Рішення № 112086441, 28.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.06.2023Справа № 910/3700/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця»

про стягнення 10246490,17 грн

Представники сторін:

прокурор: Сташенко В.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Шапран Л.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу з вимогами Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» про стягнення збитків у розмірі 10246490,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідачем було порушено норми законодавства про охорону природного навколишнього середовища та спричинено засмічення двох земельних ділянок, внаслідок чого державі була спричинена шкода.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №910/3700/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.04.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

12.04.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що прокурором не доведено наявності підстав для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу.

12.04.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що акт перевірки з боку відповідача (залізниці) підписаний не уповноваженою на те особою - головним інженером ДЕПО ОСОБА_1, оскільки будь-якою довіреності залізницею на ім`я ОСОБА_1 не видавалось. Крім того, статутом залізниці встановлено, що будь-які договори, інші правочини та документи від імені залізниці підписуються щонайменше двома особами, тоді як акт перевірки підписаний одноособово. При цьому, відповідач повідомив, що питання про стягнення з відповідача збитків у сумі 10246490,17 грн розглядається в межах кримінального провадження №12020100060001315, тоді як ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У підготовчому засіданні 12.04.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 03.05.2023.

28.04.2023 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.05.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 24.05.2023.

22.05.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 24.05.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 07.06.2023.

30.05.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

07.06.2023 прокурором подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження ат призначення справи до судового розгляду по суті на 28.06.2023.

У судовому засіданні 28.06.2023 прокурор надав усні пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні 28.06.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник позивача у судове засідання 28.06.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду була отримана позивачем 15.06.2023 (за ідентифікатором пошуку 0105494675966).

У судовому засіданні 28.06.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Державною екологічною інспекцією Столичного округу на підставі наказу № 813-П від 09.08.2021 та направлення № 3/3/772 від 09.08.2021 у період з 10.08.2021 по 25.08.2021 проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) дотримання вимог природоохоронного законодавства України в діяльності Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, складено Акт № 02-1015 від 25.08.2021, де зазначено інформацію про порушення природоохоронного законодавства.

Зокрема, перевіркою встановлено, що Відокремлений підрозділ локомотивного депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером: 8000000000:63:698:0017, яка відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві постійного користування земельною ділянкою зареєстрована за Акціонерним товариством «Українська залізниця», площа земельної ділянки 25,1874 га. Цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

На даній земельній ділянці розташований майновий комплекс, на який оформлено право власності за Акціонерним товариством «Українська залізниця» у 2019 році.

В ході обстеження території ДЕПО виявлено засмічення двох земельних ділянок промисловими відходами шлаку: 29,5 х 6,5 м висотою 2,5 м, площа 191,75 м2 та 29,5 х 6,2 м, висотою 2,5 м, площа 182,90 м2, в межах вищевказаної ділянки. Визначено склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров`я людини.

Акт перевірки № 02-1015 від 25.08.2021 підписаний головним інженером ДЕПО ОСОБА_1 без зауважень.

Крім того, 25.08.2021 Державною екологічною інспекцією Столичного округу за порушення законодавства про охорону природного навколишнього середовища винну посадову особу ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказане підтверджується фактом складення протоколу про адміністративне правопорушення №000989 від 25.08.2021 та постанови про накладення адміністративного стягнення №000579 від 25.08.2021. Накладений адміністративний штраф за засмічення земель виробничими та іншими відходами в сумі 850 грн сплачено винною особою в повному обсязі в добровільному порядку.

Факт притягнення посадової особи Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 52 КУпАП підтверджується копіями протоколу про адміністративне правопорушення №000989 від 25.08.2021 та постанови про накладення адміністративного стягнення № 000579 від 25.08.2021.

