Рішення № 112047642, 06.07.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1776/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), місто Харків, доФізичної особи-підприємця Лосєва Олега Ігоровича, місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Лосєва Олега Ігоровича, про стягнення 23 780,00 грн. вартості недопоставленого майна.

04 травня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду належним чином засвідчених копій додатків, доданих до позовної заяви, а саме: договір про закупівлю товарів за державні кошти № 217 від 23.12.2021 року разом із специфікацією, договір відповідального зберігання № 3 від 28.12.2021 року разом із актом приймання-передачі від 28.12.2021, скріншот з месенджеру «Telegram» шляхом зазначення на копії письмових документів всіх необхідних відміток, а саме: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. 09 травня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1776/23. Розгляд справи № 922/1776/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272331838 ухвала суду від 09 травня 2023 року є повернутою за датою 19.05.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 09 травня 2023 року, а саме до 05.06.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, між позивачем та відповідачем було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 217 від 23.12.2021 (надалі «Договір») на загальну суму 119 720,00 грн. Пунктом 1.1. Договору передбачено, що постачальник зобов`язується у 2021 році поставити замовникові за кодом ДК 021:2015:34350000-5 Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності, шини для транспортних засобів, зокрема, шини Continental Vanco 185/75R16 104/102/R у кількості 5 штук на загальну вартість 23 780, а Замовник прийняти такі товари і оплатити за них суму (ціну), визначену у специфікації. Як вказує позивач, ним на виконання пункту 2.1. Договору було сплачено постачальнику 119 720,00 грн. Згідно з умовами Договору, термін поставки товару визначено до 31 грудня 2021 року. У подальшому, як зазначає позивач, між ним та відповідачем було укладено договір відповідального зберігання № 3 від 28.12.2021 року. Відповідно до умов вказаного договору, зберігач (відповідач) зобов`язується зберігати товар та повернути цей товар поклажодавцю цілим та неушкодженим за умовами даного Договору та в тому вигляді, що він був наданий на зберігання. Згідно із пунктом 2.4. цього договору, зберігач зобов`язаний зберігати товар згідно умов даного договору доки не отримує письмову та/або усну вимогу поклажодавця (позивача) про повернення товару. Зберігач після отримання письмової та/або усної вимоги, протягом 20 днів повинен повернути товар поклажодавцю. Відповідно до положень визначених у пунктах 6.1., 6.2. цього договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність передбачену діючим законодавством України; за втрату товару зберігач зобов`язаний сплатити поклажодавцю вартість товару, переданого на зберігання. Згідно з актом приймання-передачі за договором відповідального зберігання № 3 від 28.12.2021 року ФОП Лосєв О.І. (Зберігач) прийняв, а позивач передав на зберігання товар (шини у загальній кількості 37 штук) на загальну суму 119 720,00 грн., зокрема шини Continental Vanco 185/75R16 104/102/R к кількості 5 штук на загальну вартість 23 780,00 грн. Позивач вказує, що на момент звернення з даним позовом до суду, відповідачем на вимогу позивача не повернуто товар на загальну суму 23 780,00 грн., а саме: шини Continental Vanco 185/75R16 104/102/R.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО АНАЛІЗУ НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА КОШТІВ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

23 грудня 2021 року між Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) (позивач, замовник за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Лосєвим Олегом Ігоровичем було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 217. Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується у 2021 році поставити замовникові за кодом ДК 021:2015:34350000-5 Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності, шини для транспортних засобів, а замовник прийняти такі товари і оплатити за них суму (ціну), визначену у Специфікації (Додаток до цього Договору, який є його невід`ємною частиною). Відповідно до п. 2.1. Договору ціна даного Договору становить 119 720,00 грн., ПДВ не передбачено. До цього Договору сторонами було укладено специфікацію відповідно до якої, зокрема, зазначено про шини Continental Vanco 185/75R16 104/102R у кількості 5 штук на загальну вартість 23 780,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 112 від 28 грудня 2021 року, що представлений разом із позовом, позивачем було в повному обсязі сплачено за шини відповідно до умов Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір відповідального зберігання № 3. Відповідно до п. 1.1. цього договору зберігач (відповідач) зобов`язується зберігати товар та повернути цей товар поклажодавцю (позивач) цілим та неушкодженим за умовами даного договору та в тому вигляді, що він був наданий на зберігання. Відповідно до п. 1.2. цього договору назва товару та всі його характеристики вказані в акті (актах) приймання-передачі, що є невід`ємною частиною даного договору. Відповідно до п. 2.4. цього договору зберігач зобов`язаний зберігати товар згідно умов даного договору доки не отримує письмову та/або умну вимогу поклажодавця про повернення товару. Зберігач після отримання письмової та/або усної вимоги поклажодавця про повернення товару. Відповідно до п. 6.2. цього договору за втрату товару зберігач зобов`язаний оплатити поклажодавцю вартість товару, передбаченого на зберігання. До цього договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі від 28 грудня 2021 року на загальну вартість товару у розмірі 119 720,00 грн., з них шини Continental Vanco 185/75R16 104/102R у кількості 5 штук на загальну вартість 23 780,00 грн.

08 лютого 2023 року позивачем була складена відповідачу претензія № 64/01.2-07/23 про повернення товару, а саме шини Continental Vanco 185/75R16 104/102R у кількості 5 штук на загальну вартість 23 780,00 грн. до 13 лютого 2023 року. Як вбачається з матеріалів справи, а іншого не представлено відповідачем, останній не повернув вищеозначені шини.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене та п. 6.2. договору відповідального зберігання № 3 від 28 грудня 2021 року, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 23 780,00 грн., що є вартістю майна, не переданого на вимогу позивача.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лосєва Олега Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, місто Харків, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 16; код ЄДРПОУ: 43315445) вартість майна у розмірі 23 780,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" липня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко