Рішення № 112031116, 14.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2022 року м. Київ № 640/31115/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - Відповідач або ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), у якій просить суд:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22.06.2021 №80114500000085/144, видане громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування дозволу на імміграцію в Україну;

2. визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22.06.2021 №80112500024385/144-1, видане громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування посвідки на постійне проживання.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.06.2021 відповідачем протиправно прийнято рішення №80114500000085/144 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, у зв`язку з чим рішенням від 22.06.2021 №80112500024385/144-1 відповідачем протиправно скасовано посвідку на постійне проживання Позивача № НОМЕР_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем надано відзив на позов, у якому заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.

Відповідачем також подано матеріали особової справи позивача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Республіки Таджикистан, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 10.02.2020 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки (дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 06.02.2018, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 24.02.2016 Олевським PC УДМС України в Житомирській області).

ОСОБА_1 09.06.2020 отримав дозвіл на імміграцію в Україну №80114200026155/1292 та 01.07.2020 документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 07.04.2021 отримано подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 02.04.2021 № 51/9/2-44075 про скасування Позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання.

Відповідно до інформації зазначеної у поданні Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області у ході контррозвідувальних заходів в міграційній сфері, щодо вихідців з країн терористичного ризику, отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 . Зокрема встановлено, що зазначений іноземець в 2019 році потрапив в поле зору правоохоронних органів, а саме 13.05.2019 під час проходження паспортного контролю на літак № 537 сполученням «Київ-Алмати» використовував паспорт, у якому виявлено візу України та відмітки про перетин державного кордону, які містять ознаки підробки. В подальшому ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) та притягнуто до відповідальності (відповідно до вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2019 затверджено угоду між прокурором Бориспільської місцевої прокуратури та іноземцем і призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).

Таким чином, відповідно до подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, своїми діями громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якого іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно висновку від 22.06.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, інформація, викладена у поданні Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області є підставою скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.5 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 22.06.2021 прийнято рішення №80114500000085/144 про скасування Позивачу вищевказаного дозволу на імміграцію в Україну та рішення №80112500024385/144-1 про скасування вищевказаної посвідки на постійне проживання.

При прийнятті вказаного рішення Відповідач послався на вимоги п.5 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001, пп.1 п.6, пп.4 п. 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача від 22.06.2021 №80114500000085/144 та №80112500024385/144-1 позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно п.6 ч.1 ст. 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 4 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ).

В розумінні положень статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (ч.2 ст. 4 Закону №2491-III).

Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону №2491-III встановлено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади (ч. 2 ст. 9 Закону №2491-III). Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч.11 ст.9 Закону № 2491-III).

Частиною 1 статті 10 Закону №2491-ІІІ встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок формування квоти імміграції та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983).

Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983) визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Так, підпунктом 2 пункту 2 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України Про імміграцію (п.9 Порядку №1983).

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п.10 Порядку №1983).

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України Про імміграцію , а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п.11 Порядку №1983).

Відповідно до п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

За змістом п.14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України Про імміграцію , надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

У разі, коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п.15 Порядку №1983).

У разі, коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п.16 Порядку №1983).

Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 слідує, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону №2491-ІІІ, а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.

Як вбачається з матеріалів справи, під час прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію, відповідач, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи. Будь-яких порушень законодавства під час перевірки не встановив, у тому числі, не встановив і подання позивачем свідомо неправдивих відомостей. У зв`язку з чим позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну №80114200026155/1292.

З рішення відповідача від 22.06.2021 №80114500000085/144 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну вбачається, що відповідний дозвіл скасовано на підставі п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», тобто через порушення Позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

У висновку, за результатами розгляду подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 02.04.2021 №51/9/2-44075 про скасування позивачу дозволу на імміграцію, зазначено, що позивачем порушено п. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI, оскільки 13.05.2019 позивач скористався паспортом громадянина Республіки Таджикистан № НОМЕР_5 на своє ім`я, у якому містився підроблений відбиток штампу про перетин державного кордону України.

Як вбачається з матеріалів справи, при проходженні паспортного контролю 13.05.2019 позивач скористався своїм паспортом громадянина Республіки Таджикистан № НОМЕР_5 , у якому містився підроблений відбиток штампу про перетин державного кордону України. За вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, позивача визнано винним вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2019 у справі №359/4860/19. Даним вироком Позивачу призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян без обрання міри запобіжного заходу. Вищевказаний штраф позивачем сплачено 10.07.2019, що підтверджується копіями квитанцій від 10.07.2019 про сплату 1570,10 грн № 0.0.1403870136.1 та 850,00 грн № 0.0.1403865579.1.

