Рішення № 111886702, 15.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2023Справа № 910/288/23

За позовом Міністерства оборони України

до 1. Житомирської обласної державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»

про визнання права постійного користування та заборону користуватись земельною ділянкою

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Горенюк Т.О.

Представники учасників справи:

від позивача Барда С.Ю.;

від відповідача-1 Шакалов А.В.;

від відповідача-2 та третьої особи не з`явилися.

В судовому засіданні 15.06.2023 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено представників позивача та відповідача-1, що повне рішення буде складено 29.06.2023 року.

СУТЬ СПОРУ:

04 січня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України (позивач) надійшла позовна заява б/н від 30.12.2022 року до Житомирської обласної державної адміністрації (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати за Міністерством оборони України право постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" користуватись земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220), яка належить Міністерству оборони України на праві постійного користування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка загальною площею 7,5550 га (кадастровий номер 1822082500:01:000:0220) відноситься до земель оборони з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства, тому реєстрація за ТОВ "Перлина Заріччя" права оренди земельної ділянки суперечить Земельному кодексу України та закону України "Про використання земель оборони", оскільки ТОВ "Перлина Заріччя" не належить до сфери управління Міністерства оборони України та Збройних Сил України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 року у справі № 910/288/23 в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору Міністерства оборони України відмовлено; позовну заяву б/н від 30.12.2022 року Міністерства оборони України до 1. Житомирської обласної державної адміністрації, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Заріччя" про визнання права постійного користування та заборону користуватись земельною ділянкою залишено без руху, надано Міністерству оборони України строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105493555827 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 17.01.2023 року у справі № 910/288/23 вручено уповноваженому представнику позивача - 24.01.2023 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 30.01.2023 року (включно).

23.01.2023 року через відділ діловодства суд від Міністерства оборони України надійшло клопотання б/н від 23.01.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2023 року. У поданому до суду клопотанні Міністерство оборони України просить продовжити на 10 днів встановлений судом строк на усунення недоліків для надання доказів сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2023 року клопотання б/н від 23.01.2023 року щодо продовження строку на усунення недоліків позовної заяви Міністерства оборони України у справі № 910/288/23 задоволено частково, продовжено Міністерству оборони України процесуальний строк встановлений судом для усунення недоліків позовної заяви до 03.02.2023 року включно.

27.01.2023 року через відділ діловодства суд від Міністерства оборони України надійшло клопотання б/н від 27.01.2023 року про долучення до матеріалів справи платіжного доручення № 503/5 від 25.0.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/288/23 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.02.2023 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат».

15.02.2023 року через систему «Електронний суд» від Житомирської обласної державної адміністрації надійшло клопотання б/н від 15.02.2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Вказане клопотання подане з посиланням на ч. 2 ст. 118 ГПК України.

17.02.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 13.02.2023 року, в якому відповідач-2 проти позовних вимог заперечив з підстав їх необгрунтованості.

21.02.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву б/н від 17.02.2023 року, в якому відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що (1) Міністерство оборони України є засновником ДП Івано-Франківського ліспромкомбінату; (2) засновник відповідно до норм Цивільного кодексу не може представляти інтереси іншої особи; (3) питання щодо захисту своїх майнових прав юридична особа здійснює самостійно; (4) позивачу не надавалася спірна земельна ділянка у користування, отже він не наділений правами власника у негаторному позові.

В підготовчому засіданні 28.02.2023 року судом було розглянуте та відхилене клопотання б/н від 15.02.2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з підстав його необгрунтованості в аспекті положень Господарського процесуального кодексу України, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 28.02.2023 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 28.02.2023 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/288/23 до судового розгляду по суті на 30.03.2023 року.

В судових засіданнях 30.03.2023 року та 11.04.2023 року судом оголошувалася перерва.

Судове засідання призначене на 25.04.2023 року не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. у період з 24.04.2023 року по 28.04.2023 року на навчанні, судове засідання призначено на 30.05.2023 року.

В судовому засіданні 30.05.2023 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 15.06.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №073506 Державному підприємству Івано-Франківського ліспромкомбінату МО України (Шепетівський військовий лісгосп) надано право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га, яка розташована на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Згідно наказу Міністра оборони України від 20.03.2009 року № 123 "Про реорганізацію Державного підприємства "Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат" відбулася реорганізація даного підприємства шляхом виділу з нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського, і Макарівського лісництв, та створене на їх базі Державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп", до якого за розподільчим балансом з оформленням відповідних актів прийому - передачі земель та майна перейшли у відповідній частині майно, права та обов`язки реорганізованого ДП "Івано-Франківський військовий лісопромкомбінат".

Згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 25.04.2018 року № 312 ДП "Житомирський військовий лісгосп" перейменовано на Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство".

