Ухвала суду № 111899098, 30.06.2023, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/1076/23

Провадження № 1-кп/396/251/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2023 року м. Новоукраїнка Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Новоукраїнка Кіровоградської області в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12023121080000310 від 09.06.2023 року, відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Добровеличківка, Кіровоградської області, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта середня-спеціальна, працюючого машиністом електровоза «Локомотивне ДЕПО Помічна», одружений, утриманців немає,раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

До Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області надійшов обвинувальний акт, зареєстрований в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12023121080000310 від 09.06.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_3 , обвинувачується в тому, що в період часу в другій декаді лютого 2023 року по 08.06.2023 року, більш точної дати та часу ні судом, ні органами досудового розслідування не встановлено, маючи умисел на зайняття земельної ділянки державної форми власності, що розташована на території Новоукраїнської територіальної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області в межах м. Новоукраїнка, самовільно зайняв земельну ділянку на урізі води, яка знаходиться в прибережній захисній смузі у складі водоохоронної зони ставка та на яку поширюється обмеження щодо її використання.

Частиною 1 ст. 60 Земельного кодексу України (далі ЗК України)передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі ч.ч. 1,2 ст. 61 ЗК України та ст. 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

За змістом ч. 2 ст. 88 ВК України та ч. 2 ст. 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до ч. 6 ст. 88 ВК України в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Вимогами ч.7 ст. 88 ВК України та ч. 3 ст. 60 ЗК України встановлено, що прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель

Пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 ( далі _ Порядку ), визначено - межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, крім випадків, встановленихЗаконом УкраїниПро регулювання містобудівної діяльності, та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеномуЗемельним кодексом України, Законами УкраїниПро землеустрійіПро регулювання містобудівної діяльності, зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об`єкта землеустрою. Відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Згідно з п. 10 Порядку, у межах населених пунктів водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та пляжні зони встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад та генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або коли зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені:

- прибережні захисні смуги визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів і збігаються з пляжними зонами, а для інших водних об`єктів - згідно зчастиною другоюстатті 88 Водного кодексу України;

- водоохоронні зони визначаються за проектами землеустрою, зазначеними впункті 5 цього Порядку.

У разі потреби межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон можуть визначатися шляхом внесення змін до генеральних планів населених пунктів.

За межами населених пунктів межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою, зазначеними впункті 5 цього Порядку, та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад.

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Частина 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначає поняття самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Надалі ОСОБА_3 , діючи всупереч вимогам статей 112, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України (далі ЗК України), які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, а також статей 60-61 Земельного Кодексу України, в порушення ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», та у порушення ст. ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних) у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, а також вказаними статями передбачений правовий порядок користування землями водного фонду, самовільно зайняв зазначену вище земельну ділянку, що відноситься до земель водного фонду, в межах водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в її складі.

Надалі, в другій декаді лютого 2023 року, більш точного часу ні судом ні досудовим розслідуванням не встановлено, на зазначеній земельній ділянці, ОСОБА_3 , самовільно здійснив будівництво некапітальної споруди розміром 1х20м. для спуску до води на опорах діаметром 120 мм., який використовував для зайняття любительським рибальством, за відсутності відповідного рішення про передачу вказаної земельної ділянки у власність або передання у користування (оренду), чим порушив вимоги ст. ст. 60-61 Земельного кодексу України щодо обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг навколо водойм.

Дії ОСОБА_3 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч.4 ст. 197-1 КК України, як самовільне будівництво споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці в охоронній зоні.

Під час підготовчого судового засідання обвинувачений ОСОБА_3 подавклопотання відповіднодо якогопросить судзвільнити йоговід кримінальноївідповідальності узв`язкуз дійовимкаяттям відповіднодо вимогст.45КК України,мотивуючи тим,що вінсвою винуу вчиненніданого кримінальногоправопорушення визнавповністю,щиро розкаявся,раніше несудимий,самочинно збудованукладку демонтував та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Крім того просив суд у зв`язку з дійовим каяттям закрити кримінальне провадження.

Прокурор не заперечував, щодо задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 на підставі ст. 45 КК України за злочин, передбачений ч.4 ст. 197-1 КК України, у зв`язку із дійовим каяттям та закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України, зазначив при цьому, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненні злочину, активно сприяв його розкриттю, самочинно збудовану кладку демонтував.

Представник потерпілого ОСОБА_5 в підготовчому судовому засідання не заперечувала щодо звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України за злочин, передбачений ч.4 ст. 197-1 КК України, претензій до обвинуваченого не має. Крім того вказала, що самочинно збудовану кладку обвинувачений демонтував про, що свідчить акт обстеження від 19.06.2023 року.

Суд, заслухавши сторони кримінального провадження, вважає, що клопотання обвинуваченого підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст. 197-1 КК України.

Згідно ч.1 ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Ч. 4 ст. 286 КПК України передбачено, що якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ч.1 ст. 288 КПК України передбачено, що розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, із особливостями, встановленими цією статтею.

За правилами ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.45 КК України, особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 197-1 КК України, відноситься до нетяжких злочинів.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" №12 від 23.12.2005 року, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК) можливе в разі вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості, дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив нетяжкий злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, щиро розкаявся, визнав вину у вчиненому правопорушенні, самочинно збудовану кладку демонтував, його виправлення можливе без притягнення до кримінальної відповідальності, а також ОСОБА_3 просить закрити кримінальне провадження відносно нього у зв`язку з дійовим каяттям.

Суд, враховуючи те, що кримінальне провадження здійснюється в суді на засадах диспозитивності, а учасники і сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах і спосіб, передбачений законом. Звільнення особи від кримінальної відповідальності в звязку з дійовим каяттям за наявності сукупності матеріально-правових та процесуально-правових підстав є обов`язком, а не правом суду, незалежно від того, надійшла справа до суду із відповідним клопотанням чи з обвинувальним актом. Відповідно до ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

З огляду на зазначені обставини, з урахуванням думки обвинувачення, конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності із закриттям кримінального провадження у зв`язку з дійовим каяттям, а справа в звязку з цим підлягає закриттю.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Долю речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 12, 44, 45 КК України, ст.ст. ст. 284, 285, ст. 286, ч. 3 ст. 288, 350, 369-372 КПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 45 КК України, у зв"язку з дійовим каяттям.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023121080000310 від 09.06.2023 року - закрити.

Речові докази після набрання вироком законної сили:

- завірені належним чином копії матеріалів кримінального провадження № 4202312122020000075 від 08.06.2023 на 53 арк, які зберігаються при матеріалах справи внесеного до ЄРДР за № 12023121080000310, які знаходяться в Новоукраїнському РВП ГУНП в Кіровоградській області, що розташоване за адресою:м. Новоукраїнка, вул. Героїв Крут,4. - залишити при матеріалах кримінального провадження.

- лазерний носій інформації DVD-R диск4,7GB/120 min, на якому наявний відеозапис слідчого експерименту від 08.06.2023, який зберігається при матеріалах справи внесеного до ЄРДР за № 12023121080000310, які знаходяться в Новоукраїнському РВП ГУНП в Кіровоградській області, що розташоване за адресою:м.Новоукраїнка, вул. Героїв Крут,4 - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду через Новоукраїнський районний суд протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий: ОСОБА_1