Судом встановлено, що з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач звернувся 10.02.2020, тобто після повної сплати вищевказаного штрафу. Отже, станом на час надання позивачу дозволу на імміграцію в України відповідачу мали бути відомі факти та обставини, про які зазначено у висновку щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки відповідач проводив відповідну перевірку позивача.

Так, у висновку за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну зазначено про те, що стосовно позивача проведено перевірку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», інформації, яка б вказувала про наявність підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію відповідно до ст. 10 Закону України «Про імміграцію» до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не надходило.

У даному висновку вказано про можливість прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу у зв`язку з відсутністю підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» за результатами здійсненої перевірки.

В подальшому, після надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, до прийняття оскаржуваного рішення, не виникло нових обставин, які б становили підставу для скасування його дозволу на імміграцію.

Відповідно до абз. 3 п. 9 Порядку №1983 МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів для встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

Таким чином, в результаті належного проведення даної перевірки, відомості, що могли б слугувати підставою для відмови у видачі позивачу дозволу на імміграцію або для його подальшого скасування, повинні були бути відомими відповідачу.

Також суд приймає до уваги те, що при прийнятті висновку за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну встановлено, що позивач перебуває в Україні на законних підставах, що підтверджується штампом про перетин 26.11.2019 державного кордону України (в той час, як підробленими у паспорті позивача були інші відмітки про перетин кордону, а саме: від 15.02.2018 та від 27.05.2018).

Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі №820/2262/17 вказав, що навіть якщо дозвіл на імміграцію надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивач) є неприпустимим.

Також Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 08.04.2020 у справі №140/3141/19 визнав протиправними дії відповідача, коли останній за наявності тих самих обставин та документів, які були підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, прийняв всупереч ст. 12 Закону України «Про імміграцію», рішення про скасування такого дозволу та посвідки.

За змістом частини 1 статті 12 Закону №2491-ІІІ органи ДМС не зобов`язані, а мають право скасовувати наданий дозвіл на імміграцію при наявності тих чи інших обставин, які можуть бути розцінені як підстави для його скасування. У цьому питанні уповноважений орган наділений дискреційними повноваженнями, які передбачають право самостійного вибору варіанту поведінки чи прийняття рішення. Відповідно, це дозволяє уповноваженому органу об`єктивно оцінити обставини, які є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, що настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи та цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Необхідність пропорційного прийняття рішення обумовлена як законодавством України, так і практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. (Рішення від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04).

Суд враховує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи, приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.

У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі «Moustaquim v. Belgium»).

Стаття 1 конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв`язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання.

З огляду на викладені обставини суд вважає, що відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію Позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, а саме перебування позивача у шлюбі з громадянкою України більше двох років, міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача. Зазначеного не зроблено відповідачем, що є порушенням права Позивача на сімейне життя.

Суд приймає до уваги, що оскаржувані рішення в разі набрання законної сили, неминуче призведуть до значних негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону №2491-ІІІ є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.

Також суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду питання щодо скасування дозволу позивача на імміграцію не запросив останнього для надання пояснень, чим порушив його права та інтереси.

Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме п. 23 Порядку №1983.

Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

За таких умов, відповідачем не виконано вимоги п. 23 Порядку №1983, оскільки позивача у даному випадку позбавлено процесуальних гарантій встановлених статтею 8 ЄКПЛ щодо безпосередньої участі сторони у процедурі прийняття рішення компетентним органом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття рішення від 22.06.2021 №80114500000085/144 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, а також без врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а відтак дане рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 2491-III Кабінет Міністрів України затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом, як-то Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321), який прийнятий відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», частини вісімнадцятої статті 5 Закону № 3773-VI та пункту 3 статті 5 Закону №2491-ІІІ.

Пунктами 1, 2 Порядку № 321 визначено, що посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Згідно з пп. 1 п. 64 Порядку №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Таким чином, оскільки рішення відповідача від 22.06.2021 №80114500000085/144 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, суд доходить до висновку про необхідність скасування і рішення відповідача від 22.06.2021 №80112500024385/144-1 про скасування посвідки на постійне проживання позивача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача щодо первинного придбання ним житла та не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б підтверджували відсутність у позивача права на пільгу у вигляді звільнення від сплати вказаного збору у зв`язку з придбанням житла вперше.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22.06.2021 №80114500000085/144, видане громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22.06.2021 №80112500024385/144-1, видане громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування посвідки на постійне проживання.

4. Стягнути на користь громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).

Позивач: громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. №4-а; код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук