Рішення № 111965789, 30.06.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9953/21

Провадження № 2/369/733/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30.06.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Світлак Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17 травня 2021 року заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області було розірвано шлюб між ним та відповідачкою - ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу виникло питання про визначення місця проживання двох дітей: доньки - ОСОБА_3 , 2007 року народження та сина - ОСОБА_4 , 2011 року народження.

Зазначає, що відповідачка не піклується про дітей, не цікавиться їхнім життям, не вникає в проблеми дітей, не вирішує їх життєві потреби, не забезпечує їх матеріальні потреби. З дочкою у відповідачки часто виникають конфлікти і склалися неприязні відносини. Діти не мають із відповідачкою нормальних, дружніх, люблячих взаємоввічливих відносин, які мають бути між матір`ю та дітьми. Зазначає, що поведінка відповідачки до членів своєї сім`ї характеризується грубістю. Вона емоційна та не врівноважена, схильна до фізичних образ по відношенню до власних дітей. Вважає, що поведінка відповідачки буде руйнувати психіку дітей, сприятиме негативному ставленню дітей до сприйняття світу, а постійне невдоволення відповідачки будь-чим негативно відбивається на психічному, фізичному здоров`ї дітей та вплине на їхній подальший розвиток як повноцінних та життєрадісних і всебічно розвинених особистостей. Стверджує, що на момент подання позову відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 суду Київської області та проживає за цією адресою. За цією ж адресою проживає і позивач та його діти. Мешкають вони в частині будинку, яка належить батькам позивача, а відповідачка проживає в іншій частині цього будинку, яка теж належить батькам позивача та має окремий вхід.

Вказує, що позивачка родом із Харківської області і неодноразово висловлювала погрози в сторону позивача, про те, що забере дітей та переїде на постійне місце проживання до своїх батьків. Зазначає, що відповідачка не має постійної роботи та заробітку, натомість позивач має дохід і постійне місце проживання, повністю забезпечує дітей всім необхідним. На роботі і за місцем проживання позивач характеризується позитивно, до дітей ставиться дуже доборе.

На підставі вищевказаного позивач просив суд:

-визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

-визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

-залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - Службу у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та зобов`язати її подати до суду висновок щодо розв`язання спору.

-судові витрати в повному обсязі покласти на позивача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року залучено у справі №369/9953/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей - Службу у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та зобов`язано Службу у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області скласти висновок про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , 2007 року народження та ОСОБА_4 , 2011 року народження.

15 серпня 2022 року на адресу суду надійшов висновок Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження у справі. Встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. Про день, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. До суду направили заяву, у якій просили розгляд справи провести у його відсутності.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Судом встановлено, що 17 травня 2021 року заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 12 березня 2011 року у виконавчому комітеті Петрушківської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області , актовий запис №1.

В шлюбі у сторін народилась двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданого повторно Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції народження від 13 липня 2011 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія № НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 08 вересня 2011 року.

Позивач, відповідачка та їхні діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також батька позивача - ОСОБА_6 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Старостинського округу №3 Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, виданою 12 липня 2021 року за №74.

Як убачається з висновку Служби у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 27липня 2022 року за №812 щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 та малолітньої дитини ОСОБА_4 , встановлено, що за місцем проживання дітей створено всі необхідні умови щодо утримання та виховання дітей. Для дітей облаштовано окрему дитячу кімнату, діти мають місце для відпочинку та навчання. Одягом, взуттям та канцелярськими товарами та шкільними підручниками забезпечені в достатній кількості. Також під час візиту була проведена бесіда та з`ясовано думку дітей про їх подальше місце проживання. Діти виявляють бажання і надалі проживати у сім`ї батька.

Також у вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_1 працює механіком в ТОВ «Бі Ті Україна», позитивно характеризується за місцем роботи: кваліфікований спеціаліст, не має дисциплінарних стягнень, відповідальний, у колективі користується авторитетом, цілеспрямований та працелюбний, бере активну участь у житті колективу. Вказана інформація підтверджується характеристикою, наданою суду ТОВ «БІ ТІ Україна» від 14 липня 2021 року.

Крім того, у висновку зазначено, що громадянин ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання та місцем роботи, має постійні доходи, утримує дітей та колишню дружину. Вказане також підтверджується характеристикою, виданою Старостинським округом №3 Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, 12 липня 2021 року за №114 та довідкою про доходи від 09.06.2021 року за № БТ00-000001, виданою ТОВ «БІ ТІ Україна», наданою суду.

Водночас у висновку зазначено, що мати - ОСОБА_2 документів щодо визначення місця проживання дітей на засідання комісії не подавала, ніде не працює, ніколи офіційно працевлаштованою не була, постійних доходів на утримання дітей не має, власного житла не має. На даний час мешкає у половині будинку, що належить на праві власності її свекру - ОСОБА_6 . Зі слів позивача, його колишня дружина ОСОБА_2 має психічне захворювання та проходила курс лікування у психіатричній лікарні. Він переживає, що вона може виїхати на постійне місце проживання до своїх батьків у Харківську область та забере дітей з собою. На засідання комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_2 не з`явилася, поважних причин своєї неявки не повідомила. Документів щодо розгляду питання не надавала.

З урахуванням наведеного, Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області вирішила за доцільне та таким, що відповідає інтересам дітей, визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім`ї батька - ОСОБА_1 , за місцем його проживання (перебування).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дітей для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дітей. Діти, які не досягли 14 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.

Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, передбачено, що для розв`язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Матеріали справи не містять доказів на спростування висновку органу опіки та піклування - Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, а тому такий приймається судом до уваги, який такий, що складений з урахування усіх об`єктивних обставини та в найкращих інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Враховуючи, що позивач займається вихованням дітей, піклується про них, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, із урахуванням віку дітей, суд вважає, що на даний час проживання дітей з батьком, які фактично проживають з ним, буде відповідати саме інтересам дітей, які потребують догляду та турботи й позитивно сприятиме їхньому розвитку як психологічному так і фізичному.

Крім цього, визначення місця проживання дітей разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування з дітьми та прийняття участі у їх вихованні.

Таким чином, враховуючи, що на даний час визначення місця проживання дітей разом з батьком відповідає інтересам дітей, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог.

Що стосується питання щодо судових витрат, то позивач не ставить питання про стягнення судового збору з відповідачки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 77-83, 89, 95, 200, 206, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за адресою: АДРЕСА_2 .

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за адресою: АДРЕСА_2 .

Копію заочного рішення негайно направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Інформація про третю особу: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, адреса: вул. Садова,2 с. Дмитрівка, Бучанський район, Київська область, 08112.

Суддя І.О. Фінагеєва