Рішення № 111942828, 29.06.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2023 року Справа№200/1901/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів.

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 07.04.2017 по 08.04.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 08.04.2019 року №92 позивача з 08.04.2019 року було звільнено з військової служби. Позивач зауважив, що йому при звільненні не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У зв`язку з чим, позивач 24.02.2020 року звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити зазначені виплати. Позивач зазначив, що відповідач відмовив йому у задоволенні його заяви, таким чином він був змушений звернутись до суду для вирішення спору. Позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року по справі №200/5573/21 відповідачем 29.12.2021 року було виплачено на його користь частину індексації грошового забезпечення у сумі 57190,45 грн., а на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року по справі №200/5574/21 відповідачем 27.09.2021 року було виплачено на його користь грошову компенсацію у сумі 14 607,75 грн. Позивач закцентував свою увагу на тому, що таким чином повідомленнями про надходження коштів від відповідача підтверджується факт несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 09.04.2019 по 28.12.2021 року. Позивач вважає, оскільки його було звільнено 08.04.2019 року, а останню виплату відповідачем здійснено 29.12.2021 року, то відповідачем було затримано розрахунок на 995 днів. Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2019 по 28.12.2021 включно та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.04.2019 по 28.12.2021 року включно.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Визначаючись щодо розміру компенсації за вказаний період вказаний позивачем в позовній заяві відповідач звернув увагу на наступне, за змістом Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях. Відповідач зауважив, що ним був проведений остаточний розрахунок з позивачем 29.12.2021 року, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року у справі №200/5573/21, коли ним було виплачено на користь позивача частину індексації грошового забезпечення у сумі 57190,45 грн., що підтверджується довідкою від 23.06.2023 №2241. Відповідач зазначив, що відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року у справі №200/5573/21 відповідачем було виконане в повному обсязі. Відповідач зазначив, що факт несвоєчасного виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду не підтверджено. Відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.01.2023 витребувано у відповідача наступні докази: відзив на адміністративний позов; довідку Військової частини НОМЕР_1 про суми грошового забезпечення позивача за останні шість місяців, що передували звільненню з військової служби; довідку з зазначенням дати, суми платежів, та призначення платежу ОСОБА_1 виплаченими військовою частиною НОМЕР_1 після його звільнення, тобто після 07 квітня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.01.2023 зупинено провадження в адміністративній справі № 200/1901/22 до припинення на території України воєнного стану.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2022 поновлено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів.

Про відкриття провадження у справі учасники справи були повідомлені належним чином, відповідно до наявної в матеріалах справи картки обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року №200/1901/22, відповідно до якої копія ухвали про відкриття провадження по справі була надіслана поштовим рекомендованим відправленням з повідомленням на відповідні поштові адреси позивача та відповідача. Також суд зазначає, що усі процесуальні документи по цій справі додатково були направлені на електронну скриньку представника позивача про що свідчить відповідна картка обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року №200/1901/22.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса перебування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) в період з 07.04.2017 року по 07.04.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копіями витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 7 квітня 2017 року №91 та від 8 квітня 2019 року №92 відповідно та не є спірним між сторонами. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 13 травня 2016 року.

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, що стало предметом розгляду адміністративної справи №200/5574/21.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5574/21 від 12.07.2021 року, вирішено: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до довідки набрання законної сили вищезазначене рішення суду набрало законної сили 12 серпня 2021 року.

Виконавчий лист по справі №200/5574/21 був виданий 24.11.2021 року, відповідно до якого зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, та не заперечується сторонами по справі, на виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 14607,75 грн., що підтверджується випискою про надходження коштів від 27.09.2021 року.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 з позовними вимогами: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 41927 гривень 51 копійка із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої суми індексації 4258 гривень 75 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану суму індексації грошового забезпечення у розмірі 4258 гривень 75 копійок за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2019 року включно в сумі 56357 гривень 46 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5573/21 від 15.07.2021 року було вирішено: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої суми індексації 4258 гривень 75 копійок відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 07.2003 року №1078; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану суму індексації грошового забезпечення у розмірі 4258 гривень 75 копійок за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2019 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; встановлено відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року по справі № 200/5573/21; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 подати у 30-ти денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року по справі № 200/5573/21; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до довідки про набрання законної сили, вищезазначене рішення суду по справі №200/5573/21 набрало законної сили 17 серпня 2021 року.

Виконавчий лист по справі №200/5573/21 був виданий від 07.09.2021 року, яким зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Виконавчий лист по справі №200/5573/21 був виданий від 07.09.2021 року, яким зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану суму індексації грошового забезпечення у розмірі 4258 гривень 75 копійок за період з 01 березня 2018 року по 07 квітня 2019 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Як встановлено судом підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, на виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем було виплачено частину індексації грошового забезпечення у сумі 57 190,45 грн., що підтверджується випискою про надходження коштів від 29.12.2021 року.

Отже спірним питанням в зазначеній справі є нарахування та виплата відповідачем позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні: по сумі 14607,75 грн. за період з 09.04.2019 по 26.09.2021 року, по сумі 57190,45 грн. за період з 09.04.2019 по 28.12.2021 року - виходячи з розміру середньоденної заробітної плати за кожен календарний день такої затримки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).

За правилами статті 1-2 вказаного Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

В силу пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд зазначає, що ані вказаними нормативно-правовими актами, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Зокрема, приписи Закону №2011-XII не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі Сук проти України вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного розрахунку з ним.

Військовою частиною НОМЕР_1 не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з ОСОБА_1 у день його звільнення, що підтверджується також вищезазначеними рішеннями суду. Однак суд не погоджується з зазначеними позивачем позовними вимогами в частині періоду зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток, тому що суми які були виплачені на підставі рішень суду у справах №200/5573/21 сума 57190,45 грн. була виплачена на користь позивача 29.12.2021 року, в той же час по справі №200/5574/21 сума 14607,75 грн. була виплачена 27.09.2021 року. Таким чином, суд дійшов до висновку, що розрахунки стосовно належної суми, яку необхідно сплатити відповідачу позивачеві за затримку розрахунку з ним при звільненні, необхідно провести окремо по кожній із виплат.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений правовий висновок щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 826/9793/18 та від 23 квітня 2020 року у справі № 810/3573/18.

Згідно з частинами другою, третьою цієї статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон № 1282-XII).

За визначенням, наведеним в статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Стосовно не отримання позивачем грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, Донецьким окружним адміністративним судом при розгляді справи №200/5574/21 було встановлено наступне, - водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Тобто, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток(відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку, виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки»та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд встановив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 200/5573/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та було зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивачу не була виплачена у належному розмірі індексація його грошового забезпечення за період з 07.04.2017 по 28.02.2018 року, а була виплачена лише 29.12.2021 року, що підтверджується повідомленням про надходження коштів від 29.12.2021 року у сумі 57190,45 грн. та наданою відповідачем довідкою від 25.06.2023 року в якій зазначено «28.12.2021 року, сума 57477,84 грн., платіжне доручення №30 від 23.12.2021 року, призначення платежу стягнення грошової компенсації індексації за період з 07.04.2017 по 07.04.2019 року рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5573/21 від 15.07.2021 року на користь ОСОБА_1 , зміст оплати індексація грошового забезпечення за період з 07.04.2017 по 28.02.2018 року, базовий місяць січень 2008 року».

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов`язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивачу не у повному обсязі була виплачена індексація його грошового забезпечення.

Аналіз вказаного правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2023 №0989/10/2232, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила, а саме: у лютому 2019 року сума грошового забезпечення - 10593,00 грн., у березні 2019 року - 10 593,00 грн.

Розмір одноденного заробітку склав 359,08 грн. (21 186,00 грн. / 2 місяці (59 календарних дні) = 359,08 грн.).

Як вбачається з копії витягу з наказу від 08 квітня 2019 року №92 остаточною датою закінчення військової служби є 07 квітня 2019 року, тому що відповідно до наказу позивача з 07 квітня 2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення з 08 квітня 2019 року.

Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 09 квітня 2019 по 28 грудня 2021 року по день сплати відповідачем індексації його грошового забезпечення, суд враховуючи вищезазначене застосовує дату, з якої позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, тобто 08.04.2019 року.

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату сум грошового забезпечення при звільненні з 08.04.2019 по 28.12.2021 року (включно) (до дня фактичного розрахунку) .

Отже сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 357 643,68 грн. (359,08 грн. х 996 дні).

В той же час, вирішуючи спір по суті щодо суми середнього заробітку за час затримки, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року.

Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату компенсації за неотримане речове майно, враховує: тривалість строку між звільненням позивача з військової служби і, відповідно, непроведенням з ним повного розрахунку, та зверненням до суду з позовом про нарахування компенсації; співмірність ймовірного розміру майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника, та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності, зменшуючи розмір середнього заробітку, що присуджується до стягнення.

Суд зазначає, що відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 16,07 % (57477,84грн. / 357643,68 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (996 дні)) х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) становить: 359,08 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 16,07% х 996 (дні затримки розрахунку) = 57 473,34 грн.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період, з 08.04.2019 по 28.12.2021 року (включно), у розмірі 57 473,34 грн.

Як встановлено судом, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року по справі №200/5574/21, вирішено зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивачу не була виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки на дату виключення позивача зі списків та усіх видів грошового забезпечення тобто з 07.04.2017 року, а була виплачена лише 27.09.2021 року, що підтверджується повідомленням про надходження коштів від 27.09.2021 року у сумі 14 607,15 грн. та наданою відповідачем довідкою від 25.06.2023 року, в якій зазначено «24.09.2021 року, сума 14 607,15 грн., платіжне доручення №4306 від 24.09.2021 року, призначення платежу стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки УБД за період 2017-2019 року, рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5574/21 від 12.07.2021 року на користь ОСОБА_1 , зміст оплати відпустка УБД 2017-2019 роки».

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату сум грошового забезпечення при звільненні з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно) (до дня фактичного розрахунку) складає 903 дні.

Отже сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 324 249,24 грн. (359,08 грн. х 903 дні).

Суд зазначає, що відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 4,51 % (14 607,75грн. / 324 249,24 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (903 дні)) х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) становить: 359,08 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 4,51% х 903 (дні затримки розрахунку) = 14 623,64 грн.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки) за період, з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно), у розмірі 14623,64 грн.

Таким чином підсумовуючи вищенаведені розрахунки, відповідач за несвоєчасний розрахунок при звільненні: невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки за період, з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно); невиплату індексації грошового забезпечення за період, з 08.04.2019 по 28.12.2021 року (включно), повинен сплатити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що складає загалом у розмірі 72 096,98 грн.

Між тим, згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи обставини справи та наявні докази в матеріалах справи, суд встановив, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 07.04.2019 року, а остаточно відповідачем було проведено з ним повний розрахунок, тільки 26.09.2021 року та 29.12.2021 року, суд доходить висновку, визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно) та за період з 08.04.2019 по 28.12.2021 (включно) у частині виплати коштів за грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки та невиплату індексації грошового забезпечення та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно) та за період з 08.04.2019 по 28.12.2021 (включно), виходячи з розміру середньоденної заробітної плати за кожен календарний день такої затримки, у загальній сумі 72 096,98 грн.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно) та за період з 08.04.2019 по 28.12.2021 (включно) у частині виплати коштів за грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки та невиплату індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2019 по 26.09.2021 року (включно) та за період з 08.04.2019 по 28.12.2021 (включно), виходячи з розміру середньоденної заробітної плати за кожен календарний день такої затримки у загальній сумі 72 096,98 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29 червня 2023 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець