Рішення № 111900544, 14.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2023Справа № 910/20050/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер Солюшн"

(вул. Соборна, 442-Д, оф. 303, м. Рівне, 33024)

до 1. Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

(вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга"

(вул. Воскресенська, буд.8-10, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000)

про визнання недійсним договору у частині та зобов`язання перерахувати

1608111035,00 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕТОНГА" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним п.п.А.10 кредитного договору № 4PI3474И від 09.08.2013, укладеного між відповідачами, та зобов`язання відповідача-2 перерахувати позивачу сплачену останнім відповідачу-1 заборгованість.

Ухвалою суду від 18.01.2021 було відкрите провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні 27.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк Товариству для усунення недоліків позовної заяви.

04.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18.01.2021 було відкрите провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні 27.01.2021.

26.01.2021 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження декількох справ за позовом однієї тієї самої особи до одного і того самого відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 об`єднано в одне провадження справи №910/20050/20 та №910/976/21. Передано справу №910/976/21 на розгляд судді Лиськову М.О, підготовче засідання в об`єднаній справі № 910/20050/20 призначено на 17.02.2020.

16.02.2021 від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду надійшов відзив на позов.

Протокольною ухвалою суду від 17.02.2021 розгляд справи відкладено на 24.02.2021.

Протокольною ухвалою суду від 24.02.2021 розгляд справи відкладено на 03.03.2021.

03.03.2021 від відповідача-2 надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

04.03.2021 від відповідача-2 надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Протокольною ухвалою суду від 03.03.2021 судом задоволено заяву про зміну предмету позову та розгляд справи відкладено на 24.03.2021.

Після відкриття провадження у справі судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

22.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.03.2021.

22.03.2021 від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду надійшов відзив на позов, , в котрому позовні вимоги, заявлені до банку, відповідач-1 вважав необґрунтованими та недоведеними, що є підставами для відмови у їх задоволенні. Посилався на те, що відсутнє порушення права позивача, тому у нього відсутнє право на звернення до суду. Оскільки пункти договорів щодо винагороди ніяк не порушують права позивача, який не був стороною спірних кредитних договорів, не доведені конкретні факти порушення майнових прав та інтересів позивача. Позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.05.2015, в той час як оспорювані ним кредитні договори укладені у 2013 році. На момент укладення позивачем договору поруки він був обізнаний про умови договорів відповідача-2 в частині винагороди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 продовжено розгляд справи № 910/20050/20 та призначено у підготовче засідання на 07.04.2021.

07.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретонга" надійшов відзив на позов, в котрому відповідач-2 не визнав: - законність кредитних договорів 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013; - законність договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016; - наявність заборгованості ТОВ «РЕТОНГА» як перед банком, так і позивачем; - не визнав погашення позивачем кредитів ТОВ «РЕТОНГА».

В обґрунтування власних заперечень у відзиві відповідач 2 послався на те, що у квітні 2020 року на офіційному сайті банку було оприлюднено інформацію про подання ним позову на Кіпрі про стягнення з колишніх власників банку спричинених у 2013-2014 збитків, всього на суму 5,5 млрд. доларів США. У листопаді 2020 року на адресу товариства надійшов запит Компанії PrimeCap Cyprus Limited за договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 - про надання документів та інформації, і з доданих до нього документів, у тому числі матеріалів кіпрського позову, ТОВ «РЕТОНГА» стало відомо, що банк стверджує: - про причетність товариства до схеми шахрайства; - що кредити 52 компаній, у тому числі які є предметом позову, не були належним чином погашені; - компанії не здійснювали операційну діяльність; -відсоткові ставки за всіма кредитами були нижче ринкових; -кредити не були забезпеченими; -Наглядова Рада банку не приймала рішень про надання кредитів, що вимагалось, оскільки позичальники були пов`язаними з банком особами; -транзакції були «нехарактерними», з метою приховування «відмивання» коштів та їх привласнення.

