Рішення № 112047212, 23.06.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 815/4290/13-а

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Христенко А.О.

розглянувши справу за позовом: Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство (просп. Перемоги, 14, м. Київ, 01135)

до відповідачів: 1) Одеської міської ради (пл. Думська, 1, м. Одеса, 65004) 2) Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (вул. Успенська, 83/85, м. Одеса, 65011) 3) Товариства з обмеженою відповідальністю А-Трейдінг (пл. Грецька, 1, м. Одеса, 65026)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) 2) Одеської обласної державної адміністрації (пр. Шевченка, буд. 4, м. Одеса, 65032)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Данлін (вул. Педагогічна, буд 25/48, м. Одеса, 65062) 2) Компанії Прайвесі девелопментс ЛТД. (Шам Пенг Тонг Плаза 103, м. Вікторія, Сейшельські острови)

за участю: прокуратури Одеської області (вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026)

про визнання протиправними дій та рішень, визнання недійсними результатів аукціону, визнання недійсним договору, визнання недійсним та скасування державного акту, припинення права власності

за участю представників учасників справи:

від позивача: Козаченко І.В.;

від відповідача-1: Вінюков В.М.;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: Цимбал С.Ю.;

від третіх осіб: Невмержицький О.М. (ТОВ «Данлін»), від інших представники не з`явились;

прокурор: Дичко В.О.;

УСТАНОВИВ:

Предмет позову

20.12.2021 на розгляд Господарського суду Одеської області був переданий спір за позовом позивача до відповідачів-1, 2 про:

- визнання протиправними дій відповідачів щодо організації аукціону з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення під забудову в частині підготовки до реалізації земельної ділянки, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. Грушевського та вул. Воробйова у м. Одесі, з визнанням недійсними результатів спірного аукціону, проведеного 30.03.2007 у визначеній частині;

- визнання нечинним п.22 додатку до рішення відповідача-1 від 27.06.2006 № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках».

14.06.2022 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним та скасувати п. 22 додатку до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках»;

- визнати недійсним та скасувати п. 20 додатку до рішення Одеської міської ради від 29.09.2006 № 354-V «Про продаж земельних ділянок, розташованих у м. Одеса на земельному аукціоні»;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо організації аукціону з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення під забудову в частині підготовки до реалізації земельної ділянки, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. М. Грушевського /ріг вул. Воробйова (в районі колишнього антенного поля ЧМП);

- визнати недійсним результат аукціону, проведеного 30.03.2007, в частині визнання переможцем аукціону щодо продажу земельної ділянки, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. М. Грушевського/ріг вул. Воробйова (в районі колишнього антенного поля ЧМП) відповідача-3;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 18.04.2007, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1006;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №111919 від 23.05.2007, виданий відповідачу-3 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020750500026;

- припинити право власності відповідача-3 на земельну ділянку, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. Грушевського/ вул. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП) кадастровий номер 5110137600:72:001:0034.

Подані учасниками справи заяви

10.01.2022 відповідач-1 подав до суду відзив на позов (а.с. 52-82, т. 16), в якому проти позову позивача заперечив.

18.01.2022 третя особа (Міністерство інфраструктури України) подала до суду пояснення (а.с. 120-126, т. 16), в яких позов позивача підтримала.

24.01.2022 третя особа (ТОВ «А-Трейдінг») подала до суду клопотання (а.с. 148, т. 16) про відкладення засідання суду.

28.01.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача-1 (а.с. 1-10, т. 17), в якому позов підтримав повністю.

08.02.2022 прокурор подав до суду пояснення (а.с. 25-28, т. 17), в яких позов позивача підтримав.

09.02.2022 відповідач-1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с. 31-58, т. 17), в яких підтримав свої заперечення проти задоволення позову позивача.

10.02.2022 позивач подав до суду клопотання про відкладення засідання суду (а.с. 65, т. 17).

11.02.2022 відповідач-1 подав до суду заперечення (а.с. 67-77, т. 17) проти прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову.

11.02.2022 відповідач-2 подав до суду відзив на позов (а.с. 80-89, т. 17), в якому проти задоволення позову позивача заперечив.

14.02.2022 позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову (а.с. 105-110, т. 17).

23.02.2022 позивач подав до суду пояснення щодо зміни предмету позову (а.с. 133-136, т. 17).

24.03.2022 третя особа (Міністерство інфраструктури України) подала до суду клопотання (а.с. 153-155, т. 17) про відкладення розгляду справи до закінчення строку дії воєнного стану в Україні.

25.03.2022 позивач подав до суду клопотання (а.с. 160-162, т. 17) про відкладення розгляду справи до закінчення строку дії воєнного стану в Україні.

01.04.2022 третя особа (Міністерство інфраструктури України) подала до суду заяву (а.с. 175-178. т. 17), в якій підтримала заяву позивача про зміну предмету позову.

08.04.2022 відповідач-2 подав до суду заперечення (а.с. 181-185, т. 17) проти прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову.

08.04.2022 відповідач-2 подав до суду клопотання (а.с. 191-193, т. 17) про поновлення строку на подання відзиву.

21.04.2022 відповідач-1 подав до суду заперечення (а.с. 11-18, т. 18) проти прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову.

28.04.2022 відповідач-1 подав до суду заяву (а.с. 48-51, т. 18) про відкладення засідання суду.

19.05.2022 позивач подав до суду клопотання (а.с. 63-65, т. 18) про відкладення розгляду справи.

27.06.2022 третя особа (ТОВ «А-Трейдінг») подала до суду клопотання (а.с. 97-103, т. 18) про залишення заяви позивача про зміну предмету позову без руху.

30.06.2022 відповідач-2 подав до суду відзив (а.с. 104-119, т. 18), в якому проти задоволення позову позивача з урахуванням зміни предмету позову заперечив.

30.06.2022 відповідач-1 подав до суду відзив (а.с. 125-165, 166-205, т. 18), в якому проти задоволення позову позивача з урахуванням зміни предмету позову заперечив.

01.07.2022 позивач подав до суду клопотання (а.с. 208-210, т. 18) про залучення співвідповідача.

04.07.2022 третя особа (Міністерство інфраструктури України) подала до суду клопотання про підтримку позову позивача.

21.07.2022 позивач подав до суду заяву (а.с. 1-9, т. 19) про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

21.07.2022 позивач подав до суду пояснення (а.с. 13-17, т. 19) щодо немайнового характеру вимог позивача.

25.07.2022 відповідач-3 подав до суду відзив (а.с. 30-35, т. 19), в якому заперечив проти задоволення позову позивача з урахуванням зміни предмету позову.

03.08.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив (а.с. 86-92, т. 19), в якому виклав свої заперечення на доводи відповідача-3.

05.08.2022 відповідач-1 подав до суду заперечення (а.с. 104-110, т. 19) на клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

26.08.2022 позивач подав до суду клопотання (а.с. 130-131, т. 19) про залучення третьої особи.

26.08.2022 позивач подав до суду заяву (а.с. 133-135, т. 19) про забезпечення позову.

01.09.2022 відповідач-1 подав до суду заперечення (а.с. 178-180, т. 19) на клопотання позивача про залучення третьої особи.

02.09.2022 позивач подав до суду пояснення (а.с. 181-183, т. 19) до власного клопотання про залучення третьої особи.

05.09.2022 відповідач-3 подав до суду клопотання (а.с. 1-4, т. 20) про приєднання доказів до матеріалів справи.

19.09.2022 третя особа (Компанія «Правейсі девелопментс ЛТД.») подала до суду пояснення (148-149, т. 20) про підтримку заперечень відповідачів по суті спору.

27.10.2022 третя особа (ТОВ «Данлін») подала до суду клопотання (а.с. 176, т. 20) про відкладення розгляду справи.

27.10.2022 третя особа (ТОВ «Данлін») подала до суду клопотання (а.с. 177-179, т. 20) про призначення судової експертизи.

07.11.2022 позивач подав до суду заперечення (а.с. 199-202, т. 20) проти призначення у справі судової експертизи.

10.11.2022 позивач подав до суду заяву (а.с. 204-205, т. 20) про розгляд справи за наявними документами у випадку відсутності позивача.

08.12.2022 третя особа (Міністерство інфраструктури України) подала до суду клопотання (а.с. 25, т. 21) про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження перейменування третьої особи.

23.01.2023 відповідачем-1 було заявлене усне клопотання (а.с. 51, т.1) про залишення позову позивача без розгляду.

06.02.2023 позивач подав до суду клопотання (а.с. 65-67, т. 21) про відкладення розгляду справи.

06.02.2023 відповідачем-3 було заявлене до суду усне клопотання (а.с. 76, т. 21) про залишення позову позивача без розгляду.

20.02.2023 відповідач-3 подав до суду заяву (а.с. 149, т. 21) про перенесення судового засідання у зв`язку з небезпекою для учасників судового процесу.

20.02.2023 відповідач-2 подав до суду клопотання (а.с. 151, т. 21) про відкладення судового засідання у зв`язку з масштабною повітряною тривогою.

03.03.2023 відповідач-1 подав до суду клопотання (а.с. 177-179, т. 21) про відкладення судового засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю представника.

06.03.2023 позивач подав до суду клопотання (а.с. 184-187, т. 21) про відкладення судового засідання та не ухвалювати судове рішення без участі представника позивача.

20.03.2023 третя особа (Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України) подала до суду клопотання (а.с. 243-246, т. 21) про процесуальне правонаступництво.

20.03.2023 відповідач-1 подав до суду заяву (а.с. 253-254, т. 21) про відкладення судового засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю представника.

14.04.2023 позивач подав до суду пояснення (а.с. 80-81, т. 22) для з`ясування судом позиції позивача щодо дотримання розумних строків розгляду справи. Відповідні усні пояснення про дотримання судом розумних строків позивач, зокрема, надавав в засіданні суду 11.11.2022 (представник Козаченко І.В. а.с. 5, т.21), 21.03.2023 (представник Яковлева М.С. а.с. 3 зворотня сторінка, т. 22).

30.05.2023 третя особа (ТОВ «Данлін») подала до суду пояснення (а.с. 135-139, т. 22).

13.06.2023 позивач подав до суду пояснення (а.с. 152-159, т. 22) щодо судової практики та висновків Верховного Суду, якими керувався позивач.

15.06.2023 відповідач-3 подав до суду пояснення (а.с. 161-170, т. 22) щодо застосування позовної давності.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 28.12.2021 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24.01.2022.

Протокольною ухвалою від 24.01.2022 підготовче засідання було відкладене на 11.02.2022 за клопотаннями учасників судового процесу з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 181-183, т. 16).

Протокольною ухвалою від 11.02.2022 підготовче засідання було відкладене на 28.02.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання(а.с. 98-100, т. 17).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні був введений воєнний стан.

Судове засідання 28.02.2022 не відбулось з причин військової агресії Російської Федерації проти України.

Листом від 17.03.2022 (а.с. 148, т. 17) суд просив повідомити учасників справи про можливість участі представників останніх в засіданнях суду.

Ухвалою від 25.03.2022 (а.с. 165-168, т. 17) суд призначив підготовче засідання на 29.04.2022.

Протокольною ухвалою від 29.04.2022 підготовче засідання було відкладене на 30.05.2022, поза межами введеного на той час воєнного стану та з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 53-54, т. 18).

Протокольною ухвалою від 30.05.2022 підготовче засідання було відкладене на 14.06.2022 за клопотанням позивача з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 68-69, т. 18).

Протокольною ухвалою від 14.06.2022 строк підготовчого провадження був продовжений на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 04.07.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 75-76, т. 18).

Протокольною ухвалою від 04.07.2022 суд залучив до участі у справі відповідача-3, за клопотанням відповідча-3 розпочав розгляд справи спочатку, встановив учасникам строки для подання заяв по суті та відклав підготовче засідання на 25.07.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 223-225, т. 18).

Протокольною ухвалою від 25.07.2022 підготовче засідання було відкладене на 11.08.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 76-77, т. 19).

Протокольною ухвалою від 11.08.2022 підготовче засідання було відкладене на 05.09.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 116-120, т. 19).

Ухвалою суду від 26.08.2022 (а.с. 140-142, т. 19) було викликано позивача для надання додаткових пояснень/доказів щодо заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.08.2022 (а.с. 150-152, т. 19) було викликано учасників справи в судове засідання для розгляду заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.08.2022 (а.с. 170-177, т. 19) позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Протокольною ухвалою від 05.09.2022 суд залучив до участі у справі третіх осіб та відклав підготовче засідання на 19.09.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 128-135, т. 20).

Протокольною ухвалою від 19.09.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 10.10.2022 (а.с. 152-153, т. 20).

Судове засідання 10.10.2022 не відбулось, у зв`язку з тривалою повітряною тривогою і загрозою масованих ракетних ударів з боку агресора (а.с. 163, т. 20).

Ухвалою суду від 11.10.2022 було призначено судове засідання на 27.10.2022 (а.с. 164-166, т. 20).

Протокольною ухвалою від 27.10.2022 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 11.11.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 185-189, т. 20).

Протокольною ухвалою від 11.11.2022 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 25.11.2022 з причин, наведених у протоколі судового засідання мінування будівлі суду (а.с. 1-5, т. 20).

Судове засідання 25.11.2022 не відбулось, у зв`язку з відсутністю електропостачання в будівлі суду внаслідок ракетних ударів з боку агресора (а.с. 13, т. 21).

Ухвалою суду від 28.11.2022 було призначено судове засідання на 13.12.2022 (а.с. 14-16, т. 21).

Судове засідання 13.12.2022 не відбулось, у зв`язку з відсутністю електропостачання в будівлі суду внаслідок ракетних ударів з боку агресора (а.с. 30-31, т. 21).

Ухвалою суду від 13.12.2022 було призначено судове засідання на 23.01.2023 (а.с. 33-35, т. 21).

Протокольною ухвалою від 23.01.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 06.02.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 47-57, т. 21).

Судове засідання 06.02.2023 було перервано внаслідок вимкнення електропостачання в будівлі суду внаслідок ракетних ударів з боку агресора (протокол - а.с. 72-77, т. 21), у зв`язку з чим ухвалою суду від 07.02.2023 (а.с. 79-81, т. 21) було призначено судове засідання на 20.02.2023.

Судове засідання 20.02.2023 не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги (а.с. 153-154, т. 21).

Ухвалою суду від 20.02.2023 (а.с. 155-157, т. 21) було призначено судове засідання на 06.03.2023.

Ухвалою суду від 06.03.2023 (а.с. 202-206, т. 21) відповідачам-2, 3 було відмовлено у задоволенні клопотань про залишення позову позивача без розгляду.

Протокольною ухвалою від 06.03.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 21.03.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 194-197, т. 21).

Ухвалою суду від 21.03.2023 (а.с. 8-11, т. 22) суд замінив третю особу (Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України) на правонаступника - Фонд державного майна України.

Протокольною ухвалою від 21.03.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 05.04.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 1-6, т. 22).

