Рішення № 11201724, 07.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 липня 2010 р.           Справа 7/40-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс", м. Кіровоград

до: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Іванівський", с.Іванів, Калинівський район, Вінницька область

про стягнення 24 112,01 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Вільховий М.І., довіреність № 49

відповідача : Люлькіс І.М., довіреність № 141

Левицька-Корчун В.І., довіреність № 142 від 18.09.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроресурс", м. Кіровоград подано позов до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Іванівський", с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область про стягнення на користь ТОВ "Агроресурс" 24112,01 грн., з яких 15100, 00 грн. - основного боргу, 1543,51 грн. - пені, 1066,10 грн. - 3% річних та 6402,40 грн. - втрати від інфляційних в зв'язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу від 22.06.2007 року № 777.

За вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/40-10 з призначенням її до розгляду в засіданні суду на 22.04.2010 року.

На визначену дату представники сторін не з'явились, витребуваних ухвалою суду документів не подали, незважаючи на те, що про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення № 2013430 від 26.03.2010 року та № 2013600 від 31.03.2010 року.

Враховуючи неявку в судове засідання представників сторін, ненадання ними витребуваних документів необхідних для розгляду справи по суті та неможливість вирішення даного спору в цьому судовому засіданні, суд дійшов висновку, що розгляд справи слід відкласти на 17.05.2010 року.

В судовому засіданні 17.05.2010 року розглянувши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін суд з огляду на неподання представниками сторін усіх витребуваних судом доказів, а також з метою надання представниками сторін нових доказів відклав розгляд справи до 02.06.2010 року.

02.06.2010 року через канцелярію суду від представника СВК "Іванівський" подано відзив на позовну заяву ТОВ "Агроресурс" в якому відповідач позов не визнає посилаючись на те, що перерахування коштів позивачем 22.06.2007 року в сумі 142800,00 грн. відбулось не на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2007 року № 777. Також відповідач не визнає вимог про стягнення пені вказуючи на пропуск позивачем строку позовної давності по вказаній вимозі. Стосовно вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідач вказує на їх неправомірність зазначаючи наступне: кошти по договору ним не отримувались; повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст.625 ЦК України тощо.

З огляду на невиконання представником позивача вимог ухвали суду щодо надання доказів, а також з метою надання представниками сторін нових доказів розгляд справи було відкладено до 30.06.2010 року.

Крім того в судовому засіданні 30.06.2010 року оголошувались перерви до 02.07.2010 року та 07.07.2010 року з метою надання можливості сторонам надати докази необхідні для вирішення спору по суті.

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представниками сторін не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22.06.2007 року між ТОВ "Агроресурс" (Покупець) та СВК "Іванівський" (Продавець) укладеного договір купівлі-продажу № 777.

За умовами укладеного договору Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити продукцію (Рапс у кількості 178,5 Т. на загальну суму 142800,00 грн.) на умовах вказаних у Договорі (п. 1.1 Договору).

Оплата по даному Договору здійснюється згідно цін вказаних в п. 1.1 даного Договору на підставі виставленого рахунку на розрахунковий рахунок Продавця (п. 2.1 Договору).

Загальна сума даного Договору складає 142800,00 грн. (п. 2.1 Договору).

Товар повинен бути переданий Покупцю в строк до 01.08.2007 року (п. 3.2 Договору).

Згідно п.3.3 Договору по згоді з Покупцем можлива передача іншої сільськогосподарської продукції на суму 142800,00 грн. по цінах на момент розрахунку.

Покупець зобов'язується перерахувати грошові кошти за товар на розрахунковий рахунок Продавця згідно виставленого рахунку в розмірі 142800,00 грн. на протязі трьох днів після підписання Договору (п. 4.1 Договору).

У випадку якщо Продавець не здійснить передачу товару у вказаний в п. 3.2 строк чи відмовиться від поставки, він зобов'язаний здійснити повернення грошових коштів в розмірі 1142800,00 грн. в строк до 02.08.2007 року (п. 4.5 Договору).

За твердженням позивача виконуючи свої зобов'язання за договором він 22.06.2007 року в день укладення договору перерахував відповідачу обумовлену договором суму коштів (142800,00 грн.) на підтвердження чого суду надано банківські виписки, в т.р. № 0000451 від 22.06.2007 року (а.с.53-55, т.1).

Як вказує позивач відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, не поставив обумовлений договором товар та частково повернув позивачу сплачені кошти, загалом на суму 127700,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с.13-18, т.1).

Решта грошових коштів у розмірі 15100,00 грн. відповідачем не була повернута у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Разом з тим заперечення відповідача наведені у його відзиві стосовно того, що перерахування грошових коштів позивачем здійснено не за умовами договору від 22.06.2007 року № 777 не є переконливими та оцінюються судом критично виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається із встановлених обставин позивачем перераховано відповідачу грошову суму, яка чітко відповідає предмету договору від 22.06.2007 року № 777 - 142800,00 грн..

Окрім того, відповідач повертаючи кошти позивачу в графі "Призначення платежу" вказував повернення коштів за неотриманий ріпак згідно акту звірки від 25.07.2007 року та від 31.10.2007 року.

В свою чергу позивач перераховуючи грошові кошти відповідачу посилався на рахунок № 15 від 21.06.2007 року.

В письмових поясненнях, які надані представниками сторін в судовому засіданні 07.07.2010 року останні вказали на те, що в них відсутні рахунок від 21.06.2007 року № 15 та акти звірок від 25.07.2007 року та від 31.10.2007 року на які було зроблено посилання при перерахування грошових коштів. При цьому відповідач в письмовому поясненні вказав на те, що посилання в платіжному дорученні на акт звірки було зроблено на вимогу позивача.

Однак суд зауважує на те, що відповідно до п.1.7, п.2.5, п.п.3.1,3.4 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 року (надалі Інструкція) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків. Платники оформлюють доручення про списання коштів з рахунків на відповідних банках розрахункових документів.

Банки повертають без виконання розрахункові документи, якщо у розрахунковому документі не заповнено хоча б один із реквізитів, заповнення якого передбачено його формою, крім реквізиту "Дата валютування" (форма платіжного доручення передбачає такий реквізит як "призначення платежу").

Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів.

Згідно пунктів 3.7 та 3.8 глави 3 Інструкції фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений нормативно-правовими актами Національного банку з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтвердних документів.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Вказані норми свідчать про те, що саме платник коштів дає доручення банку на перерахування грошей (виступає довірителем) і вказує призначення платежу.

Посилання позивача на рахунок від 21.06.2007 року № 15 при перерахуванні грошових коштів відповідачу із врахуванням викладеного вище, на думку суду, не може свідчити про те, що грошові кошти перераховувались на за договором від 22.06.2007 року № 777. При цьому судом враховано положення Договору викладене в п.9.1 відповідно до якого після підписання вказаного Договору всі попередні перемовини і переписка по ньому втрачають силу.

Прийшовши до висновку про те, що грошові кошти були перераховані відповідачу саме за договором купівлі-продажу від 22.06.2007 року № 777 суд враховував те, що сторонами було укладено лише один договір на поставку ріпаку, що власне ними не заперечується.

Також суд наголошує на тому, що отримавши грошові кошти відповідач здійснював їх повернення на загальну суму 127700,00 грн. навіть без заявлення зі сторони позивача відповідної вимоги.

Крім того, суд вказує на те, що заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені відповідач посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності посилався, крім іншого, в обґрунтування своїх доводів на п.4.5 Договору від 22.06.2007 року № 777.

Наведені факти в сукупності дають достатні підстави суду отримати висновок про те, що перерахування грошових коштів позивачем відповідачу, а відповідачем в свою чергу позивачу здійснювалось на підставі договору від 22.06.2007 року № 777.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по проведенню попередньої оплати за обумовлений товар та дії відповідача по прийняттю вказаних коштів свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по поставці обумовленого товару.

З моменту підписання договору № 777 від 22.06.2007 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 15100,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1543,51 грн. пені обрахованої за період з 10.09.2009 року по 10.03.2010 року, 6402,40 грн. інфляційних втрат та 1066,10 грн. 3% річних за період з 03.11.2007 року по 10.03.2010 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 укладеного Договору передбачено, що за невиконання договірних зобов'язань Продавцем, що стосуються непоставки, недопоставки товару, чи не повернення згідно п. 4.5 грошових коштів Продавець зобов'язується сплатити пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочки.

Як вказувалось вище, в п.4.5 Договору обумовлювалось повернення грошових коштів відповідачем позивачу в строк до 02.08.2007 року в разі непередачі товару в повному обсязі в строк до 01.08.2007 року.

Таким чином, прострочення боржника за умовами укладеного договору починається з 02.08.2007 року.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з огляду на заперечення відповідача подані в його відзиві, які власне є за своєю суттю заявою про застосування строку позовної давності, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають в зв'язку із спливом строку позовної давності відносно цієї вимоги.

Дійшовши такого висновку судом враховано п.30 інформаційного листа ВГСУ від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

При перевірці правильності нарахування 3% річних судом виявлено помилки допущені позивачем в обрахунках спричинені тим, що останнім при розрахунку не враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366.

Провівши перерахунок 3 % річних за періоди вказані позивачем судом отримано 1064,86 грн., що є меншим ніж заявив позивач в зв'язку з чим в стягненні 1,24 грн. 3 % річних суд відмовляє.

При перерахунку інфляційних втрат судом отримано більший розмір останніх з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Запереченням відповідача наведеним у його відзиві судом дана оцінка, яка викладена вище.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 242,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 10.03.2010 року № 661. Як вбачається із позовної заяви ціна позову на момент звернення до суду складає 24112,01 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 241,12 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням сторін 07.07.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Іванівський", с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область, 22432 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03732241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс", вул. Московська, 190, м. Кіровоград, 25018 - (інформація про реквізити - ОКПО - 31919788, ИПН - 319197811234) - 15100 грн. 00 коп. основного боргу, 1064 грн. 86 коп. 3% річних, 6402 грн. 40 коп. інфляційних втрат, 225 грн. 67 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 220 грн. 88 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 88 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроресурс", вул. Московська, 190, м. Кіровоград, 25018 - (інформація про реквізити - ОКПО - 31919788, ИПН - 319197811234) сплаченого за платіжним дорученням від 10.03.2010 року № 661 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/40-10 (а.с.7, т.1).

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 липня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Московська, 190, м. Кіровоград, 25018.

3 - відповідачу - с. Іванів, Калинівський район, Вінницька область, 22432.