Рішення № 11201613, 24.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

24 червня 2010 р.           Справа 7/94-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Єкотоп", м. Сімферополь

до: Приватного підприємства "Приват-Петрол", м. Вінниця

про стягнення 57652,44 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники сторін не з'явилися.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Єкотоп" про стягнення з Приватного підприємства "Приват-Петрол" боргу з врахуванням індексу інфляції, процентів річних та пені за несвоєчасне виконання умов договору у розмірі 57 652,44 грн..

Ухвалою від 28.05.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/94-10 та призначено до розгляду на 24.06.2010 року.

Сторони в судове засідання не з'явились при тому, що про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, оскільки позивач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 10.06.2010 року, а відповідач 04.06.2010 року що вбачається з поштових повідомлень № 20014533 та № 20050823 відповідно.

При цьому від позивача в день судового засідання надійшло клопотання в якому останній просить розглянути справу за відсутності його представника. Одночасно позивачем надано цілий ряд витребуваних доказів у справі.

Стосовно неявки в судове засідання відповідача суд зауважує, що в позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Лебединського, б. 7, оф. 31, м. Вінниця, 21034 за якою і надсилалась ухвала у справі.

Вказана адреса відповідача ідентична адресі, яка вказана в довідці з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АД № 685704.

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між постачальником -товариством з обмеженою відповідальністю "Єкотоп", а в частині придбання послуг- замовником, та покупцем- Приватним підприємством "Приват-Петрол", а в частині надання послуг - виконавцем, 18.07.2009 року укладено договір постачання № 1806/09-1П.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник ТОВ "Єкотоп" протягом строку дії цього договору зобов'язується поставляти та передавати через мережу АГНКС у власність покупця стиснений природний газ(метан), що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є і невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується приймати товар на і АГНКС та оплачувати його на умовах цього договору. |

Пунктом 2.2 договору передбачено, що виконавець ПП "Приват-Петрол" надає послуги з організації продажу палива, а замовник оплачує послуги на умовах цього договору.

У відповідності до умов договору ПП "Приват-Петрол" зобов'язалося вести облік спожитого клієнтами пального, контролювати своєчасність платежів засобами обчислювальної техніки за допомогою програмного забезпечення інформаційної бази та статистичних даних (п.п. 4.1.1 договору), проводити визначення та фінансові розрахунки між сторонами відповідно до показників ОР (п.п.4.1.6 договору), своєчасно здійснювати розрахунок за відпущено своїм клієнтам паливо згідно п. 7.1 договору (п.п.4.1.9 договору).

Згідно з п 7.1 договору оплата за паливо здійснюється шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок продавця. Продавець щопонеділка виставляє покупцю рахунок за паливо спожите (вибране) покупцем за попередній тиждень. Покупець зобов'язаний проплатити даний рахунок на протязі трьох банківських днів (п. 7.2 договору).

У відповідності до умов укладеного договору позивач на протязі 2009 року через мережу АГНКС передав відповідачу паливо на загальну суму 144348,70 грн., що підтверджується актами здачі прийняття пального (а.с.37-42, т.1).

Однак відповідач не у повному обсязі провів розрахунок за отримане паливо та сплатив лише 83100,00 грн, що вбачається з банківських виписок наявних в матеріалах справи (а.с.18-36, т.1).

Таким чином борг відповідача склав 61248,70 грн. (144348,70-83100,00).

При цьому 31.12.2009 року сторони підпасали акт звірки взаєморозрахунків де зафіксували вказаний розмір боргу відповідача.

Після підписання акту звірки розрахунків відповідачем було сплачено ще 1000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості.

Таким чином борг відповідача склав 60248,70 грн., який залишився непогашеним.

Однак позивач вказує, що у нього існує борг перед відповідачем у розмірі 4323,81 грн. за отримані послуги POS-терміналу за обслуговування смарт-карт (акти здачі-прийняття робіт, а.с.63-68, т.1) у зв'язку з чим між сторонами було проведено взаємозалік в результаті чого борг відповідача склав 55924,90 грн., яку сторони зафіксували в акті звірки взаєморозрахунків від 28.02.2010 року.

У зв'язку з тим, що відповідач в подальшому не погашав заборгованість позивач звернувся до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по актам та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору поставки 12.03.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п. 2.3 договору визначено порядок оплати отриманого товару.

Слід вказати, що в матеріалах справи наявні докази неодноразового заявлення позивачем вимог про стягнення боргу, зокрема від 29.12.2009 року № 15, від 08.12.2009 року № 12, від 16.11.2009 року № 10 (а.с.57-62, т.1).

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід вказати, що при проведенні підрахунку позивачем допущено помилку при визначенні суми основного боргу, яка полягає в тому, що сумування отриманого за актами товару приводить до отримання 144348,70 грн., в той час як позивач в позовній заяві вказав іншу суму 143348,71 грн..

Таким чином в частині позовних вимог про стягнення 0,01 грн. основного боргу суд відмовляє з урахуванням того, що позивачем допущено помилку при здійснені підрахунку суми основного боргу.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 55924,89 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1067,94 грн. пені, 503,32 грн. інфляційних втрат та 156,28 3 % процентів за період із 18.03.2010 року по 20.04.2010 року включно за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату відпущеного Пального у строки, зазначені в п. 7.2. Договору Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, ще й пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період її нарахування від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та процентів є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та договору.

При цьому суд з врахуванням того, що позивачем неодноразово заявлялись вимоги про погашення боргу про що вказувалось вище, вважає правомірним визначення періоду прострочення за який проводилось нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені та процентів не виявлено помилок у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в цій частині в повному обсязі у повному обсязі.

Одночасно позивачем не враховано, що за вказаний період (18.03.2010-20.04.2010) існувала дефляція у зв'язку з чим сума боргу з урахуванням інфляційних втрат за вказаний період становитиме 55757,12 грн..

Оскільки судом отримано менше значення суми основного боргу із врахування інфляційних втрат ніж заявлено позивачем в стягненні інфляційних втрат слід відмовити.

Відмовляючи в стягненні інфляційних втрат суд виходив з рекомендацій по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", виходячи з яких в разі настання періоду сплати після 15 числа місяця індекс інфляції необхідно брати за наступний місяць.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, процентів, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням відмови в стягненні інфляційних втрат та часткової відмови в стягнені основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Приват-Петрол", вул. Лебединського, 7, оф. 31, м. Вінниця, 21034 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34588160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єкотоп", вул. Гагаріна, 21-2, м. Сімферополь, 95026 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32903103) - 55924,89 грн. 00 коп. основного боргу, 1067 грн. 94 коп. пені, 156 грн. 28 коп. - 3 % процентів, 571 грн. 49 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 233 грн. 94 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 29 червня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Гагаріна, 21-2, м. Сімферополь, 95026

3 - відповідачу - вул. Лебединського, б. 7, оф. 31, м. Вінниця, 21034