Рішення № 111849130, 28.06.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9038/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді- Свиди Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі №420/6806/20 за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року у розмірі 791626,85 грн.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов обґрунтований позивачем тим, що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 р. по справі №420/6806/20 Генеральним прокурором видано наказ №257к від 22.06.2021 р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29.07.2020 р. без реального допуску до роботи, фактичного виконання судового рішення в частині допуску до попередньої роботи не відбулося, позивачу не видали службове посвідчення, не доручено жодних справ, які розглядає Одеська обласна прокуратура, не допущено до прийняття адміністративних рішень як керівника органу прокуратури, не надано повноважень приймати рішення як прокурор та підписувати документи тощо. Позивач вважає, що з урахуванням раніше заявлених ОСОБА_1 позовних вимог по справі №420/8539/21 період стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення розраховується з наступного дня після винесення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 р. (суддя ОСОБА_2 ) (до вказаної дати заробіток стягнуто) та до 04.04.2023 р., оскільки позивача фактично так і не було допущено до роботи.

З відзиву на позовну вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що на виконання постанови суду апеляційної інстанції наказом Генерального прокурора від 22.06.2021 р. № 257к ОСОБА_1 поновлено з 29.07.2020 р. на посаді прокурора Одеської області, тобто на посаді, яку він обіймав на день звільнення. Отже, зазначена постанова суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконана Генеральним прокурором в повному обсязі, у спосіб та в порядку, визначеному судовим рішенням. Заявляючи вимоги до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання цього рішення суду про поновлення на посаді позивачем не враховано, що Одеська обласна прокуратура не була стороною у справі №420/6808/20 та судовим рішенням у ній не зобов`язувалась до вчинення будь-яких дій. Рішенням шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02.03.2023 № 1 ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію. На підставі цього рішення кадрової комісії Генеральним прокурором 04.04.2023 року прийнято наказ № 97к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури. З викладеного вбачається, що у Одеської обласної прокуратури не було правових підстав для організації ОСОБА_1 попереднього місця роботи, а саме робочого місця за адміністративною посадою прокурора Одеської області, а також допуску останнього до прийняття «адміністративних рішень як керівника органу прокуратури» та доручення йому справ «які розглядає Одеська обласна прокуратура», оскільки він не був її працівником.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 проходив публічну службу на посаді прокурора Одеської області.

Наказом Генерального прокурора № 192к від 27.07.2020 року з 28.07.2020 року ОСОБА_1 звільнений з займаної посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Не погоджуючись зі звільненням ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 р. про неуспішне проходження атестації, визнання протиправним та скасування наказу від 27.07.2020 р. № 192к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі № 420/6806/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу генерального прокурора про визнання протиправним та скасування Рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 р. про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування Наказу Офісу Генерального Прокурора від 27.07.2020 р. № 192к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020р. про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано Наказ Офісу Генерального Прокурора від 27.07.2020 р. № 192к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Одеської області з 28.07.2020 року та стягнуто з Офісу Генерального Прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2020 р. по день поновлення на посаді у загальному розмірі 129245,20 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області, та стягнення з Офісу генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, допущено до негайного виконання, відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасовано та рийнято по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 27.07.2020 р. № 192к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі № 420/6806/20 Генеральним прокурором видано наказ № 257к від 22.06.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29.07.2020 року.

Позивач вказує, що незважаючи на прийняття Офісом Генерального прокурора Наказу №257к від 22.06.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді фактичного виконання судового рішення в частині допуску до попередньої роботи не відбулося, оскільки йому не видали службове посвідчення, не доручили жодних справ, не допустили до прийняття адміністративних рішень як керівника органу прокуратури, не надали повноважень приймати рішення як прокурор та підписувати документи тощо.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за час затримки розрахунку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року у справі №420/8539/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за час затримки розрахунку задоволено частково. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.07.2020 року по 28.04.2021 року у сумі 436202,55 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 29.07.2020 року по 28.04.2021 року у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 45005,03 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 р. по справі №420/6806/20 по день фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області, в задоволенні яких було відмовлено. Прийнято в цій частині постанову про часткове задоволення вказаних позовних вимог. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 р. по справі № 420/6806/20 за період з 29 квітня 2021 року по 21 липня 2021 року у сумі 126937,25 грн. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року залишено без змін.

Рішенням шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02.03.2023 року № 1 ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.

На підставі цього рішення кадрової комісії Генеральним прокурором 04.04.2023 року прийнято наказ №97к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо належного виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі №420/6806/20, позивач звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на наявність підстав для стягнення з Одеської обласної прокуратури на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року у розмірі 791626,85 грн.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Згідно з ч. 1, 2, 8 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

Відповідно до положень ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд зазначає, що обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, органами та посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.

Так, відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 3 ст. 14, ч. ч. 1-2 ст. 370 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371, ч. 2 ст. 372 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 року у справі № 640/19103/19 зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку Суд констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі № 2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

Суд зазначає, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Тотожна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 480/69/19.

Як вже було зазначено, на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі № 420/6806/20 Генеральним прокурором видано наказ № 257к від 22.06.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29.07.2020 року.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 03.09.2020 року № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, юридичну особу «Прокуратура Одеської області» у «Одеську обласну прокуратуру».

Разом з цим, позивач стверджує, що допуску до попередньої роботи не відбулося, йому не видали службове посвідчення, не доручено жодних справ, не допущено до прийняття адміністративних рішень як керівника органу прокуратури, не надано повноважень приймати рішення як прокурор та підписувати документи тощо.

Суд наголошує, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Тотожного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26.02.2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17.06.2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що позивачу на виконання судового рішення після поновлення на посаді було фактично забезпечено доступ до роботи і надана можливість виконання своїх посадових обов`язків.

При цьому, посилання відповідача на реформування органів прокуратури в даному випадку та необхідність проведення атестації з метою роботи в обласній прокуратурі, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони жодним чином не спростовують обов`язку з виконання судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника.

Також, посилання відповідача на проходження позивачем атестації в даному випадку не мають відношення до справи, оскільки не стосуються виконання рішення про поновлення незаконно звільненого працівника та фактичного допуску до виконання посадових обов`язків за посадою, з якої його було незаконно звільнено, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Верховний Суд в постанові від 10.09.2020 року у справі № 280/2659/19 зазначив, що безпідставними є доводи відповідача та представника Офісу Генерального прокурора щодо неможливості виконання судового рішення внаслідок того, що рішення про поновлення на роботі приймалося прокуратурою вищого рівня, оскільки за наслідком судового розгляду справи № 808/892/17 визнано протиправними та скасовано наказ Генерального прокурора України від 01 березня 2017 року № 45к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01 березня 2017 року у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та наказу Генерального прокурора України від 07 березня 2017 року № 47к про зміну наказу Генерального прокурора України від 01 березня 2017 року № 45к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01 березня 2017 року у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області.

Тобто, суди всіх інстанцій за наслідками розгляду справи № 808/892/17 підтвердили незаконність звільнення позивача та поновили його на посаді. Механізм поновлення позивача на посаді суди як першої та апеляційної інстанції, так і касаційної інстанції, не визначали, оскільки це безпосередній обов`язок роботодавця.

Отже, посилання відповідача в спростування підстав позову, що Одеська обласна прокуратура не була стороною у справі № 420/6808/20 та судовим рішенням у ній не зобов`язувалась до вчинення будь-яких дій, суд вважає необґрунтованими.

Суд у справі № 280/2659/19 обґрунтовано взяв до уваги особливість ієрархічної побудови системи прокуратури та визначив, що прокуратура становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Генеральна прокуратура України та регіональні прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Генеральною прокуратурою України, за умови отримання ним заробітної плати у прокуратурі Запорізької області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Інакший підхід не забезпечить дотримання гарантій, взятих на себе державою, у разі незаконного звільнення особи, а також суперечив би принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).

Щодо посилань відповідача, що постанова суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконана у спосіб та в порядку, визначеному судовим рішенням та його поновлено на попередній посаді в регіональний прокуратурі, які (посада та прокуратура) на день поновлення вже законодавчо перестали існувати згідно чинної редакції ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» та керівником Одеської обласної прокуратури Костенком С.К. 29.07.2021 року прийнято наказ №1783к, яким тимчасово ОСОБА_1 визначено робоче місце у першому відділі процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Одеської обласної прокуратури за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 2 «а», то суд зазначає наступне.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі № 420/17836/21 позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури від 29.07.2021 року №1783к.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі № 420/17836/21 набрало законної сили на підставі постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2022 року.

Одеський окружний адміністративний суд в рішенні від 16.12.2021 року у справі №420/17836/21 прийшов до висновку, що визначення робочого місця ОСОБА_1 у першому відділі процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Одеської обласної прокуратури повинно обов`язково бути пов`язано з призначенням його на відповідну посаду, оскільки прокурор, який перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, та має визначене робоче місце, відповідно повинен виконувати і певні обов`язки, визначені Законом №1697, а також отримувати за свою працю винагороду у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Суд в цьому рішенні встановив, що визначення ОСОБА_1 , як прокурору Прокуратури Одеської області, тимчасового робочого місця в Одеській обласній прокуратурі без переведення його на відповідну посаду, не наділяє його повноваженнями прокурора, визначеного процесуальними законами та Законом №1697.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Що стосується посилань відповідача, що Одеська обласна прокуратура, попри перейменування без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань пройшла процес реорганізації і не є для ОСОБА_1 попереднім місцем роботи, а його повноваження як будь-якого керівника регіональної прокуратури після початку роботи обласної прокуратури фактично анульовані законодавчо, суд зазначає наступне.

