Рішення № 112043398, 03.07.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/557/23

Справа №754/12116/22

РІШЕННЯ

Іменем України

03 липня 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний до використання стан, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач Київська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний до використання стан.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко О.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2018 № 42582439, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме садовий будинок, загальною площею 59,6 кв.м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Підставою винесення даного рішення є: довідка про показники об`єктів нерухомого майна, серія та номер: 1022, виданий 14.08.2018, видавник: Асоціація «Авістор - Буд». З метою встановлення фактичних обставин справи, посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до статей 187, 189 Земельного кодексу України, Порядку здійснення самоврядного контролю за використання і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 року №16/890 (в редакції, що діяла на момент обстеження) здійснено обстеження вказаної земельної ділянки, за результатами якого, складено Акт обстеження земельної ділянки від 25.11.2021 року № 21-0806-03, відповідно до якого встановлено, що земельна ділянка вкрита зеленими насадженнями та вільна від забудови, об`єкт нерухомого майна в межах земельної ділянки відсутній. При цьому, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за вказаною адресою під будівництво ані відповідачу, ані іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала. Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, вбачається, що рішення Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко Оксани Вікторівни від 16.08.2018 № 42582439 щодо реєстрації приватної власності на Об`єкт нерухомого майна можуть призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, а отже підлягає скасуванню.

Щодо неправомірних дій державного реєстратора та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень позивач вказує на те, що державним реєстратором в порушення вказаних норм законодавства, належним чином не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та лише на підставі довідки від 14.08.2018, серія та номер:1022, виданої юридичною особою Асоціація «Авістор - Буд», винесено рішення про реєстрацію права приватної власності на Об`єкт нерухомого майна за відповідачем. Однак згідно чинного законодавства, обов`язковою умовою для реєстрації права власності на садовий будинок, збудований до 05.08.1992 року і, навіть, після цього проміжку часу, є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій розташована відповідна будівля. Проте, в порушення вказаних вимог Порядку, при прийнятті спірного рішення про реєстрацію права власності державним реєстратором Пономаренко О.В. не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та не перевірено наявність зареєстрованого за ОСОБА_1 права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт будівництва. Отже, незалежно від того, якими нормами керувався реєстратор, ним допущено грубе порушення норм законодавства в сфері державної реєстрації.

Посилаючись на викладені обставини, позивач вважає вказані дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко О.В. незаконними та такими, що не відповідають нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2018 року № 42582439 підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене Київська міська рада просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2018 року № 42582439, на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 27527228, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1623988180000 за ОСОБА_1 ;

-припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,06 га на АДРЕСА_1 та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 27.12.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2022 року витребувано від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) засвідчену у встановленому законодавством порядку копію реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2018 №42582439 на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18.04.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача Київської міської ради в судове засідання не з`явилась, надавши заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити, а також просить розглядати справу в її відсутність.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, правом на подання відзиву не скористалась.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з"явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи з внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, а межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, в розумінні вимог ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.

Як встановлено судом і вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 16.08.2018 року за рішенням державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко О.В., індексний номер 42582439 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1623988180000) садовий будинок, загальною площею 59,6 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , відповідно до довідки про показники об`єктів нерухомого майна, серія та номер: 1022, виданий 14.08.2018 року, видавник: Асоціація «Авістор - Буд».

Відповідно до пункту 1 частини першої ст.2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, згідно з пунктом 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються: Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до пункту 43 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані: Документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; Виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищною, міської ради або відповідною архівною установою.

Отже, обов`язковою умовою для реєстрації права власності на садовий будинок, збудований до 05.08.1992 року і, навіть, після цього проміжку часу, є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку на якій розташована відповідна будівля.

Проте, в порушення вказаних вимог Порядку, при прийнятті спірного рішення про реєстрацію права власності державним реєстратором Пономаренко О.В. не здійснено перевірку поданих відповідачем документів та не перевірено наявність зареєстрованого за ОСОБА_1 права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт будівництва, чим допущено грубе порушення норм законодавства в сфері державної реєстрації.

Законом України від 05.12.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону викладено в новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону (в редакції, чинній з 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності ОСОБА_1 на Об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Також, метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження самовільного захвату, конфіскації, експропріації власності та інших порушень права безперешкодного користування своїм майном. Згідно загального правила, особа може бути позбавлена права власності лише в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи права власності має бути дотримана справедлива рівновага інтересів суспільства і прав власника, про що постійно зазначає Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 № 1906-ІV «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Колишній король Греції проти Греції» від 23.11.2000 та ін.) напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Крім того, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Правова позиція щодо необхідності визначення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-92цс13.

Відповідно до ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав па нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з ч.4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

Разом з цим, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 910/15993/16.

Крім того, відповідно до абзацу 5 п. 10 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

З огляду на викладене, є потреба у скасуванні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 42582439 від 16.08.2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна №1623988180000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищезазначене узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в ухвалах суду від 21.12.2016 року у справі №761/10146/15-ц та від 30.01.2017 року у справі №761/10147/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 26 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Щодо вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки суд зазначає наступне.

Посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради з метою встановлення фактичних обставин було проведено обстеження земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якого було складено Акт обстеження земельної ділянки від 25.11.2021 року № 21-0806-03, та встановлено, що земельна ділянка вкрита зеленими насадженнями та вільна від забудови, об`єкт нерухомого майна в межах земельної ділянки відсутній.

При цьому, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ані ОСОБА_1 , ані іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала.

Відповідно до ст.202 ЗК України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

Відповідно до ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В силу приписів ст. 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження свої майном.

Місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, та їх виконавчі органи. Порядок формування та повноваження міських, районних у містах рад визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» з особливостями, передбаченими цим законом (ст. ст. 6, 9 Закону України «Про столицю України-місто-герой Київ»),

Згідно з ст.9 ЗК України, до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Оскільки спірна земельна ділянка площею 0,06 га, що розташована по АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, то виключно Київська міська рада має право розпоряджатись нею.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичним та юридичним особам із земель комунальної власності територіальної громади особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 року № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, що визначає особливості землекористування у місті Києві як столиці України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто - герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 вказаного Закону, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Таким чином, вказана земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади, без відповідного волевиявлення власника, з порушенням порядку встановленого чинним законодавством щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність, а тому державний реєстратор Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко О.В. не мала права щодо рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1, 2 статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та приведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, у попередній стан.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Зважаючи на наведене, заявлені вимоги є ефективним способом захисту порушеного права, а тому підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем достатньо обґрунтовано та наведено достатньо доказів на підтвердження його позовних вимог, в зв`язку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7443 гривні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3-5, 11, 60, 203, 215, 216, 236, 258, 259, 263-265, 268, 331, 376, 377, 387, 526, 527, 530 ЦК України, ст. 80, 83, 116, 122, 211, 212 Земельного кодексу України, ст. 26, 60, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1, 3, 4, 26, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 1, 2, 4, 6, 10, 16, 18-1, 26, 27-1, 28, 60, 63, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Київської міської ради - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Пономаренко Оксани Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2018 року № 42582439, на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 27527228, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1623988180000 за ОСОБА_1 .

Припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,06 га на АДРЕСА_1 та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської міської ради (м.Київ, вул.Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141) судовий збір в розмірі 7443,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: