Рішення № 111946111, 03.07.2023, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2152/23

03 липня 2023 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №213150007294 від 03.02.2023 в частині відмови позивачу, ОСОБА_1 в урахуванні стажу за періоди роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 на заводі карданних валів імені XXV з`їзду КПРС, м. Херсон при обчисленні пенсії за віком,

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області врахувати позивача ОСОБА_1 стаж роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 на заводі карданних валів імені XXV з`їзду КПРС, м. Херсон при обчислені пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши віку 60 років відповідно до приписів Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 27.01.2023 подав заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком.

За наслідком розгляду даної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь від 03.02.2023 із посиланням на прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, рішення №213150007294 від 03.02.2023, яким відмовлено позивачу в призначені пенсії за віком з підстав не зарахування до стажу роботи при обчислені пенсії періоди роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 на заводі карданних валів імені XXV з`їзду КПРС, м. Херсон (з 30.12.1994 - ПАТ "Херсонський завод карданних валів") на посаді водія автомашини ГАЗ-6602 в транспортному цеху (01 червня 1988 року - переведений на посаду водія автомашини. КрАЗ-255; 25 січня 1989 року переведений на посаду водія автомашини КрАЗ-257).

Згідно зазначеного рішення вбачається, що запис, в, трудовій книжці про звільнення з роботи засвідчений печаткою, яка не читається, тому страховий стаж без урахування вищезазначеного періоду, складає 26 роки 05. місяці 10 днів, що є меншим за необхідний, та підстав для призначення позивачу пенсії за віком немає.

Ухвалою суду від 22.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

05.06.2023 відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вказує, що позивач 27.01.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, рішенням якого №213150007294 від 03.02.2023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії та конкретизовано причини такої відмови.

З посиланням на норми чинного законодавства зазначає, що запис про період роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 оформлений неналежним чином, а саме на записі про звільнення не читається печатка підприємства, а у записі про період роботи з 21.11.1995 по 30.04.1996 наявна розбіжність між наказом про прийняття на роботу (15.01.1996) та датою прийняття на роботу (21.11.1995), в зв`язку з чим зазначені періоди роботи не враховано до страхового стажу.

Отже, страховий стаж позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, та з урахуванням інформації з системи персоніфікованого обліку складає 26 років 05 місяців 10 днів, що є недостатнім при необхідному 29 років для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

27.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Як видно із змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03.02.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, так як необхідний страховий стаж за статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 29 років, страховий стаж позивача становить 26 років 05 місяців 10 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки:

- з 23.07.1987 по 03.05.1989, оскільки на записі про звільнення не читається печатка підприємства;

- з 21.11.1995 по 30.04.1996, оскільки має місце розбіжність між наказами про прийняття на роботу (15.01.1996) та датою прийняття на роботу (21.11.1995).

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 03.02.2022 №1900-0214-5/4650 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії згідно заяви від 27.01.2023 №963, додавши копію вказаного рішення.

Позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що порушує право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". (далі - Закон №1058-ІV)

За положеннями частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Так, згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 30.08.1979, копія якої долучена до матеріалів справи, позивач у спірний період 23.07.1987 прийнятий водієм автомашини ГАЗ-6602 в транспортний цех (наказ №282 від 23.07.1987), 01.08.1988 переведений водієм автомашини. КрАЗ-255 в транспортний цех (наказ №310 від 29.07.1988), 25.01.1989 переведений на посаду водія автомашини КрАЗ-257 в транспортний цех та 03.05.1989 звільнений за влсним бажанням ст. 38 КЗпП України (наказ №169 від 03.05.1989)

Вказаний період роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 не зарахований до страхового стажу позивача, оскільки на записі про звільнення не читається печатка підприємства.

На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з незарахуванням органом Пенсійного фонду до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989, оскільки на записі про звільнення не читається печатка підприємства.

Однак суд приходить до переконання, що вказана обставина не може бути підставою неврахування спірного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Відтак, суд вважає, що позивачу протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 який підтверджується записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.08.1979.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідачі в свою чергу не надали суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу за спірний період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо періоду роботи відповідачами суду не надано. При цьому, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

З врахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №213150007294 від 03.02.2023 про відмову позивачу ОСОБА_1 в призначенні пенсії у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періодів роботи, зокрема з 23.07.1987 по 03.05.1989, підлягають задоволенню.

Також з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернувся із заявою від 27.01.2023, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.08.1979.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.

При цьому суд зауважує, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є суб`єктом владних повноважень, що зобов`язаний вчинити дії на виконання рішення суду, оскільки відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1 за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу

Як випливає із п. 4.10 Порядку, після прийняття відповідного рішення електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Оскільки позивач проживає у межах територіальної юрисдикції Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, то саме цей пенсійний орган зобов`язаний розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Підстави для відшкодування судових витрат згідно статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №213150007294 від 03.02.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.07.1987 по 03.05.1989 відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.08.1979.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено і підписано 03 липня 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідачі:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769),

- Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (місцезнаходження: вул. Соборна 7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ: 20632802).

Головуючий суддяМартиць О.І.