Рішення № 112057312, 07.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2023Справа № 910/5796/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5796/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва-Трейд»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 28277,67 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віва-Трейд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 28277,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №53-122-01-21-10326 від 08.02.2021, у зв`язку з чим позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 9498,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 18779,64 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5796/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та зауважує на тому, що з аналізу приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України слідує, що обов`язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат у боржника виникає після звернення кредитора до нього з відповідною вимогою, чого не було за спірних правовідносин, а відтак і звернення до суду є передчасним. При цьому, відповідач наголошує на тому, що відсутня його вина як підстава відповідальності, оскільки у зв`язку із значним розміром заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед відповідачем, відбулось накопичення заборгованості Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» перед іншими контрагентами та призвело до порушення строків виконання зобов`язань з оплати за договорами. Окрім того, вказує, що позивачем не вірно визначено строк оплати за поставлену продукцію та надає контррозрахунок оспорюваних сум, а в разі прийняття рішення на користь позивача, просить зменшити інфляційні втрати та 3% річних на 90% з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив, як то передбачено приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва-Трейд» (далі - постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», від імені якого діє відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (далі - замовник) укладено договір поставки №53-122-01-21-10326, за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).

Предметом поставки по даному договору є продукція: 18420000-9 рукавички трикотажні, які передбачені специфікацією №1 до даного договору (пункт 1.2 договору).

Специфікацією №1, що є додатком №1 до договору поставки №53-122-01-21-10326 від 08.02.2021, в редакції протоколу розбіжностей до договору, сторони погодили продукцію, а саме: код товару згідно з УКТ ЗЕД, найменування товару, виробника, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю без ПДВ та суму без ПДВ.

Додатком №2 до договору поставки, сторони визначили технічну специфікацію продукції, що постачатиметься, а саме: ГОСТ, ДСТУ, ТУ.У та характеристика/опис предметів.

Пунктами 1.3 та 1.4 договору передбачено, що умови цього договору викладені сторонами у відповідності до «Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору. Місце виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області.

Ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 517746,75, крім того ПДВ - 103549,35 грн. Загальна суму договору (вартість продукції) становить 621296,10 грн (пункти 2.1 та 2.2 договору, в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки №53-122-01-21-10326 від 08.02.2021).

Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток №1) до даного договору. Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає. До ціни продукції включена вартість тари, упакування і маркування, страхування, доставка на склад РВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» та інші понесені постачальником витрати на умовах поставки DDP згідно «Інкотермс-2010» (пункти 2.3 - 2.5 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що продукція поставляється в строк по 31.05.2021 року. Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом».

За умовами пунктів 4.1 та 4.2 договору, кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору. Якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток №2 до даного договору).

Оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС». Початок перебігу строку оплати починається з наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію (пункт 6.1 договору).

Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика (пункт 6.2 договору).

Приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом»: «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС» СОУ НАЕК 038:2017, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2 даного договору (пункт 8.1 договору),

Пунктом 8.2 укладеного договору сторони визначили товарно-супровідні документи, що надаються постачальником при здійсненні поставки продукції: видаткова накладна або накладна, сертифікат перевірки/експертизи типу (копія завірена постачальником), декларація про відповідність технічному регламенту засобів індивідуального захисту, (копія завірена постачальником), висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи (копія завірена постачальником).

Успішне проходження продукції вхідного контролю (ВК-1) підтверджується відповідним актом та ярликом на придатну продукцію згідно Стандарту Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС» СОУ НАЕК 038:2017 (пункт 8.3 договору).

За умовами пунктів 8.4 та 8.5 договору датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувача. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

Постачальник зобов`язаний скласти електронну податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) протягом терміну встановленого пунктом 201.10 ПКУ та протягом 2-х календарних днів з дати реєстрації податкової накладної надати замовнику електронну квитанцію про реєстрацію, шляхом направлення її на електронну адресу замовника phv2@rnpp.atom.gov.ua (пункт 8.7 договору).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору по 31.12.2021, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачений даним договором - до спливу гарантійних строків (пункт 12.1 договору).

На виконання умов даного договору та специфікації, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар, що підтверджується видатковою накладною №3964 від 16.04.2021 на суму 621296,10 грн, яка підписана уповноваженими представниками позивача та відповідача на підставі довіреності №1/124 від 14.04.2021 без заперечень та зауважень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки товару.

20.04.2021 відповідачем оформлено ярлик на придатну продукцію №1-1-34 та у відповідності до приписів пункту 6.2 договору повідомлено позивача.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, 16.04.2021 позивачем складено податкову накладну, яка зареєстрована 29.04.2021 року.

