Рішення № 112059987, 06.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Справа № 160/8536/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

25 квітня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

визнати протиправним і скасувати повністю рішення заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та про скасування посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 від 13 березня 2020 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що скасування дозволу на імміграцію є протиправним внаслідок грубого порушення встановленого законом порядку прийняття про це рішення, яке через необґрунтованість покладених в його основу підстав відповідачем немотивоване належним чином, на підставі чого незаконно прийняте. На думку позивачки таке рішення порушує її права, свободи і законні інтереси, а також право на постійне проживання в Україні на законних підставах.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

22 травня 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у їх задоволенні відмовити. На обгрунтувння своєї позиції зазначив, що згідно з рішенням ГУ ДМС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року. Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 27.01.2022. Зважаючи на викладене, та той факт, що підпунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України» визначено, що якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України, а Закон України «Про імміграцію» передбачає залишення в Україні у встановленому законом порядку на постійне проживання лише іноземців та осіб без громадянства Тому дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 наданий ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, підлягає скасуванню відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про розгляд справи за участі представника залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.12.2012 ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію та документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 25.07.2013.

Також гр. ОСОБА_1 06.03.2020 звернулася до ГУ ДМС України в Дніпропетровській з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 45 річного віку та була документована посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 13.03.2020 року строком дії до 13 березня 2030 року (а.с. 14).

Згідно з рішенням ГУ ДМС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року. Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 27.01.2022, про що органом № 1201 видане 21 лютого 2022 року тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_3 строком дії до 27 січня 2024 року на час виконання зобов`язання припинити громадянство Російської Федерації (а.с. 15).

22 березня 2023 року відповідачем складено висновок про скасування дозволу на міграцію в Україну, у якому вказав, що оскільки ОСОБА_1 набула громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року. Відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 27.01.2022, тому підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 наданий ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». А також, відповідно до підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок оформлення), посвідка на постійне проживання скасовується у разі скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також вилучається, визнається недійсною та знищується.

22 березня 2023 року Головним управлінням ДМС України у Дніпропетровській області було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 від 13.03.2020.

Рішенням Головного управлінням ДМС України у Дніпропетровській області від 22 березня 2023 року скасовано посвідку на постійне проживання на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання № 321.

Позивач, вважаючи рішення Головного управлінням ДМС України у Дніпропетровській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну протиправним, звернулась до суду з метою його скасування.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Згідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III (далі Закон №2491-III) визначено умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

У відповідності до абзацу другого статті 1 Закону №2491-III імміграція це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Статтею 12 Розділу IV скасування дозволу на імміграцію, виїзд і видворення за межі України Закону №2491-III передбачено підстави для скасування дозволу на імміграцію. Серед них є наступні підстави:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Нормами частин першої-третьої статті 13 Закону №2491-III встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

26 грудня 2002 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», якою, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі Порядок №1983).

Даний Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Згідно абзацу першого пункту 21 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Абзацом другим пункту 21 Порядку №1983 передбачено, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (абзац перший пункту 22 Порядку №1983).

З аналізу вищенаведених норм права суд висновує, що скасування дозволу на імміграцію можливе лише за наявності визначених Законом №2491-III підстав та на основі складеного обґрунтованого висновку із зазначенням таких підстав для скасування відповідного дозволу.

Водночас згідно наявного в матеріалах справи висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 у зв`язку із набуттям громадянства України з 27 січня 2022 року.

Проте, при посиланні у спірному рішенні на пункт 6 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ відповідачем не зазначена, яка норма Закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, крім тих, що наведені у статті 12 Закону №2491-ІІІ.

З огляду на зазначене, вказані відповідачем мотиви висновку, які в подальшому стали підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивачки, не є обґрунтованими, з огляду на те, що вказані норми Закону не містять підстав, за яких особу може бути позбавлено дозволу на імміграцію. Тому вказаним посиланням відповідач не довів підстав застосування п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-ІІІ, як підставу прийняття спірного рішення.

Так, Законом № 2491-ІІІ встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, наявність яких у даній справі відповідачем не доведена.

Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-III, без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 813/119/16, від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16, від 16.01.2019 у справі №808/9121/15, від 07.05.2020 у справі № 420/6652/18, від 25.11.2020 у справі №810/916/16.

Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі "Курочкін проти України" (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.

Натомість, матеріали справи свідчать, що спірне рішення № 55 від 22.03.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 було прийнято за відсутності визначеної Законом України "Про імміграцію" підстави для його прийняття, що свідчить про необґрунтоване втручання держави у право позивача, гарантоване йому статтею 8 Конвенції.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач під час прийняття рішення від 22.03.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та про скасування посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 від 13 березня 2020 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття та без урахування принципу пропорційності, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений нею при зверненні до суду із цим позовом у розмірі 1073,60 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати повністю рішення заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 22 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та про скасування посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 від 13 березня 2020 року.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В.Липинського, 7, м. Дніпро, 49000, ЄДРПОУ 37806243) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1073, 60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев