Рішення № 111855235, 26.06.2023, Криничанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 178/1163/23

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2023 року Криничанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої - судді: Лісняк В.В.,

за участі секретаря: Коваль Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кринички в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 16751,50 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017-2023 роки (включно). В обґрунтування позову посилалася на те, що працює сигналістом на станції Кривий Ріг-Сортувальний СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. За період з 2017-2023 роки їй надавалась щорічна тарифна графікована відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Вона щоразу надавала роботодавцю заяви про надання матеріальної допомоги, однак відповідач порушуючи її права, здійснював виплату матеріальної допомоги не у повному обсязі. За вказаний період матеріальна допомога була надана лише у розмірі: за 2017 рік - 1600 грн., за 2018 рік - 2301,25 грн., за 2019 рік -2401,25 грн., за 2020 рік - 2627,50 грн., за 2021 рік -2837,50 грн., А мала бути у розмірі: за 2017 рік - 3 200,00 грн., за 2018 рік - 3 723,00 грн., за 2019 рік - 4 173,00 грн., за 2020 рік - 4723 грн., за 2021 рік - 6000,00 грн., виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні. За період 2022-2023 років матеріальна допомога взагалі не нараховувалася, хоча мала складати 6500 грн. та 6700 грн. відповідно, виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні за вказані періоди. У зв`язку з чим, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просити суд стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги за період з 2017 по 2023 роки в розмірі 16751,50 грн.

Відповідач подав до суду відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що вважає зазначений спір таким, що виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень, тому повинен вирішуватись в іншому порядку, тобто такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати, вважають такими, що не підлягають задоволенню, а Колективний договір, укладений між «Криворізькою дирекцією залізничних перевезень» та первинною профспілковою організацією профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2011-2015 роки в частині виплати матеріальної допомоги у розмірі не менше мінімальної заробітної плати вважають недійсним.

Крім того, представник відповідача подав клопотання про застосування строків позовної давності, в якому зазначив, що вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України«Про охорону праці», а є додатковою соціальною гарантією (додатковим благом), а не різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати, тому вважає, що до зазначеного позову повинен застосовуватись тримісячний строк позовної давності, визначений ст.233 КЗпПУ.

Крім того, представник відповідача подав клопотання про залишення позову без руху, посилаючись на те, що позивачем не сплачено судовий збір за зазначений позов, вважаючи, що заявлені позовні вимоги не стосуються стягнення заробітної плати.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористалася, надала суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача, наполягала на задоволенні позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює сигналістом на станції Кривий Ріг-Сортувальний СП АТ «Українська залізниця», що підтверджено посвідченням № НОМЕР_1 дійсним до 31.12.2023. Вказана обставина сторонами не заперечувалася. Відповідно до довідки СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», про надані відпустки позивачу ОСОБА_1 , яка є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, остання знаходилася у відпустці у періоди: з 09.03.2017 по 04.04.2017, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у березні 2017 року в розмірі 1600 грн; з 04.10.2018 по 31.10.2018, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у листопаді 2018 року в розмірі 2301,25 грн.; з 13.03.2019 по 08.04.2019, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у березні 2019 року в розмірі 2401,25 грн.; з 15.01.2020 по 10.02.2020, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у січні 2020 року в розмірі 2627,50 грн.; з 17.01.2021 по 12.02.2021, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у січні 2021 року в розмірі 2837,50 грн.; з 06.01.2022 по 11.02.2022, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у січні 2022 року в розмірі 6500,00 грн. При наданні відпустки в 2023 році, у зв`язку з діючим воєнним станом та призупиненням з березня 2022 року всіх виплат згідно колективного договору, матеріальна допомога до відпустки у 2023 році не виплачувалася.

Відповідно до п. 3.1.14 умов колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2011 рік Криворізької дирекції залізничних перевезень, при кожному наданні працівнику щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою працівника йому виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 40 % ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Будь яких даних щодо припинення дії вказаного договору чи його зміни, суду не надано, а згідно довідки ППО Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 01.05.2023, колективний договір Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік чинний по цей час (пролонгований) та не зупинявся. Відповідно до п.1.4 колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо та профспілкових комітетів, а всі інші- на конференції трудового колективу.

Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг, тощо.

Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до галузевої угоди між адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, зі змінами та доповненнями, дія цієї угоди визначає трудові та соціально-економічні гарантії працівників галузі, встановлює для працівників мінімальні і обов`язкові для врахування на подальших рівня колективних переговорів галузеві норми в оплаті і умовах парці, пільги, трудові та соціальні гарантії (п. 1.3-1.4 угоди). Відповідно до п. 1.7 Галузевої угоди,якщо в період дії цієї угоди будуть прийняті державні норми з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, то норми цієї угоди діють до закінчення терміну її чинності. Згідно п. 2.2, 2.3 Угоди, вона набирає чинності з 01.01.2002 і діє до укладення нової угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань. Згідно довідки ППО Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 01.05.2023, положення Галузевої угоди на 2002-2006, що є чинними на даний час (пролонгована), не призупинялася.

01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, згідно п. 3, 5 розділу ІІ якого, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно, згідно умов вказаного Закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного Закону протягом 3 місяців.

Однак, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу положень ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, суд приходить до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14. Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку, виконано вимоги вказаного Законущодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення Галузевої угоди, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, має наслідком продовження дії саме норм угоди, до закінчення терміну її чинності. Постанова ВС на яку посилається відповідач, як на постанову у зразковій справі, стосується розрахункової величини для визначення оплати праці суддів, що не є обставинами тотожними обставинам у даній справі, та не враховує існування діючих колективних договорів, що врегульовують спірні правовідносини та їх умови.

Як слідує зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет» мінімальна заробітна плата на 2017 рік встановлювалася на рівні 3200 грн. Надаючи позивачу матеріальну допомогу до відпустки в 2017 році в розмірі 1600 грн., замість розміру мінімальної заробітної плати, фактично відповідачем погіршено становище працівника, оскільки в даному випадку значно зменшується розмір матеріальної допомоги, яка згідно умов колективного договору підлягала виплаті при отриманні відпустки та мала складати мінімальну заробітну плату по Україні на момент виплати допомоги. Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що недоплаченою позивачу є сума 1600 грн. (3200-1600).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн., а позивачу надано матеріальну допомогу в розмірі 2301,25 грн., відповідно недоплаченою є сума 1421,75 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн., а позивачу надано матеріальну допомогу на рівні 2401,25 грн., відповідно недоплаченою є сума 1771,75 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн., а позивачу надано матеріальну допомогу в розмірі 2627,50 грн., відповідно недоплаченою є сума 2095,50 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року встановлена на рівні 6000 грн., а позивачу надано матеріальну допомогу в розмірі 2837,50 грн., відповідно недоплаченою є сума 3162,50 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2022 року встановлена на рівні 6500 грн., а позивачу надано матеріальну допомогу та виплачено в розмірі 6500 грн.

За вказаний період 2017-2021 років з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 10051,50 грн.

Крім цього, позивач зверталася до відповідача з заявою про виплату матеріальної допомоги в 2023 році, що підтверджено відповідною заявою, але матеріальну допомогу їй не було виплачено. Вирішуючи позовні вимоги за 2023 рік, суд виходить з наступного. Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. В той же час, відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією, на території України введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану. 15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ, який набув чинності 24.03.2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Згідно з копією Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п.1.1.4 вказано: «…додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики». Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом 3.1.14 колективного договору, їх призупинення відповідачем відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Більш того, суд звертає увагу, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік позивачу виплачена у січні 2022 року, а виплата матеріальної допомоги за 2023 рік лише призупинена відповідачем, у зв`язку з необхідністю вжиття заходів зумовлених воєнним станом в Україні, а отже після закінчення воєнного стану позивач не позбавлена права звернутися до суду з такими вимогами у випадку, якщо відповідач не проведе з нею відповідний розрахунок. На переконання суду, враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Твердження представника відповідача про те, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки виник з приводу колективного договору, суд визнає безпідставним, з огляду на встановлені вище обставини. Що стосується клопотання представника відповідача про застосування до вимог позивача тримісячного строку позовної давності, виходячи з того, що матеріальна допомога на оздоровлення, на його думку, є додатковою соціальною гарантією (додатковим благом), а не різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати, таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч. 2ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати, також входить додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, тому у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпПУ (в редакції яка діяла станом до 19.07.2022 року, оскільки норми закону в цій частині які набули чинності з 19.07.2022 року не мають зворотної дії) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будьяких строків. З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання представника відповідача прозалишення позову без руху, тобто враховуючи, що зазначена матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції) зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).

Оскільки позивач відповідно до п. 1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 644,20 грн. (10051,50 грн. х100%/16751,50 грн. = 60 % задоволених вимог; 60 % х 1073,60 грн./100% = 644,20 грн. сума судового збору пропорційна розміру задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 258-259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017- 2021 роки у сумі 10051 (десять тисяч п`ятдесят одну) гривню 50 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 644 (шістсот сорок чотири) гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. В. Лісняк