Рішення № 112031513, 14.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м. Київ № 640/4401/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський Елеватор»доГоловного управління Держпраці у Київській областіпро визнання протиправним та скасування наказу , ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський Елеватор» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Київській області «Про анулювання дозволу № 2780.17.32 від 06.10.2017 на виконання робіт підвищеної небезпеки, виданого ТОВ «Рівненський елеватор» № 5332 від 14.12.2021.

В якості підстав позову позивач зазначає про протиправність прийнятого наказу з огляду на недотримання відповідачем порядку виявлення та фіксації факту порушень, а також порядку прийняття рішення. Зокрема позивач зазначає, що 06.10.2017 Головним управління Держпраці у Київській області видано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Рівненський Елеватор» на виконання робіт підвищеної небезпеки № 2780.17.32 строком на 5 років, термін дії - до 05.10.2022; 24.12.2021 засобами АТ «Укрпошта» ТОВ «Рівненський Елеватор» отримало лист-повідомлення про анулювання вказаного дозволу; зі змісту листа-повідомлення вбачається, що підставою для анулювання дозволу стало виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей, а саме: вказані у висновку експертизи ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» № 35.04-265-17 від 01.09.2017 особи не перебували у трудових відносинах; відповідно до ч. 12 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» підставою для анулювання дозволу є: заява роботодавця або уповноваженої ним особи про анулювання дозволу; припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; повторне порушення вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; виникнення аварії, вибуху, пожежі, нещасного випадку, якщо в акті розслідування встановлено, що причиною такої події стало недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; перелік підстав для анулювання дозволу, наведений у ч. 12 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» є вичерпним; водночас, наведена у листі-повідомленні підстава для анулювання дозволу не передбачена Законом України «Про охорону праці», а порядок анулювання дозволу, в т.ч. шляхом прийняття оскаржуваного наказу і не доведення його до відома позивача, суперечить вимогам Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» та ряду інших нормативно-правових актів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

18.02.2022 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/4401/22 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

08.06.2022 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що нормами ч. 14 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що про анулювання дозволу роботодавець повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав щодо анулювання цього дозволу протягом п`яти днів з дня прийняття рішення органом, який видав дозвіл; 19.07.2021 на адресу Головного управління Держпраці у Київській області надійшов лист ГУ ПФУ у м. Києві від 16.07.2021 № 2600-0705-5/115668, в якому зазначена інформація застрахованих осіб на період з травня 2017 року по вересень 2017 року по страхувальнику ТОВ «Рівненський Елеватор», серед яких відсутні застраховані особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; водночас у висновку експертизи ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» від 01.09.2017 1551 № 35.04-265-17, на підставі якого було видано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки ТОВ «Рівненський Елеватор» від 06.10.2017 № 2780.17.32, містилась інформація, що старший майстер ОСОБА_1 та електромонтер ОСОБА_2 пройшли відповідні навчання та перевірку знань, відтак встановлено надання ТОВ «Рівненський Елеватор» недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл № 2780.17.32.

Поряд з цим, відповідач акцентував увагу на тому, що Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі № 260/613/19 наголосив, що дозвіл на виконання конкретних видів робіт отримує фізична особа - підприємець (роботодавець), то роботи підвищеної небезпеки, визначені таким дозволом, можуть виконуватися лише працівниками такого роботодавця, а не особами, які надають послуги за цивільно-правовим договором; саме внаслідок подання таких недостовірних відомостей і було анульовано дозвіл.

27.06.2022 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» підставою для анулювання дозволу є саме виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; проте, як вбачається з листа повідомлення про анулювання дозволу від 16.12.2021 № 11/3/21/ НОМЕР_1 підставою для анулювання дозволу стали нібито недостовірні дані про осіб, які перебувають з Товариством у трудових відносинах; проте, у переліку підстав для анулювання дозволу така підстава відсутня.