Протокольною ухвалою від 05.04.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 17.04.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 65-67, т. 22).

Судове засідання 17.04.2023 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному (а.с. 89, т. 22).

Ухвалою суду від 24.04.2023 (а.с. 103-104, т. 22) було призначено судове засідання на 16.05.2023.

Протокольною ухвалою від 16.05.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 23.05.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 116-119, т. 22).

Протокольною ухвалою від 23.05.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 30.05.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 126-127, т. 22).

Протокольною ухвалою від 30.05.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 14.06.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 141-145, т. 22).

Протокольною ухвалою від 14.06.2023 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 23.06.2023 з причин, наведених у протоколі судового засідання (а.с. 171-175, т. 22).

У судовому засіданні 23.06.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Отже, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Дана справа перебувала у провадженні адміністративних судів з 03.04.2007 до 23.11.2021 з прийняттям Верховним Судом у складі колегії суддів КАС остаточного судового рішення в адміністративній справі про закриття провадження у справі (а.с. 13-17, т. 16), а ухвалою Верховного Суду від 14.12.2021 (а.с. 33-35, т. 16) дана справа була направлена на розгляд Господарського суду Одеської області.

Згідно з нормами процесуального Кодексу відлік строку початку розгляду Господарським судом Одеської області цієї справи почався з 04.07.2022 та був здійснений судом в межах розумного строку (без невиправданих зволікань).

Судом при призначенні судових засідань враховувалась думка учасників судового процесу та відбирались відповідні пояснення щодо розумного строку розгляду справи, в тому числі, від позивача, який під час розгляду справи в господарському суді змінив предмет позову та заявив вимоги до нового відповідача.

За час розгляду справи судом було призначено у цій справі 29 засідань, розгляд справи відбувся під час дії в Україні воєнного стану та пов`язаних з цим особливих умовах роботи як для судді, так і учасників судового процесу.

Складність даної справи є досить значною, позивачем заявлено на розгляд суду 7 позовних вимог, учасниками даного процесу є 9 осіб, кожному з яких суд забезпечив доступ до правосуддя і реалізацію процесуальних прав в таких умовах. Матеріали справи налічують 22 томи, а відносини землекористування, які потребували дослідження судом, починаються з 1947 року.

За вказаних обставин, суд, враховуючи складність даної справи, необхідність забезпечення учасникам справи реалізацію процесуальних прав в умовах воєнного стану та з метою виконання завдання судочинства, визначає, що строк, протягом якого дана справа була розглянута судом, є розумним.

Позиції учасників справи

Підставою позову позивач визначив обставину порушення відповідачами права постійного користування позивача на земельну ділянку площею 11,2 га, що була відведена останньому рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497 та яка, на думку позивача, включає в свої межі земельну ділянку, площею 6,5987 га, продану відповідачу-3 у спірних правовідносинах без припинення речового права позивача.

Прокурор та третя особа (Фонд державного майна України, правонаступник Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України) позов позивача підтримали.

Відповідач-1 проти позову позивача заперечив, зазначаючи про таке. При складанні технічного паспорту земельної ділянки враховано наявність на її частині нерухомого майна, а тому на продаж виставлена земельна ділянка площею 6,5987 га, яка вільна від забудови. Позивачем пропущений строк позовної давності. Відповідач-1 у спірних правовідносинах діяв згідно з Законом, мав повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а спірні акти є актами індивідуальної дії та вичерпали свою дію виконанням. Зі змісту рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497, договору від 27.05.1947 та плану не можливо встановити, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, яка за надана Радіоцентру Управління ЧМП. Матеріали справи свідчать про недотримання позивачем приписів ЗК УРСР від 29.11.1922 та неналежного оформлення прав на земельну ділянку, стосовно якої було прийнято рішення № 497. Позивачем не подано доказів щодо правонаступництва Радіоцентру управління ЧМП та управління ЧМП. Позивач як правонаступник підприємств, злиттям яких його створено, не має права користування земельними ділянками, які мали такі підприємства, та немає правовстановлюючих документів. Отримання відповідачем-1 згоди позивача на передачу в оренду частин земельної ділянки не означає визнання відповідачем-1 законного права користування позивачем спірною земельною ділянкою. На час проведення спірного аукціону заходи забезпечення позову не діяли, а існування на балансі позивача нежитлової будівлі, розташованої за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса, не підтверджує права власності позивача на цей об`єкт. Підстави припинення права власності на земельну ділянку передбачені ст. 140 ЗК України і у спірних відносинах немає жодного випадку, передбаченого цієї статтею.

Відповідач-2 проти позову позивача заперечив, мотивуючи таким. При складанні технічного паспорту земельної ділянки враховано наявність на її частині нерухомого майна, а тому на продаж виставлена земельна ділянка площею 6,5987 га, яка вільна від забудови. Відповідно до землевпорядної документації земельну ділянку сформовано за рахунок земель, раніше наданих у користування Радіоцентру Управління ЧМП, який не значиться в ЄДРПОУ. Позивач не зареєстрував право постійного користування земельною ділянкою, тоді як ЗК УРСР 1992 року передбачена обов`язкова реєстрація права землекористування, а у відповідача-1 були наявні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, яка знаходиться в межах міста Одеси. Зі змісту рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497 та плану не можливо встановити, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, яка за надана Радіоцентру Управління ЧМП. Позивач як правонаступник підприємств, злиттям яких його створено, не має права користування земельною ділянкою та немає правовстановлюючих документів.

Відповідач-3 проти задоволення позову позивача заперечив, пояснюючи тим, що у позивача відсутнє право постійного користування спірною земельною ділянкою, а обраний ним спосіб захисту є неефективним і непропорційним втручанням у мирне володіння майном. Спірну земельну ділянку вже забудовано багатоповерховими жилими будівлями, в яких наразі проживають тисячі сімей. Позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Третя особа (Одеська обласна державна адміністрація) пояснень по суті спору не надала.

Третя особа (Компанія «Правейсі девелопментс ЛТД.») підтримала заперечення відповідачів проти задоволення позову позивача.

Третя особа (ТОВ «Данлін») також підтримала заперечення відповідачів та вказала, що задоволення позову в будь-якому випадку не призведе до реального захисту прав позивача, натомість спричинить стан правової невизначеності правовідносин за участі тисячі людей, які придбали житло.

Обставини справи

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497 (а.с. 154, т. 10) Радіоцентру Управління Чорноморського пароплавства була відведена земельна ділянка площею 11,2 га у районі Червоної Слобідки м. Одеси для реконструкції антенного поля, в межах згідно з схемою. Цим же рішенням запропоновано Управлінню Головного архітектора міста оформити відведення земельної ділянки договором безстрокового користування після надання узгоджених проектів. Архівна копія цього рішення міститься на а.с. 213-217, т. 10, разом зі схемою.

Виконуючи дане рішення Виконкому, Управління Головного архітектора та начальник Чорноморського пароплавства уклали договір від 27.05.1947 (а.с. 121 123, т. 1), предметом якого є передача у безстрокове користування Радіоцентру УЧМП земельної ділянки площею 11,2 га, на якій знаходяться такі будівлі і споруди: антенне поле по вул. Героїв «Червона Слобідка» Ленінського району в межах згідно з інвентарним планом. Даний договір був зареєстрований 12.06.1947, що підтверджується відміткою на останньому аркуші договору.

