Відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про покладені на нього обов`язки, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення - ухвали суду від 08.05.2023 року (вх. № 3489 від 22.05.2023 року).

Проте, відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, відзив на позовну заяву чи то будь-які інші заяви чи клопотання суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс", як Постачальником, та Фізичною особою-підприємцем Ніколенко Василем Вікторовичем, як Покупцем, був укладений Договір поставки нафтопродуктів № 1 від 01.02.2021 (далі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти й оплатити нафтопродукти, іменовані далі Товар, відповідно до умов цього Договору (п. 1.1 Договору).

За п. 3.1 Договору, Товар поставляється Покупцеві партіями на підставі погодженої заявки на умовах EXW (естакада наливу), DDP (пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці на вивантаження Товару).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору, ціна Товару встановлюється на умовах, передбачених у п. 3.1 Договору й узгоджується сторонами в рахунку-фактурі до цього Договору. Покупець зобов`язується здійснити 100% передоплату за Товар або оплачує вартість поставленого Товару в перебігу терміну 5 банківських днів з моменту підписання накладних про їх отримання Покупцем.

Згідно п. 9.1 Договору, він набуває чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до його повного проведення.

На виконання умов укладеного Договору позивач поставив відповідачу Товар (паливо дизельне), що підтверджується видатковою накладної № 462 від 16.08.2021 на суму 68 249,99 грн (з ПДВ) та видатковою накладною № 521 від 02.09.2021 на суму 117 552,02 грн (з ПДВ).

Відповідач у визначені договором строки оплату за товар не здійснив, тому 09.05.2022 позивачем була направлена вимога про погашення заборгованості.

11.05.2022 року відповідачем надана відповідь де останній визнає факт існування заборгованості з гарантуванням її оплати частинами до 30.11.2022 року.

Після цього, відповідачем було частково сплачено за товар грошові кошти в сумі 21 249,99 грн, що отриманий ним згідно видаткової накладної № 462 від 16.08.2021 року на загальну суму 68 249,99 грн.

Враховуючи часткове виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати отриманого Товару та із посиланням на п. 6.4 Договору позивач заявив до стягнення з відповідача 164 552,02 грн основної заборгованості, 93 709,54 грн пені, 7 919,74 грн 3% річних та 57 694,15 грн інфляційних витрат .

07.07.2023 року від позивача надійшла заява, де останній повідомив, що під час розгляду справи платіжною інструкцією № 501 від 30.05.2023 відповідачем сплачено основну заборгованість в розмірі 164 552,02 грн.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до долучених до матеріалів справи видаткових накладних на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 185 802,01 грн.

Як встановлено судом, відповідачем було частково сплачено за товар (платіжна інструкція № 354 від 23.05.2022 на суму 20 000,00 грн та № 370 від 28.07.2022 на суму 10 000,00 грн), що отриманий згідно видаткової накладної № 462 від 16.08.2021 на загальну суму 68 249,99 грн. За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що порядок здійснення розрахунків згідно Договору протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати поставки товару та підписання видаткової накладної.

Таким чином, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.

Під час розгляду справи відповідачем було сплачено основну заборгованість в розмірі 164 552,02 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 501 від 30.05.2023 року.

Враховуючи те, що предмет спору в частині основної заборгованості в розмірі 164 552,02 грн відсутній, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

За п. 6.4 Договору, у випадку несплати або несвоєчасної оплати вартості Товару в строк, обговорений в Договорі, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми неоплаченого або несвоєчасно оплаченого Товару.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

П. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 93 709,54 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 25.08.2021 по 13.04.2023 (на суму 47 000,00 грн) та період з 10.09.2021 по 13.04.2023 (на суму 117 552,02) - розрахунок пені доданий до позовної заяви.

Під час перевірки наданого позивачем розрахунку встановлено, що він здійснений без урахування вимог статті 232, 253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу та закінчення строку при визначенні періоду прострочки у виконанні зобов`язань з оплати товару.

Зокрема, позивачем не враховано, що згідно зі ч. 6 ст. 232 та ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договором не передбачено продовження строку для нарахування штрафних санкцій більше ніж 6 місяців.

За результатом здійсненого судом перерахунку, пеня що підлягає стягненню з відповідача, в межах шестимісячного строку, становить 16 697,04 грн. Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач заявив до стягнення 7 919,74 грн 3% річних та 57 694,15 грн інфляційних витрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що розмір позовних вимог в цій частині не перевищує розрахований судом, тому підлягає задоволенню повністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені частково, суд приходить до висновку, що на відповідача слід покласти судовий збір у розмірі 1 281,75 грн.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ч. 1 ст. 231, ст. ст. 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ніколенко Василя Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум плюс" (вул. Половки, буд. 64-В, кімната 2, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 43907660) 16 697,04 грн пені, 7 919,74 грн 3% річних, 57 694,15 грн інфляційних витрат за Договором поставки нафтопродуктів № 1 від 01.02.2021 року та 1 281,75 грн. судового збору .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. В частині стягнення 164 552,02 грн основної заборгованості - закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Білоусов С. М.