Рішення № 111952725, 03.07.2023, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5445/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення (виклику) сторін), в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхової компанії «Альфа - Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ :

20 грудня 2022 року, представник позивачів ПАТ «СК «ПЗУ Україна» звернувся до суду з вищеназваним позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідачів на свою користь суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 18226,66 грн. та судові витрати у розмірі 2481 грн., мотивуючи це тим, що між ним та ПзП «Амік Україна» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 251.994172342.0086 від 18.09.2019 р., предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов?язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном АЗС 15-06 за адресою : АДРЕСА_1 , вказуючи при цьому, що 21.11.2019 р. о 01:30 год., водій ОСОБА_1 , керуючи вантажним автомобілем марки «Volvo FH 12» д/н НОМЕР_1 з причепом марки «Burg» д/н НОМЕР_2 в смт. Коблево, Миколаївської області по вул. Одеській, починаючи рух заднім ходом, не був уважним, не врахував дорожньої обстановки, не впевнившись в безпеці свого маневру, не витримавши безпечної дистанції, порушивши вимоги п.п. 2.3б, 10.1, 10.9 ПДР - допустив наїзд на перешкоду у виді застрахованої будівлі АЗС «Амік», розташовану за адресою : Миколаївська область, с. Коблево, вул. Одеська, 32/1, внаслідок вказана будівля зазнала пошкоджень з матеріальними збитками, за що постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 04.12.2019 р., яка набрала законної сили 16.12.2019 р., відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вищевказаній ДТП за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.

З заявою на виплату страхового відшкодування внаслідок ДТП, звернулась потерпіла сторона, надавши необхідні документи вартості матеріальної шкоди, було складено страховий акт, та на підстав якого, 09.01.2020 р. позивачами було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 18226,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням, а отже після виплати позивачами вказаної суми страхового відшкодування, до позивачів, як стверджується у позові, на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги в межах фактичних витрат за договором майнового страхування до відповідачів, ОСОБА_1 , як винуватця ДТП, та ТдВ СК «Альфа-Гарант», як страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність власника автомобілю марки «Volvo FH 12» д/н НОМЕР_1 з причепом марки «Burg» д/н НОМЕР_2 згідно полісу № АО 5859444 в порядку регресу, у зв`язку з чим, 26.11.2020 р. позивачами на адресу відповідачів ТдВ СК «Альфа-Гарант» було направлено письмову заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування а порядку регресу № 053807-ІНС від 25.11.2020 р., отриману останніми 26.11.2020 р., на яку ТдВ СК «Альфа-Гарант» відмовило листом № 12/6008 від 18.12.2020 р. з підстав порушення позивачами однорічного строку подання заяви на виплату страхового відшкодування, передбаченого п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що стало підставою для звернення до суду з названим позовом.

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, надавши до свого позову письмове клопотання, в якому позов підтримав у повному обсязі та на підставі ч. 4 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення по справі разом із заявою про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін порядку ч. 5 ст. 279 ЦПК України (а.с. 3).

У визначений ухвалою суду від 31.01.2023 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач ОСОБА_1 відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надав, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за останньою відомою судові адресою місця проживання відповідача, що підтверджується довідкою ВАДР ГУДМС України в Одеській області від 26.01.2023 р., відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованим з 10.04.2019 р. за адресою : АДРЕСА_2 , а також зворотним поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою про вручення судової повістки 10.06.2023 р. (а.с. 49,80).

Представник відповідачів ТдВ СК «Альфа-Гарант» надіслав до суду письмовий відзив на позов, в якому просив суд, відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог до їхнього товариства з підстав пропущення позивачами однорічного строку на виплату страхового відшкодування (регламентної виплати), передбаченого п.37.1.4ст.37Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів»,а такожз мотивів,викладених увідзиві (а.с.5-67).

Дослідивши письмові матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Статтю 979 ЦК України передбачено - за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Приписами статті 988 ЦК України передбачено - страховик зобов`язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна внести відповідні зміни до договору страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов`язки страховика.

Згідно із статтею 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Умовами статей 15,27 Закону України «Про страхування» передбачено, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судом було встановлено, що між позивачами та ПзП «Амік Україна» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 251.994172342.0086 від 18.09.2019 р., предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов?язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном АЗС 15-06 за адресою : АДРЕСА_1 , вказуючи при цьому, що 21.11.2019 р. о 01:30 год., водій ОСОБА_1 , керуючи вантажним автомобілем марки «Volvo FH 12» д/н НОМЕР_1 з причепом марки «Burg» д/н НОМЕР_2 в смт. Коблево, Миколаївської області по вул. Одеській, починаючи рух заднім ходом, не був уважним, не врахував дорожньої обстановки, не впевнившись в безпеці свого маневру, не витримавши безпечної дистанції, порушивши вимоги п.п. 2.3б, 10.1, 10.9 ПДР - допустив наїзд на перешкоду у виді застрахованої будівлі АЗС «Амік», розташовану за адресою : Миколаївська область, с. Коблево, вул. Одеська, 32/1, внаслідок вказана будівля зазнала пошкоджень з матеріальними збитками, за що постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 04.12.2019 р., яка набрала законної сили 16.12.2019 р., відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вищевказаній ДТП за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. (а.с. 7-9).

З заявою на виплату страхового відшкодування внаслідок ДТП, звернулась потерпіла сторона, надавши необхідні документи вартості матеріальної шкоди, було складено страховий акт, та на підстав якого, 09.01.2020 р. позивачами було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 18226,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 242 від 09.01.2020 р., а отже після виплати позивачами вказаної суми страхового відшкодування, до позивачів, як стверджується у позові, на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги в межах фактичних витрат за договором майнового страхування до відповідачів, ОСОБА_1 , як винуватця ДТП, та ТдВ СК «Альфа-Гарант», як страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність власника автомобілю марки «Volvo FH 12» д/н НОМЕР_1 з причепом марки «Burg» д/н НОМЕР_2 згідно полісу № АО 5859444 в порядку регресу, у зв`язку з чим, 26.11.2020 р. позивачами на адресу відповідачів ТдВ СК «Альфа-Гарант» було направлено письмову заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування а порядку регресу № 053807-ІНС від 25.11.2020 р., отриману останніми 26.11.2020 р., на яку ТдВ СК «Альфа-Гарант» відмовило листом № 12/6008 від 18.12.2020 р. з підстав порушення позивачами однорічного строку подання заяви на виплату страхового відшкодування, передбаченого п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 10-42,65).

Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону України Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж 1-го року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і 3-х років, якщо шкода заподіяна здоров?ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.?

ДТП мала місце 21.11.2019 року.

Позивачами сплачено страхове відшкодування 09.01.2020 року.

Позивачі звернулися до відповідачів ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою на виплату страхового відшкодування 26.11.2020 року - тобто з простроченням однорічного строку на подання відповідної заяви.

18.12.2020 року відповідачами ТДВ СК «Альфа-Гарант» було направлено лист позивачам № 12/6008 про відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування.

Виходячи з приписів ст. 11 ЦК України, заподіяння шкоди внаслідок ДТП, зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов?язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (страхового полісу), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов?язок покладається також і на страховика у значених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому падку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов?язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (страховим полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов?язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Визначаючи обов?язок страховика за договором (страховим полісом) ОСЦПВВНТЗ - виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях ст. 37 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Отже, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (страховим полісом) ОСЦПВВНТЗ взятих на себе зобов?язань - не є безумовним, а пов?язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

У своїй Постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 ВП ВС звернула увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов?язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

При цьому Закон України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Право позивача на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов?язань - не є безумовним, а пов?язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує в даному випадку трирічним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (страховим полісом) ОСЦПВВНТЗ взятих на себе зобов?язань набувається потерпілим виключно за умови подання страховику у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов?язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

Такі самі висновки висловив Верховний Суд в своїх постановах від: 05.06.2018 р. по справі № 910/7449/17 ; 06.03.2019 р. по справі № 465/6315/16-ц; 01.07.2019 р. по справі № 513/1275/14-п: 30.09.2019 р. по справі №761/44196/17.

А отже, спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України.

Закон № 1961-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована тсти 1.4, 1.7 статті 1).

Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового кодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров?ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV - строк є присічним і поновленню не підлягає.

Такий висновок щодо застосування норм права висловлений ВП ВС в Постанові від 03.10.2018 р. у справі № 753/5293/16-ц (№ 14-310цс18).

Суд встановив, що в порушення вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України, позивачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що вони звертався до відповідачів ТдВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування протягом року після скоєння ДТП та доказів того що відмова у виплаті страхового відшкодування є незаконною.

У зв?язку з викладеним, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в частині стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів ТдВ «СК «Альфа-Гарант».

В той же час, беручи до уваги право позивача на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, яке є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене, на що неодноразово вказував як ВСУ, так і ВП ВС, суд дійшов висновку про можливість задоволення позову в частині стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 18226,66 грн. з винуватця ДТП відповідача ОСОБА_1 , а також судових витрат у розмірі 2481 грн., як підтверджених документально.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,197,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 1166-1167,1187-1889,1191 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхової компанії «Альфа - Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу задовольнити частково ;

2.Стягнути з ОСОБА_1 в порядку регресу на користь Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «ПЗУ Україна» (ЄДРПОУ : 20782312) - суму страхового відшкодування у розмірі 18226,66 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2481 грн. ;

3.В задоволенні позову до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхової компанії «Альфа - Гарант» про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.07.2023 р.

Суддя Гандзій Д.М.