Згідно з п. 2, 4, 9, 10, 11, 17 договір містить такі положення: користувач на земельній ділянці зобов`язаний виконати будівельні роботи по об`єктам огорожа; не пізніше 05.05.1947 користувач зобов`язаний надати УГА проектні документи згідно з переліком, в тому числі, план забудови; на земельній ділянці знаходяться такі передані користувачу будівлі будівля радіостанції; користувач зобов`язаний здійснити знесення або розібрання перелічених у п. 9 будівель; користувач зобов`язаний до моменту закінчення будівельних робіт на ділянці знести усі тимчасові споруди і упорядкувати ділянку, встановити тротуари, посадку зелених насаджень; договір набуває сили після його реєстрації.

Згідно з наявною в матеріалах справи схемою (планом - а.с. 121, т. 1, а.с. 75, т. 5) Управління Головного архітектора м. Одеси відведена вищевказаним рішенням Виконкому у користування Радіоцентру УЧМП земельна ділянка вказана з площею 11,89 га та за адресою: вул. Пестеля Ленінського району у м. Одесі.

Також, позивачем було подано до суду рішення виконкому Одеського міської ради від 07.08.1956 № 707 «Про результати обміру земель по будівельному кварталу № 1078» (а.с. 162-165, т. 10), яким було встановлено для домоволодінь, користувачі яких не надали правовстановлюючих документів (в.т.ч. Управління пароплавства), земельну площу по нормам, передбаченим діючим на той час законодавством, з зобов`язанням Управління Головного архітектора міста виконати планування залишків землі та в установленому законом порядку вилучити залишки земельних ділянок. До рішення позивачем доданий висновок (а.с. 165, т. 10) про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою по вул. Полевой, площею 118668 кв.м. за Управлінням ЧМП, з посиланням на підставу користування рішення виконкому від 21.04.1947 № 497 про надання земельної ділянки площею 117640 кв.м.

Указом Президента України від 13.08.1993 № 303/93 «Про створення акціонерного судноплавного концерну «Бласко» - «Чорноморське морське пароплавство» (а.с. 99, т. 2) було підтримано ініціативу Міністерства транспорту України та Чорноморського морського пароплавства і приписано створити на базі структурних підрозділів Чорноморського морського пароплавства (згідно з додатком) акціонерний судноплавний концерн "Бласко" - "Чорноморське морське пароплавство" (далі - концерн "Бласко"). Згідно з додатком до Указу до складу АСК «Бласко» входять такі підприємства та організації: "Бласкотанкер" - судноплавне підприємство експлуатації танкерного флоту; "Бласкобалк" - судноплавне підприємство експлуатації балкерного флоту; "Бласколайн" - судноплавне підприємство спеціалізованого флоту; "Бласкоуніверсал" - судноплавне підприємство універсального флоту; "Бласкопасфлот" - судноплавне підприємство експлуатації пасажирського флоту; "Бласкотелеком" - підприємство зв`язку і обчислювальної техніки; "Бласкокрюїнг" - агентство найму і комплектування екіпажів суден; Готель "Моряк-1"; Готель "Моряк-2"; "Бласкотехсервіс" - організація технічного обслуговування флоту; "Бласкотрансфлот" - агентство обслуговування флоту; "Бласкотехпостачсервіс" - агентство матеріально- технічного постачання; "Бласкоінвесттрейдинг" - фінансово-торговельна організація; "Бласкомед" - організація рекреаційного обслуговування, відпочинку і профвідбору плавскладу концерну; "Бласкоспорт" - заклад оздоровчо-спортивної діяльності; "Бласкоферрі" - паромний комплекс концерну; "Бласкобункер" - агентство забезпечення флоту пально-мастильними матеріалами; "Бласкоекспорт" - агентство незалежних експертів з надання експортних послуг; "Бласкопобутсервіс" - підприємство побутового обслуговування; "Бласкоавтотранс" - підприємство побутового обслуговування; "бласкобуд" - виробничий ремонтно-будівельний трест з базою будівельних матеріалів; "Бласкоморшлях" - підприємство обслуговування морських шляхів і виконання днопоглиблювальних робіт; "Бласкоспецфлот" - судноплавне підприємство буксирно-рятувального і спеціалізованого флоту; Морбанк - змішаний комерційний банк - заклад фінансово-кредитного обслуговування концерну; Страхова компанія "Мономах" - компанія страхування флоту і працівників концерну; Транспортно-фрахтова біржа - організація з надання транспортно-фрахтових послуг; "Бласкоінтер" - департамент з організації зовнішньо-економічних зв`язків концерну; "Бласкосуднобудремонт" - департамент з організації будівництва і ремонту флоту.

Указом Президента України від 24.01.1995 № 77/95 «Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України від 13 серпня 1993 року N 303 та від 28 грудня 1993 року N 606» було визнано, що за час, що минув після видання цих Указів Президента України, з вини як керівництва концерну "Бласко", так і Міністерства транспорту України роботи з проведення корпоратизації Чорноморського морського пароплавства так і не розпочалися. Невизначеність протягом тривалого часу у даному питанні призвела до значної дезорганізації роботи пароплавства. Таким чином, розпорядчий порядок перетворення Чорноморського морського пароплавства у відкрите акціонерне товариство, передбачений зазначеними Указами Президента України, виявився неефективним, у зв`язку з чим постановлено визнати такими, що втратили чинність, Укази Президента України від 13 серпня 1993 року N 303 ( 303/93 ) "Про створення акціонерного судноплавного концерну "Бласко" - "Чорноморське морське пароплавство" та від 28 грудня 1993 року N 606 ( 606/93) "Про акціонерний судноплавний концерн "Бласко" - "Чорноморське морське пароплавство".

10.02.1995 Мінтрансом України був прийнятий наказ № 63 «Про утворення державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (а.с. 96-97, т. 2), яким приписано утворити позивача шляхом злиття на базі майна, що знаходиться у загальнодержавній власності та закріпленим за Акціонерним судноплавним концерном «Бласко» - Чорноморське морське пароплавство» та підприємствами згідно з додатком до наказу. Відповідно до зазначеного додатку підприємствами, на базі яких був утворений позивач, є: Судноплавне підприємство експлуатації балкерного флоту «Бласкобалк», Судноплавне підприємство спеціалізованого флоту «Бласколайн», Судноплавне підприємство універсального флоту «Бласкоуніверсал», Судноплавне підприємство експлуатації пасажирського флоту «Бласкопасфлот», Судноплавне підприємство експлуатації танкерного флоту «Бласко-танкер», Підприємство зв`язку і обчислювальної техніки «Бласкотелеком», Агенство найму і комплектування екіпажів суден «Бласкокраїнг», Готель «Моряк-І», Готель «Моряк-ІІ», Організація технічного обслуговування флоту «Бласкотехсервіс», Агенство по обслуговуванню флоту «Бласкоагент», Агенство матеріально-технічного постачання «Бласкотехпостачсервіс», Організація рекреаційного обслуговування, відпочинку і профвідбору плавскладу концерну «Бласкомед», Заклад оздоровчо-спортивної діяльності «Бласкоспорт», Паромний комплекс концерну «Бласкоферрі», Фінансово-торгівельна організація «Бласкоінвесттрейдінг», Агенство забезпечення флоту паливно-мастильними матеріалами «Бласкобункер», Судноплавне підприємство експлуатації ліхтерного флоту «Бласколіхтер».

Отже, у переліку підприємств, на базі яких створений позивач окремо не вказані Радіоцентр Управління Чорноморського пароплавства або Управління Чорноморського пароплавства. При цьому до складу якого підприємства з переліку входили/не входили Радіоцентр Управління Чорноморського пароплавства або Управління Чорноморського пароплавства позивачем не подано суду доказів.

