Рішення № 111980336, 09.06.2023, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2633/23

2/308/467/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

09 червня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Зарева Н.І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , до

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , та

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за участю третьої особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Ужгородської міської ради в особі відділу реєстрації місця проживання, адреса м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924,

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

Вказує, що у квартирі з 10.09.2018 зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з 06.09.2018 зареєстрований ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачі були зареєстровані позивачкою, оскільки були товаришами її сина та мали намір навчатись в УжНУ, однак, з 2019 році у квартирі не проживають. Зв`язок з ними втрачено, а їх місце проживання їй не відомо.

Разом з тим, факт їх реєстрації у квартирі створює для позивачки перешкоди у користуванні належним їй житлом та порушує її права як власника, оскільки, відповідачі не беруть участі в утриманні житла, комунальні платежі не сплачують,

На підставі наведеного позивачка просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою (житловим приміщенням) АДРЕСА_3 .

У судове засідання позивач не з`явилася, однак, її представник подала заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника, зазначила, що позов підтримує, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзив на позовну заяву та заяву про розгляд справи за їх відсутності не подали, у зв`язку з чим суд розглянув справу у їх відсутності за наявними в ній матеріалами.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Ужгородської міської ради в особі відділу реєстрації місця проживання у судове засіданні не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Позивачка проти ухвалення заочного рішення не заперечила, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 4ст. 223 ЦПК України, суд розглянув справу заочно.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_6 євласником квартири АДРЕСА_3 , на підставі Договору купівлі продажу від 30.07.1998 серії ААО № 468022, який зареєстровано державним нотаріусом А.В. Гаврилюк в реєстрі за № 3-3772 .

Згідно з довідкою від 23.02.2023 № 432/13-06, виданою Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрованийза адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою від 23.02.2023 № 433/13-06, виданою Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,зареєстрованийза адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з Акту про не проживання за місцем реєстрації від 21.12.2022, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації не проживають з січня 2019 року. У вказаній квартирі на час складення акту відсутні їхні особисті речі у зв`язку з не проживанням у квартирі. У квартирі проживає власник ОСОБА_4 та її син ОСОБА_7 .

Оцінивши належним чином зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 47Конституції України проголошено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 319 ЦК України закріплено норму, згідно з якою власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зстаттею 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Відповідно дост. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені у статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише за підстав, передбачених законом.

Право користування чужим майном закріплено устаттях 401-406 ЦК України.

Частиною першоюстатті 401 ЦК Українипередбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першійстатті 402 ЦК Українивказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено устатті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, згідно з ч. 1ст. 156 ЖК УРСР,члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Відповідно до частини четвертоїстатті 156 ЖК України, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другійстатті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм, право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з ст. 391 ЦК України,власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб і будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей383,391,405 ЦК Українита статей150,156у поєднанні зістаттею 64 ЖК Українислід дійти висновку про те, що положення статей383,391 ЦК Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення будинку, квартири тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст.ст.150,156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Оскільки відповідачі не є членами сім`ї позивачки і зареєстровані в квартирі, яка на праві приватної власності належить позивачці, то такі можуть втратити право на користування житлом з підстав захисту права власності (статті383,391 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі N 753/481/15-ц (провадження N 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі N695/2427/16-ц, (провадження N 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N523/12186/13-ц (провадження N 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Судом встановлено, що відповідачі не проживають у квартирі (житловому приміщенні) за адресою: АДРЕСА_2 , протягом тривалого часу, а саме близько 4 років, не є ні власниками, ні співвласниками житлового приміщення, разом з власником не проживають, жодні зв`язки з позивачкою не підтримують, спільного господарства не ведуть. Обставин на спростування фактів щодо тривалого не проживання без поважних причин за вказаною вище адресою судом не встановлено, так само не встановлено обставин на підтвердження укладення чи існування будь-яких договорів, на підставі яких за ними зберігалося б право користування вказаним помешканням. Жодних обставин на підтвердження існування підстав, за якими б за відповідачами зберігалось право користування жилим приміщенням, судом в ході розгляду справи не встановлено.

Згідно зст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі наведеного, врахувавши всі обставини справи в сукупності, суд прийшов до переконання, що позовна заява в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обгрунтована та підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги примусово зняти ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з реєстраційного обліку, то суд прийшов до висновку, що в цій частині позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно дост.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"таст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до абзацу 3 пункту 26Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Частиною 1 статті 18 ЦПК Українипередбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, рішення суду в справах даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана рішенням суду такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Даний обов`язок органу місцевого самоврядування зняти з реєстрації закріплений у ст.ст.7,11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Таким чином, законом передбачено відповідну процедуру зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, при цьому суд не може перебирати на себе функції установ, уповноважених державою на здійснення відповідних дій.

Беручи до уваги висновок суду про задоволення позовної вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів належить стягнути на користь позивачки сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.

Керуючись ст.ст. 328, 344 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 82, 200, 206, 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Позовну заяву задовольнити частково.

2. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,такими, що втратили право користування квартирою (житловим приміщенням) АДРЕСА_3 .

3. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість грн 80 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.І. Зарева