Рішення № 11201558, 14.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 312

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2010Справа №2-29/4035-2010 За позовом Прокурора Центрального району міста Сімферополя (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 6)

в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний код 04055630)

до відповідача 1) Кримського республіканського сільськогосподарського підприємства "Озеленитель" (95000, АР Крим, м. Сімферополь; вул. Севастопольська, 41/1, ідентифікаційний код 05450506)

до відповідача 2) Фізичної особи-підприємця Лєсєйко Євгена Йосиповича ( 97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Нижньогірська, 35, кв.33, ідентифікаційний номер 1906914970)

про визнання недійсним договору.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від прокуратури - Горна К. В., посвідчення №09194.

Від позивача – Мельничук О. І., довіреність від 08.02.2010 р. №24/01-55/229; посвідчення №1076.

Від відповідача 1. – не з’явився.

Від відповідача 2. – Лесейко Є.Й. - фізична особа-підприємець, паспорт ЕТ 041584 від 20.10.2006р.

Обставини справи:

Прокурор Центрального району міста Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідачів – Кримського республіканського сільськогосподарського підприємства "Озеленитель" та Фізичної особи-підприємця Лєсєйко Євгена Йосиповича про визнання недійсним укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лєсєйко Євгеном Йосиповичем та Кримським республіканським сільськогосподарським підприємством "Озеленитель" договору про спільне співробітництво №3 від 01.07.2010р.

Крім того, позивач просить покласти на відповідачів судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статтей 203,215,235 Цивільного кодексу України та мотивовані недотриманням сторонами за укладеним договором про спільне співробітництво №3 від 01.07.2010р. загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину. За ствердженням прокуратури укладений між Фізичною особою-підприємцем Лєсєйко Євгеном Йосиповичем та Кримським республіканським сільськогосподарським підприємством "Озеленитель" договір про спільне співробітництво №3 від 01.07.2010р. є удаваним, тобто його вчинено для приховання іншого правочину.

Таким чином, вважаючи, що право позивача - Сімферопольської міської ради та держави в цілому порушено відповідачами, прокурор, посилаючись на норми чинного законодавства, просить суд визнати договір про спільне співробітництво №3 від 01.07.2010р. недійсним.

Прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Відповідач №1 явку представника в судове засідання не забезпечив, проти задоволення позовних вимог заперечував по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

Відповідач №2 проти задоволення позовних вимог заперечував по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача №2 і прокурора, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.07.2010 р. між відповідачем №1 по справі і відповідачем №2 був укладений договір № 3 про співробітництво.

Відповідно до п. 1.1 договору відповідач №1 приймає на себе зобов’язання узгодити надання відповідачу №2 частини території ( паркової зони ) парку ім.. Треньова для розміщення атракціонів, відповідно до доданої схеми розміщення об’єктів, на грунтовому покритті знищеного газону, а відповідач №2 приймає на себе зобов’язання на протязі всього строку дії договору інвестувати грошові кошти або виконати роботи по поточному утриманню і ремонту елементів зовнішнього благоустрію парку ім..Треньова, відповідно до узгоджених відповідачем №1 кошторисно - фінансових розрахунків.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору відповідач №1 на протязі 5 – ти днів з моменту підписання даного договору зобов’язався узгодити строком на три роки надання відповідачу №2 частини території пару ім. Треньова з боку пр. Кірова, площею 160 кв.м. для розміщення атракціонів.

Відповідно до п. 2.10 вказаного договору відповідач №2 зобов’язався своєчасно здійснювати інвестування коштів, шляхом виконання робот по утриманню і ремонту елементів зовнішнього благоустрію парку ім.. Треньова відповідно до графіку, наданому відповідачем №1.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору встановлено строк його дії, а саме: з 01.07.2010 р. по 29.06.2013 р., з розривом строків роботи щорічно з травня по листопад.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що оспорюваний договір є по суті прихованим договором оренди земельної ділянки, який укладений без додержання відповідного порядку укладення, встановленого законодавством для договорів оренди земельної ділянки, а тому на підставі ст. ст. 203,215 ЦК України має бути визнаний недійсним.

