Рішення № 11201866, 12.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 липня 2010 р.           Справа 7/82-10

за позовом: Міського комунального підприємства "Житлово - експлуатаційна контора

№ 14", м. Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Грація", м. Вінниця.

про стягнення боргу та пені в сумі 27510,66 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Мар"євич К.М.- довіреність № б/н від 12.08.2009 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

МКП ЖЕК № 14 звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ТОВ "Грація" 27510,66 грн., з яких 6902,12 грн. боргу за надані послуги та 20608,57 грн. пені.

Ухвалою від 13.05.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/82-10 та призначено до розгляду на 09.06.2010 року.

Однак сторони в судове засідання 09.06.2010 року не з'явились.

При цьому від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване неможливістю забезпечити явку в судове засідання його повноважного представника у зв'язку з його хворобою.

Одночасно суд зазначає, що відповідач також належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, оскільки ухвалу про порушення провадження отримав 20.05.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 20007014. Разом з тим відповідач не надав жодного доказу витребуваних судом та не повідомив про причини своєї неявки.

Враховуючи подане позивачем клопотання, неявку відповідача, ненадання сторонами витребуваних доказів, а також необхідність забезпечення принципу змагальності судового процесу розгляд справи було відкладено до 08.07.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не надав витребуваних доказів.

Також стосовно неявки в судове засідання відповідача суд зауважує, що в позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Винниченка, 4, м.Вінниця за якою і надсилалась ухвала у справі.

Згідно витягу з ЄДРПОУ № 13/4/1625 від 09.07.2010 року, місцезнаходженням ТОВ "Грація" значиться : вул. Фрунзе, 46, м. Вінниця, 21100.

Разом з тим, як було вказано, судом встановлено, що саме за цією адресою відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі.

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Позивач також не повністю виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів з врахуванням чого в судовому засіданні було оголошено перерву до 12.07.2010 року.

Слід вказати, що про час та місце судового засідання 12.07.2010 року відповідач повідомлявся телефонограмою.

При цьому 09.07.2010 року позивач звернувся з заявою в які просив суд звернутись з запитом до КП "ВМБТІ" з метою з'ясування питання з приводу використання нежитлового приміщення за адресою: вул. Винниченко, 4, м. Вінниця.

Відповідний запит було зроблено та отримано відповідь від КП "ВМБТІ" в якій вказується, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 227 на будинок № 4 по вул. Винниченко в м. Вінниці за Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАЦІЯ " станом на 12.07.2010 року зареєстровано право власності на вбудовано-добудовані приміщення кафе "Гранд" площею 334,5 кв.м. на підставі рішення Замостянського районного суду м.Вінниці від 26.09.2007 року справі № 2-3030.

12.07.2010 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в якій вказує, що ним при поданні позову помилково вказано, що борг відповідача складає 6902,02 грн., тоді як дійсно борг складає 5151,60 грн., який і просить стягнути з відповідача, при цьому позивач посилається на розрахункову відомість.

Вказана заява, яка розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2002 року між МКП "ЖЕК № 14" та ТОВ "Грація" було укладено договір на експлуатацію будинку, що знаходиться у сумісній власності місцевої ради та співвласника.

Даний Договір встановлює умови сумісної експлуатації будинку, який знаходиться у сумісній власності місцевих рад та співвласників, внутрішніх інженерних комунікацій по кордону розмежування їх з відповідними організаціями, прилеглої прибудинкової території, тощо (п.1.2 Договору).

Співвласник займає згідно інвентарної справи приміщення, які належать йому на праві власності у будинку за адресою: м. Вінниця, вул. Винниченко, 4, загальною площею 265,00 м.кв. (п. 1.3 Договору).

Термін договору визначається з 01.01.2002 року на період обслуговування цього будинку ЖЕКом (п. 1.4 Договору).