Також ТОВ «РЕТОНГА» зазначило про ствердження банку, що кредити 52 компаній, у тому числі позивача, є удаваними згідно зі ст.235 ЦК України, порушували публічний порядок та за ст.228 ЦК України є нікчемними. Також нікчемними були договори поруки, на підставі яких були погашені кредити 52 компаній, у тому числі відповідача 2 позивачем. ТОВ «РЕТОНГА» вважає, що у банка наявні документи на підтвердження, якщо він про це вказав у кіпрському позову. А якщо і кредити, і договори поруки є нікчемними та кредити не погашені - то і у ТОВ «РЕТОНГА» відсутня заборгованість як перед позивачем, до якого не перейшли права кредитора, так і перед банком, оскільки нікчемні договори не створюють жодних наслідків. Що є підставою для відмови у позові. Окрім того, до поручителя переходять права кредитора лише у разі повного виконання зобов`язання, в той час як позивач не сплачував за кредитами винагороду. ТОВ «РЕТОНГА» не було пов`язаною з банком особою. Позовні вимоги в частині визнання недійсними кредитних договорів щодо винагороди відповідач 2 визнав.

13.05.2021 позивачем подано відповідь на відзив, де позивач посилається на ту обставину, що банк займає прямо протилежну позицію у цій справі та у кіпрському позові - у справі №910/20050/20 стверджує про законність кредитних договорів, договору поруки, що є предметом позову, а у кіпрському позові вважає їх нікчемними та кредити непогашеними.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2021 відповідача 1 зобов`язано надати відповіді на питання відповідача 2.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2021 задоволено клопотання позивача, у відповідачів витребувано докази.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2021 повторно зобов`язано надати відповіді на питання відповідача 1 та відповідачів - докази.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.07.2021 втретє зобов`язано виконати ухвали суду про надання відповідей на питання та доказів відповідачів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.07.2021 суддя Літвінова М.Є. повторно відмовила у відводі судді.

30.08.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 справі №910/20050/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР- СОЛЮШН" до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕТОНГА" про визнання договорів частково недійсними, зобов`язання перерахувати суму, призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та зупинено провадження у справі до закінчення проведення судової економічної експертизи.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 залишено без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2021 про призначення економічної експертизи залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.01.2022 поновлено провадження у справі та задоволено клопотання КНДІСЕ про зобов`язання сторони надати докази.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.02.2022 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» продовжено строк надання доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2022 повторно зобов`язано сторони надати докази для експертів.

09.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/20050/20 разом з висновком експерта за результатом проведення судово-економічної експертизи від 06.03.2023 року.

Ухвалою від 14.03.2023 поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду.

04.04.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

05.04.2023 відповідачем-1 подано до суду письмові пояснення по справі.

05.04.2023 протокольною ухвалою суду в судовому засіданні оголошено перерву до 03.05.2023.

03.05.2023 представником відповадча-1 суду надано письмові пояснення, де вказано що до предмету доказування у цій справі, виходячи із предмету позову, входить встановлення судом обставин відповідності спірних договорів нормам ст.ст.1048, 1054, 1056-1 ЦК України, і, як наслідок, встановлення обставин їх дійсності/недійсності саме в частині певних конкретних пунктів (а не повністю/не в цілому) з цих підстав. Посилання відповідача 2 на іншу судову справу, яка розглядається на території республіки Кіпр і де нібито розглядається питання недійсності спірних договорів - знаходиться поза межами предмета спору і не входять до предмета доказування у цій справі.

Протокольною ухвалою суду від 03.05.2023 судом ухвалено закрити підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 17.05.2023.

В судовому засіданні 17.05.2023 оголошено перерву до 07.06.2023.

В судовому засіданні 07.06.2023 оголошено перерву до 14.06.2023.

В судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Представники відповідачів 1 та 2 проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, просили суд у позові відмовити.

У судовому засіданні 14.06.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» ґрунтуються на тому, що Товариством 04.11.2016 було укладено з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір поруки № 4Р13479Д/П, відповідно до якого він поручився перед кредитором за виконання ТОВ «РЕТОНГА» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Позивач виконав зобов`язання та повністю сплатив ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суму боргу за кредитними договорами ТОВ «РЕТОНГА», згідно з платіжними дорученнями №№ 1310-1313 від 07.11.2016, на загальну суму 1 608 111 035,00 грн. У наступному ТОВ «РЕТОНГА» не виконало вимогу позивача та не сплатило ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» 1 608 111 035,00 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання перерахувати суму.

Окрім того, позивач просить визнати недійсними п.п.А.10, п.п. 4.5, 4.6., 4.8., 4.13. - повністю, п.п.5.1. ,5.7. - в частині винагороди за користування кредитом кредитних договорів № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013 року, із внесеним до них додатковими угодами змінами, укладених між відповідачами. Посилався на те, що за правовою природою винагороду можливо розцінювати як змінювану процентну ставку, оскільки в договорах вказано, що винагорода сплачується за користування кредитом. В той же час подвійна оплата за користування кредитом суперечить ч.1 ст.1048, ст.1054, 1065-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства. Також посилався на те, що винагороду можливо розцінювати як плату банку за можливі збитки у разі збільшення курсу долару США відносно гривні, обезцінювання національної валюти, про що свідчить формула розрахунку винагороди. Позивач вважає, що сплата винагороди за банківський кредит не передбачена жодним нормативним актом України, який регулює кредитні правовідносини та відносини позики. Крім того, покладання збитків на позичальника, що мали місце внаслідок курсової різниці, суперечить ст.22 ЦК України, оскільки у цьому разі позичальник не порушує права банку.

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР- СОЛЮШН» (поручитель) було укладено договір поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016 (далі- договір поруки). За умовами договору поручитель поручився перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» (боржник) зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни згідно з кредитними договорами (п.1, 2 договору поруки).

У відповідності з п.3 договору поруки, поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. П.4 договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. Згідно з п.5 договору поруки, у випадку невиконання боржником обов`язку п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. За п.6 договору поруки, поручитель зобов`язався виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги. У відповідності до п.8 договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (-ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Згідно з п. 11, договору поруки останній вступив в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором. Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної сторонами.

Позивач, у відповідності з умовами укладеного договору поруки, сплатив ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суму боргу за кредитними договорами ТОВ «РЕТОНГА» (тіло кредитів та нараховані банком відсотки), згідно з платіжними дорученнями №№ 1310-1313 від 07.11.2016, на загальну суму 1 608 111 035,00 грн., які наявні в матеріалах справи:

- № 1310 від 07.11.2016 на суму 1 204 817 629,44 грн., призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13479Д від 08.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016;

- № 1311 від 07.11.2016 на суму 135 382 292,00 грн., призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13473И від 09.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016;

- № 1312 від 07.11.2016 на суму 95 884 016,62 грн., призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13474И від 13.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016;

- № 1313 від 07.11.2016 на суму 172 027 097,29 грн., призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13503Д від 16.08.2013, згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016.

Суд зазначає, що розмір суми заборгованості до сплати за кредитними договорами (тіло кредиту та відсотки) було визначено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та зазначено у тому числі у договорі поруки. Відповідач 1 прийняв зазначені платежі поручителя на погашення заборгованості за кредитами позичальника ТОВ «РЕТОНГА». За обліками банку за договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 погашені тіло кредитів та нараховані банком відсотки. За договорами № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013 також погашені тіло кредитів та нараховані банком відсотки, за виключенням винагороди за спеціальною формулою, яка передбачена умовами вказаних договорів та додаткових угод до договорів.

З матеріалів справи не вбачається, щоб ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» повертав ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» кошти, отримані від поручителя на підставі договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016 на погашення заборгованості з тіла кредитів та відсотків за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 позичальника ТОВ «РЕТОНГА».

Позивач та відповідач-2 20.10.2017 уклали угоду № 20/10/Р. ТОВ «РЕТОНГА» у вказаній угоді підтвердило зобов`язання щодо сплати позивачу суми боргу -1 608 111 035,00 грн. та зобов`язалось сплатити вказану суму ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» у повному обсязі.

24.07.2020 ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» направило відповідачу 2 претензію №5-Р про погашення 1 608 111 035,00 грн., на зазначений у претензії рахунок, у відповідності до ст.556 ЦК України, протягом 5 днів з моменту отримання претензії.

У відповіді на претензію № 1 від 17.08.2020 відповідач 2 відмовив у сплаті суми.

Вирішуючи питання, чи наявні підстави для задоволення позову в цій частині, суд, перш за все повинен розглянути питання, чи обґрунтовані заперечення ТОВ «РЕТОНГА» з посиланням на нікчемність вказаних кредитних договорів та договору поруки. Оскільки у разі нікчемності договорів це є безумовною підставою для відмови ТОВ КИТЧЕР-СОЛЮШН» у позові повністю.

Ч.1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, а саме, у тому числі за п.1) ч.2 ст. 11 ЦК України - з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, які за ст.526 ЦК України мають виконуватись належним чином і в встановлений договором строк.

За ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.

Договір кредиту врегульовано ст. ст.1054-1065 Цивільного кодексу України та ст.ст. 345-346 Господарського кодексу України.

За ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Ст. 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оцінюючи всі належні допустимі докази у справі, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень про нікчемність кредитних договорів № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 та договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду представник відповідача 1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не заперечував наступні обставини:

- укладення кредитних договорів № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 та додаткових угод до них та договору поруки № 4Р13479Д/П, їх дійсність та законність, підписання уповноваженими особами за допомогою ЕЦП;

- законність операцій за вказаними договорами про надання кредитів, їх погашення за договором поруки;

- достовірність доказів за вказаними договорами, що знаходяться в матеріалах справи.

Тому за ч.1 ст.75 ГПК України ці обставини не підлягають доказуванню, оскільки у суду відсутні будь-які обґрунтовані підстави вважати їх недостовірними.

Також судовим рішенням Господарського суду м. Києва від 23.03.2018 у справі №910/20769/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018, за участі ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «РЕТОНГА» було встановлено обставини, які за ч.4 ст.75 ГПК України також не підлягають доказуванню - укладення договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, його дійсність, погашення ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» на його підставі, з огляду на невиконання зобов`язань ТОВ «РЕТОНГА» за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, заборгованості ТОВ «РЕТОНГА» платіжними дорученнями № 1311 від 07.11.2016, №1312 від 07.11.2016, № 1313 від 07.11.2016, № 1310 від 07.11.2016.

Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. У сі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У відповідності до висновку експертів від 06.03.2023 року № 37799/37800/21-72 комісійної судової економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз:

- «аналіз наданих документів свідчить про видачу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитів ТОВ «РЕТОНГА» за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 та про погашення у наступному поручителем ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» тіла кредиту та відсотків за вищезазначеними кредитними договорами» (питання 1);

- «згідно наданих на дослідження платіжних доручень», документально підтверджується погашення ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» зобов`язань за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 року згідно договору поруки № 4Р13479Д/П в загальному розмірі 1 608 111 035,35 грн.»

Вказані докази відповідають один одному, не містять суперечностей.

Щодо інших доводів ТОВ «РЕТОНГА» про нікчемність кредитних договорів, договору поруки, що є предметом спору, суд приходить до наступних висновків.

Матеріали справи не містять доказів про видачу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредитів позичальнику ТОВ «РЕТОНГА» з грубим порушенням кредитних процедур, внутрішніх правил банку, у тому числі Керівництва по кредитним процедурам (реєстраційний номер П-2015-6919796), Положення про кредитні комітети в системі Приватбанк (затверджене Головою Правління Банку від 02.2013 (П-2010-507), Положення про кредитні комітети в системі Приватбанк, затверджене Головою Правління Банку від 02.12.2013 (П-2013-7051578).

До того ж надані у справу відповідачем 1 докази підтверджують дотримання кредитних процедур при видачі кредитних коштів за кожним кредитом окремо № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013 року. У наступному ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», як видно з наданих ним доказів, здійснював у відповідності до вимог, перевірку цільового використання коштів за кожним кредитом та не вбачав нецільове використання коштів. Докази нецільового використання кредитних коштів при розгляді справи банком не надавались. За наданими банком доказами кредити мали забезпечення. Банк не заперечував, що на момент видачі кредитів ТОВ «РЕТОНГА» не обліковувалось як пов`язана з банком особа, так само, як і поручитель ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» не обліковувався як пов`язана з банком особа на момент укладення договору поруки.

Суд зауважує, що при розгляді справи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надав докази, які б свідчили про укладення вказаних кредитних договорів та договору поруки з порушенням чинного законодавства України та які б свідчили про нікчемність договорів згідно зі ст.ст.235, 228 ЦК України.

Зміст кредитних договорів, укладених ТОВ «РЕТОНГА» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідає наведеним вище нормам ЦК України, ГК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо договорів взагалі та зокрема кредитних договорів.

Умови кредитних договорів передбачають, що «Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі, згідно з п.А.1, з лімітом і на цілі, зазначені у п.А.2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2, в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначенні цим договором терміни».

Термін повернення кредиту, згідно з п.1.2. кредитних договорів, зазначений у п.А.3.

Відповідно до п.1.3 кредитних договорів, «усі істотні умови кредитування наведено у Розділі «А. Істотні умови кредитування».

Зокрема, умовами розділу «А. Істотні умови кредитування» визначено:

- форму кредитів - відновлювальна кредитна лінія (п.А.1);

- ліміт та цілі кредитного договору - фінансування поточної діяльності (п.А.2);

- термін повернення кредиту (п.А.3);

- рахунки для обслуговування кредиту (п.А.4);

- забезпечення виконання зобов`язань позичальника - договір застави (п.А.5);

- відсотки за користування кредитом (п.А.6);

- відсотки за користування кредитом у разі порушення Позичальником будь-якого зобов`язання за договором (п.А.7);

- термін сплати відсотків за користування кредитом (п.А.8);

- розмір винагороди, яку сплачує Позичальник Банку за відкриття позичкового рахунку (п.А.9).

П.2. «права та обов`язки сторін» кредитних договорів визначено зобов`язання банку:

- «відкрити для обслуговування кредиту рахунки, зазначені в п.А.4» (п.2.1.1.);

- «надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів Позичальника у межах суми, визначеної у п.1.1, а також за умови виконання Позичальником зобов`язань, передбачених у п.2.2.11» (п.2.1.2);

Згідно з п.2.2 кредитних договорів, визначені зобов`язання Позичальника:

- «використовувати кредит на цілі, зазначені у п.1.1. цього договору (п.2.2.1);

- «сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього договору (п.2.2.2);

- «повернути кредит в строки/терміни, встановлені п.п.1.2, 2.3.2, 2.2.14 (п.2.2.3);

- «належним чином оформити договір (договори) застави у забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, договір (договори) страхування закладеного майна, а також надати інші необхідні документи (п.2.2.11).

У відповідності до п.2.3.1 кредитних договорів, «при зміні вартості кредитних ресурсів на ринку грошових ресурсів, зміні облікової ставки НБУ, Банк має право, за згодою Позичальника, змінити розмір процентної ставки за користування кредитом».

В п.4 визначено порядок розрахунку Позичальника, нарахування відсотків, розрахунок відсотків тощо.

Додатковими угодами до кредитних договорів, які теж було підписано сторонами за допомогою ЕЦП у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», вносили зміни та доповнення до кредитних договорів.

Надання Банком кредитів за укладеними кредитними договорами та часткове погашення кредитів позичальником ТОВ «РЕТОНГА» підтверджується наданими ТОВ «РЕТОНГА» платіжними документами та документами бухгалтерського обліку, дійсність яких не заперечував АТ КБ «ПРИВАТБАНК» протягом розгляду справи, у тому числі:

- платіжними дорученнями ТОВ «РЕТОНГА»

- № 12 від 24.01.2014 на суму 19 668 701,15 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013 року);

- № 28 від 19.02.2014 на суму 81 419,18 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 58 від 31.03.2014 на суму 266 125,75 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 78 від 30.04.2014 на суму 346 161,41 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 375 від 29.08.2013 на суму 113 516,72 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 420 від 27.09.2013 на суму 219 365,09 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 449 від 30.10.2013 на суму 78 384,59 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 473 від 27.11.2013 на суму 33 308,00 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 508 від 27.12.2013 на суму 8 208,92 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13473И від 09.08.2013);

- № 103 від 28.05.2014 на суму 101 952,43 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 119 від 27.06.2014 на суму 197 721,96 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 171 від 29.08.2014 на суму 81 561,95 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 176 від 01.09.2014 на суму 213 931,00 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 198 від 26.09.2014 на суму 611 714,61 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 228 від 28.10.2014 на суму 631 447,36 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 252 від 25.11.2014 на суму 354 794,33 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 279 від 25.12.2014 на суму 396 613,75 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 301 від 28.01.2015 на суму 1 930 993,23 грн. (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13474И від 13.08.2013);

- № 362 від 20.08.2013 на суму 6 354 182,03 доларів США (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13479Д від 08.08.2013);

- № 404 від 11.09.2013 на суму 9 000 000,00 доларів США (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13479Д від 08.08.2013);

- № 405 від 12.09.2013 на суму 2 000 000,00 доларів США (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13479Д від 08.08.2013);

- № 459 від 07.11.2013 на суму 16 354 182,03 доларів США (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13503Д від 16.08.2013);

- № 496 від 20.12.2013 на суму 2 710 392,50 доларів США (погашення заборгованості за кредитним договором 4Р13503Д від 16.08.2013).

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» протягом розгляду справи не надав будь-які докази щодо незаконності кредитних договорів, договору поруки. Банком не були надані відповіді на питання позивача, відповідача 2 щодо вказаних обставин.

Суд вважає, що неналежне забезпечення або його відсутність, встановлення нижчих, у порівнянні з іншими позичальниками, відсоткових ставок, не є підставами для висновків про недійсність кредитних договорів, оскільки це не є порушенням вимог законодавства України. Ч.1 ст.627 ЦК України передбачає вільність сторін у визначенні умов договору, тобто свободу договору.

Щодо доводів про необхідність рішення Наглядової Ради для надання кредитів ТОВ «РЕТОНГА». З доказів у справі не вбачається, що кредити, надані ТОВ «РЕТОНГА» банком, яке не обліковувалось як пов`язана з банком особа, потребували попереднього рішення Наглядової Ради ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Що відповідач 1 протягом розгляду справи не спростовував.

В матеріалах справи міститься науково-правовий висновок № 009/2021, в котрому зазначено стосовно відсутності рішення Наглядової ради Банку про дозвіл на видачу кредитів наступне:

Згідно ч. 1 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» в редакції, чинній на момент укладення кредитних договорів між Банком та Позичальником, рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.

В той же час, положення ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» не визначали правові наслідки порушення порядку вчинення значного правочину.

З 01 травня 2016 року набрали чинності зміни до ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства», у відповідності до яких значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.

Разом з тим, до 01 травня 2016 року положення ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства» стосувалися тільки правочину, у вчиненні якого існує заінтересованість. У свою чергу, положення зазначеної статті в редакції після 01 травня 2016 року в будь-якому разі не можуть застосовуватися до кредитних договорів між Банком і Позичальником, укладених в серпні 2013 року.

З урахуванням наведеного, перш за все слід констатувати, що на момент укладення кредитних договорів між Банком і Позичальником правочини, вчинені від імені юридичної особи її органом з перевищенням повноважень, у тому числі значні правочини з порушенням порядку їх вчинення, не вважалися нікчемними, оскільки була відсутня пряма вказівка закону про такі правові наслідки»

«…навіть у випадку порушення положень ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» під час укладення кредитних договорів між Банком та Позичальником у серпні 2013 року, повне виконання зобов`язань Позичальника, яке було прийняте Банком, підтверджує факт схвалення Банком зазначених договорів в порядку ст. 241 ЦК України.

У свою чергу, схвалення Банку унеможливлює визнання кредитних договорів недійсними з підстав порушення ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства»;

Не найшли свого підтвердження доводи щодо нікчемності кредитних договорів та договору поруки згідно зі ст.ст.235, 228 ЦК України.

У відповідності до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За ч.2, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

За змістом ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України головним елементом правочину є вільне волевиявлення сторін та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Суд вважає, що з урахуванням викладеного вище змісту кредитних договорів, цілей їх укладення, платіжних документів за ними та тієї обставини, що вони виконувались сторонами у відповідності з умовами цих кредитних договорів - відсутні підстави вважати, що ці договори не є кредитними та договором поруки або є удаваними правочинами за положеннями ст.235 ЦК України. Не вбачається з правочинів, що є предметом спору, що вони приховували правочини, які порушували публічний порядок, заволодіння майном юридичної особи. Також не вбачаються, що мотиви сторін при укладенні договорів були іншими, ніж отримати кредит або виступити поручителем за кредитами. Суд також враховує, що транзакції, тобто операції з перерахування коштів, не є правочинами.

У відповідності до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 20.02.2020 у справі № 908/225/19 «для визнання угоди удаваною…необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, чи обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників». Суд зазначає, що жодна з сторін за кредитними договорами та договором поруки не надала доказів, які б свідчили, що вони не мали на меті укладення кредитних договорів та договору поруки, а приховували правочини, що порушують публічний порядок для заволодіння майном (коштами) банку.

Правова позиція Верховного Суду у справі № 6-1528цс15 наголошує, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, встановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння майном тощо. Що узгоджується зі ст.62 Конституції України, у відповідності до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду. Суд зазначає, що належні допустимі докази вини будь-якої із сторін кредитних договорів та договору поруки (вирок суду, що набрав законної сили) та заволодіння майном банком - відсутні.

Не знайшли свого підтвердження доводи щодо наявності збитків у банку внаслідок того, що кредити у дійсності нібито не були погашені. Оскільки надані банком докази свідчать про погашення кредитів № 4РI3479Д від 08.08.2013, 4РI3503Д від 16.08.2013, а за кредитами № 4I3473И від 09.08.2013, №4РI3474И від 13.08.2013 за обліками банку погашені тіло кредитів та відсотки, обліковується заборгованість за винагородою та пеня за нею. Банком не надані будь-які докази збитків як за кредитами ТОВ «РЕТОНГА», так і за кредитом ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН». Аналогічні висновки містяться у Науково-правовому висновку № 009/2021, так і у висновку комісійної судової економічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06.03.2023 року № 37799/37800/21-72. З урахуванням погашення тіла кредитів та відсотків за кредитами відповідача 2 збитки, підставою виникнення яких би були ці договори - виключаються. Мають місце договірні правовідносини сторін, а не деліктні.

Поряд із цим, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання перерахувати суми коштів, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як було встановлено судом у даній справі, позивач ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», у відповідності з умовами укладеного договору поруки, сплатив ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суму боргу за кредитними договорами ТОВ «РЕТОНГА» на загальну суму 1 608 111 035,00 грн.

Водночас, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання ТОВ «РЕТОНГА» перерахувати позивачу сплачену останнім ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідну суму коштів не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції та не забезпечить поновлення порушених прав позивача, у зв`язку з чим суд у зазначеній частині позову відмовляє.

При вирішенні позовних вимог в частині визнання недійсною винагороду суд приходить до наступних висновків.

Умовами кредитних договорів № 4РІ3473И від 09.08.2013 року, № 4РІ3474И від 13.08.2013 року та додаткових угод до цих договорів, укладених ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «РЕТОНГА» було встановлено винагороду за користування кредитом.

Згідно з п. А.10 кредитних договорів № 4РІ3473И від 09.08.2013 року, № 4РІ3474И від 13.08.2013 року позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається за наведеною в договорі формулою.

Детально сплату винагороди сторони визначили пунктами кредитних договорів 4.5, 4.6., 4.8., 4.13., 5.1., 5.7.

Згідно з п.4.5. Договору, позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у відповідності з п.А.10.

У відповідності з п.4.6. договору, сума винагороди за користування кредитом (п.4.5.) сплачується у дату, встановлену п.1.2. договору або в день дострокового повернення кредиту (п.2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, винагорода вважається простроченою.

Згідно з п.4.8. договору в разі, якщо дата повернення кредиту та/або оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно даного договору приходиться на вихідний або святковий день, вказані платежі повинні бути проведені в банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Згідно п. 4.13. кредитного договору, розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом здійснюється в строк повернення кредиту (п.1.2.) або строк дострокового повернення кредиту (п.2.4.1.).

Відповідно до п. 5.1. кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого з зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6., дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.3.2, 2.2.14, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оплата пені здійснюється в гривні.

Відповідно до п. 5.7 договору строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 5 років.

У наступному сторони укладали додаткові угоди до кредитних договорів, якими вносили зміни щодо сплати винагороди (додаткові угоди від 23.07.2014, 05.06.2015):

- п. А.10. спірних договорів викладено в наступній редакції: "Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається наступним чином (зазначено формулу)».

21.01.2016 у додатковою угодою до кредитного договору № 4Р13473И від 09.08.2013 було внесено зміни до підпункту 4.6. Розділу 4 «ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ»

«А.6. Сума винагороди за користування кредитом (п.4.5.) сплачується в дату встановлення нульового поточного ліміту (підп.А.2.1.), або в день дострокового повернення кредиту (підп.2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом в зазначену дату, несплачена винагорода вважається простроченою.».

