Рішення № 111941364, 03.07.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8804/23

пр. № 2-а/759/103/23

03 липня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. На обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що відповідно до постанови серії ЕАС №6941140 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн., а саме у постанові вказано, що 05.05.2023 року о 14:19:55 м. Київ, проспект Перемоги, 82/3, він порушив вимогу дорожнього знаку 4.1, здійснивши рух ліворуч, чим порушив п. 8.4.г ПДР - порушення вимог наказових знаків. Позивач своєї вини в скоєнні адміністративного правопорушення не визнає, вважає, що будь-яких доказів того, що він керував транспортним засобом з порушенням вимог наказових знаків ніхто з працівників поліції не надав, а просто повідомили його про прийняте рішення на місці, і ознайомили з постановою. ОСОБА_1 вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а тому оскаржувана постанова є незаконною та такою, що прийнята без достатніх підстав і з явним порушенням чинного законодавства України.

ОСОБА_1 зазначає, що керував транспортним засобом без порушень п. 8.4.г. ПДР, вимогу знаку 4.1 не порушував. Позивач зазначає, що інспектор зробив знак рукою «зупинитися» автомобілю Subaru Forester НОМЕР_1 , яким керував позивач. Проїхавши на правий бік дороги, позивач зупинився з працюючим двигуном, ввімкнувши аварійну сигналізацію. Одразу підійшов інспектор Горпинко І.Р. , представився і став вимагати документи. На запитання позивача про причину зупинки, інспектор Горпинко І.Р. відповів, що це порушення ПДР з боку водія, стаття 122 ч. 1 КУпАП. На пояснення водія про те, що він не скоював порушень, і на вимогу пред`явити водієві докази скоєння ним порушення ПДР, інспектор Горпинко І.Р. сказав, що знаходження автомобіля в місці зупинки і є доказом його скоєння. Що стало причиною зупинення транспортного засобу - автомобілю, яким керував водій, інспектор Горпинко І.Р. пояснив своїм припущенням, що водій скоїв адміністративне правопорушення. На прохання ОСОБА_1 надати докази скоєного ним правопорушення, інспектор Горпинко І.Р. їх не надав.

На підставі зазначеного позивач вважає, що інспектором при винесенні постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, будь-які пояснення очевидців, які б підтвердили порушення позивачем ПДР, фото-, відеофіксація зазначеного порушення відсутні.

Зважаючи на викладене, позивач просив суд скасувати постанову серії ЕАС №6941140 від 05.05.2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю події і складу в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

17 травня 2023 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Через систему «Електронний суд» 19.05.2023 року позивач подав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.06.2023 року на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві в особі свого представника - Дідковської Д.Ю. зазначило, що твердження позивача, викладені у позові, є хибними, а позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач вказав, що оцінивши докази у справі про адміністративне правопорушення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши значність вчиненого правопорушення, заслухавши пояснення позивача, інспектор, керуючись законом та правосвідомістю, постановив визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Таким чином, відповідач вважає, що інспектор діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог встановлених КУпАП та Інструкцією, а отже позов задоволенню не підлягає. До відзиву на позовну заяву відповідач додав, зокрема, диск з нагрудного відео реєстратора інспектора.

Через систему «Електронний суд» 17.06.2023 року позивач також подав відповідь на відзив, але не направив суду докази надсилання відповіді на відзив відповідачу.

Відповідно до ч. 9 ст. 44 КАС України у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.

Зазначеного доказу позивач не надав, відтак суд не приймає до уваги відповідь на відзив, оскільки з ним не ознайомлений відповідач, що позбавляє останнього права надати свої пояснення, аргументи, заперечення щодо обставин, викладених у відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

На момент розгляду справи по суті клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило. Зважаючи на викладене, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 05.05.2023 року о 14 год. 29 хв. відносно ОСОБА_1 складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС №6941140. У відповідності до змісту постанови серії ЕАС №6941140: 05.05.2023 року о 14:19:55 в м. Київ, просп. Перемоги, 82/3 ОСОБА_1 порушив вимогу дорожнього знаку 4.1, здійснив рух ліворуч, чим порушив п. 8.4.г. ПДР - порушення вимог наказових знаків.

