Рішення № 112117222, 29.06.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/852/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Босовій Ю.С.,

розглянувши справу № 916/852/23

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 11; код ЄДРПОУ ВП 38728549)

до відповідача: Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539)

про стягнення 4 350 942,62 грн;

представники сторін:

від позивача Донченко Н.С. (в режимі відеоконференції),

від відповідача Федоренко Т.А. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення 4 350 942,62 грн.. з яких 3220697,44грн. основного боргу, 605915,51 грн. пені, 49366,79грн. 3% річних, 474962,88грн. інфляційних.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання між сторонами 23.12.2021 договору про забезпечення доступу Портового оператора до причалу(ів) № 86-П-АМПУ-21, виставлення відповідачу для оплати рахунків які повинні були бути оплаченими протягом 20-ти банківських днів, підписання сторонами актів виконаних робіт, невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати, визнання відповідачем заборгованості листом від 23.09.2022 № 1289, нарахування пені відповідно до умов договору (пункт 6.4), нарахування інфляційних та 3% річних відповідно до ч.2 ст.615 Цивільного Кодексу України за прострочку оплати, вжиття позивачем заходів для досудового врегулювання спору.

Ухвалою від 06.03.2023 було відкрито провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.04.2023.

15.03.2023 позивач надав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду. Ухвалою від 16.03.2023 клопотання позивача судом задоволено.

03.04.2023 суд отримав відповідь на позовну заяву, в якій відповідач не наводить заперечень щодо суми основного боргу, але просить зменшити розмір штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних на 90%. В якості обґрунтування посилається на своє скрутне економічне становище, яке склалося внаслідок негативних тенденцій на світовому ринку азотних добрив та на ринку природного газу України, стратегічне значення підприємства для економіки і безпеки держави, неповернення з державного бюджету України надмірно сплаченого податку на прибуток, понесення витрат на забезпечення екологічної безпеки, зупинення виробництва аміаку та карбаміду, віднесенням підприємства до державного сектору економіки, наявність у суду повноважень зменшити розмір заявлених до стягнення пені , інфляційних та відсотків річних, відсутність збитків у позивача, необхідність дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, а також на інші зазначені у відповіді на відзив обставини.

05.04.2023 протокольною ухвалою судове засідання було відкладено на 03.05.2023 з встановленням позивачу строку для надання відповіді на відзив до 20.04.2023 .

20.04.2023 суд отримав від позивача відповідь на відзив (а.с. 5861 т.2), в якій він не погодився з доводами відповідача щодо зменшення заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних. Вказує на наявність у позивача права отримати заявлені суми у повному обсязі, на відсутність виняткових обставин для їх зменшення, необхідність врахування майнового стану не лише відповідача, а й позивача, дотримання балансу інтересів сторін, намагання відповідача уникнути відповідальності за невиконання зобов`язань, відсутність форс-мажорних обставин, наявність несплаченого основного боргу, незначний розмір пені порівняно з заборгованістю відповідача, наявність більшості прострочених рахунків за період до початку військової агресії, пов`язаність підприємницької діяльності з певними ризиками, а також на інші зазначені у відповіді на відзив обставини як на підставу для відмови у зменшенні заявлених до стягнення сум.

01.05.2023 суд отримав від відповідача заперечення на відповідь на відзив, в яких він повторно та більш детально обґрунтовує необхідність зменшення штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних (а.с.65-67 т.2).

Протокольною ухвалою від 03.05.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 05.06.2023.

Протокольною ухвалою від 05.06.2023 розгляд справи по суті після заслуховування вступних промов та часткового дослідження доказів було відкладено на 29.06.2023.

29.06.2023 після закінчення дослідження доказів, заслуховування промов сторін в судових дебатах та виходу до нарадчої кімнати, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Між сторонами 23.12.2021 був підписаний договір № 86-П-АМПУ-21 про забезпечення доступу Портового оператора до причалу(ів), відповідно до п.1.1 якого позивач зобов`язався забезпечити доступ відповідача до причалів № 1-4 Південної філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний), що перебуває у господарському віданні Адміністрації для проведення відповідачем вантажно-розвантажувальних роботи, а відповідач зобов`язується сплатити Адміністрації плату за надані послуги.