З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ та зміни назв посад Одеської обласної прокуратури відбулося лише перейменування посади ОСОБА_1 , а не її скорочення.

Про відсутність факту скорочення його посади свідчить, зокрема те, що посадові обов`язки керівника обласної прокуратури залишилися такими же, як і посадові обов`язки керівника регіональної прокуратури, а в ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», яка мала назву «Повноваження керівника регіональної прокуратури», лише відбулася зміна родової назви державного органу, а тому, наразі назва ст. 11 Закону виглядає так: «Повноваження керівника обласної прокуратури».

Відповідно до абз. 2 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» керівник обласної прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов`язковими до виконання першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної обласної прокуратури та і керівниками окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Отже, серед осіб, яким керівник обласної прокуратури може видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов`язковими до виконання, відсутня така посадова особа як «прокурор області».

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурору нижчого рівня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії, що безпосередньо стосуються реалізації цим прокурором функцій прокуратури, виключно в межах та порядку, визначених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» (до внесення змін Законом України № 113-ІХ), прокурором вищого рівня є: для керівника регіональної прокуратури, його першого заступника та заступників, керівника та заступника керівника підрозділу, прокурора Генеральної прокуратури України - Генеральний прокурор чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов`язків.

На підставі зазначеного, Одеський окружний адміністративний суд в рішенні від 16.12.2021 року у справі №420/17836/21 встановив, що посада, яку обіймає ОСОБА_1 , та на яку він був поновлений, не вважається нижчою, ніж посада керівника обласної прокуратури, а тому приймати щодо позивача будь-які накази керівник обласної прокуратури не може, а відносно позивача з огляду на обійману ним посаду прокурором вищого рівня є лише Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник.

З урахуванням зазначеного, посилання відповідача, що постанова суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконана Генеральним прокурором в повному обсязі, у спосіб та в порядку, визначеному судовим рішенням, суд вважає безпідставними.

Суд зазначає, що приписи ч. 8 ст. 235 Кодексу законів про працю України і приписи п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Не вчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Посилання відповідача в спростування підстав позову, що після поновлення позивачу надавались відпустки, виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, позивач перебував на листках непрацездатності, які оплачувались, тобто позивачем використовувався увесь спектр прав працівника, суд оціню критично, оскільки фактично його не було допущено до виконання обов`язків за посадою, з якої було незаконно звільнено.

Крім того, з огляду на викладені приписи законодавчих норм, суд звертає увагу на те, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Висновки тотожного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 та від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17.

Таким чином, оскільки в даному випадку постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі № 420/6806/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року фактично не була виконана у період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року, тому мала місце затримка виконання рішення суду в цій частині у період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року, що надає позивачу право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України.

Отже, суд погоджується з позивачем, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року згідно ст. 236 Кодексу законів про працю України, оскільки рішення суду про його поновлення на роботі відповідачем фактично не було виконано.

Під час розгляду справи суд встановив, що затримка виконання рішення суду відповідачем в частині поновлення позивача на посаді у період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року мала місце 437 робочих днів.

З матеріалів справи вбачається, як вказує позивач, він перебував у відпустці без збереження заробітної плати в період з 15.11.2021 року по 31.12.2021 року (34 робочих дні) та у період 05.01.2022 року по 31.03.2022 року (60 робочих днів).

Отже, загальна кількість робочих днів затримки становить 343 робочих дні.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок № 100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 2 Порядку № 100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Згідно з абзацом восьмим пункту 2 Порядку № 100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Пунктом 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Абзацом 3 п. 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п. 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 10 Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у п. п. 6, 7 і 8 розділу IV Порядку № 100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Згідно довідки Прокуратури Одеської області від 27.08.2020 року №18-175 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року складає 2307,95 грн.

Тобто, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення згідно ст. 236 Кодексу законів про працю України за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року в сумі 791626,85 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Відповідач в свою чергу не надав до суду доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року згідно ст. 236 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тобто, при обранні способу відновлення порушеного права суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі №420/6806/20 за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року у розмірі 791626,85 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 50774,90 грн. (22 робочих дні).

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, буд. 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі № 420/6806/20 за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року у розмірі 791626,85 грн. - задовольнити.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, буд. 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 року по справі № 420/6806/20 за період з 22.07.2021 року по 04.04.2023 року у розмірі 791626,85 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, буд. 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 50774,90 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЛеонід СВИДА