Рішення № 112061082, 07.07.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2023 року № 320/3611/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій уповноваженого органу щодо невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Таким чином, керуючись положеннями ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила службу на посаді оперуповноваженого сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, з якої наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області за № 166 о/с від 21.10.2022 звільнена з 24.10.2022. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги, при звільненні становить 17 років 01 місяць 25 днів.

Згідно інформації, наданої Білоцерківським РУП ГУНІ в Київській області ОСОБА_1 проходила службу на наступних посадах:

- 15.04.2016 - 20.12.2016 - старший інспектор режимно-секретного сектору Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області (наказ про призначення від 15.04.2016 №166 о/с - наказ про звільнення від 20.12.2016 №858о/c);

_ - 20.12.2016 - 01.02.2021 - оперуповноважений СКП ВП №1 Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області (наказ про призначення від 20.12.2016 - наказ про звільнення від 01.02.2021 №23о/c);

- 01.02.2021 - 19.03.2021 - оперуповноважений ВКП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області (наказ про призначення від 01.02.2021 No 23о/с - наказ про звільнення від 19.03.2021 №88о/c);

- 19.03.2021 - 21.10.2022 - оперуповноважений сектору агентурно-оперативної роботи ВКП Білоцерківського РУП ГУНІ в Київській області (наказ про призначення від 19.03.2021 №88о/с - наказ про звільнення від 21.10.2022 №166о/с).

Розпорядженням ГУ СБУ в м. Києві та Київській області від 29.06.2016 №187док - ОСОБА_1 надано допуск до державної таємниці за формою два:

??- наказом Білоцерківського ВП ГУНІ в Київській області від 15.07.2016 №8дск надано доступ до державної таємниці (надалі - ДТ) за формою два;

??- наказом Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області від 13.02.2021 №3д припинено доступ до ДТ за формою 2;

- наказом Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області від 19.03.2021 №3д о/с надано доступ до ДТ за формою два;

- наказом Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області від 02.11.2022 №20 Д припинено доступ до ДТ за формою два.

Таким чином, ОСОБА_1 виконувала роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 15.07.2016 по 21.10.2022.

Натомість, Головним управлінням Національної поліції України в Київській області протиправно не здійснено нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за періоди проходження служби: з? 21.12.2016 по 31.08.2018; з 01.02.2021 по 24.10.2022.

Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції України в Київській області з вимогою про нарахування та виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби. Однак, відповідач відмовив, посилаючись на те, що підставою виплати вказаної надбавки є наказ, а виплата надбавки припиняється з дня призначення на посаду, за якою вона не встановлена.

Не погоджуючись з вказаними вище діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації, та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII).

Приписами ч.1 ст.1 Закону №580-VIII визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно ч.1 ст.3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до ст.60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 №3855-XII (далі - №3855-XI) регулює суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 Закону №3855-XI, залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно», а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років.

Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 7 ст.22 Закону №3855-XI визначено, що надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Статтею 30 Закону №3855-XI визначено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог закону, постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення №414).

У пункті 1 Положення №414 зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).

Пунктом 2 вказаного Положення №414 передбачено, що особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.

Згідно з п.5 Положення такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Відповідно до п.6 Положення персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

Враховуючи вищенаведене, надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов`язків вимагає допуску до державної таємниці.

Тобто, якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці, така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до ст.22 Закону №3855-ХІІ залежить від ступеня секретності.

Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає допуску до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.

Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до ст.30 Закону №3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.

Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов`язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов`язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ.

Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з допуском до державної таємниці.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №802/74/15, від 27.05.2020 року у справі №821/146/16, від 28.01.2021 року у справі №240/229/20.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач у період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022 мав допуск до державної таємниці. Однак, рапортів про встановлення надбавки за специфічні умови проходження служби та постійну роботу з відомостями, що становлять державну таємницю щодо ОСОБА_1 не складалися та відповідні накази керівника не видавалися.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено вчинення протиправних дій щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязіправ та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З підстав вищенаведеного, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання Головного управління Національної поліції у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022.

Щодо вимоги нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невиплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, позивач стверджує, що в зв`язку з несвоєчасністю виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, у нього наступає право на компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасність виплати за період з 21.12.2016 по день фактичної виплати суми надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Відповідно до абз.7 п.4 Порядку про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III у ст.1 встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У ст.3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, зі змісту вказаних вище норм випливає, що обов`язковою умовою для компенсації втрати частини доходів є факт нарахування вказаного доходу та його несвоєчасної виплати.

А тому, керуючись вищевикладеним, суд зазначає, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Київській області (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, код ЄДРПОУ 40108616) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.