Додатково представник позивача зазначив і про те, що Товариство не залучає до виконання робіт підвищеної небезпеки осіб, що діють на підставі цивільно-правових договорів; ОСОБА_1 був прийнятий на роботу за трудовим договором 10.09.2013, а звільнений 06.04.2017, а ОСОБА_2 прийнятий на роботу 19.01.2017, звільнений - 19.04.2017; цим і пояснюється причина відсутності вказаних громадян у переліку застрахованих осіб за даними ГУ ПФУ у м. Києві починаючи з травня 2017 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський Елеватор» (код ЄДРПОУ 33326670) зареєстроване як юридична особа за записом № 18821020000001909 від 17.01.2005.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснювало діяльність, серед іншого, на підставі дозволу № 2780.17.32, виданого Головним управлінням Держпраці у Київській області, яким дозволяється ТОВ «Рівненський Елеватор» виконувати: 1) налагодження, ремонт, технічне обслуговування устатковання підвищеної небезпеки: електричне устатковання електричних мереж напругою понад 1000 В; 2) роботи в діючих електроустановках напругою понад 1000 В; 3) роботи із збереження та переробки зерна.

Листом Головного управління Держпраці у Київській області № 11/3/21/24995 від 16.12.2021 «Про анулювання дозволу» попереджено ТОВ «Рівненський Елеватор» про те, що відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про охорону праці» наказом ГУ Держпраці у Київській області від 14.12.2021 № 5332 у зв`язку із виявленням у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей, анульовано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки № 2780.17.32 від 06.10.2017.

Не погоджуючись із правомірністю винесення наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 14.12.2021 № 5332, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі за текстом - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п. 3 Положення № 96 основними завданнями Держпраці є: 1) реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; 2) здійснення комплексного управління охороною праці та промисловою безпекою на державному рівні; 3) здійснення державного регулювання і контролю у сфері діяльності, пов`язаної з об`єктами підвищеної небезпеки; 4) організація та здійснення державного нагляду (контролю) у сфері функціонування ринку природного газу в частині підтримання належного технічного стану систем, вузлів і приладів обліку природного газу на об`єктах його видобутку та забезпечення безпечної і надійної експлуатації об`єктів Єдиної газотранспортної системи.

Відповідно до п. 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів регламентуються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб`єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Відповідно до ч. 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав: звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.

Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.

Таким чином, норма ч. 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначає лише два випадки, у разі настання яких відповідний орган може звернутись до суду із позовом про застосування заходів реагування шляхом анулювання документа дозвільного характеру. При цьому, положення Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачають, що іншими законами можуть бути встановлені інші підстави для анулювання документів дозвільного характеру.

В той самий час, спеціальним законом, що регулює відносини, пов`язані з одержанням дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки є Закон України «Про охорону праці».

За приписами ч. 3 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов`язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 12 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» підставою для анулювання дозволу є: заява роботодавця або уповноваженої ним особи про анулювання дозволу; припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; повторне порушення вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; виникнення аварії, вибуху, пожежі, нещасного випадку, якщо в акті розслідування встановлено, що причиною такої події стало недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.

Відповідно до ч. ч. 13, 14, 16 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» перелік підстав для анулювання дозволу, наведений у частині дванадцятій цієї статті, є вичерпним.

Про анулювання дозволу роботодавець повідомляється у письмовій формі із зазначенням підстав щодо анулювання цього дозволу протягом п`яти днів з дня прийняття рішення органом, який видав дозвіл.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, оприлюднює інформацію про всі видані та анульовані дозволи у засобах масової інформації.

Суд акцентує увагу на тому, що Закон України «Про охорону праці» не містить застережень щодо необхідності звернення органу до суду за наявності будь-якої з підстав для анулювання дозволу, передбаченої статтею 21 Закону України «Про охорону праці».

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 420/4154/19 (провадження № К/9901/9452/20) акцентував увагу на тому, що Законом України «Про охорону праці» не передбачено обов`язку дозвільного органу у разі виявлення підстав для анулювання дозволу звертатись до суду з позовом про анулювання дозволу. Тобто встановивши наявність обставин, визначених ч. 12 ст. 21 Закону України «Про охорону праці», для анулювання дозволу, дозвільний орган скасовує дозвіл за самостійним рішенням.

Додатково суд зазначає і те, що процедура видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки регламентована Порядком видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 (далі за текстом - Порядок № 1107).

Відповідно до п. 17 Порядку № 1107 дозвіл може бути анульований у випадках, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці». Рішення про анулювання дозволу приймається органом, що його видав. Дія дозволу припиняється через десять робочих днів з дня прийняття рішення про його анулювання.

Відтак, з Порядку № 1107 чітко вбачається, що дозвіл анулюється за рішенням органу, який такий дозвіл видав. Отже, звернення до адміністративного суду із позовом про анулювання дозволу у цьому конкретному випадку не вимагається.

