Рішення № 112116847, 27.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2023Справа № 910/2233/23Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ»

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача: Логінов К.Е.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Цимбал В.І.

вільний слухач: ОСОБА_2

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» про визнання недійсним договору факторингу від 28.11.2012 в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладення договору факторингу від 28.11.2012 та передача Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» прав вимоги до позивача за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008 здійснено всупереч вимогам первісного договору факторингу №15 від 28.11.2012, що свідчить про порушення вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, та у відповідності ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2233/23, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 15.03.2023.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 суд відклав розгляд справи на 05.04.2023.

16.03.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» надійшов відзив на позовну заяву.

17.03.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

У підготовчому засіданні 05.04.2023 суд відклав розгляд справи на 19.04.2023.

19.04.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ», а саме оригінал виписки №1 з Протоколу №19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), підсумки голосування підбито 20 листопада 2012 та/або оригінал Протоколу №19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), підсумки голосування підбито 20 листопада 2012.

У підготовчому засіданні 19.04.2023 суд відклав розгляд справи на 16.05.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.04.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» належним чином завірену копію та оригінал для огляду в судовому засіданні виписки №1 з Протоколу №19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), підсумки голосування підбито 20 листопада 2012.

У підготовче засідання 16.05.2023 представники учасників судового процесу не з`явилися, жодних клопотань про причини неявки до суду не подали.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.05.2023 відкладено підготовче засідання у справі №910/2233/23 на 06.06.2023, повторно зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» надати належним чином завірену копію та оригінал для огляду в судовому засіданні: виписки №1 з Протоколу №19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), підсумки голосування підбито 20 листопада 2012.

У судовому засіданні 06.06.2023 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/2233/23 до судового розгляду по суті на 27.06.2023, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник відповідача-1 у судове засідання 27.06.2023 не з`явився, про розгляд даної справи відповідач-1 був повідомлений ухвалами суду, зокрема від 06.06.2023, направленою на адресу місцезнаходження відповідача-1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105494488139.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач-1 так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2023 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 27.06.2023 надав пояснення по суті позову, проти позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 27.06.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, представник позивача на проголошення вступної та резолютивної частини рішення не з`явився.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 28.11.2012 між ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» укладено договір факторингу №15, відповідно до якого Банк відступив відповідачу-1 права вимоги заборгованості за кредитними договорами, що були укладені Банком з позичальниками, в тому числі і право вимоги до позивача.

Також позивач зазначає, що того ж дня - 28.11.2012 між ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС» та ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» укладено договір факторингу, згідно з яким права вимоги, що випливають з договірних зобов`язань фізичних осіб перед ТОВ «ФК «Вектор Плюс» перейшли до ТОВ «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ».

Позивач посилається на пункт 2.6. первісного договору факторингу №15, яким встановлено обов`язковість одержання відповідачем-1 від Спостережної Ради Банку дозволу на подальше відступлення прав вимоги до боржників, що придбані відповідачем-1 у Банку.

Позивач вказує на відсутність одержання дозволу Спостережної Ради Банку на подальше відчуження прав вимоги заборгованостей, придбаних відповідачем-1; на відсутність підтвердження повідомлення відповдічем-1 Банку за 5 днів до укладення оспорюваного договору про намір здійснити подальше відчуження; та на те, що оспорюваний договір факторингу від 28.11.2012 укладено у той же день, що і первісний договір факторингу, а отже строк в один рік між договорами не минув, що порушує вимоги п. 2.6.5. первісного договору факторингу №15.

Позиція відповідача-1

Відповідач-1 у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав до суду відзив на позов.

Позиція відповідача-2

Відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що Спостережна Рада АТ «Сведбанк» надала дозвіл на наступне відступлення фактором прав вимоги заборгованостей до боржників Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», на підтвердження відповідач-2 надав копію Виписки № 1 з Протоколу № 19 Спостережної Ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування) підсумки голосування підбито 20.11.2012 року.