Також внесено зміни до підпункту 4.13. розділу 4 «ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ»

« 4.13. Розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом здійснюється в дату встановлення нульового поточного ліміту (підп.А.2.1.), або в день дострокового повернення кредиту (підп.2.4.1.).».

Додатковою угодою до кредитного договору № 4Р13473И від 09.08.2013 було внесено зміни:

До п.4.6. розділу « 4.ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ» Договору та викладено в наступній редакції:

« 4.6. Сума винагороди за користування кредитом (п.4.5.) сплачується в дату, встановлену п.1.2. цього договору або в день дострокового повернення кредиту (п.2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, винагорода вважається простроченою.».

До п.4.13. розділу « 4. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ» договору та викласти в наступній редакції:

« 4.13. Розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом здійснюється в строк повернення кредиту (п.1.2.) або в строк дострокового повернення кредиту (п.2.4.1.).».

Суд вважає обґрунтованими доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що відсутнє порушення права позивача умовами вказаних кредитних договорів в частині винагороди, тому у нього відсутнє право на звернення до суду.

Судом встановлено, що при укладенні договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016 позивач ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» був ознайомлений з умовами кредитних договорів позичальника ТОВ «РЕТОНГА» № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013, № 4РІ3503Д від 16.08.2013, про що вказано у п.3 договору поруки. Протягом розгляду справи позивач цей факт не заперечував і не спростовував.

Також умови договору поруки (п.1, 2 договору) визначали обов`язок поручителя виключно з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни згідно з кредитними договорами.

Таким чином, позивачу було достеменно відомо, з урахуванням ознайомлення зі змістом всіх кредитних договорів позичальника ТОВ «РЕТОНГА», за які він поручився, що договори № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013 та додаткових угод до цих договорів містили умови в частині винагороди, а також що договір поруки не передбачав погашення поручителем заборгованості з винагороди за цими договорами. І, таким чином, що у разі виконання договору поруки за кредитними договорами № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013 винагорода не буде погашена, і, відповідно, зобов`язання не будуть виконані у повному обсязі та не припинені (за умови несплати винагороди позичальником).

З урахуванням цього, суд вважає, що кредитні договори № 4РІ3473И від 09.08.2013, № 4РІ3474И від 13.08.2013 та додаткових угод до цих договорів в частині винагороди ніяким чином не впливають на права, обов`язки та інтереси позивача та не порушують їх. Будь-які належні допустимі докази зворотного позивачем не надані. Суд враховує, що позивач не здійснив жодних дій в частині отримання забезпечення ТОВ «РЕТОНГА і за кредитними договорами, які не містили умов щодо винагороди та погашені повністю. Будь-які інші аргументи щодо порушення його прав та інтересів умовами договорів в частині винагороди позивачем не наведені.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність порушення прав позивача умовами кредитних договорів в частині винагороди, то вважає відсутнім право позивача оскаржувати кредитні договори в частині винагороди.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, визначаючи обсяг дослідження доводів учасників судового процесу судом враховано позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, стосовно того, що відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, вказує на відсутність необхідності надавати оцінку законності оспорюваних правочинів.

При встановленні фактичних обставин у справі суд враховує стандарти доказування та висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17 з приводу стандартів доказування. Верховний Суд при касаційному перегляді судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та вважав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

ВС підкреслив, що такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права …цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» …Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Верховний Суд також зазначав, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд також враховує положення ст.ст.76-79 ГПК України щодо належності, допустимості, достовірності, вірогідності доказів.

Окрім того, суд враховує вимоги, викладені у ст.238 ГПК України, щодо змісту судового рішення. Вказаною статтею передбачено у тому числі стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача в описовій частині рішення. У мотивувальній частині рішення у тому числі повинно бути зазначено перелік обставин, які є предметом доказування у справі; перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмету спору, є явно необґрунтованим чи неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Таким чином, процесуальний закон вимагає зазначити суду у рішенні мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Виключенням є лише випадки, якщо аргумент явно не відноситься до предмету спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане в сукупності суд встановив як відсутність порушених прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, які можуть бути захищені в обраний позивачем спосіб та з підстав, викладених у позовній заяві, а також судом встановлено неефективність заявленого позивачем способу захисту, тож у задоволенні позову слід відмовити.

Інші доводи і твердження сторін не приймаються судом до уваги як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору і прийняте судом рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2023

Суддя М.О. Лиськов