Згідно з свідоцтвом № 270467 (а.с. 18, т. 1) позивач був зареєстрований 23.03.1995, код 01125614. Відповідно до ст. 1, 4 статуту позивача, затвердженого наказом Мінтрансу України від 24.11.2005 № 817 (а.с. 9-17, т.1, а.с. 9-17, т. 5), останній є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Мінтрансу України. Майно позивача є державною власністю і належить йому на праві господарського відання.

25.09.1997 позивачем було прийнято наказ № 109 (а.с. 166-167, т. 10) про введення в дію організаційної структури позивача згідно з додатком № 1.

31.03.1998 позивачем було прийнято наказ № 50 (а.с. 98, т. 2), яким створено і введено в організаційну структуру і штатний розпис відокремлений підрозділ - Автогосподарство «Бласкотехсервіс». Згідно з Положенням (а.с. 89-91, т. 2, а.с. 8-12, т. 6), затвердженим президентом позивача від 28.04.1998, Автогосподарство «Бласкотехсервіс» є відокремленим підрозділом позивача та не є юридичною особою (п. 1.1., 2.1.).

29.12.2002 позивачем було прийнято наказ № 212 (а.с. 168-169, т. 10) про введення в дію з 29.12.2002 організаційної структури позивача згідно з додатком № 1.

На підставі заяви зазначеного Автогосподарства «Бласкотехсервіс», 14.05.2000 відповідачем-2 було сформована довідка № 1617 (а.с. 95, т. 2) про визначення грошової оцінки земельної ділянки та ставки земельного податку, місцем розташування якої вказано: вул. Ак. Воробйова, 1, Ленінський район.

У травні 2001 року КП ОМБТІ було виготовлено технічний паспорт (а.с. 101-106, т. 2) на нежиле приміщення за адресою: вул. Одеська, 43-А, м. Одеса, в якому користувачем зазначений позивач, проте у графі «Документи, що підтверджують право власності» жодний напис відсутній.

10.03.2004 КП ОМБТІ було виготовлено технічний паспорт (а.с. 39-47, т. 1, а.с. 31-48, т. 5) на Автогосподарство «Складська база» за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса, в якому користувачем визначений позивач, проте у графі «Документи, що підтверджують право власності» містить напис, зміст якого представник позивача пояснити не зміг.

07.11.2016 за замовленням позивача було виготовлено технічний паспорт (а.с. 4-18, т. 13) на Автогосподарство «Складська база» за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса.

10.03.2005 ПП «Дельта-Консалтинг» було виготовлено звіт (а.с. 189-194, т. 2) про оцінку нежилих будівель і споруд, загальною площею 2651,4 кв.м., розташованих за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса. Згідно з цим звітом оцінювачем було оцінено 24 об`єкти і визначено вартість 2229759 грн (еквівалент 420908 доларів США) на дату оцінки.

Згідно з планом санації позивача за 2006 рік (а.с. 1-23, т. 9) серед активів позивача вказаний складський комплекс (колишній радіоцентр), 1933-1972 року будівництва, по вул. Воробйова, 1/Одеська, 43 з приміткою про відсутність у повному обсязі правовстановлюючих документів на об`єкт. Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів позивача від 05.02.2010 (а.с. 60-61, т. 10) до складу майна увійшли будівлі та споруди по вул. Воробйова, 1, в кількості 25 об`єктів вартістю 1083534,18 грн.

Рішенням виконавчого комітету відповідача-1 від 23.07.1999 № 618 (а.с.28, т. 5) було вилучено з користування позивача, за його згодою, земельну ділянку площею 0,2824 га по вул. Грушевського та вирішено надати ТОВ «Луксинт-S» для будівництва та експлуатації АЗС цю земельну ділянку площею 0,2824 га за рахунок земель радіостанції ЧМП у довгострокове користування на умовах оренди (договір оренди від 06.05.2003 - а.с. 159, т. 10).

Рішенням відповідача-1 від 17.12.2002 № 795-ХХІV (а.с. 29, т. 5) було припинено право користування позивача, за його згодою, на земельну ділянку площею 0,3517 га за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Воробйова, 1 з подальшим відведенням ТОВ «Радіо-Санна».

Рішенням відповідача-1 від 26.03.2003 № 1142-ХХІV (а.с. 29, т. 5) було припинено право користування позивача, за його згодою, на земельну ділянку площею 0,8000 га за адресою: м. Одеса, вул. Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова з подальшим відведенням ПП «Євромоторс».

Інших рішень про припинення права користування позивача земельною ділянкою за рахунок земель радіоцентру ЧМП учасниками справи суду не подано.

Отже, обставина прийняття відповідачем-1 даних рішень та відсутність інших правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку свідчить про те, що відповідач-1, як орган місцевого самоврядування, станом на 2002-2003 роки був обізнаний та визнавав право користування позивача на земельну ділянку, відведену рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497 Радіоцентру Управління Чорноморського пароплавства.

З 2005 року позивач вживав дії з оформлення права постійного користування земельними ділянками пароплавства, зокрема, за адресою: вул. Воробйова, 1/Одеська, 43, а також права господарського відання на об`єкти нерухомості, зокрема, за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса, проте питання речового права позивача на вищевказану земельну ділянку є спірним між сторонами, що підтверджується листами позивача від 09.11.2005 № ЧМ-2734, від 09.08.2006 № ЧМ-1357 (а.с. 20-22, т. 1), листом відповідача-2 від 21.02.2006 № 02-06/3232-08 (а.с. 72, т. 1), листом позивача від 18.04.2007 № ЧМ-630 (а.с. 73-74, т.1), листом позивача від 26.09.2005 № 414-2415 (а.с. 196-197, т. 2), розпорядженням Одеського міського голови від 14.11.2005 № 1378-01р (а.с. 198, т. 2), листом Управління Держкомзему від 13.10.2008 № 01-03-07/267 (а.с. 152-153, т. 10), листом Одеського міського управління земельних ресурсів від 23.05.2007 № 01-12-942 (а.с. 155-156, т. 10) та поясненнями учасників справи.

Листом від 03.08.2006 № 01-02-112-2276 (а.с. 143-144, т. 1) Головне управління статистики в Одеській області повідомило відповідача-2, що в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по м. Одесі і Одеській області не значиться Радіоцентр Управління ЧМП та бази ПУ ВКХ.

Листом від 21.09.2006 № 7723-11/913 (а.с. 145 - 150, т. 1) КП ОМБТІ повідомило відповідача-2, що у межах земельної ділянки по вул. М.Грушевського, вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля), шо підлягає продажу СПД під забудову на земельних торгах 2006-2007 роках, об`єкти нерухомості в БТІ не зареєстровані.

Згідно з інформаційною довідкою станом на 11.02.2014 (а.с. 222-223, т. 3) у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за параметрами запиту: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса, міститься інформація щодо нежитлових будівель площею 1070,8 кв.м. і 388,5 кв.м., проте щодо речового права позивача на ці об`єкти Реєстр відомостей не містить.

Відповідно до витягу станом на 26.12.2016 (а.с. 14-15, т. 11) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на нерухоме майно: автогосподарство, складська база, площею 1948,2 кв.м., за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса.

Згідно з витягами з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, які надані Фондом державного майна України листом від 15.12.2016 № 10-15-24440 (а.с. 16-33, т. 11), у вказаному реєстрі наявні відомості щодо позивача як балансоутримувача нерухомого майна за адресою: вул. Ак. Воробйова, 1, м. Одеса, суб`єкт управління Міністерство інфраструктури України.

В матеріалах справи наявний проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП) а.с. 1-61, т. 2, а.с. 254-265, т. 7, який містить висновки, схеми, акт обстеження тощо.