Відповідач-2 наголошує, що позивач не зазначив та не довів які його права, свободи та інтереси порушені укладенням оспорюваного договору факторингу. Відповідач-2 зазначив, що заміна кредитора у зобов`язанні відбувається без згоди боржника та умови зобов`язання боржника за кредитним договором після заміни кредитора залишаються незмінними. Для боржника немає значення особа кредитора, тобто боржнику однаково якому кредитору він буде виконувати зобов`язання.

Відповідач-2 стверджує, що звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним договору факторингу має на меті виключно уникнення сплати боргу кредитору в розмірі 4 198 995,52 грн (ВП № 34996395), що є свідченням його недобросовісної поведінки.

Крім того, відповідач-2 вважає, що ініціювання боржником процесу про визнання недійсним договору факторингу від 28.11.2012 не є належним способом захисту, оскільки ухвалення судом рішення про заміну кредитора у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання недійсними договорів факторингу.

Також, відповідач-2 просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача про визнання недійсним договору від 28.11.2012.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

14.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - позивач) укладено кредитний договір № 2001/0308/94-001 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав позивачу грошові кошти у сумі 360 000 доларів США на строк з 14.03.2008 по 13.03.2018, а позивач зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити відсотки та виконати свої зобов`язання у строк та на умовах, передбачених кредитним договором.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.11.2011 у справі №639/6979/13-ц було частково задоволено позовні вимоги ВАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008.

Відповідно до Виписки № 1 з Протоколу № 19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), Спостережною Радою АТ «Сведбанк» прийнято рішення викласти рішення Спостережної Ради АТ «Свербанк» (публічне) від 12.11.2012 (Протокол № 17) в наступній редакції, зокрема:

1. Прийняти до уваги пропозицію щодо продажу портфеля простроченої кредитної заборгованості за забезпеченими кредитними договорами фізичних осіб (Додаток № 1);

2. Відступити компанії, що входять до складу групи компаній «Укрборг» (Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрборг», або Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Інфініті Україна», або Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс») права вимоги (в тому числі права вимоги за договорами забезпечення) за кредитними договорами фізичних осіб (станом на 29.10.2012): кількість кредитних справ - 2 644, сума заборгованості по основному боргу - еквівалент 1 479 млн. грн, загальна сума зобовязань (без врахування пені) - 2064 млн. грн., строк прострочення - понад 30 днів;

4. Надати дозвіл компанії групи «Укрборг», що придбає права вимоги згідно даного рішення, на наступний продаж (відступлення) прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»;

5. Уповноважити посадових осіб АТ «Сведбанк» (публічне) пана Райнера Мюллер-Ханке або Сергія Володимировича Холода на підписання договору купівлі-продажу прав вимоги та договорів про внесення змін (у разі необхідності), на умовах встановлених рішенням Спостережної Ради та інші документи, необхідні для належного виконання вищезазначених договорів.

28.11.2012 між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - фактор, відповідач-1) укладено договір факторингу № 15 (далі - первісний договір факторингу), за умовами якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором. При цьому, сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимог по договорам забезпечення, укладених з боржниками відступаються банком фактору за цим договором на основі «як є» без надання будь-яких пов`язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому договорі. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактору останній має право нараховувати, в якості нового кредитора проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов`язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів по сплаті обов`язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання цього договору, але настане у майбутньому (п. 2.1. первісного договору факторингу).

Відповідно до п. 2.3 первісного договору факторингу, перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в розрахункову дату та після сплати фактором ціни продажу в повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення цього договору також складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості, за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, встановленою Додатком № 5 до цього договору, про що сторони підписують Акт прийому-передачі, що є Додатком № 6 цього договору .

Згідно п. 2.4. договору факторингу перехід від банку до фактора прав вимоги за договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав вимоги заборгованості у момент укладення договору (ів) щодо відступлення права вимоги за договорами забезпечення у розрахункову дату.