Своїми діями ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП, внаслідок чого до нього було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Поліція відповідно до покладених нею завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»).

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Статтею 52 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Положеннями ч. 1 ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Також, слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які, мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до постанови серії ЕАС №6941140: 05.05.2023 року о 14:19:55 в м. Київ, просп. Перемоги, 82/3 ОСОБА_1 порушив вимогу дорожнього знаку 4.1, здійснив рух ліворуч, чим порушив п. 8.4.г. ПДР - порушення вимог наказових знаків.

У відповідності до п. 8.1 розділу 8 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту (п. 8.2-1ПДР України).

Відповідно до п. 8.4 (г) ПДР до дорожніх знаків відносяться, зокрема наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.

Згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Суд, не заперечуючи наявності у працівників органів Національної поліції повноважень виносити в окремих випадках постанову про адміністративне правопорушення без складення протоколу, вважає що правопорушення (у разі його вчинення) повинно бути належним чином зафіксоване. Відсутність протоколу про адміністративне правопорушення повинно компенсуватись іншими належними та допустимими доказами вчинення правопорушення, оскільки протокол є, зокрема, не лише засобом фіксації вчинення правопорушення, а й доказом дотримання (недотримання) посадовою особою, яка його складає, процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно п. 9 Розділу 3 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі № 1395 від 07.11.2015 року розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Згідно п. 10 розділу 3 Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто, положення Закону України «Про національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Відповідно до постанови серії ЕАС №6941140, до постанови додано: відео з нагрудної камери 473787.

Відповідач до відзиву на позовну заяву додав зазначене відео з нагрудної камери, з якого вбачається, що поліцейський розглянув справу про адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, тобто, законодавчо визначена процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення була дотримана.

Щодо фіксації факту правопорушення, суд зазначає наступне.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відтак, суб`єкт владних повноважень наділений правом на подання до суду усіх наявних у нього доказів, які можуть бути використані як докази у справі.

З наданого суду відеозапису з нагрудної камери неможливо встановити, що позивач дійсно порушив вимоги дорожнього знаку 4.1, здійснив рух ліворуч, чим порушив п. 8.4.г. ПДР - порушення вимог наказових знаків, оскільки відеозапис починається із моменту, коли інспектор підходить до автомобілю відповідача. Тобто, сам факт правопорушення відеозаписом не охоплений, що позбавляє суд можливості перевірити чи відбулось порушення вимог наказового знаку 4.1 - «рух прямо».

Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Будь-яких інших доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відповідач не надав.

Вбачається, що суду не надано належних доказів фіксації факту порушення позивачем правил дорожнього руху.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.

Між тим, варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов`язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

В рекомендації № R (91) 1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.

У своєму рішенні від 10.02.1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Враховуючи, що обов`язок доказування в даних справах покладається на відповідача, суд вважає, що відповідач не надав суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним на час розгляду справи, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності не може вважатися законним, внаслідок чого оскаржувана позивачем постанова підлягає до скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на наведене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат.

Позивач просить суд стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПП судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн., послуги банку 21,47 грн., всього 1095,07 грн.

Відповідно до ч .1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ч. 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Одночасно суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, у якій відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), сформулювала правову позицію, відповідно до якої особи, стосовно яких ухвалено рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору у розумінні Закону України «Про судовий збір», а у випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач та відповідач як рівноправні сторони в адміністративній справі мають право оскаржити це рішення в апеляційному порядку і вказаний Закон винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що відповідно до положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду цей закон не передбачає.

Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду указала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання позовної заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення підлягає сплаті судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 536 грн. 80 коп.

Виключно суму у розмірі 536 грн. 80 коп. суд має право стягнути на користь позивача у якості судових витрат по сплаті судового збору. Крім того, суд не зобов`язаний компенсувати послуги банку, які позивач сплачує при сплаті судового збору.

Таким чином, стягненню підлягають судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 536 грн. 80 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2,4,8,17,33, 71, 86, 94,158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення- задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕАС №6941140 від 05.05.2023 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути за рахунок державних асигнувань з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.О. Горбенко