Також, за результатами перевірки 25.08.2021 складено Припис про усунення порушень природоохоронного законодавства з вимогами: подати до органів виконавчої влади дані про зміни у діяльності своїх об`єктів для внесення відповідних змін до реєстрових карт та реєстру; подати до ДЕІ щоквартальну інформацію згідно Порядку, затвердженого ПКМУ №1221; не допускати змішування відходів; забезпечити професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об`єктах; забезпечити захист земель від забруднення, засмічення; вжити заходи щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідувати засмічення земель промисловими відходами шлаку.

Вказаний Припис вручено головному інженеру Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1.

Наказом Мінприроди України від 27.10.1997 №171, у редакції наказу Мінприроди України від 04.04.2007, зареєстрованого у Мін`юсті України від 25.04.2007 за №422/13689 із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів №241 від 04.11.2020. затверджено Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення земельного законодавства (надалі - Методика).

На підставі вказаної Методики та матеріалів перевірки інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Столичного округу було здійснено розрахунок розміру відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок засмічення земельної ділянки Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до п. 5.4 Методики, шкода внаслідок засмічення земель визначається за формулою: Ршз = А х Б х Гоз х Пдз х Кзз х Кег, де Ршз - розмір шкоди від засмічення земель, грн; А - питомі витрати на ліквідацію наслідків засмічення земельної ділянки, значення якого дорівнює 0,5; Б - коефіцієнт перерахунку, що при засміченні земельної ділянки відходами дорівнює 15, а небезпечними відходами - 300, Гоз - нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала засмічення, грн/кв. м; Пдз - площа засміченої земельної ділянки кв. м; Кзз - коефіцієнт засмічення земельної ділянки, що характеризує ступінь засмічення її відходами; Кег - коефіцієнт еколого-господарського значення земель.

Державною екологічною інспекцією Столичного округу на підставі Методики здійснено розрахунок збитків, завданих державі внаслідок засмічення земельної ділянки Відокремленим підрозділом локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до розрахунку, Відокремлений підрозділ локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» заподіяв державі збитки внаслідок засмічення двох земельних ділянок промисловими відходами шлаку на суму 10246490,17 грн. (Ршз =0,5 х 15 х 911,65 х 374,65 х4х 1 = 10246490,17 грн).

Державною екологічною інспекцією Столичного округу на адресу Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 23.09.2021 направлено претензію та розрахунок розміру збитків з пропозицією добровільно відшкодувати збитки в сумі 10246490,17 грн. Однак відповідач заподіяну шкоду в добровільному порядку не відшкодував.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» завдані збитки у розмірі 10246490,17 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що акт перевірки з боку відповідача (залізниці) підписаний не уповноваженою на те особою - головним інженером ДЕПО ОСОБА_1, оскільки будь-якою довіреності залізницею на ім`я ОСОБА_1 не видавалось. Крім того, статутом залізниці встановлено, що будь-які договори, інші правочини та документи від імені залізниці підписуються щонайменше двома особами, тоді як акт перевірки підписаний одноособово. При цьому, відповідач повідомив, що питання про стягнення з відповідача збитків у сумі 10246490,17 грн розглядається в межах кримінального провадження №12020100060001315, тоді як ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до приписів частини 1 статті 13 Конституції України земля, ї надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси ї континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України).

Відповідно до статей 66, 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Порушення природоохоронного законодавства спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в результаті засмічення земельних ділянок.

Частиною 3 статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 № 253, Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Згідно з п. 1 Положення Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.

Так, п. 2.2 Положення передбачає, що інспекція Столичного округу є органом Держекоінспекції та здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства про охорону земель та надр, зокрема, щодо використання та охорони надр; про охорону, раціональне використання вод та відтворення наявності та додержання умов дозволів, установлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, лімітів забору і використання води та скидання забруднюючих речовин, права державної власності на води; пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (п.9, п.2 Положення).

За таких обставин, Державна екологічна інспекція Столичного округу є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначеній сфері правовідносин.

У той же час в даному випадку має місце неналежне здійснення ДЕІ Столичного округу повноважень щодо захисту інтересів держави в частині стягнення до бюджету шкоди в сумі 10246490,17 грн.

Так, правопорушення було виявлено позивачем ще в 2021 році. За наслідками перевірки ДЕІ у вересні 2021 року нараховано відповідачу суму збитків, заподіяних державі, а також у вересні 2021 року направлено претензію на адресу відповідача з вимогою відшкодувати нараховані збитки в добровільному порядку.

Таким чином, ДЕІ Столичного округу з серпня 2021 року була обізнана про порушення інтересів держави у зв`язку з допущеними Відокремленим підрозділом локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» порушеннями вимог природоохоронного законодавства.

Станом на дату звернення з позовом жодних заходів для стягнення нарахованих відповідачу збитків ДЕІ Столичного округу не вжито.

Тобто, протягом тривалого часу ДЕІ Столичного округу не вживала жодних заходів, направлених на стягнення з відповідача шкоди, завданої державі, а обмежилась лише направленням на адресу Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 22.09.2021 претензії про відшкодування заподіяних збитків.

Таким чином, всупереч покладених законодавством повноважень, ДЕІ Столичного округу у передбаченому законом порядку належних, своєчасних та ефективних заходів на захист та відновлення порушених інтересів держави не вживала.

Печерською окружною прокуратурою м. Києва в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу ДЕІ Столичного округу направлено лист від 15.02.2023, в якому з посиланням на фактичні обставини й положення законодавства проінформовано про наявні порушення інтересів держави та наведено пропозицію щодо вжиття заходів до їх захисту у визначений законом спосіб та запропоновано надати інформацію щодо наміру самостійного звернення до суду, у тому числі, наголошено, що в разі невжиття інспекцією заходів з метою захисту державних інтересів, такі заходи будуть вжиті Печерською окружною прокуратурою м. Києва.

Відповідно до інформації Держекоінспекції вх. № 618-23 від 31.01.2023 в останньої відсутні відповідні бюджетні асигнування для сплати судового збору за подання позову.

Отже, як вказує прокурор, в даному випадку Державна екологічна інспекція Столичного округу займає споглядальну позицію щодо захисту інтересів держави.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель є основним завданням охорони земель.

Обов`язком кожного громадянина, підприємства, установи та організації є дотримання вимог природоохоронного законодавства при використанні земельних ресурсів.

В той же час, порушення вимог законодавства, зокрема шляхом засмічення земель, призводить до погіршення якості земельних ресурсів, а отже і до погіршення навколишнього природного середовища, що негативно позначається на здоров`ї людей.

Навколишнє природне середовище є джерелом сировинних запасів (ресурсів), необхідних для задоволення потреб людини.

Отже, засмічення земель безумовно завдає негативні наслідки інтересам суспільства, погіршує екологічну ситуацію і природні якості землі та порушує інтереси держави.

За наведених обставин, в даному випадку у прокурора виникає обов`язок захищати інтереси держави та територіальної громади столиці на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з пунктом 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Відповідно до зазначеної норми завдані природним ресурсам збитки сплачуються на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради в користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вищевказаному співвідношенні.

Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення.

Ненадходження цих коштів до Державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов`язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Заступником керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу.

За наведених вище обставини судом відхиляється клопотання відповідача про залишення позову Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва без розгляду.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону земель», охорона земель - це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель», об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, використання права на землю не може погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно ч. 6 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані зокрема додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля тощо.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Статтею 46 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що при здійсненні господарської діяльності, пов`язаної із зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, забезпечуються: виконання заходів щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та екологічно безпечне поводження з ними; максимальне збереження грунтового покриву на основі обраного оптимального варіанта територіального розміщення об`єктів поводження з відходами; запобігання негативному впливу об`єктів поводження з відходами, що використовуються хія збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів на ґрунтовий покрив прилеглих територій; рекультивація земельних ділянок після ліквідації об`єктів поводження з відходами. Підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов`язана з накопиченням відходів, зобов`язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об`єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об`єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини. У районах можливого забруднення земель небезпечними відходами, у тому числі аварійними, викидами від стаціонарних і пересувних джерел за рішенням місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування проводяться постійні або періодичні обстеження хімічного складу ґрунтів з метою виявлення та визначення їх негативного впливу на здоров`я людини, а також окремих видів природних ресурсів і довкілля в цілому.

Відповідальність за порушення законодавства України про охорону земель передбачена статтею 56 Закону України «Про охорону земель».

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про охорону земель», юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Положеннями статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка заподіяла шкоду. Для відшкодування заподіяної шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, вину заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно із ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов`язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об`єднань, інших суб`єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Статтею 153 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов`язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Згідно із ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров`ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

Крім того, ст. 42 Закону України «Про відходи» передбачено, що особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність за порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини та економічних збитків.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про відходи» підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

У відповідності до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у роз`ясненнях за № 025/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» (із змінами та доповненнями) визначено, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Суд зазначає, що долученими до позову матеріалами підтверджуються обставини засмічення відповідачем земель промисловими відходами шлаку земельної ділянки площею 374,65 м. кв. за кадастровим номером 8000000000:63:698:0017, що є порушенням наведених приписів Закону України «Про охорону земель».

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Так, відповідач вказує, що головний інженер ДЕПО ОСОБА_1 не є уповноваженою особою, яка б могла від імені залізниці підписувати документи, оскільки довіреність щодо вчинення таких дій не видавалась.

Однак, суд зазначає, що ОСОБА_1 підписав зазначений акт як працівник Відокремленого підрозділу локомотивне депо «Дарниця» Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», а саме як відповідальний (уповноважений) у сфері поводження з відходами головний інженер, чим підтвердив факти, викладені в акті перевірки, та факт отримання зазначеного акту.

Під час проведення Держекоінспекцією перевірки ОСОБА_1 діяв на підставі наказу від 03.02.2020 №186 «Про призначення відповідальних осіб у сфері поводження з відходами», виданого виробничим підрозділом локомотивне депо Дарниця регіональної філія «Південно-західна залізниця» АТ «Українська залізниця». Згідно з цим наказом відповідальним у сфері поводження з відходами призначено головного інженера депо ОСОБА_1

При цьому, чинне законодавство не вимагає наявності довіреності в уповноваженої особи на підписання акта перевірки.

Окрім того, відповідач вказує, що Статутом АТ «Укрзалізниця» встановлено, що будь-які договори та документи, а також банківські та фінансові документи від імені залізниці повинні бути підписані щонайменше двома особами: членами правління та/або іншими уповноваженими на це особами. У той же час головний інженер депо ОСОБА_1 підписав документ як уповноважена особа у сфері поводження з відходами.

Вимоги щодо акта перевірки визначені ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»», згідно з якою в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Таким чином, вимога щодо підпису документу двома особами законодавством не передбачена. Достатнім є підписання акта перевірки уповноваженою особою.

Під час здійснення перевірки працівникам Держекоінспекції було надано документи, які підтверджують відповідні повноваження ОСОБА_1 У подальшому, останній засвідчив своїм підписом факт проведення перевірки та обставини, викладені у складених документах, а також отримав їх примірники.

Отже, відповідачу було відомо про проведення перевірки Держекоінспекції та її результати.

Що стосується заперечень відповідача про те, що факт стягнення збитків в розмірі 10246490,17 грн розглядається в межах кримінального провадження за №12020100060001315 від 24.03.2020, суд зазначає, що в межах зазначеного провадження заходи цивільно-правового характеру не вживались. Шкоду на даний час не відшкодовано. Наявність кримінального провадження та вжиття заходів цивільно-правового характеру не є порушенням ст. 61 Конституції України, оскільки це не один вид юридичної відповідальності.

Окрім того, наявність вказаного кримінального провадження жодним чином не обмежує повноваження прокурора на заявлення позову в порядку господарського судочинства. Навіть навпаки, чинне законодавство (зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») покладають на прокуратуру обов`язок захищати інтереси держави.

Щодо того, що прокурором не зазначено, якими саме промисловими відходами шлаку заподіяно шкоду і чи взагалі заподіяно шкоду, суд зазначає наступне.

Як повідомив відповідач, в колійному господарстві залізниці використовується щебеневий баласт, на який укладаються колії, стрілочні горловини та окремі стрілочні переводи, приймально-відправні колії, по яких передбачено безупинний пропуск поїздів, шляхи на горбах гірок та гіркові стрілочні переводи, а також деякі деповські колії. Щебеневий баласт при експлуатації засмічується і вимагає періодичної очистки, яку проводять під час модернізації або інших видах ремонту колії, а також під час виконання планових робіт з поточного утримання колії. В результаті такої очистки утворюється відпрацьований щебеневий баласт, що вже непридатний до використання в колійному господарстві залізниці.

Такий відпрацьований щебеневий баласт зберігався на території виробничого підрозділу локомотивне депо Дарниця регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», проби з якого і проводилися.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації, з метою підтримання обороноздатності енергетичної інфраструктури АТ «Українська залізниця» в частині укріплення трансформаторних підстанцій, що використовуються у виробничій діяльності АТ «Укрзалізниця», використано вказаний відпрацьований щебеневий баласт, який зберігався на бетонному майданчику на території земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:63:698:0017), що перебуває у користуванні виробничого підрозділу локомотивне депо Дарниця регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Суд зазначає, що відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані зокрема додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля тощо.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Відповідальність за порушення законодавства України про охорону земель передбачена статтею 56 Закону України «Про охорону земель». Зокрема, відповідальність згідно із законом несуть особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель.

Таким чином, землекористувач зобов`язані забезпечувати захист земель від засмічення будь-якими відходами.

Слід вказати, що в Акті перевірки зазначено, які відходи виявлено на земельних ділянках та їх висоту і площу, а саме: промислові відходи шлаку висотою 2,5 м площею 191,75 кв. м та висотою 2,5 м площею 182,90 кв. м.

У відзиві відповідач сам підтвердив факт забруднення та характер забруднення, а саме: відповідачем вказано, що земельна ділянка була забруднена щебеневим баластом, який при експлуатації засмічується і вимагає періодичної очистки, яку проводять під час модернізації або інших видах ремонту колії, а також під час виконання планових робіт з поточного утримання колії. В результаті такої очистки утворюється відпрацьований щебеневий баласт, що вже непридатний до використання в колійному господарстві залізниці. Отже, засмічення земельної ділянки виявлено та підтверджено в ході перевірки Держекоінспекції, а також підтверджено відповідачем у своєму відзиві.

Таким чином, оскільки у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, яка виразилась у засміченні відповідачем земель промисловими відходами шлаку земельної ділянки площею 374,65 м. кв. за кадастровим номером 8000000000:63:698:0017, що є порушенням наведених приписів Закону України «Про охорону земель», була завдана шкода, розмір якої визначено відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення земельного законодавства та становить 10246490,17 грн, а відповідачем не доведено, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди, суд дійшов висновку про задоволення позову Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» шкоди у розмірі 10246490,17 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з пунктом 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Відповідно до зазначеної норми завдані природним ресурсам збитки сплачуються на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради в користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вищевказаному співвідношенні.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6) грошові кошти у розмірі 10246490 (десять мільйонів двісті сорок шість тисяч чотириста дев`яносто) грн 17 коп. на користь ГУК у м. Києві Дарницького району / 21081100, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, р/р UA618999980313010106000026003.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) судовий збір у розмірі 153697 (сто п`ятдесят три тисячі шістсот дев`яносто сім) грн 35 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 10.07.2023.

Суддя О.М. Спичак