З огляду на викладене вище, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що відповідачем порушено порядок анулювання дозволу, а саме в частині не звернення ГУ Держпраці у Київській області до суду із позовом про забезпечення заходів реагування у вигляді анулювання дозволу.

Відповідно до п. 18 Порядку № 1107 роботодавець, виробник або постачальник повинен протягом десяти робочих днів після одержання повідомлення про анулювання дозволу подати оригінал такого дозволу або його дублікат до органу, що видав дозвіл, особисто чи надіслати рекомендованим листом з описом вкладення.

Зазначений орган робить на оригіналі дозволу або його дублікаті позначку про анулювання дозволу, вносить відповідну інформацію до реєстру дозволів та повертає протягом трьох робочих днів оригінал дозволу або його дублікат роботодавцеві, виробникові або постачальникові.

Відповідно до п. 19 Порядку № 1107 у разі анулювання дозволу роботодавець, виробник або постачальник може отримати новий дозвіл відповідно до вимог цього Порядку.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Держпраці у Київській області відповідно до наказу № 5332 від 14.12.2021 «Про анулювання дозволу» анульовано дозвіл № 2780.17.32 від 06.10.2017 на виконання робіт підвищеної небезпеки, виданого ТОВ «Рівненський елеватор».

Листом Головного управління Держпраці у Київській області № 11/3/21/24995 від 16.12.2021 «Про анулювання дозволу» попереджено ТОВ «Рівненський Елеватор» про те, що відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про охорону праці» наказом ГУ Держпраці у Київській області від 14.12.2021 № 5332 у зв`язку із виявленням у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей, анульовано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки № 2780.17.32 від 06.10.2017.

Вказаний дозвіл анульовано у зв`язку з тим, що Головним управління Держпраці у Київській області виявлено у поданих роботодавцем документах недостовірні відомості щодо найманих працівників ТОВ «Рівненський Елеватор», інформація про яких зазначена в експертному висновку.

Недостовірність вказаних відомостей, за доводами Головного управління Держпраці Київській області, полягає у тому, що за інформацією ГУ ПФУ у м. Києві, яка викладена у листі 16.07.2021 № 2600-0705-5/115668, інформація застрахованих осіб на період з травня 2017 року по вересень 2017 року по страхувальнику ТОВ «Рівненський Елеватор» не містить інформації про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; водночас у висновку експертизи ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» від 01.09.2017 1551 № 35.04-265-17, на підставі якого було видано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки ТОВ «Рівненський Елеватор» від 06.10.2017 № 2780.17.32, містилась інформація, що старший майстер ОСОБА_1 та електромонтер ОСОБА_2 пройшли відповідні навчання та перевірку знань, відтак встановлено надання ТОВ «Рівненський Елеватор» недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл № 2780.17.32.

Як вбачається із п. 9 Порядку № 1107 для одержання дозволу роботодавець, виробник або постачальник подає особисто, через уповноважену ним особу або надсилає поштою до територіального органу Держпраці чи адміністратора центру надання адміністративних послуг у паперовій формі або в електронній формі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему Держпраці, заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додається у разі виконання робіт підвищеної небезпеки - висновок експертизи щодо стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання під час виконання робіт підвищеної небезпеки.

Як вбачається з тверджень сторін, висновок експертизи оформлено ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» 01.09.2017 1551 за № 35.04-265-17.

Зі змісту дозволу № 2780.17.32 від 06.10.2017 вбачається, що його видано на підставі заяви від 27.09.2017 № з-4373 та висновку експертизи ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» 01.09.2017 1551 № 35.04-265-17.

З наказу (розпорядження) № РЕ000000045-0000000444 про прийняття на роботу від 10.09.2013 вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 10.09.2013 на посаду «вагар».

Відповідно до наказу (розпорядження) № РЕ000000010-0000000444 про припинення трудового договору (контракту) від 06.04.2017 ОСОБА_1 був звільнений з посади «майстер виробничої дільниці (старший)» 06.12.2016.

З наказу (розпорядження) № РЕ000000001-0000000660 про прийняття на роботу від 19.01.2017 вбачається, що ОСОБА_2 був прийнятий на роботу з 23.01.2017 на посаду «електромонтер 4 розряду».

Відповідно до наказу (розпорядження) № РЕ000000011-0000000660 про припинення трудового договору (контракту) від 19.04.2017 ОСОБА_2 був звільнений з посади «електромонтер 4 розряду» 19.04.2017.

Відтак, станом на дату підписання висновку експертизи ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» 01.09.2017 1551 № 35.04-265-17 ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не працювали у ТОВ «Рівненський Елеватор» на підставі трудових договорів.

Зазначене підтверджується і відомостями про застрахованих осіб ТОВ «Рівненський Елеватор» за період з травня 2017 року по вересень 2017 року, які були надані Головному управлінню Держпраці у Київській області від Головного управління ПФУ у м. Києві.

Відтак, суд погоджується з тим, що матеріалами справи підтверджується інформація, що на момент видачі експертного висновку (01.09.2017) в ньому містилась недостовірна інформація, зокрема, щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які пройшли відповідні навчання та перевірку знань ( ОСОБА_2 - з Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті; ОСОБА_1 - із законодавства України з охорони праці та Правил техніки безпеки і виробничої санітарії на підприємствах по зберіганню та переробці зерна).

Суд принагідно акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною на момент існування спірних правовідносин, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч. 1 ст. 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором (крім трудового договору про дистанційну роботу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, на якому він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з питань техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Судом встановлено факт подання ТОВ «Рівненський Елеватор» Головному управлінню Держпраці у Київській області для отримання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки висновку експертизи ДП «Кіровоградський ЕТЦ Держпраці» 01.09.2017 1551 № 35.04-265-17, який містив недостовірну інформацію про наявність штатних працівників у позивача, які пройшли на підприємстві відповідні навчання та перевірку знань ( ОСОБА_2 - з Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті; ОСОБА_1 - із законодавства України з охорони праці та Правил техніки безпеки і виробничої санітарії на підприємствах по зберіганню та переробці зерна). Саме на підставі такого висновку експертизи, який містив недостовірні відомості, було видано дозвіл № 2780.17.32 від 06.10.2017.

Суд переконаний, що недостовірна інформація є достатньою підставою для вжиття відповідачем заходів щодо анулювання дозволу № 2780.17.32 від 06.10.2017.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідачем не дотримано порядку виявлення та фіксації факту порушення, яке стало підставою для анулювання дозволу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставами для здійснення позапланових заходів є: подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності, крім випадків, коли суб`єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов`язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов`язаний повідомити суб`єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Невиправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу; перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю); звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Суд акцентує увагу на тому, що однією із підстав для проведення органом державного нагляду (контролю) заходу державного нагляду (контролю) є саме виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності. Проте, експертний висновок за своєю правовою природою не є звітністю, відтак внаслідок виявлення в ньому недостовірної інформації не передбачено обов`язку органу державного нагляду (контролю) проводити перевірку.

До того ж, суд підкреслює, що ані Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ані Законом України «Про охорону праці», ані Порядком № 1107 пе передбачено, що обов`язковою передумовою для анулювання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки є саме захід державного нагляду (контролю). Навпаки, з сукупного аналізу положень ч. 12 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» та п. 17 Порядку № 1107 чітко вбачається, що рішення про анулювання дозволу приймається органом, що його видав у разі виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл. Ніяких інших застережень, зокрема, і те, що таке рішення приймається на підставі результатів проведеного заходу державного нагляду (контролю), не зазначено.

Підсумовуючи все викладене вище, суд резюмує, що безпідставними є доводи позивача з приводу порушення відповідачем порядку анулювання дозволу, винесення оскаржуваного наказу та встановлення допущення позивачем порушень законодавства, оскільки винесенню наказу не передувало проведення перевірки позивача та, відповідно, складання акту за результатами такої.

Відповідно до вимог чинного законодавства, на відповідача не покладено обов`язку з перевірки достовірності даних, що зазначаються у експертних висновках, натомість обов`язок із надання саме достовірних відомостей покладено на суб`єкт господарювання, який бажає отримати дозвіл. Саме для суб`єкта господарювання настають несприятливі наслідки за подання до дозвільного органу недостовірної інформації, відтак такий суб`єкт господарювання, не бажаючи настання несприятливих наслідків, зокрема, у формі подальшого анулювання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, повинен бути зацікавлений у подачі дозвільному органу виключно правдивої та достовірної інформації.

Слід зауважити, що виявлення інформації про наявність недостовірних даних у наданій документації, не тягне за собою іншого наслідку, ніж анулювання дозволу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Рівненський Елеватор» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із платіжного доручення № 149 від 31.01.2022, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягає судовий збір.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський Елеватор» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя К.С. Пащенко