Позаяк, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару за вказаною видатковою накладною виконав несвоєчасно, про що свідчать платіжні інструкції №8693 від 26.08.2021 на суму 85,50 грн, №9591 від 09.09.2021 на суму 5148,00 грн, №9593 від 09.09.2021 на суму 2034,00 грн, №11841 від 23.10.2021 на суму 50000,00 грн, №11994 від 26.10.2021 на суму 64028,60 грн, №13151 від 24.11.2021 на суму 100000,00 грн, №13284 від 30.11.2021 на суму 50000,00 грн, №13840 від 15.12.2021 на суму 150000,00 грн, №14301 від 22.12.2021 на суму 50000,00 грн, №14647 від 30.12.2021 на суму 50000,00 грн та №170 від 05.01.2022 на суму 10000,00 грн і не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

10.03.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією №15297/23 в якій вимагав у строк до 25.03.2023 сплатити компенсаційні втрати у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №53-122-01-21-10326 від 08.02.2021. Втім, претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вищевказаної статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС». Початок перебігу строку оплати починається з наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Отже, уклавши з позивачем договір поставки, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо оплати отриманої продукції протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, а відтак строк оплати становив включно до 04.06.2021 року, про що вірно зауважує відповідач у відзиві на позовну заяву, а не 02.06.2021 як помилково визначив позивач у позові, обраховуючи від дня складення видаткової накладної.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язання зі своєчасної оплати отриманої продукції за договором поставки належним чином не здійснив, допустивши прострочення оплати.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриману продукцію, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 9498,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 18779,64 грн.

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

В той же час, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до господарських відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, з урахуванням методики їх розрахунку, визначеного початку періоду прострочення оплати та з урахуванням здійснених часткових оплат, судом встановлено, що їх розмір, виходячи з визначеного чинним законодавством порядку та бази нарахування, є більшим.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач вказує про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 18779,64 грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

У той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення зобов`язання, відтак належною сумою 3% річних, за розрахунком суду, є 9345,44 грн, в іншій частині цих вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження відсутності прострочення сплати грошового зобов`язання, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних втрат обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

При цьому, матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про те, що позивач не звертався до нього з досудовою вимогою про сплату компенсаційних втрат, оскільки 15.03.2023 відповідач за трек-номером 1802105436745 отримав вимогу №15297/23 від 10.03.2023, втім залишив її без відповіді та реагування.

Окрім того, суд наголошує на помилковому тлумаченні відповідачем приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за якими обов`язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат у боржника виникає після звернення кредитора до нього з відповідною вимогою, оскільки, вищевказані приписи наділяють кредитора лише правом на пред`явлення чи не пред`явлення відповідної вимоги та не встановлюють обов`язкових правил для пред`явлення.

Суд звертає увагу відповідача на те, що кожна особа має право обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №904/1253/18 та від 11.04.2018 у справі №910/6929/17.

Відповідно до частини 1, 2 статті 222 Господарського процесуального кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Офіційне тлумачення стосовно питання обов`язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі №1-2/2002 від 09.07.2002.

Так, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов`язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.

За таких обставин, безпосереднє пред`явлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва-Трейд» позову до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не є і не може бути підставою ані для залишення такого позову без розгляду, його повернення, ані для відмови у задоволенні позовних вимог. В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Разом з цим, суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 90% з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду зменшити нараховані відсотки річних за статтею 625 ЦК України.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/5796/23 відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено.

Відтак, правовідносини у справі №902/417/18 та №910/5796/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у справі №902/417/18 не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі.

Поміж цим, суд зауважує на тому, що у справі №902/417/18 відсутній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо можливого зменшення розміру інфляційних втрат.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутня вина Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в порушенні грошового зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва-Трейд», так як відповідач не міг своєчасно оплатити отриманий товар з підстав не здійснення з ним розрахунків контрагентами, оскільки наведені відповідачем обставини не є обставинами, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до приписів ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні приписи містяться в статті 617 Цивільного кодексу України.

Відтак, наведені відповідачем обставини не звільняють Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від відповідальності за порушення зобов`язань.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва-Трейд» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 28277,67 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва-Трейд» (18021, м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, буд. 53, кв. 99; ідентифікаційний код 33585132) 3% річних у розмірі 9345 (дев`ять тисяч триста сорок п`ять) грн 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 18779 (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 64 коп. та судовий збір у розмірі 2669 (дві тисячі шістсот шістдесят дев`ять) грн 52 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2023.

Суддя Т.В. Васильченко