Зокрема, згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією цього проєкту, він містить такі відомості про земельну ділянку, власника або землекористувача, за рахунок якої передбачається відведення: кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:72:001:0034, форма власності на землю: державна власність на території Одеської міської ради, цільове використання: інше громадське призначення, площа: 11,89 га; про земельну ділянку, яка запроектована до відведення: кадастровий номер земельної ділянки: 5110137600:72:001:0034, форма власності на землю: державна власність на території Одеської міської ради, цільове використання: землі житлової і громадської забудови, площа: 6,5987 га. У пояснювальній записці цього проєкту вказано, що вищезгадана земельна ділянка відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497 була надана Радіоцентру Управління ЧМП для реконструкції антенного поля (абз. 3 а.с. 5, т. 2), згідно з довідкою Одеського обласного управління статистики в ЄДР Управління ЧМП не значиться (абз. 4 а.с. 5, т. 2) і на час обстеження земельна ділянка вільна від забудови (абз. 2 стор. 6, т. 2), що також відображено у акті обстеження від 12.09.2006 № 666 (п. 3 а.с. 21, т. 2). Також, в матеріалах проєкту є лист Управління архітектури і містобудування від 25.07.2006 № 2966 до відповідача-2 (а.с. 57, т. 2), в якому повідомлено, що згідно з Концепцією розвитку міста антенне поле ЧМП на земельній ділянці не зберігається.

Отже, враховуючи зміст проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, у цьому проєкті міститься інформація щодо відведення рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497 Радіоцентру Управління Чорноморського пароплавства земельної ділянки площею 11,2 га та про проектування спірної земельної ділянки площею 6,5987 га за рахунок першої внаслідок відсутності в ЄДРПОУ відомостей про Управління ЧМП чи Радіоцентр (навіть у назві проєкту відведення вказано про відведення землі в районі колишнього антенного поля ЧМП).

Разом з цим, в матеріалах справи відсутній висновок експертизи щодо питання накладання меж спірної земельної ділянки і земельної ділянки, відведеної рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.04.1947 № 497. Відповідного клопотання про призначення експертизи учасники справи суду не заявляли.

Також, в матеріалах справи наявний технічний паспорт (а.с. 141-146, т. 2, а.с. 271-275, т. 7) земельної ділянки, яка виставляється на торги та розташована за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), який містить таку інформацію: площа 6,5987 га, статус землі запасу відповідача-1, відомості про власність державна власність, вільна від забудови та не використовується.

27.06.2006 відповідачем-1 було прийнято рішення № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках» (а.с.111-113, т. 17), яким у п. 22 додатку було включено у зазначений перелік земельну ділянку, орієнтовною площею 8,5 га, за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. АОдеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП) під будівництво багатосекційних житлових будинків, 9-16 поверхів, торговельного центру.

29.09.2006 відповідачем-1 було прийнято рішення № 354-V «Про продаж земельних ділянок, розташованих у м. Одеса на земельному аукціоні» (а.с. 114-117, т. 17), яким у п. 20 додатку було включено у перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках, земельну ділянку площею 6,5987 га за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП) під будівництво багатосекційних житлових будинків, 9-16 поверхів, торговельного центру.

30.03.2007 відбувся аукціон з продажу земельної ділянки, площею 6,5987 га, за адресою: вул. М.Грушевського, вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля) під будівництво багатосекційних житлових будинків, 9-16 поверхів, торговельного центру, переможцем якого став відповідача-3 з пропозицією 55225742,00 грн., що підтверджується протоколом торгів від 30.03.2007 (а.с. 100-101, т. 1) та іншими матеріалами.

18.04.2007 між відповідачем-1 та відповідачем-3 був укладений договір № 1006 (а.с. 120-123, т. 17), за яким відповідач-1 продав, а відповідач-3 купив земельну ділянку, площею 6,5987 га, за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса за ціною 55225742,00 грн. 01.08.2006 був складений акт визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (а.с. 191, т. 7), а 18.04.2007 відбулось приймання передачі даної земельної ділянки за актом (а.с. 192, т. 7) від відповідача-1 відповідачу-3.

23.05.2007 відповідачу-3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 111919 (а.с. 118-119, т. 17), який посвідчив речове право відповідача-3 на спірну земельну ділянку (технічна документація із землеустрою щодо складання державного акту а.с. 71-165, т. 12).

13.11.2015 між відповідачем-3 та ТОВ «Данлін» (третя особа) був укладений договір (а.с. 36-39, т. 19) оренди спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 5110137600:72:001:0034.

15.03.2016 між відповідачем-3 та Компанією «Правейсі девелопментс ЛТД.» (третя особа) був укладений договір іпотеки (а.с. 190-194, т. 8), за яким відповідач-3 передав в іпотеку спірну земельну ділянку з кадастровим номером: 5110137600:72:001:0034.

Листом від 29.05.2013 № 01-5-03/2480 (а.с. 22, т. 7) Управління Держземагенства у м. Одесі повідомило адміністративний суд, що згідно з наявними в управлінні Книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.2012 в управлінні наявна інформація щодо реєстрації права власності на земельну ділянку площею 6,5987 га, що розташована за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП) для будівництва багатосекційних житлових будинків 9-16 поверхів, торговельного центру за відповідачем-3.

Листом від 10.07.2013 № 2-Н-14/2973 (а.с. 114, а.с. 151-153 т. 7) Головне управління Держземагенства в Одеській області повідомило адміністративний суд, що за інформацією відділів (управлінь) Держземагенства в Одеській області за позивачем станом на 01.01.2006 згідно форм 6-зем та 2-зем земельні ділянки не обліковуються.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 29.08.2022 (а.с. 145-146) власником земельної ділянки з кадастровим номером: 5110137600:72:001:0034 значиться відповідач-3, орендарем ТОВ «Данлін» (третя особа), іпотекодержателем Компанія «Правейсі девелопментс ЛТД.» (третя особа).

Відповідно до висновку від 17.10.2017 № 17-367 (а.с. 178-188, т. 11) судовим експертом за результатами експертизи було встановлено таке:

- земельні ділянки, які перебувають у фактичному користуванні позивача під будівлями та спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова, 1 та яка зазначена у п. 22 додатку до рішення відповідача-1 від 27.06.2006 № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках» за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова, 1 не співпадають;

- земельні ділянки, які фактично використовує позивач під будівлями та спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Воробйова, 1 та яка зазначена у п. 22 додатку до рішення відповідача-1 від 27.06.2006 № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках» не співпадають ані повністю, ані частково.

21.09.2018 був прийнятий як готовий до експлуатації 17-ти поверховий житловий будинок на 670 квартир за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса, про що складено акт готовності об`єкта до експлуатації (а.с. 41-43, т. 19). На підставі цього акту, 28.09.2018 Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала сертифікат серії ІУ № 163182711312 (а.с. 44, т. 19), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. 24.10.2018 рішенням Суворовської районної адміністрації № 649-р (а.с. 45, т. 19) цьому об`єкту присвоєно адресу: вул. Ак. Воробйова, 1-Б, м. Одеса.

01.11.2019 був прийнятий як готовий до експлуатації 17-ти поверховий житловий будинок на 462 квартири за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса, про що складено акт готовності об`єкта до експлуатації (а.с. 46-49, т. 19). На підставі цього акту, 22.11.2019 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видало сертифікат серії ОД № 162193260683 (а.с. 50, т. 19), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Згідно з довідкою від 05.12.2019 № 383595/1 (а.с. 51, т. 19) цьому об`єкту зарезервовано адресу: вул. М. Грушевського, 30-Б, м. Одеса.

26.06.2020 був прийнятий як готовий до експлуатації 17-ти поверховий житловий будинок на 376 квартир за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса, про що складено акт готовності об`єкта до експлуатації (а.с. 52-54, т. 19). На підставі цього акту, 03.07.2020 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видало сертифікат серії ОД № 162201852491 (а.с. 55, т. 19), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту за адресою: вул. М.Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП), м. Одеса проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. 28.07.2020 рішенням Суворовської районної адміністрації № 472-р (а.с. 56, т. 19) цьому об`єкту присвоєно адресу: вул. М. Грушевського, 30-В, м. Одеса.

21.12.2021 був прийнятий як готовий до експлуатації 17-ти поверховий житловий будинок на 754 квартири за адресою: вул. М.Грушевського, м. Одеса, про що складено акт готовності об`єкта до експлуатації (а.с. 57-60, т. 19). На підставі цього акту, 23.12.2021 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала сертифікат № ІУ123211221221 (а.с. 61, т. 19), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту за адресою: вул. М.Грушевського, м. Одеса проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. 30.12.2021 розпорядженням Суворовської районної адміністрації № 906-р (а.с. 62, т. 19) цьому об`єкту присвоєно адресу: вул. М. Грушевського, 30-Г, м. Одеса.

Знаходження вказаних житлових будинків на земельній ділянці з кадастровим номером: 5110137600:72:001:0034 визнається учасниками справи та підтверджується змістом вищевказаних актів готовності об`єктів до експлуатації.

На підтвердження обставин придбання квартир у зазначених житлових будинках відповідач-3 подав до суду інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 22.08.2022 (а.с. 8-126, т. 20).

За повідомленням третьої особи (ТОВ «Данлін») станом на 05.06.2023 завершено будівництво 5 з 6 черг житлового комплексу (а.с. 136, т. 22).

На підтвердження розрахунку і сплати земельного податку, охорони об`єктів на земельній ділянці вул. Воробйова, 1/Одеська, 43, вивезення відходів та водокористування на об`єкті за адресою: вул. Воробйова, 1, позивач та прокурор подали суду довідку про знаходження будівлі на балансі (а.с. 129, т. 7), розрахунок (а.с. 49, т. 1), довідку (а.с. 124, т.1), податковий розрахунок земельного податку за 2006-2007 роки (а.с. 125-130, т. 1), банківські виписки та платіжні доручення по сплаті земельного податку (а.с. 130-141, т. 7), договір по охороні об`єктів від 21.12.2004 № ОД-517 (а.с. 73-78, т. 2), договір від 01.07.2003 № 22 з додатком (а.с. 79-82, т. 2), договір на послуги водокористування від 29.09.2004 № 177/3 (а.с. 83-87, т. 2), постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 у справі № 15/158-06-4430А (а.с. 109-112, т. 2), ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.11.2004 у справі № 24-2-32/136-03-5080 (а.с. 115, т. 2).

Додатково, на підтвердження підстав позову, позивач подав суду:

- постанову Господарського суду Одеської області від 12.02.2007 у справі № 28/565-06-13147А (а.с. 23-26, т. 1), яким суд скасував приписи Управління з контролю за використанням та охороною земель у Одеській області від 03.11.2006 № 001295 та № 001296, які стосувались перевірки з питань додержання позивачем вимог земельного законодавства відносно земельної ділянки за адресою: вул. Воробйова, 1, м. Одеса;

- постанову Господарського суду Одеської області від 10.01.2007 у справі № 6/373-06-9545А (а.с. 27-30, т. 1). Проте за поясненнями учасників справи та згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень дана постанова суду була скасована постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 (а.с. 248-251, т. 2) та в позові позивачу було відмовлено. При цьому в цій постанові апеляційний суд за участі позивача та відповідача-1, 2 встановив, зокрема, таке: « 21.04.1947р. за №497 виконавчий комітет Одеської міської ради депутатів трудящихся прийняв рішення „Про відведення радіоцентру Управління Чорноморського пароплавства земляної ділянки площею 11,2 га. в районі Красної Слободки. Як зазначено в рішенні, радіоцентр УЧП, займаючи земельну ділянку на Красній Слободкі площею 10 га (на умовах оренди 1932 р. із-за відсутності детального планування даного району) здійснив капітальне будівництво і побудував на ній антенне поле. Виконавчий комітет вказаним рішенням відвів радіоцентру УЧП земельну ділянку площею всього 11,2 га в районі Красної Слободки для реконструкції поля в межах, згідно даної схеми, і зобов`язав дирекцію УЧП: скласти проект озеленення і благоустрою цієї ділянки на підставі архітектурно планувального завдання, отриманого від Управління Головного Архітектора м. Одеси; узгодити з УГА м. Одеси, міськсанстанцією, міськпожежінспекцією і штабом МПВО міста проект планіровки, благоустрою і огорожі ділянки. Строки надання технічної документації 5.05.47р. Початок будівельних робіт 10.05.47р. Закінчення будівельних робіт 1.12.47р. Запропоновано Управлінню Головного Архітектора міста оформити відведення земельної ділянки договором безстрокового користування після надання узгодженого проекту. За поясненнями представника ДСК „ЧМП, крім даного рішення, відсутні будь-які інші документи на його виконання: відсутні документи, які підтверджують статус Радіоцентру Управління Чорноморського пароплавства, відсутні будь-які дані в підтвердження існування антенного поля (розміщення на ньому об`єктів, користування ними і закріплення за юридичною особою). Відсутні будь-які дані про те, що з 1947 р. по 2006р. по даній земельній ділянці вирішувалися питання її узаконення і оформлення користування у відповідності з чинним на той час законодавством. Відповідно до наказу Міністерства транспорту України №63 від 10.02.95р. була створена Державна судноплавна компанія „Чорноморське морське пароплавство, яка є правонаступником усіх зобов`язань акціонерного судноплавного концерну „Бласко Чорноморське морське пароплавство. А тому відсутні будь-які правові підстави вважати, що виділена в 1947р. радіоцентру Управління Чорноморського пароплавства земельна ділянка 11,2 га (із якої 10 га знаходилося на умовах оренди 1932р.) для реконструкції антенного поля з подальшим оформленням землекористування шляхом виготовлення і затвердження технічної документації і укладення договору про безстрокове користування, є земельною ділянкою, наданою в користування ДСК „ЧМП і право на користування якого у позивача існує з 1947 р. Право користування земельною ділянкою чи її частинною згідно з ч.1 ст.27 ЗК України (в ред. 1990р.) припиняється у разі припинення діяльності підприємства. ДСК „ЧМП створено на базі майна, що знаходилося у загальнодержавній власності, закріпленого за акціонерним судноплавним концерном „Бласко Чорноморське морське пароплавство та підприємствами згідно з додатком, які входять до його складу шляхом злиття в державне підприємство Державна судноплавна компанія „Чорноморське морське пароплавство. В переліку підприємств, на базі яких створено ДСК „ЧМП радіоцентр Управління Чорноморського пароплавства відсутній. Будь-які докази закріплення за ДСК „ЧМП земельної ділянки по вул. Воробйова, 1 в м. Одесі, її розмір відсутні.»;

- ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 у справі № 6/373-06-9545А (а.с. 31-33, т. 1, а.с. 36-38, т. 6) про зупинення дії п. 22 додатку до рішення відповідача-1 від 27.06.2006 № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007роках» та про заборону продажу земельної ділянки по вул. Грушевського ріг вул. Ак. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного порля «ЧМП») у м. Одесі до розгляду Одеським апеляційним господарським судом цієї справи. Проте ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2007 (а.с. 98, т. 1, а.с. 42-43, т. 6) вжиті вказаною ухвалою апеляційного суду заходи забезпечення позову були скасовані;

- рішення Господарського суду м. Києва від 06.03.2007 у справі № 3/97 (а.с. 34-38, т. 1). Проте за поясненнями учасників справи та згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень дане судове рішення було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2007 з направленням справи на новий розгляд. Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2009 у справі № 3/97-31/538 (а.с. 174-181, т. 3, а.с. 42-45, т. 7) при новому розгляді справи було залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2008 (а.с. 275-283, т. 2), якою у задоволенні позову Мінтрансу України було відмовлено;

- постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2010 у справі № 2а-1328/10/2670 (а.с. 194-202, т. 3). Проте за поясненнями учасників справи та згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень дане судове рішення постановою Великої палати Верховного Суду від 15.04.2020 було скасоване, а провадження у справі закрите.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Згідно з ст. 180 ЗК УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою провадяться в наступній поступовості: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту і пред`явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та приведення його і виконання зі встановленням на місці прикордонних межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.

Відповідно до ст. 191 ЗК УРСР від 29.11.1922 виконання проекту землеустрою полягає в зміцненні проектованих на місцевості меж землекористування постійними межовими знаками з державним гербом У. Р. С. Р. на них. Згідно з ст. 192 ЗК УРСР від 29.11.1922 визначено, що правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. За змістом ст. 193 ЗК УРСР від 29.11.1922 за остаточним затвердженням проектів землеустрою землевпорядними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи. У названих документах повинні бути означені межі, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також показані їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Такі землевпорядні плани, акти і діловодство зберігаються при землевпорядних установах.

Відповідно до ст. 194 ЗК УСРР від 29.11.1922 всякого роду плани та інші акти землеустрою, складені крім землевпорядних установ або належним чином ними не засвідчені, визнаються недійсними і не можуть служити доказами незакономірного вчиненого за ними землекористування.

Згідно з ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з ст.ст. 5, 10 Закону України «Про підприємства в Україні», в редакції станом на 23.03.1995, підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності або повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ст. 23 ЗК України, в редакції станом на 23.03.1995, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, в редакції станом на 27.06.2006, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з ч. 2 ст. 83 ЗК України, в редакції станом на 27.06.2006, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 84 ЗК України, в редакції станом на 27.06.2006, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, зокрема, належать: земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

Згідно з ст. 141 ЗК України, в редакції станом на 27.06.2006, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до п.п. 7, 10, 12 Перехідних положень ЗК України, в редакції станом на 27.06.2006, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 42 ЗК України, в чинній редакції, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Згідно з ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно з ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до ст. ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Релевантна судова практика

У постанові від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21 Верховний суд виснував таке: «Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20.».

У постанові від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19 Верховний Суд вказав таке: «Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21. Верховний Суд також враховує, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.».

У постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика палата Верховного Суду наголосила про таке: «Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 152, 153) сформульовано висновки про те, що скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності не є належним способом захисту (при цьому Велика Палата Верховного Суду вказала на відступлення від протилежного висновку). Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України). Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших. Відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 61) та постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 329/1114/19-ц, від 01 серпня 2021 року у справі № 329/253/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 759/10589/13-ц) може бути позбавлена майна в разі задоволення позову. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).».

У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика палата Верховного Суду вказала, що: «Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).».

У постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 Велика палата Верховного Суду зазначила про таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)). Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)). Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 11 цього кодексу у редакції, чинній на час звернення до суду; аналогічний припис є у частині першій статті 13 ЦПК Україну у редакції, чинній на час розгляду справи судами). Для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. Суд апеляційної інстанції вважав таку вимогу обґрунтованою, але вирішив і витребувати цю ділянку, і знести споруджений на ній житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями, спорудами та парканом. Велика Палата Верховного Суду з можливістю такого вирішення спору не погоджується. По-перше, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)). Тоді як вимога про знесення спорудженого на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомості спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК України та пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла (пункт 2 статті 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)). Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)). Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою не для знесення спорудженого на земельній ділянці нерухомого майна, а для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою) (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав(пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України). Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна. З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)). Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою. Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 7 вересня 2022 року (пункт 10.76)). За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 916/959/22 Верховний суд виснував таке: «Колегія звертає увагу, що за висновками Верховного Суду стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.».

У постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 Велика палата Верховного Суду зауважила про таке: «У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).».

Позиція суду

Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом права постійного користування земельною ділянкою, яке пов`язане у спірних правовідносинах з позбавленням володіння.

Як встановлено судом позивач звернувся до господарського суду з цим позовом станом на час, коли на спірній земельній ділянці вже були збудовані та прийняті як готові до експлуатації чотири багатоквартирні житлові будинки. При цьому суд зазначає, що в адміністративній справі Верховним Судом було постановлено остаточне судове рішення і тривалість розгляду судами даної адміністративної справи не є предметом оцінки господарського суду при розгляді даної господарської справи.

Статтею ст. 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Зокрема, такі способи передбачені у ст. ст. 16, 387, 388 ЦК України.

У вищевикладених постановах Верховний Суд наголошує, що при вирішенні спору суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Тому, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України). Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна.

Як встановлено судом згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером: 5110137600:72:001:0034 значиться відповідач-3, орендарем ТОВ «Данлін» (третя особа), іпотекодержателем Компанія «Правейсі девелопментс ЛТД.» (третя особа).

Натомість, предметом даного позову позивача є такі позовні вимоги:

- визнати недійсним та скасувати п. 22 додатку до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 № 69-V «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2006-2007 роках»;

- визнати недійсним та скасувати п. 20 додатку до рішення Одеської міської ради від 29.09.2006 № 354-V «Про продаж земельних ділянок, розташованих у м. Одеса на земельному аукціоні»;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо організації аукціону з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення під забудову в частині підготовки до реалізації земельної ділянки, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. М. Грушевського /ріг вул. Воробйова (в районі колишнього антенного поля ЧМП);

- визнати недійсним результат аукціону, проведеного 30.03.2007, в частині визнання переможцем аукціону щодо продажу земельної ділянки, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. М. Грушевського/ріг вул. Воробйова (в районі колишнього антенного поля ЧМП) відповідача-3;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 18.04.2007, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1006;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №111919 від 23.05.2007, виданий відповідачу-3 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020750500026;

- припинити право власності відповідача-3 на земельну ділянку, площею 6,5987 га, у м. Одесі по вул. Грушевського/ вул. Воробйова, вул. Одеська (в районі колишнього антенного поля ЧМП) кадастровий номер 5110137600:72:001:0034.

Таким чином, позивачем не заявлено на розгляд суду жодної позовної вимоги, яка б могла призвести до набуття позивачем володіння спірним нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов, а отже суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, тобто таким, що може призвести до дієвого захисту прав позивача та не потребує повторного звернення до суду. Дана обставина, згідно з вищенаведеними висновками Верховного Суду, які враховує суд, є самостійною і достатньою підставою для відмови позивачу у задоволенні позову.

Враховуючи це та аналізуючи питання обсягу щодо надання оцінки кожному з аргументів доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд керується висновками, викладеними Європейським судом з прав людини, який у справі Серявін та інші проти України, які зводяться до того, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За цих підстав, господарський суд вважає, що у позові позивачу слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов позивача не підлягає задоволенню, понесені останнім судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05 липня 2023 р., у зв`язку з обсягом матеріалів справи, особливими умовами роботи суду під час воєнного стану та з урахуванням навантаження судді.

Суддя Д.О. Бездоля