Пунктом 2.3.15 договору сторони передбачили обов`язок відповідача здійснювати оплату наданої позивачем послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, що підтверджується наданими до матеріалів справи Актами про надання послуг, №А10043 від 29.01.2022 на суму 450364,13 грн. (а.с. 125 т.1), №А10057 від 04.02.2022 на суму 186568,42 грн. (а.с. 128 т.1), №А10058 від 04.02.2022 на суму 288280,39 грн. (а.с. 130 т.1), №А10059 від 05.02.2022 на суму 151587,22 грн. (а.с. 132 т.1), №А10060 від 11.02.2022 на суму 395406,58 грн. (а.с. 135 т.1), №А10061 від 15.02.2022 на суму 380092,86 грн. (а.с. 137 т.1), №А10062 від 15.02.2022 на суму 378946,76 грн. (а.с. 139 т.1), №А10065 від 17.02.2022 на суму 477394,86 грн. (а.с. 142 т.1), №А10069 від 18.02.2022 на суму 155639,36 грн. (а.с. 145 т.1), №А10071 від 22.02.2022 на суму 356416,86 грн. (а.с. 147 т.1), №А10140 від 30.11.2022 на суму 257224,12 грн. (а.с. 162 т.1), №А10141 від 01.12.2022 на суму 176811,08 грн. (а.с. 164 т.1), які підписані обома сторонами та не заперечуються відповідачем, а також виставлені відповідні рахунки, дати яких співпадають з датами актів.

У п.3.4 договору сторони встановили, що оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів відповідачем на рахунок позивача протягом 20-ти банківських днів з дати виставлення позивачем рахунку на оплату послуг.

Таким чином, позивач свої обов`язки виконав належним чином, тоді як відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати належним чином не виконав, оплату здійснив лише за актами №А10140 від 30.11.2022 на суму 257224,12 грн. та №А10141 від 01.12.2022 на суму 176811,08 грн. (а.с. 164 т.1) і з порушенням передбачених договором строків оплати.

Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порушення наведених вище норм закону, а також умов договору, відповідач свої зобов`язання щодо оплати належним чином не виконав, в зв`язку з чим на момент подачі позову склалась заборгованість у розмірі 3220697,44 грн. основного боргу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 3220697,44 грн. основного боргу суд вважає обґрунтованими, доведеними наявними доказами та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.6.4 договору у разі порушення відповідачем строків оплати, вказаних у цьому договорі, стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Позивачем відповідно до умов договору нараховано та заявлено до стягнення 605915,51 грн. пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (а.с.9-10 т.1), суд вважає його арифметично вірним та таким, що ґрунтується на умовах договору.

Разом з цим, з урахуванням заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне. Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зазначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З формулювання вказаних норм вбачається, що вони не носять імперативний характер, а застосовуються за наявності певних умов на розсуд суду в рамках дискреційних повноважень суду. Слід зазначити, що вказані норми не містять чіткого переліку виняткових обставин, за наявності яких суд може зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, а тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, реалізація якого залежить від наявності або відсутності певних обставин, на які сторони посилаються в якості обґрунтування необхідності такого зменшення, або які наводять в якості заперечень.

Вирішуючи таке клопотання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Крім того, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч.2 ст.216 ГК України). Так, згідно з ч.ч.1, 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, , що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. Проте, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені законодавством щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням установлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Акціонерне товариство "Одеський припортовий завод" є державним підприємством хімічної галузі України, яке спеціалізується на виробництві аміаку, карбаміду, рідкого азоту, діоксиду вуглецю і рідкого кисню. Загальновідомим є та обставина, що ця продукція, яка виробляється заводом, експортувалась у десятки країн світу, що наразі стало практично неможливим внаслідок військової агресії та блокування морських портів України.

З урахуванням викладеного, враховуючи наявність у суду дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, а також з неприпустимості як перетворення неустойки на непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, так і знецінення її як засобу відповідальності спрямованого на забезпечення виконання зобов`язань, суд вважає за необхідне зменшення розмір пені з 605915,51 грн. до 302957,76грн.

Суд вважає, що стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, тоді як стягнення пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Суд також приймає до уваги відсутність доказів того, що порушення виконання зобов`язань за договором завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Позивачем також заявлено до стягнення 49366,79грн. 3% річних та 474962,88грн. інфляційних за прострочку виконання грошового зобов`язання з посиланням на ст.625 Цивільного Кодексу України.

Так, частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021р. по справі №520/17342/18 наведено висновки про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних а також розрахунок інфляційних за заявлений період прострочки (а.с.9-10 т.1), суд вважає їх обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення вказаних сум підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру вказаних сум, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Використана позивачем ставка річних у розмірі 3% передбачена безпосередньо законом, не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7.09.22 у справі №910/9911/21.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення 49366,79грн. 3% річних та 474962,88грн. інфляційних суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позовних вимог витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 11; код ЄДРПОУ ВП 38728549) до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539) про стягнення 4 350 942,62 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація морського порту Південний) (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Берегова, 11; код ЄДРПОУ ВП 38728549) 3 220 697,44 грн основного боргу, 302 957,76 грн пені, 49 366,79 грн 3% річних, 474 962,88 грн інфляційного збільшення, 60 719,77 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 29 червня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2023 р.

Суддя Р.В. Волков