Таким чином, ДП "Зарічанське лісове господарство" здійснює господарську діяльність з користування лісовими ресурсами на земельних ділянках оборони, зокрема, за Державним актом про право постійного користування землею серії ЯЯ №073506.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220, площею 7,5550 га щодо якої позивач просить визнати право постійного користування входить до складу земельної ділянки площею 491,1265 га, яка розташована на території Зарічанського військового лісгоспу, Зарічанської сільської ради, і на якій здійснює ДП "Зарічанське лісове господарство" господарську діяльність.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.06.2017 року у справі № 906/602/16, яке набрало законної сили 23.06.2017 року, частково задоволено позов заступника прокурора Житомирської області. Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації від 25.09.2009 № 1073 "Про надання дозволу ТОВ "Перлина Заріччя" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою передачі її в оренду для обслуговування придбаних будівель та споруд бази відпочинку " Перлина " на території Зарічанської сільської ради". Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської РДА від 10.03.2010 № 221 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Перлина Заріччя" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку " Перлина " на території Зарічанської сільської ради". Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської РДА від 08.07.2010 № 687 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Перлина Заріччя" для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку "Перлина" на території Зарічанської сільської ради". Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської РДА № 797 від 10.08.2011 "Про внесення змін до договору оренди землі". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.07.2010, укладений між Житомирською РДА та ТОВ "Перлина Заріччя", зареєстрований в реєстраційному відділі Житомирської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 27.07.2010 за № 04102090004. Визнано недійсною додаткову угоду від 18.08.2011 до договору оренди земельної ділянки від 21.07.2010, укладеного між Житомирською РДА та ТОВ "Перлина Заріччя". У решті позовних вимог відмовлено.

В зазначеному рішенні Господарського суду Житомирської області встановлено наступне.

«Відповідно до відповіді головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 24.10.2016, земельна ділянка площею 7,5550 га з кадастровим номером 1822082500:01:000:0220 входить в Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073506, кадастровий номер 1822082500:01:000:0028, площею 491,1265 га, виданий ДП Івано-Франківський ліспромкомбінат МО України (Шепетівський військовий лісгосп)(а.с. 30 т.3).

В ході вирішення спору, з метою з`ясування фактичних даних щодо меж розташування земельної ділянки, яка передана в оренду ТОВ "Перина Заріччя" судом було призначено судову експертизу, за результатами якої встановлено, що:

- земельна ділянка площею 7,5550 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0220, що розташована на території Зарічанської сільської ради накладається на земельну ділянку, що відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 073506 від 21.09.2005 площею 491,1265 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0028 передана у постійне користування ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" Міністерства оборони України;

- фактичне місцерозташування земельної ділянки ТОВ "Перлина Заріччя", що відведена в оренду для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку " Перлина " на території Зарічанської сільської ради Житомирського району, Житомирської області, площею 7,5550 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0220, відповідає місцерозташуванню земельної ділянки, що визначена правовстановлюючими документами (договором оренди земельної ділянки та додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки від 27.07.2010 № 04102090004, що видавалися на підставі проекту із землеустрою).

Таким чином, земельна ділянка, щодо якої приймались спірні розпорядження належить до земель Міністерства оборони України, тобто є землями оборони, якими останнє користується на праві постійного користування».

У постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 14.12.2017 року у справі № 906/870/17, встановлено: «Місцевий господарський суд відмовляючи в позовні вірно встановив, що згідно рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2017 у справі № 906/602/16 земельна ділянка, щодо якої приймались спірні розпорядження Житомирською РДА, належить до земель Міністерства оборони України, тобто є землями оборони, якими останнє користується на праві постійного користування.».

У постанові від 22.09.2021 року у справі № 906/927/18 Верховний Суд встановив, що судом апеляційної інстанції з огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 906/602/16 і № 906/870/17, установлено, що Міністерство оборони України не надавало згоди на припинення права користування земельною ділянкою, яка відповідно до державного акта серії ЯЯ 073506 від 21.09.2005 була надана в постійне користування ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони не приймалося.

У постанові від 21.03.2023 року у справі № 910/12958/21 Верховним Судом встановлено наступне.

«Господарський суд під час розгляду справи № 906/602/16 встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0028, належне ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" згідно з державним актом від 21.09.2005 серії ЯЯ № 073506, було припинено в установленому законом порядку. Суд також зазначив, що в матеріалах справи немає доказів того, що Міністром оборони України в порядку, визначеному Положенням про надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 22.12.1998 № 483, надавалася згода місцевим органам влади на подальшу передачу в оренду земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат". Суд установив, що Житомирська РДА, приймаючи спірні розпорядження, передала ТОВ "Перлина Заріччя" земельну ділянку площею 7,5550 га, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні ДП" "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат".

Разом із тим рішенням у справі № 906/602/16 встановлено, що земельна ділянка площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, входить до земельної ділянки, наданої ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073506.».

«…, 16.04.2019 державний реєстратор Тетерівської сільської ради Житомирського району провів державну реєстрацію права державної власності в особі Житомирської ОДА на земельну ділянку площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:022, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Станишівської сільської ради Житомирського району. Крім того, 16.04.2019 державний реєстратор Тетерівської сільської ради Житомирського району провів державну реєстрацію права оренди за ТОВ "Перлина Заріччя" на земельну ділянку загальною площею 7,5550 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220. Підставою для реєстрації зазначено: відомості з ДЗК, строк дії речового права - 27.07.2059 з правом пролонгації, орендодавець - Держава Україна в особі Житомирської ОДА.

Суди попередніх інстанцій встановили, що, як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1822082500:01:000:0220, станом на 20.07.2021 зареєстрована на праві державної власності в особі Житомирської ОДА.».

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки висновки суддів у справах № 906/602/16 та № 906/870/17, якими встановлено належність спірної земельної ділянки до земель Міністерства оборони України, якими останнє користується на праві постійного користування, та які не можуть бути поставлені під сумнів, встановленим є факт належності спірної земельної ділянки площею 7,5550 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 491,1265 га, яка розташована на території Зарічанського військового лісгоспу Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, до земель оборони.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що запис державного реєстратора Бондарчук Н.А. № 31239354 від 16.04.2019 року свідчить про оспорювання права постійного користування Міністерства оборони України земельною ділянкою з кадастровим № 1822082500:01:000:0220 площею 7,5550, враховуючи той факт, що земельна ділянка відноситься до земель оборони, і не могла бути передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя».

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що (1) посилання позивача на справу № 906/602/16 є недоречним в контексті його позовних вимог, оскільки у справі не було встановлено факту наявності у Міністерства оборони України права постійного користування на земельну ділянку; (2) саме Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» було користувачем земельної ділянки за державним актом ЯЯ №073507 від 10.10.2005 року, а не Міністерство оборони України; (3) жодних доказів наявності у позивача права постійного користування, як то акт на право постійного користування або матеріали лісовпорядкування, або рішення компетентного органу про передачу Міністерству оборони України земельної ділянки на право постійного користування не додано до позовної заяви.

Відповідач-2 проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що (1) позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з розглядуваним позовом; (2) у відповідності до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №073506 цей акт видано саме ДП «Івано-Франківськийліспромкомбінат»; (3) Міністерство оборони України, як засновник ДП Івано-Франківського ліспромкомбінату відповідно до норм Цивільного кодексу України не може представляти інтереси іншої особи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно приписів ст. 101 Лісового кодексу України ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону.

Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України "Про використання земель оборони", цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Приписами п. 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки

Як вже встановлено судом, земельна ділянка, яка передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя» на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ073506 належить ДП Івано-Франковському ліспромкомбінату МО України (Шепетівськи військовий лісгосп).

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

За умовами ч. 1, 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Нормами ст. 149 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що право постійного користування земельною ділянкою площею 491,1265 га з кадастровим номером - 1822082500:01:000:0028, яке належить ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" згідно з Державним актом серії ЯЯ № 073506 від 21.09.2005 року припинено в установленому законом порядку.

Порядок використання та передачі земельних ділянок Міністерства оборони України врегульовано наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 року "Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах Квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України".

Згідно п. 28 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997 року, відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.

Пунктами 45, 50 вказаного Положення встановлено, що передача земель, які виділені в користування Міністерству оборони України, місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником ГУ розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України; оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 25 Положення про надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України, та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оброни України від 22.12.1998 року № 483, вказана земельна ділянка обліковувалася в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Житомира.

Натомість, матеріали справи не містять доказів в того, що саме в порядку визначеному Положенням про надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1998 року № 483 саме Міністром оборони України надавалась згода на передачу земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" (Шепетівський військовий лісгосп) місцевим органам влади для подальшої передачі в оренду.

Дослідивши обставини справи, надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, судом встановлено, що Житомирська обласна державна адміністрація без відома Міністерства оборони України розпорядилася земельною ділянкою, розташованою на території земель оборони, лісового господарства, передавши її ТОВ «Перлина Заріччя» в оренду, про що зроблено відповідний запис №31239354 в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказані дії свідчать про оспорення права постійного користування Міністерства оборони України земельною ділянкою площею 7,5550 га, враховуючи відсутність згоди Міністерства оборони України на припинення права користування спірною земельною ділянкою, а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони не приймалось.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оспорюване право позивача підлягає судовому захисту, у зв`язку з чим позовна вимога про визнання права постійного користування земельною ділянкою підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про заборону користуватися земельною ділянкою суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позов - це звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено що, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

В свою чергу, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Так, у постанові від 09.10.2018 року у справі № 910/2062/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Суд відмічає, що серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, не передбачено такого способу захисту, як заборона вчиняти дії щодо предмета спору.

Крім того, розглядаючи позовну вимогу про заборону користуватися земельною ділянкою в контексті ефективного способу захисту, суд оцінює практичне виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про заборону користуватися земельною ділянкою не є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу позивача.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 04 березня 2021 року у справі № 908/1879/17.

Таким чином, позивач обрав не передбачений чинним законодавством спосіб захисту порушеного права та інтересу, а тому застосування такого способу захисту може призвести до порушення приписів ст. 19 Конституції України.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 року Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2481,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-1, оскільки спір у справі виник внаслідок неправомірних дій відповідача-1.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати за Міністерством оборони України (ідентифікаційний код 00034022, адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6) право постійного користування земельною ділянкою площею 7,5550 га кадастровий номер 1822082500:01:000:0220 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1813857818220).

3. Стягнути з Житомирської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 00022489, адреса: 10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 1) на користь Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6) судовий збір - 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.06.2023р.

Суддя О.В. Котков