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 36 Закону України “Про прокуратуру” підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Дослідивши матеріали справи, зокрема умови спірного правочину, суд встановив, що відповідачами фактично вчинено удаваний правочин.

Так, згідно з умовами спірного договору, відповідач №1 надав відповідачу №2 частину території парку ім.. Треньова, площею 160 кв. м., а СПД Лесейко Є. І. зобов’язався інвестувати грошові кошти або виконати роботи по поточному утриманню і ремонту елементів зовнішнього благоустрію парку ім..Треньова, відповідно до узгоджених відповідачем №1 кошторисно - фінансових розрахунків. Зазначене сторонами не заперечувалось та не спростовувалось.

Таким чином, судом встановлено, що фактично між відповідачами укладено договір найму (оренди) земельної ділянки, за яким наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений строк володіння та користування за плату, тобто укладений СПД Лесейко Є. І. та Кримським республіканським сільськогосподарським підприємством "Озеленитель" договір фактично вчинено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про оренду землі” відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 792 ч. 2 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Таким чином виходячи із зазначених положень, передавати в оренду земельні ділянки можуть тільки їх власники.

Проте, у даному випадку земельна ділянка, що була передана у користування СПД Лесейко Є. І., перебуває у власності територіальної громади міста в особі Сімферопольської міської ради, оскільки правовстановлюючі документи на земельну ділянку відповідачем №1 належним чином не оформлені, що ним не заперечується.

Також, відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам. Органи місцевого самоврядування є суб'єктами земельних відносин, здійснюють регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтями 124, 125, 126 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на дату укладення договору, регламентовано, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником і користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Судом встановлено, що документи, що посвідчують право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, що була передана у оренду відповідачу №2, у відповідача №1 відсутні. Так само судом встановлено відсутність відповідного рішення Сімферопольської міської ради щодо передачі земельної ділянки у оренду та відсутність встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що сторонами при укладенні оспорюваного договору не були дотримані загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: пункт 1 ст. 203 ЦК України яким визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідачами доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, не представлено, отже позовні вимоги прокурора обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в покладаються на відповідачів в рівних частинах відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 16.09.2010 р.

Повний текст рішення складений та підписаний згідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 16.09.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним укладений між Кримським республіканським сільськогосподарським підприємством "Озеленитель" (95000, АР Крим, м. Сімферополь; вул. Севастопольська, 41/1, ідентифікаційний код 05450506) та фізичною особою -підприємцам Лєсєйко Євгенем Йосиповичем ( 97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Нижньогірська, 35, кв.33, ідентифікаційний номер 1906914970) договір № 3 від 01.07.2010 року про співробітництво.

3.          Стягнути з Кримського республіканського сільськогосподарського підприємства "Озеленитель" (95000, АР Крим, м. Сімферополь; вул. Севастопольська, 41/1, ідентифікаційний код 05450506) на користь державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) державне мито в розмірі 42,50 грн.

4.          Стягнути з Кримського республіканського сільськогосподарського підприємства "Озеленитель" (95000, АР Крим, м. Сімферополь; вул. Севастопольська, 41/1, ідентифікаційний код 05450506) на користь державного бюджету м. Сімферополя ( р/р № 31214264700002; отримувач: Державний бюджету м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь; МФО 824026 ) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у Господарському суду АР Крим.

5.          Стягнути з фізичної особи - підприємця Лєсєйко Євгена Йосиповича ( 97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Нижньогірська, 35, кв.33, ідентифікаційний номер 1906914970) на користь державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) державне мито в розмірі 42,50 грн.

6.          Стягнути з фізичної особи - підприємця Лєсєйко Євгена Йосиповича ( 97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Нижньогірська, 35, кв.33, ідентифікаційний номер 1906914970 ) на користь державного бюджету м. Сімферополя ( р/р № 31214264700002; отримувач: Державний бюджету м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь; МФО 824026 ) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у Господарському суду АР Крим.

Накази видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.