За умовами договору ЖЕК приймає на себе зобов'язання:

- Виконувати весь комплекс робіт та послуг, що передбачених дійсним договором, направлених на утримання будинку та прибудинкової території відповідно "Правил і норм технічної експлуатації житлового фонду в містах та селах УРСР", затверджених наказом Міністра комунального господарства УРСР 428 від 09.12.1976 року;

- Забезпечувати технічне обслуговування, ремонт конструкцій та благоустрою будинку, що знаходиться в спільній власності, санітарне обслуговування;

- Перелік робіт по технічному обслуговуванню будинку, який знаходиться в спільній власності: поточний ремонт та обслуговування головного та дворового фасаду, покрівлі, інженерних, мереж, очищення жолобів, водозливних труб, перевірку і очистку вентиляційних труб та димових каналів, озеленення та освітлення прилеглої території, вивезення побутового сміття та твердих відходів, обслуговування зливної системи (п. 2.1 Договору).

За надання ЖЕКом послуг по сумісній експлуатації та обслуговуванню будови, комунікацій та прилеглою території і утримання нежилих приміщень співвласник сплачує витрати ЖЕКу згідно калькуляції в % відношення до займаної площі з урахуванням використання зручностей (ліфтів тощо), якими оснащений будинок і які використовуються співвласником, що становить 80,94 грн. в місяць з ПДВ (п. 3.1 Договору).

В п.3.2 Договору сторони погодили, що експлуатаційні витрати та послуги по обслуговуванню сплачуються не пізніше останнього дня кожного місяця шляхом перерахування зазначеної суми на розрахунковий рахунок.

За посиланням позивача ним за період з 01.01.2007 року по 01.01.2010 року за утримання будинку та прибудинкової території надано послуг на загальну суму 5151,60 грн., які не були погашені відповідачем.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договорів укладених між сторонами характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 5151,60 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2092,03 грн. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 3.5 Договору за несвоєчасну сплату за надані послуги співвласник платить пеню у розмірі 0,05 % за перший місяць, 5,5 за другий і 1% в подальшому від нарахованої суми за кожен день прострочення.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене судом проведено перерахунок розміру пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в даний період прострочення, а також відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України на протязі через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в результаті чого судом отримано 459,38 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

В решті позовних вимог щодо стягнення пені суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення борг та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням часткової відмови в частині стягнення пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 238,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, що підтверджується платіжним дорученням від 05.05.2010 року № 157.

Постановою КМУ від 05.08.2009 року № 852 встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за подання заяв до господарського суду, а саме 236,00 грн..

Враховуючи наведене позивачу слід повернути 02,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Крім того при розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита в розмірі 0,01 грн., яка була несплачена ним при подачі позовної заяви.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів позивач сплатив державне мито в розмірі 275,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05.05.2010 року № 170.

Ціна позову при звернені з позовом до суду складала 27510,66 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 275,11 грн..

Приходячи до висновку про досягнення державного мита суд врахував позицію викладену в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

За письмовим клопотанням позивача 12.07.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грація", вул. Фрунзе, 46, м. Вінниця - (інформація про реквізити - код 13298314) на користь Міського комунального підприємства "житлово-експлуатаційна контора № 14", вул. Червоноармійська, 18, м. Вінниця - (інформація про реквізити - код 13342848) - 5151 грн. 60 коп. - основного боргу, 459 грн. 38 коп. пені, 56 грн. 11 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 48 грн. 13 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Стягнути з Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора № 14", вул. Червоноармійська, 18, м. Вінниця - (інформація про реквізити - код 13342848) 00 грн. 01 коп. державного мита в доход державного бюджету України.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. В решті позову відмовити.

6. Повернути суму зайво сплачених витрат на ІТЗ судового процесу в розмірі 02 грн. 00 коп. Міському комунальному підприємству "житлово-експлуатаційна контора № 14", вул. Червоноармійська, 18, м. Вінниця - (інформація про реквізити - код 13342848) сплачених за платіжним дорученням від 05.05.2010 року № 157 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/81-10 (а.с.7, т.1).

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 19 липня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Червоноармійська, 18, м. Вінниця

3 - відповідачу - вул. Винниченка, 4, м. Вінниця

4- відповідачу - вул. Фрунзе, 46, м. Вінниця.