Рішення № 112070727, 05.07.2023, Дружківський міський суд Донецької області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Номер провадження 2/229/1489/2023

Справа № 219/4991/21

05 липня 2023 року Дружківський міський суд Донецької області в складі:

судді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Терещенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дружківка Донецької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БахмутЕнергія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію,

встановив:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» звернулось до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за теплову енергію, в якому просить стягнути з відповідача за період з жовтня 2014 року по травень 2018 року заборгованість за спожиті послуги теплової енергії в розмірі 12 307,87 грн. та судовий збір в розмірі 2 270 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на відповідача ОСОБА_1 . Зазначає, що незважаючи на постачання теплової енергії, в період з жовтня 2014 року по травень 2018 року, відповідач не здійснює її оплату, в результаті чого виникла заборгованість. Відповідач добровільно заборгованість не сплачує, в зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.

29 липня 2021 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області було ухвалене заочне рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут Енергія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» суму заборгованості за теплову енергію в розмірі 12 307 грн. 87 коп. та судовий збір 2 270 грн.

21 вересня 2021 року від відповідача до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2021 року.

В заяві про перегляд заочного рішення відповідач вказала, що заперечує проти позову та вважає, що задоволення даного позову є передчасним, позаяк його було подано із пропуском строку позовної давності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Так, згідно позову період заборгованості визначено позивачем з жовтня 2014 року по травень 2018 року, що на думку відповідача підтверджує ту обставину, що позивачем було подано позов із пропуском строку позовної давності.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було задоволено. Скасовано заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2021 року по цивільній справі № 219/4991/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут Енергія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію та справу призначено до розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від нього до суду надійшло клопотання, згідно якого він вказав, що заперечує проти застосування строків позовної давності, посилаючи на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.Крім того, зазначив, що відповідач на протязі всього періоду з 2014 року по 2021 рік вносив на рахунки позивача оплату за поставлену теплову енергію, при цьому деякі платежі були сплачені після того, як відповідачу було припинено нарахування за спожиту теплову енергію (після квітня 2018 року), що свідчить про визнання відповідачем своєї заборгованості за постачання теплової енергії. Враховуючи дії відповідача по погашенню заборгованості, позивач не починав процедуру примусового стягнення заборгованості. Однак, в 2021 році відповідач припинив добровільно погашати заборгованість за постачання теплової енергія, чим змусив позивача звернутися до суду у травні 2021 року. Вважає, що це є поважною причиною пропуску позовної давності. Просив визнати поважними причини пропуску позивачем строків позовної давності, поновити позивачу строки позовної давності та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гуревич Р.Г. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, вказав, що проти задоволення позову заперечує та просить застосувати до позовних вимог позовну давність.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 26.09.2013 року Першою артемівською державною нотаріальною конторою, є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.05.2021 року, номер довідки 256422028 (а.с.6), за якою у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут - Енергія», що надає послуги з постачання теплової енергії, відкритий особовий рахунок на ім`я ОСОБА_1 № 3438 (а.с.4-5).

З актів, складених представниками ТОВ «Бахмут-Енергія», вбачається, що в будинку АДРЕСА_2 надавалися послуги з опалення (а.с.7-14).

Відповідно до розрахунку заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01 жовтня 2014 року по травень 2018 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 утворилася заборгованість в розмірі 12 307 грн. 87 коп. (а.с.5-6).

Розрахунок здійснено на основі тарифів, погоджених рішеннями виконавчого комітету Бахмутської міської ради Донецької області.

З копії рішення чергових зборів учасників товариства № 1/2016 від 18 лютого 2016 року вбачається, що найменування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» змінене на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» з 14 березня 2016 року. Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія».

Згідно копій ліцензій, наданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» унесено 14 вересня 2012 року за № 304 до державного реєстру на право: постачання теплової енергії; транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та уставках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії).

Відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» знаходиться за адресою: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Зелена, буд. 41.

Згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 03.03.2015 року № 603 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «Артемівськ-Енергія» встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «Артемівськ-Енергія».

Згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 09.06.2016 року № 938 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «Бахмут-Енергія» встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТОВ «Бахмут-Енергія».

Згідно з копією рішення виконавчого комітету Бахмутської міської ради від 29 грудня 2017 року № 288 «Про встановлення тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування, постачання) для населення, бюджетних установ та інших організацій (крім населення) та послуг з централізованого опалення для потреб населення в м.Бахмут» встановлено тарифи на теплову енергію для населення, бюджетних установ та інших організацій (крім населення), яка надається ТОВ «Бахмут-Енергія» в м. Бахмут згідно з Додатком № 1, а також встановлено тарифи на послугу з централізованого опалення для потреб населення, яка надається ТОВ «Бахмут-Енергія» в м. Бахмут згідно з Додатком № 2.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, розмір плати розраховується виходячи із розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами.

Згідно ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно вимог ч. 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 509 ЦК України зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, виплатити гроші та ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор від боржника має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Відповідно до статті 68 Житлового кодексу України споживачі зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги, в тому числі за послуги з централізованого опалення.

Суду не надано та не зазначено про існування достовірних доказів того, що відповідач відмовлялася від споживання послуг з постачання теплової енергії у встановленому порядку, чи зверталася до позивача щодо проведення перерахунку у разі можливої відсутності тривалий час в квартирі та не споживання послуг або з претензіями щодо невиконання ним зобов`язань щодо постачання послуг, або надання неякісних послуг.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, зокрема, у постанові від 7 липня 2020р. у справі № 712/8916/17, вказала, що відсутність укладеного письмового договору про надання будь-якого виду комунальних послуг не звільняє відповідачів як споживачів від обов`язку оплати за надані послуги, оскільки у сторін таких спорів є фактичні договірні відносини щодо надання-отримання відповідних житлово-комунальних послуг.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Відповідно до ст.162 ЖК України власник повинен своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги на підставі затверджених у встановленому порядку тарифів.

ОСОБА_1 є власником квартири, що не оспорюється відповідачем, а тому існує наявність обов`язку у власника утримувати своє майно, зокрема, регулярно сплачуючи за надані житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, відповідач у своїй заяві просила застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1 та ч.5 ст.261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 3, 4, 5 статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч.1); позовна давність переривається уразі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2); після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3).

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 19 травня 2021 року.

За таких обставин, оскільки відповідач заявила про застосування строку позовної давності при вирішенні даної справи, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 12 307,87 грн. за період з жовтня 2014 року по травень 2018 року не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо доводів представника позивача про визнання обставин пропуску строку позовної давності поважними, посилаючись на Закон України №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», суд зауважує наступне.

Дійсно, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п.12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 30 червня 2023 року карантин, встановлений на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінений.

У п.12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст.ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12 березня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що у разі, якщо сплив позовної давності настав до 12 березня 2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, позовна давність є пропущеною, незалежно від введення карантину.

Окремо слід зауважити, що відповідно до Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» пункт 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено у такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Отже, у сукупності наведене свідчить, що суд може поновити строк як до запровадження, так і після закінчення карантину, якщо визнає причини пропуску такого поважними і такими, що зумовлені запровадженими обмеженнями.

До набрання чинності Законом № 540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (у тому числі встановленої ст.ст.257, 258 ЦК України) у зв`язку із запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Тобто цей Закон містить нову норму, яка врегульовує суспільні відносини, що не були раніше унормовані і фактично виникли лише із запровадженням карантину відповідно до Постанови № 211.

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12 березня 2020 року. При цьому правовий режим та суспільно-економічні наслідки карантину, що виник через пандемію COVID-19 та тривав з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року (до набрання чинності Законом № 540-ІХ) фактично не відрізнялись від тих, що існували після зазначеної дати. Таким чином, суд вважає, що сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне продовження строку позовної давності, який сплинув ще до запровадження карантину, без наведення заявником негативних обставин, які були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій раніше.

Оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого права 19 травня 2021 року, тобто після спливу трирічного строку загальної позовної давності, в той час як відповідач заявила клопотання про застосування строку позовної давності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» про стягнення суми заборгованості за теплову енергію за період з жовтня 2014 року по травень 2018 року в розмірі 12 307,87 грн. задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 261, 264 ЦК України, ст.ст. 16, 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 68, 162 Житлового Кодексу України, п.12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд,

ухвалив:

в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БахмутЕнергія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - О.М.Лапченко