Рішення № 111854405, 22.06.2023, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/158/23

Провадження № 2/938/102/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,

за участю: секретаря судових засідань Мартищук Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

до відповідача: ОСОБА_1 ,

простягнення 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості в розмірі 51004,07грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Матвійчук М.З.;

від відповідача - не з`явився;

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" звернулося до Верховинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 41018,65грн, з яких: 7383,34грн 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період із 08.10.2019 по 07.10.2022 та 33 635,32грн - інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за період із 08.10.2019 по 07.10.2022.

Ухвалою суду від 20.03.2023 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 06.04.2023.

В судове засідання 06.04.2023 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку.

Позивач причини неявки суду не повідомив, у прохальній частині позовної заяви не заперечив проти розгляду справи без участі представника ТОВ "Кредитні ініціативи", у разі його неявки. При цьому відомості про вручення позивачу судової повістки про виклик в судове засідання на 06.04.2023, станом на дату розгляду справи, на адресу суду, не повернулися.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, причин неявки не повідомила. 03.04.2023 через канцелярію суду відповідач подала відзив на позовну заяву та докази скерування такого позивачу.

Зважаючи на неявку сторін в судове засідання, подання відповідачем відзиву на позовну заяву та відсутність у суду відомостей про те, чи позивач отримав такий, а також те, що визначені строки для подачі відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив не минули, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, забезпечення права сторін на справедливий і неупереджений розгляд справи, судове засідання було відкладено на 26.04.2023.

25.04.2023 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в якій він просив суд стягнути із відповідача кошти в сумі 150071,67 грн, з яких: 35889,80грн 3% річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022; 114181,87 грн інфляційні втрати у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022.

В судове засідання 26.04.2023 з`явився представник позивача. Відповідач в судове засідання не з`явилась причин неявки не повідомила.

В судовому засіданні 26.04.2023 суд розглянув заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та прийняв її до розгляду, у зв`язку із чим судове засідання було відкладено на 16.05.2023.

У зв`язку із неявкою відповідача, в судовому засіданні 16.05.2023 оголошувалась перерва до 22.05.2023.

В судове засідання 22.05.2023 з`явився представник позивача. Відповідач в судове засідання не з`явилась, подала письмові пояснення в яких зокрема звернула увагу на те, що позивачем у заяві про збільшення суми позовних вимог, завищено суму реального боргу, оскільки не враховано проведені нею платежі, а також кошти отримані від проданої банком квартири.

За клопотанням представника позивача, для надання йому можливості та часу з`ясувати обставини щодо реальної суми боргу, в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.06.2023.

30.05.2023 позивач подав через канцелярію суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути із відповідача кошти в сумі 51004,07 грн, з яких: 12197,68грн 3% річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022; 38806,39 грн інфляційні втрати у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022. Заява мотивована тим, що відповідачкою було частково виконано рішення суду, про стягнення заборгованості в сумі 241381,57грн, зокрема через реалізацію предмета іпотеки (квартири), а тому сума боргу на яку позивач може нараховувати 3% річних та інфляційні втрати становить 82037,07грн, а не 241 381,57грн, як було зазначено у заяві про збільшення розміру позовних вимог.

В судове засідання 06.06.2023 з`явився представник позивача. Відповідач в судове засідання не з`явилась, причин неявки не повідомила, хоча про дату час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні 06.06.2023 суд розглянув заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та прийняв її до розгляду, у зв`язку із чим судове засідання було відкладено на 22.06.2023.

В судове засідання 22.06.2023 з`явився представник позивача. Відповідач в судове засідання не з`явилась, причин неявки не повідомила, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

15.06.2023 відповідач подала письмові пояснення на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Представник позивача просив суд здійснювати розгляд справи без участі відповідача за наявними матеріалами, оскільки відповідач будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в жодне із судових засідань не з`явилась, а свою позицію щодо позовних вимог із врахуванням заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, виклала письмово.

Відповідно доч.1ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Положеннями п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Оскільки відповідач, будучи належно повідомленою про час і місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки до суду і поважність цих причин суду не повідомила, однак висловила свою позицію щодо позовних вимог письмово у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, а її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі відповідача.

Розгляд справи здійснюється в межах позовних вимог із врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 22.06.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Правова позиція позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 23.11.2007 року між АКТ «ТАС - Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0806/1107/71-004 за умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 26 300,00 доларів США на строк з «23» листопада 2007 по «22» липня 2034 р. включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Банк своїзобов`язанняза Кредитнимдоговором виконав,надавши Позичальникукредит у сумі 26 300, 00 дол. США. Однак відповідач свої зобов`язання у встановлений строк не виконав.

27.07.2011 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення у справі №2/0903/344/11, яким позов ПАТ «Сведбанк», як правонаступника АКТ «ТАС - Комерцбанк» було задоволено частково та стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором №0806/1107/71-004 в розмірі 241381,57 грн.

В подальшому, 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» було укладений Договір факторингу №15 та в свою чергу цього ж дня між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до даного договору відбулась заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором № 0806/1107/71-004 від 23.11.2007року, що був укладений між Акціонерно-комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 21.05.2013року у справі 2/0903/344/11, було проведено заміну сторони виконавчого провадження у справі №2/0903/344/11 із ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».

Однак відповідачка ОСОБА_1 не виконала рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27.07.2011 у справі №2/0903/344/11, та не сплатила заборгованість за Кредитним договором № 0806/1107/71-004 від 23.11.2007року в повному обсязі. Остання проплата була здійснена відповідачкою 08.08.2018, та залишок несплачених коштів становить 82037,07грн.

Оскільки станом на дату подання позову до суду, вказані кошти відповідачем не сплачені, та вона продовжує ними користуватись, позивач вважає, що відповідач повинна сплатити йому 3% річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 12197,68грн та інфляційні втрати у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 38806,39 грн.

Обґрунтовуючи період за який здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, позивач посилається на те, що відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 59, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020, Кабінетом Міністрів України, було встановлено на період з 12 березня 2020р. до 22травня 2020р. на всій території України карантин. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України №392 від 20.05.2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» передбачено, що «установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 2 травня 2020 р. до 2 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"

Згодом, Постановами Кабінету міністрів України, було продовжено дію карантину на всій території України до 30.04.2023 року.

24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому цей строк був неодноразово продовжений і триває до даного часу.

Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню.

Правова позиція відповідача .

Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги заперечила, вважає, що позовна заява подана в порушення вимог ст.257 ЦК України, щодо обмеження позовних вимог останніми трьома роками, які перебували подачі такого позову, та позивачем не подано заяву про продовження процесуального строку відповідно до положень ч.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Фактичні обставини встановлені судом.

23.11.2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №0806/1107/71-004 за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 26 300,00 доларів США на строк з «23» листопада 2007 по «22» липня 2034 р. включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором (а.с. 7-14).

Банк своїзобов`язанняза Кредитнимдоговором виконав,надавши Позичальникукредит у сумі 26 300, 00 дол. США, однак відповідач свої зобов`язання у встановлений договором строк не виконала.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27.07.2011 у справі №2/0903/344/11, задоволено частково позов ПАТ «Сведбанк», як правонаступника АКБ «ТАС - Комерцбанк» та стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором №0806/1107/71-004 в розмірі 241381,57 грн (а.с. 17- 18).

Згідно вказаного рішення, судом було встановлено, що позичальником ОСОБА_1 не виконані зобов`язання щодо погашення суми кредиту, сплати відсотків за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 24 грудня 2010 року становить 249 902,18 гривень і включає: заборгованість по кредиту 25 162,00 дол. США.; заборгованість за процентами - 5 148,99 дол. США.; заборгованість по пені - 8 520,61 грн.

Разом з тим, судом було задоволено позовні вимоги частково, а саме стягнено 25 162 дол. США-заборгованість по кредиту, 5 148,99дол. США заборгованість по відсотках, та судові витрати в сумі 1820,00грн. В задоволенні вимог позивача про стягнення пені 8 520, 61 грн відмовлено.

Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 21.05.2013 у справі 2/0903/344/11, було проведено заміну сторони виконавчого провадження у справі №2/0903/344/11, та замінено ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».

Згідно даної ухвали судом було встановлено, що 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» було укладений Договір факторингу №15 та в свою чергу цього ж дня між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до даного договору відбулась заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором № 0806/1107/71-004 від 23.11.2007, що був укладений між Акціонерно-комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до розрахунку позовних вимог долученого до позовної заяви, в період із 14.12.2012 по 08.08.2018 включно, ОСОБА_1 було частково погашено заборгованість, яка встановлена згаданим рішенням суду, а саме в розмірі 159344,50грн. Решта коштів в сумі 82037,07 грн відповідачем сплачені не були.

Оцінка суду.

Як вбачається із позовної заяви, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу правових наслідків за порушення зобов`язання ОСОБА_1 , які виникли за кредитним договором та встановлені рішенням суду, а отже є зобов`язальними і регулюються нормами глави 51 ЦК України.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в ст.11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Як встановлено судом, рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27.07.2011 у справі №2/0903/344/11, задоволено частково позов ПАТ «Сведбанк», як правонаступника АКБ «ТАС - Комерцбанк» та стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором №0806/1107/71-004 в розмірі 241381,57 грн та судові витрати в розмірі 1820,00 (1700,00 + 120) грн, а всього 243201,57 грн.

До цього часу рішення Верховинського районного суду від 27.07.2011 по справі №2/0903/344/11 не виконано в повному обсязі.

Зокрема відповідно до розрахунку позовних вимог долученого до позовної заяви, в період із 14.12.2012 по 08.08.2018 включно, ОСОБА_1 на виконання відповідного рішення суду, було сплачено кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0806/1107/71-004 в сумі 159344,50грн. Залишок боргу становить 82037,07грн (241381,57 159344,50 = 82037,07).

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які б спростовували факт наявності в неї залишку боргу за кредитним договором №0806/1107/71-004 в розмірі 82037,07грн.

Так, згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Також, згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

При цьому, згідно ізст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Крім того, у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Таким чином, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. В такому разі кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває і на даний час, тобто до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, оскільки на підставі вимоги банку про дострокове повернення всієї суми позики, настав строк виконання зобов`язань за кредитними договорами і банк після постановлення рішення суду у липні 2011 року не мав права нараховувати проценти, визначені умовами договору й, відповідно, має право на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду з вимогами про стягнення з боржника 3 процентів річних та інфляційних витрат, визначених ст. 625 ЦПК України.

Виходячи з наведених вище положень закону, відповідач ОСОБА_1 зобов`язана відповідати перед позивачем у межах обов`язків, визначених положеннями ст.625 ЦК, тобто сплатити позивачу три проценти річних та інфляційні втрати від простроченої суми.

З огляду на те, що відповідач досі не виконав рішення Верховинського районного від 27.07.2011 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №0806/1107/71-004 від 23.11.2007, продовжує користуватися грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, що порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном, позивач має право на отримання суми боргу за вказаним кредитним договором на підставі рішення суду з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд звертає увагу на те, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Зокрема, відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема відповідно до розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, долучених до заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач нарахував відповідачу 3% річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 12197,68грн та інфляційні втрати у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за період із 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 38806,39 грн.

При цьому позов до суду подано до суду 06 березні 2023 року (згідно відмітки на поштовому конверті, яким позовна заява була скерована до суду).

Тобто позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні витрати, за період що є більшим ніж встановлений законом 3-х річний строк позовної давності, який передував дню зверненню до суду.

Разом з тим, суд враховує те, що Постановою Кабінету міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», було встановлено на період з 12 березня 2020р. до 22 травня 2020р. на всій території України карантин. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України №392 від 20.05.2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» передбачено, що «установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 2 травня 2020 р. до 2 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"

Згодом, Постановами Кабінету міністрів України, було продовжено дію карантину на всій території України до 31.06.2023 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX, Розділ"Прикінцевіта перехідніположення"Цивільного кодексуУкраїни доповнитипунктом 12такого змісту «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»

24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому цей строк був неодноразово продовжений до 18.08.2023.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, розділ"Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Аналіз наведених положень закону свідчить, що трьохрічний строк позовної давності встановлений положеннями ст.257 ЦК України, який розпочався 12.03.2017 та закінчення якого припало на 12.03.2020 тобто на період карантину, продовжився на строк дії карантину, а починаючи із 24.02.2023 на строк дії воєнного стану.

При цьому, законодавцем було визначено, що починаючи із 24.02.2023, тобто із моменту введення в Україні воєнного стану, на період його дії та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо звернення із даним позовом до суду та не порушено наведені вимоги законодавства при визначенні періоду за який слід нараховувати 3 % річних та інфляційні витрати.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності встановлений ст.257 ЦК України, та не подано заяву про продовження процесуального строку відповідно до положень ч.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, то такі суд не приймає до уваги, оскільки положенням ч.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, передбачено порядок поновлення процесуальних строків встановлених нормами саме Цивільного процесуального кодексу України, а не нормами цивільного кодексу України.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до практики Верховного суду, викладеної у постановах ВП ВС від 19.11.2019 по справах №911/3677/17 №911/3680/17, позовна давність, не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строкпозовної давностібуло пропущено з поважних причин.

При перевірці правильності здійснених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідні нарахування здійснені на суму боргу в розмірі 82037,07 грн, хоча в період із 12.03.2017 по 07.08.2018, заборгованість відповідача становила 235814,85грн, та тільки із 08.08.2018 розмір боргу зменшився до 82037,07грн після сплати відповідачем 153777,78грн.

Однак, враховуючи те, що розмір 3% річних та інфляційних втрат нарахований на суму боргу 235814,85 грн за період із 12.03.2017 по 07.08.2018 та на суму 82037,07 грн за період із 08.08.2018 по 23.02.2022 є більшим ніж завлений позивачем до стягнення, враховуючи визначений ст.13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так при пред`явленні позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 гривня.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, сплачений ним судовий збір при зверненні до суду з цим позовом, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК підлягає стягненню з відповідача на його користь в повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 279, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю"Кредитніініціативи" кошти в сумі 51004,07 грн, з яких: 12197,68грн 3% річних від простроченої суми невиконаного грошового зобов`язання; 38806,39 грн інфляційні втрати, у зв`язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», юридична адреса: вул. Вікентія Хвойки, 21, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи - 35326253.

відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 27.06.2023.

Суддя Роман ДЖУС