Пунктом 2.6. договору факторингу сторони погодили, що окрім випадків, передбачених у п. 2.6.5 нижче, наступне відступлення (або будь-яке інше відчуження, в т.ч. передача в заставу) фактором прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання фактором від банку попереднього письмового дозволу (погодження) Спостережної Ради Банку. Для цілей реалізації цього підпункту цього договору запит фактор надає банку виключно шляхом особистого вручення банку з отримання відмітки банку про підтвердження факту його отримання. З дня отримання банком запиту фактора щодо зазначеного дозволу, банк надає попередній письмовий дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом 3 місяців.

Пунктом 2.6.5 договору факторингу визначено, що письмовий дозвіл від банку не потрібен, якщо особа, яка має намір придбати у фактора право вимоги заборгованості від боржників, є банківською установою або фінансовою установою (у тому числі факторинговою компанією), яка пов`язана відносинами контролю з банківською установою, або, якщо з моменту укладення цього договору пройшов один рік і більше, за умови, що особа має намір придбати у фактора право вимоги заборгованості від боржників, має бездоганну ділову репутацію та відповідає усім вимогам, вказаним у п.п. 2.6.1, 2.6.2, 2.6.3 даного договору, а фактор повідомив банк про можливе відступлення права вимоги не менш, як за 5 робочих днів до такого продажу (відступлення).

Відносинами контролю, згаданими вище, відповідно до цього договору вважається повне пряме або непряме володіння банківською або фінансовою установою не менш, ніж на 50% особою, що має намір придбати права вимоги заборгованості від боржників.

При цьому для цілей цього договору достатнім і належним доказом наявності відносин контролю (прямих або опосередкованих) між фінансовою установою та банківською установою є лист відповідної банківської установи про підтвердження таких відносин, підписаний її уповноваженою особою та скріплення її печаткою.

За змістом п. 3.1 договору факторингу загальна сума прав вимоги, що відступаються за цим договором, та ціна продажу визначаються в день передачі по Акту прийому-передачі реєстру заборгованості боржників, який є днем укладення даного договору. Акт прийому-передачі реєстру заборгованості боржників складається та підписується сторонами в день укладення даного договору.

Сторони визначили, що на дату підписання даного договору ціна продажу становить 166 897 342,56 грн без ПДВ (п. 3.2. договору факторингу).

Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до повного його виконання сторонами. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін (п. 10.1 договору факторингу).

28.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - фактор, відповідач-2) укладено договір факторингу (далі - договір факторингу № 2, оспорюваний договір факторингу), за умовами якого, клієнт відповідно до умов даного договору відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників та у Переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором. При цьому сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимог по договорам забезпечення, укладених з боржниками відступаються клієнтом фактору за цим договором на основі «як є» без надання будь-яких пов`язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у цьому договорі. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора останній має право нараховувати, в якості нового кредитора проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов`язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними вимог кредитних договорів по сплаті обов`язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання цього договору, але настане у майбутньому (п. 2.1. договору факторингу №2).

За змістом п. 2.3. договору факторингу №2, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення цього договору також складають та скріплюють своїми печатками Акт прийому-передачі Реєстру заборгованості, за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, що буде визначено сторонами окремо, про що сторони підписують Акт прийому-передачі, що є Додатком № 5 цього договору.

У відповідності до п. 3.1 договору факторингу №2 загальна сума прав вимоги, що відступаються за цим договором, та ціна продажу визначаються в день передачі по Акту прийому-передачі реєстру заборгованості боржників, який є днем укладення даного договору. Акт прийому-передачі реєстру заборгованості боржників складається та підписується сторонами в день укладення даного договору, а також в дату цього договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до повного його виконання сторонами. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін їх уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін (п. 10.1 договору факторингу №2).

Додатком до договору факторингу №2 сторонами викладено Реєстр заборгованості боржників, відповідно до п. 1260 якого, до фактора перейшло право вимоги до позивача за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008.

Позивач зазначає, що не був обізнаний про вказані вище відступлення прав вимоги, здійснені між Банком, відповідачем-1 та відповідачем-2. Про обставини укладення зазначених договорів факторингу позивач дізнався у 2018 році внаслідок отримання ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.09.2013 у справі №639/6979/13-ц, відповідно до якої здійснено заміну сторони виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника ТОВ «Кредитні ініціативи» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого за заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.11.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що первісним договором факторингу у п. 2.6. було визначено обов`язковість одержання відповідачем-1 від Спостережної Ради Банку дозволу на подальше відступлення прав вимоги до боржників, що були придбані відповідачем-1 у Банку.

За твердженнями позивача, відсутній дозвіл Спостережної ради Банку на подальше відчуження прав вимоги заборгованостей, придбаних відповідачем-1 на підставі первісного договору факторингу та на укладення оспорюваного договору факторингу з відповідачем-2.

Також позивач посилався на п.2.6.5 первісного договору факторингу, відповідно до якого необхідним є підтвердження, на час відчуження прав вимоги, наявність відносин контролю фінансової установи (факторингової компанії) з банківською установою, що мала бути підтверджена відповідним листом такої банківської установи.

Позивач зазначає, що згідно п.2.6.5 первісного договору факторингу, у випадку відсутності або не підтвердження у визначений первісним договором спосіб відносин контролю, дозвіл таким набувачем міг не одержуватися, якщо відчуження прав вимоги відбулося після сплину 1 року від дня укладення первісного договору.

Однак, за доводами позивача, оспорюваний договір факторингу було укладено у той же день, що і первісний договір факторингу, тобто строк в один рік між цими договорами не минув, що унеможливлює застосування такої підстави для неодержання дозволу на відчуження прав вимоги заборгованостей.

Заявляючи даний позов, позивач також посилається на відсутність підтвердження обставини, що відповідач-1, як фактор за первісним договором факторингу, повідомив Банк за 5 днів до укладення оспорюваного договору факторингу про намір здійснити подальше відчуження прав вимоги на користь відповідача-2.

Вищевикладені обставини, на думку позивача свідчать про те, що укладення оспорюваного договору факторингу та передача відповідачем-1 відповідачу-2 прав вимоги заборгованості позивача, здійснено всупереч вимогам первісного договору факторингу та з порушенням його умов, відповідач-1 не набув права на укладання такого договору та здійснення відчуження набутих у Банку прав вимоги заборгованостей за кредитними договорами.

З огляду на те, що договір факторингу від 28.11.2012, укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» без отримання дозволу Банку, обов`язковість якого була встановлена для відповідача-1 умовами первісного договору факторингу, позивач вважає, що договір факторингу №2, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», є таким, що укладений з порушенням статей 512, 514 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ГПК України).

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, у розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, враховуючи зміст первісного договору факторингу, судом встановлено, що п. 2.6. первісного договору сторони погодили, що окрім випадків, передбачених у п. 2.6.5 нижче, наступне відступлення (або будь-яке інше відчуження, в т.ч. передача в заставу) фактором прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання фактором від банку попереднього письмового дозволу (погодження) Спостережної Ради Банку. Для цілей реалізації цього підпункту цього договору запит фактор надає банку виключно шляхом особистого вручення банку з отримання відмітки банку про підтвердження факту його отримання. З дня отримання банком запиту фактора щодо зазначеного дозволу, банк надає попередній письмовий дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом 3 місяців.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору факторингу №2, позивач зазначає, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить статті 512 (підстави заміни кредитора у зобов`язанні), статті 514 (обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов`язанні) ЦК України та порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому за наявності умов п. 2.6. первісного договору факторингу існувала обов`язковість одержання відповідачем-1 від Спостережної Ради Банку дозволу на подальше відступлення відповідчу-2 прав вимоги до позивача за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008 та укладення оспорюваного договору факторингу №2.

В свою чергу, відповідачем-2 надано до матеріалів справи копію Виписки № 1 з Протоколу № 19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), зі змісту якої вбачається, що Спостережною Радою АТ «Сведбанк» прийнято рішення щодо надання дозволу компанії групи «Укрборг», що придбає права вимоги згідно даного рішення, на наступний продаж (відступлення) прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі №214/6975/15 вказав, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; укладення кредитного договору зі сторони банку особою без відповідних повноважень не порушує право позичальника, який отримав обумовлені кредитним договором кошти.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.11.2011 у справі №639/6979/13-ц було частково задоволено позовні вимоги ВАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008.

Ухвалою Жовтневого районного суд міста Харкова від 17.09.2013 у справі № 639/6979/13-ц заяву ПАТ «Омега Банк» про заміну сторони виконавчого провадження по справі за позовом ВАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено, замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника ТОВ «Кредитні ініціативи» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого за заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.11.2011.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17.07.2018 у справі № 643/6924/15-ц апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 вересня 2013 року про заміну сторони виконавчого провадження скасовано, заяву Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про заміну сторони виконавчого провадження по справі за позовом ВАТ «Сведбанк» про стягнення боргу за кредитним договором задоволено, замінено сторону виконавчого провадження - стягувача Публічного акціонерного товариства ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого за заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 листопада 2011 року.

Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2022 року у справі № 756/16645/1730.11.2022 дійшов висновку, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення прав вимоги, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Подібний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67 цс 20).

Відповідно до змісту ухвали Жовтневого районного суд міста Харкова від 17.09.2013 та постанови Апеляційного суду Харківської області від 17.07.2018 у справі № 643/6924/15-ц досліджувався договір факторингу від 28.11.2012, укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор полюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», згідно якого права вимоги, що випливають з договірних зобов`язань фізичних осіб перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор полюс» перейшли до ТОВ «Кредитні ініціативи», в тому числі і по кредитному договору № 2001/0308/94-001 від 14 березня 2008 року.

Отже, здійснювати захист свого порушеного права та заперечувати проти нового кредитора (ТОВ «Кредитні ініціативи») позивач повинен був у межах справі №643/6924/15-ц, у якій розглядався спір про стягнення боргу за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008 та заміну сторони виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договору факторингу від 28.11.2012, укладеним між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор полюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008, не є належним способом захисту прав позивача.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Враховуючи вище наведене, оскільки позивачем не доведено наявності суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, позовні вимоги про визнання недійсним договорів факторингу від 28.11.2012 задоволенню не підлягають.

Крім того, однією із підстав визнання договору факторингу від 28.11.2012 недійсним, позивач визначав відсутність дозволу Спостережної Ради АТ «Сведбанк» на подальше відчуження прав вимоги заборгованостей, придбаних відповідачем-1.

Під час розгляду справи судом досліджено оригінал витребуваної у відповідача-2 Виписки № 1 з Протоколу № 19 Спостережної ради АТ «Сведбанк» (публічне) (у формі заочного голосування), та встановлено, що Спостережною Радою АТ «Сведбанк» прийнято рішення щодо відступлення компанії, що входять до складу групи компаній «Укрборг» (Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрборг», або Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал Інфініті Україна», або Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс») права вимоги (в тому числі права вимоги за договорами забезпечення) за кредитними договорами фізичних осіб (станом на 29.10.2012): кількість кредитних справ - 2 644, сума заборгованості по основному боргу - еквівалент 1 479 млн. грн, загальна сума зобов`язань (без врахування пені) - 2064 млн. грн., строк прострочення - понад 30 днів; а також надання дозволу компанії групи «Укрборг», що придбає права вимоги згідно даного рішення, на наступний продаж (відступлення) прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

Отже, враховуючи надання Спостережною радою АТ «Сведбанк» дозволу на продаж (відступлення) прав вимоги заборгованості до боржників (як в цілому, так і будь-якої її частини) Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», посилання позивача на відсутність дозволу на подальше відчуження прав вимоги заборгованостей, придбаних відповідачем-1, є безпідставним.

Відповідачем-2 у відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року № 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, заява відповідача-2 про застосування строків позовної давності судом не розглядається.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВИСНОВКИ СУДУ

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ВЕКТОР ПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» про визнання недійсним договору факторингу від 28.11.2012 в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2001/0308/94-001 від 14.03.2008.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.07.2023.

Суддя О.В. Гулевець