Рішення № 111940881, 05.05.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/16640/18

Провадження № 2/752/207/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 травня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у приміщенні суду в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання договору недійсним,

встановив:

09.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним до ПАТ «Укрсоцбанк».

14.08.2018 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

05.12.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

19.11.2019 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвали про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судово-економічної експертизи та витребування доказів з метою проведення зазначеної експертизи.

11.03.2021 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про заміну відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк».

14.12.2022 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

На загальних зборах акціонерів АТ «Альфа-Банк», що відображено у протоколі № 2/2022 складеному 18.08.2022 року прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 23.02.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ним укладено договір кредиту № 287.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. зазначеного вище договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140 000, 00 дол. США, що за курсом долара США до гривні встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (1 долар США = 5, 050 гривень) складає 707000, 00 гривень зі сплатою 13, 00 % процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіку та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22.02.2022 року (включно) на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов`язань за цим договором та/або чинним законодавством України; кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190, 3 кв.м., жилою площею 83, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, зазначений договір, на його думку, не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, у порушення норм Закону України «Про захист прав споживача», йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту.

З огляду на викладене вище, просив визнати недійсним договір кредиту № 287, що укладений 23.02.2007 року між ним, ОСОБА_1 , та ПАТ «Укрсоцбанк».

14.01.2019 року до суду подано пояснення відповідача, відповідно до змісту якого ПАТ «Укрсоцбанк» заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, застосувавши строки позовної давності.

11.03.2021 року АТ «Альфа-банк» подали до суду заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 05.05.2023 року сторони відсутні, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач просив суд завершувати розгляду справи за його відсутності, зазначивши, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а позов задовольнити.

Відповідач з будь-якими клопотаннями до суду не звертався.

Врахувавши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23.02.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 287.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. зазначеного вище договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140 000, 00 дол. США, що за курсом долара США до гривні встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (1 долар США = 5, 050 гривень) складає 707000, 00 гривень зі сплатою 13, 00 % процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіку та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22.02.2022 року (включно) на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов`язань за цим договором та/або чинним законодавством України; кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190, 3 кв.м., жилою площею 83, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 зазначає, що кредитний договір є недійним, тому що суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту.

За правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом ; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення сторонами оспорюваних правочинів) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця: кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Права споживача вважаються порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг вбачається, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення сторонами оспорюваного правочину) з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під часу кладення, так і виконання такого договору.

Як видно зі змісту зроблених позивачем розрахунків та наведених у позові, а також відображених у розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 287 від 23.02.2007 року, останні не співпадають з наданою позивачеві інформацією про сукупну вартість кредиту при його укладенні.

Зазначені обставини не спростовані відповідачем.

Відтак, в даному випадку мало місце порушення норм Закону України «Про захист прав споживача» щодо повідомлення позичальника про сукупну вартість кредиту.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання договору кредиту № 287, укладеного 23.02.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 недійсним.

За правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнання договору кредиту недійсним має наслідки повернення кожною зі сторін у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, а тому підстави для визнання недійсним договору іпотеки, з урахування зазначених позивачем обставини, станом на час ухвалення судом рішення відсутні.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи проти позову, подали до суду заяву про застосування строків позовної давності відносно заявлених позовних вимог, з тих підстав, що оспорюваний правочин укладено у 2007 році, а з позовом ОСОБА_1 звернувся у 2018 році, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову безпосередньо особою, право якої порушене.

Оспорювані правочини укладено між сторонами у справі у 2007 році, до суду з позовом про визнання договору недійсним ОСОБА_1 звернувся лише в 2018 році, тобто більше, ніж через три роки, а тому пропустив строки позовної давності для звернення до суду з позовом для захисту свого порушеного права.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання договору недійсним, не підлягають задоволенню судом.

Підстави для розподілу судових витрат, за правилами ст. 141 ЦПК України, відсутні.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

вирішив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання договору недійсним, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Суддя К.Г. Плахотнюк