Рішення № 112086151, 29.06.2023, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______

_____________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/381/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретаря судового засідання: Круглецької А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Бугайчук М.В. - адвокат, ордер серія АМ №1035724 від 02.11.2022

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українські авіаційні системи"

про стягнення 82 179,21грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи" про стягнення 82 179,21грн, з яких: 61 650,00грн основного боргу, 2 477,82грн 3% річних та 18 051,39грн інфляційних втрат, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №2020/09/01 оренди приміщення від 01.09.2020 року.

Ухвалою суду від 27.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.05.2023 відкладено підготовче засідання на 22.05.2023.

Ухвалою суду від 22.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 06.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/381/23 до судового розгляду по суті на 29.06.2023.

21.06.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшла відповідь на письмові пояснення, в яких відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача при розгляді справи по суті позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві №287 від 20.03.2023, запереченнях №85/23 від 09.05.2023 року та поясненнях №104/23 від 05.06.2023 (а.с.1-18,146-148, 157-158); просив позов задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання 29.06.2023 не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що зазначено у відповіді на письмові пояснення (а.с.171). Свої заперечення відповідач виклав у письмових поясненнях та відповіді на письмові пояснення від 21.06.2023 (а.с.107, 171).

У письмових поясненнях від 28.04.2023 та відповіді на письмові пояснення від 21.06.2023 відповідач проти позову заперечив, просив у позові відмовити. Заперечуючи проти позову представник відповідача у письмових поясненнях від 28.04.223 зазначає, що ОСОБА_1 будучи керівником та одноосібним власником заявника - ТОВ НВП "Українські авіаційні системи" будучи його директором, та ОСОБА_2, будучи юрисконсультом боржника - ТОВ НВП "Українські авіаційні системи" та одночасно директором заявника - ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія", здійснювали підписання усіх документів та листування, яким визнається наявність заборгованості. Посилається на те, що як вбачається з листування між ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" та ТОВ НВП "Українські авіаційні системи", несвоєчасна оплата орендних платежів була викликана нібито відсутністю грошових коштів у підприємства, в той час як згідно банківських виписок у період з 01.09.2020 по 01.09.2022, обороти підприємства по платежам становили понад 4,5 млн. грн., а отримана у серпні 2022 року ТОВ НВП "Українські авіаційні системи" на чолі з ОСОБА_1 фінансова допомога в розмірі 3млн. 600тис.грн. була ним спрямована не на погашення існуючої заборгованості, а на повернення фінансової допомоги гр. ОСОБА_1 . Також зазначає, що договором оренди передбачено, що має бути передано в користування "нежиле приміщення спецпризначення загальною площею 30,25 кв.м.", однак наголошує, що позивачем не надано жодного документа який би свідчив про наявність у останнього у власності приміщень які б відповідали предмету договору та документів, які б свідчили про надання будь-якому приміщенню, що належало позивачу, статусу спеціального. При цьому зазначає, що з пояснень та долученої копії схеми розташувань приміщень вбачається, що ніби передано було три кімнати площею 31 кв.м. (16+3,8+11,2). Посилається на відсутність проплат по даному договору та той факт, що жодного листування (претензій, вимог чи ін.) відповідач після зміни керівництва відповідача новий керівник не отримував, внаслідок чого не міг знати про наявність будь-яких договорів та заборгованості за ними. Посилаючи на наведене зазначає, що вказані обставини в сукупності свідчать про наявність ознак фіктивного правочину, зокрема, за ч.5 ст.203 ЦК України передбачено вимогу, додержання якої є необхідним для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

З огляду на те, що неявка в засідання суду відповідача, не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир- Агробудіндустрія" (орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українські авіаційні системи" (орендар/відповідач) укладено договір оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 (далі - договір) (а.с.28-33).

У відповідності до п.1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення спецпризначення загальною площею 30,25 кв.м. ("приміщення"/"об`єкт оренди"), розміщене в адміністративно-побутовому корпусі за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 10 ("АПК"). АПК - приміщення з власною необхідною інфраструктурою, що дозволяє орендареві використовувати приміщення і здійснювати свою господарську діяльність вiдповiдно до цілей і умов цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору приміщення належить орендодавцю на праві власності.

Стан приміщення на момент його передачі фіксується сторонами в акті приймання-передачі приміщення (п. 1.3. договору).

За пунктом 2.1. договору сторонами погоджено, що приміщення передається орендарю з метою використання його у відповідності із господарською (статутною) діяльністю орендаря для розміщення приміщення спецпризначення.

Орендодавець протягом 5 (п`яти) календарних днів після підписання договору передає, а орендар приймає у користування приміщення. Передача приміщення оформлюється актом приймання-передачі приміщення, який підписується сторонами. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі приміщення покладається на орендодавця (п. 3.1. договору).

Відповідно до п.3.2. договору, акт приймання-передачі приміщення з моменту підписання його сторонами є невід`ємною частиною даного договору. В актi приймання-передачі приміщення зазначається технічний стан приміщення та характеристика приміщення на момент передачі приміщення орендарю.

За п.5.1. договору вартість оренди за місяць оренди за 1 (один) кв.м. площі об`єкта оренди визначається у додатках до даного договору.

Відповідно до п.5.2. договору, орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, що вказаний у цьому договорі на підставі відповідних рахунків, виписаних орендодавцем.

Відповідно до п.10.1 за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно внесеної суми, за кожен день прострочення виконання зобов`язання (п. 10.2. договору).

У відповідності до п.12.1. даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін, і діє до закінчення строку оренди, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Судом встановлено, що до договору оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020, між сторонами складено та підписано додаток, в якому наведено розрахунок витрат на оренду приміщення - 5000,00грн з ПДВ (а.с.35).

На виконання умов договору оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020, між сторонами було складено та підписано акт приймання-передавання від 01.09.2020, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення площею 30,25 кв.м., розміщене в адміністративно-побутовому корпусі за адресою: м. Житомир, вул. Промислова 10 (а.с.36).

30.09.2021 між сторонами було складено та підписано акт приймання-передавання (повернення з оренди) за яким відповідач повернув, а позивач прийняв орендоване приміщення (а.с.85).

Позивач звертався до відповідача з листом-вимогою №1294 від 08.11.2021 року, в якій просив негайно протягом 7 днів перерахувати на рахунок ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" заборгованість у сумі 61 650,00грн (а.с.86).

Позивач звертався до відповідача з листом-вимогою №585 від 07.09.2022 року, в якій просив негайно протягом 7 днів перерахувати на рахунок ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" заборгованість у сумі 61 650,00грн (а.с.87).

У відповідь на вказану вимогу ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи" листом №39 від 08.09.2022 повідомило, що ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи" виконує державне оборонне замовлення, фінансування отримує від державного замовника; на даний час підприємство не може здійснити розрахунок через брак фінансування (а.с.88). У відповіді також підтверджено наявність заборгованості за договором №2020/09/01 від 01.09.2020 у сумі 61 650,00грн.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 в частині оплати орендних платежів, просить стягнути з відповідача 61 650,00грн основного боргу, 2 477,82грн 3% річних та 18 051,39грн інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути, зокрема: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Як було встановлено судом за поданими доказами, об`єктом оренди є нежиле приміщення спецпризначення загальною площею 30,25 кв.м., розміщене в адміністративно-побутовому корпусі за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 10, що вбачається з п.1.1 договору та актів приймання-передання в оренду від 01.09.2020 та повернення з оренди від 30.09.2021.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №22702990 від 06.06.2014 власником цілісного майнового комплексу, площею 11400,70 кв.м., який знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, буд.10, є ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" (а.с.148 на звороті - 149). До складу даного комплексу входить орендоване майно за договором оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020, яке знаходиться на 2 поверсі адміністративно-побутового корпусу літера "А", що підтверджується технічним паспортом на виробничий будинок ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія", який розташований за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, буд.10 (оригінал якого оглядався судом) та поповерховим планом (копія з якого долучена позивачем до справи (а.с.159)). Отже, доводи відповідача з приводу відсутності у позивача документів які б свідчили про наявність у останнього у власності приміщення в якому розташований об`єкт оренди за договором №2020/09/01 від 01.09.2020, є безпідставними.

Як зазначив представник позивача, для того аби це приміщення мало статус "спеціального" було здійснено ряд заходів, а саме: змонтовано протипожежні двері з межею вогнестійкості Е602060х950; обладнано спеціальним бар`єром, і для роботи було виділено окремо місце для роботи із секретними документами (окремий стіл); обладнано охоронною та протипожежною системи сигналізації (охорона забезпечувалась працівниками позивача). Вказав, що обладнання приміщення відбувалось у відповідності до вимог ДБН для таких приміщень і саме у зв`язку з тим, що для таких приміщень потрібно було вжити ряд заходів в частині безпеки та вимог передбачених для захисту інформації, з огляду на використання даного приміщення при виконанні державного оборонного замовлення, тому і з`явився статус спеціального призначення.

Вказані доводи представник позивача підтверджує доданими до матеріалів фото на яких зафіксовано заходи, здійснені в орендованому приміщенні, що набуло статусу спеціального (а.с.159-163). При цьому, як повідомив представник позивача, інших доказів позивач надати з приводу орендованого приміщення не може, оскільки такі докази відносяться до інформації з обмеженим доступом.

Наведеним спростовуються доводи відповідача про відсутність у позивача приміщень зі спеціальним статусом, які б відповідали предмету договору оренди №2020/09/01 від 01.09.2020.

Щодо тверджень представника відповідача про фіктивність договору оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 з огляду на пов`язаність керівництва позивача та відповідача, суд не приймає до уваги з огляду на таке.

Частинами 1, 2 статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Слід зазначити, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

У даному випадку, договір оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 недійсним в судовому порядку не визнано. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Цей договір виконувався сторонами - позивачем передавалось відповідачу в оренду приміщення.

Частиною 1 статті 19 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 1, 2 ст. 67 ГК України).

За змістом частин 3, 8 статті 19 ГК України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (продавцем) на постачання товарів на користь другої сторони (продавця), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Отже, наявні у матеріалах справи податкові накладні (а.с.61-84), виписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" по факту надання послуг оренди приміщення ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Українські авіаційні системи" та на користь останнього, підтверджують дійсність договору оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020. Відповідно, вказана поведінка орендодавця також засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків.

Слід зазначити, що договір оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 не є безвідплатним. Цей договір вчинено між самостійними юридичними особами, з дотриманням вимог, які висуваються Цивільним кодексом України до договорів оренди. При цьому, повноваження орендаря з користування таким майном жодним чином не були обмежені. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Судом також враховується наявний в матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.02.2022, який підписаний головними бухгалтерами ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" та ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи", які ведуть бухгалтерський облік обох підприємств, без будь-яких зауважень та заперечень. В даному акті зафіксовано наявність заборгованості відповідача на користь позивача за договором оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 в сумі 61 650,00грн (а.с.89).

За викладеного, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності у сторін при укладання договору умислу з певним спрямуванням волі та тих обставин, що такий договір не відповідав волевиявленню сторін. Відповідно, доводи відповідача щодо фіктивності договору оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 не знайшли свого підтвердження.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договору оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 виставляв відповідачу рахунки на оплату: №1832 від 30.09.2020, №1968 від 31.10.2020, №2278 від 30.11.2020, №2382 від 31.12.2020, №328 від 28.02.2021, №618 від 31.03.2021, №944 від 30.04.2021, №1235 від 31.05.2021, №1572 від 30.06.2021, №1823 від 30.07.2021, №2169 від 31.08.2021, №2966 від 30.09.2021 (а.с.49-60).

Факт надання позивачем та отримання відповідачем послуг оренди приміщення у період з вересня 2020 по вересень 2021 року за договором оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 на загальну суму 61 650,00грн підтверджується наявними в матеріалах справи Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): №3925 від 30.09.2020 на суму 5 000,00грн, №4243 від 31.10.2020 на суму 5 000,00грн, №4827 від 30.11.2020 на суму 5 000,00грн, №5087 від 31.12.2020 на суму 5 000,00грн, №634 від 28.02.2021 на суму 10 000,00грн, №1062 від 31.03.2021 на суму 5 000,00грн, №1632 від 30.04.2021 на суму 5 000,00грн, №2163 від 31.05.2021 на суму 5 000,00грн, №2681 від 30.06.2021 на суму 5 000,00грн, №2985 від 31.07.2021 на суму 5 000,00грн, №3707 від 31.08.2021 на суму 5 000,00грн, №4283 від 30.09.2021 на суму 1 650,00грн (а.с.37-48).

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п.5.2. договору сторони передбачили, що орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, що вказаний у цьому Договорі на підставі відповідних рахунків, виписаних орендодавцем.

За умовами п.7.2. договору, орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до умов договору.

В листі-вимозі №1294 від 08.11.2021 року позивач вимагав від відповідача негайно здійснити оплату заборгованості в сумі 61 650,00грн сплати, перерахувавши її на рахунок ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" (а.с.86). Дана вимога була одержана відповідачем 09.11.2021, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи" №59.

Вдруге, позивач звертався до відповідача з листом-вимогою №585 від 07.09.2022 року про погашення боргу у сумі 61 650,00грн (а.с.87). Ця вимога згідно вхідного штампу вхідної кореспонденції №25 одержана ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи" 07.09.2022.

У відповідь на вимогу позивача від 07.09.2022 №585, ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи" листом за №39 від 08.09.2022 підтвердило наявність заборгованості за договором №2020/09/01 від 01.09.2020 у сумі 61 650,00грн, водночас повідомило, що ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи" виконує державне оборонне замовлення, фінансування отримує від державного замовника; на даний час підприємство не може здійснити розрахунок через брак фінансування (а.с.88).

Як станом на час звернення з позовом, так і станом на час розгляду справи, відповідач доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 61 650,00грн за надані послуги оренди за договором оренди приміщення №2020/09/01 від 01.09.2020 не надав, вимоги позивача не спростував.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 61 650,00грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 2 477,82грн 3% річних та 18 051,39грн інфляційних втрат.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує таке.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 18 051,39грн за період з 01.12.2021 по 28.02.2023 та 3 % річних в сумі 2 477,82грн за період з 17.11.2021 по 20.03.2023 (розрахунки, а.с.90-93).

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 18 051,39грн та 3% річних в сумі 2 477,82грн правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 61 650,00грн основного боргу, 2 477,82грн 3% річних та 18 051,39грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Українські авіаційні системи" (10025, Житомирська область, м.Житомир, вул.Промислова, буд. 10; ідентифікаційний код 40358580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Агробудіндустрія" (10025, Житомирська область, м. Житомир, вул.Промислова, буд. 10; ідентифікаційний код 03379632):

- 61 650,00грн основного боргу,

- 2 477,82грн 3% річних,

- 18 051,39грн інфляційних втрат,

- 2 684,00грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 10.07.23

Суддя Кравець С.Г.

Віддрукувати:

1 - до справи,

2 - позивачу (рек.),

3 - відповідачу за фактичною адресою: 10024, м.Житомир, вул. Івана Сльоти, буд. 49 Д (рек.),