Рішення № 111841592, 27.06.2023, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/176/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2023 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

при секретарі - Пономаренко Р.А.

з участю

позивача ОСОБА_1

представника третьої особи - Баталової Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів

встановив:

в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів звернувся ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 та у них з відповідачем народився син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис №85 від 09.08.2017).

Вказує, що з 21.01.2021 ОСОБА_2 спільно з ним та дитиною не проживає, син залишився проживати з ним та знаходиться під його фактичним вихованням та доглядом.

Зазначає, що відповідач, будучи матір`ю малолітнього сина, з 2021 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до нього, не бере ніякої участі в його вихованні, не цікавиться його життям, навчанням, розвитком та здоров`ям.

Посилаючись на те, що відповідач самостійно усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, не цікавиться його здоров`ям, вихованням та навчанням, не проявляє жодної материнської любові до нього, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_1 .

Також вказує, що відповідач ухиляється від участі в утриманні сина, хоча має всі можливості брати достатню, належну та регулярну участь в його матеріальному утриманні.

Вказує, що не має можливості самостійно надати дитині належне утримання, достатнє для його віку, та його доходу недостатньо для забезпечення дитини.

Зазначає, що з 2021 року ОСОБА_2 участі у матеріальному утриманні сина не бере, хоча має всі можливості брати достатню, належну та регулярну участь в його матеріальному утриманні, оскільки за віком та станом здоров`я є працездатною особою та має можливість працювати, отримувати дохід.

Посилаючись на те, що відповідач, будучи працездатною, свідомо ухиляється від належного утримання дитини, просить суд стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення сином повноліття, що, на думку позивача, буде необхідним та достатнім для забезпечення його гармонійного розвитку .

Ухвалою Острозького районного суду від 09.02.2023 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд в порядку загального позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Правом подати відзив на позов у встановлений строк відповідач не скористалася.

Ухвалою від 30.03.2023 закрито підготовче провадження у справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Відзиву із викладом своїх заперечень проти позову відповідач не подавала, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи, є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін по справі для її розгляду по суті та дійшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному об`ємі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, та просить позов задоволити.

Пояснив, що він та ОСОБА_2 перебували в цивільному шлюбі в якому у них народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2021 року відповідач залишила сім`ю та почала займатися влаштуванням свого власного життя, повністю ігноруючи думку позивача та інтереси їх спільного малолітнього сина, котрий залишився проживати разом з позивачем. Після припинення відносин між сторонами, їх спільний син продовжив проживати з позивачем та знаходиться під його фактичним вихованням та доглядом.

Пояснив, що відповідач і надалі не виявляє бажання побачитись з дитиною, не спілкується з ним, самоусунулася від його виховання, зв`язок як матері і дитини між ними повністю втрачений, при цьому відповідач не робить жодних дій по відновленню втрачених зв`язків із сином. Позивач зазначив, що перешкод у спілкуванні дитини з відповідачем не здійснював.

Посилається на те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Вказує, що починаючи з 2021 року відповідач взагалі участі у вихованні сина не бере, жодного разу не відвідувала його, не піклується про його стан здоров`я та духовний розвиток.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що в службу в справах дітей надійшло звернення ОСОБА_1 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 . В зв`язку з цим питання щодо невиконання відповідачем батьківських обов`язків розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини.

Вказує, що проведеною перевіркою було встановлено, що ОСОБА_2 , будучи матір`ю малолітнього ОСОБА_1 , дійсно повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина. Малолітній син сторін проживає з позивачем, який піклується про нього та забезпечує всім необхідним. Натомість ОСОБА_2 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, хоча має можливість їх виконувати, не бере ніякої участі у вихованні дитини, не цікавиться його життям, навчанням, розвитком та здоров`ям. ОСОБА_2 в службу в справах дітей із заявою про те, що їй перешкоджають спілкуватися з сином не зверталася.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, орган опіки і піклування вирішив рекомендувати позбавити її батьківських прав, про що подав відповідне подання.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до довідки №1301.07/14-12 від 23.08.2022 до складу сім`ї ОСОБА_1 , серед інших, входить син - ОСОБА_1 (а.с.8)

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області №3822/01-17-22 від 21.09.2022 вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_1 . При прийнятті даного висновку комісією було встановлено, що протягом тривалого часу матір дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: не брала ніякої участі у вихованні дитини, не цікавилася його здоров`ям, розвитком, життям, не відвідувала.

На даний момент відповідач продовжує свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків, бажання щодо налагодження стосунків з дитиною відповідач не виявила, створила нову сім`ю, а тому на засіданні комісії з питань захисту прав дитини було прийнято рішення про доцільність позбавлення її батьківських прав. (а.с.9)

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 24.08.2022 встановлено, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_1 . Матір не проживає з сином, не відвідує його, не займається його вихованням та не допомагає матеріально. (а.с.10)

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 13.09.2022 встановлено, що ОСОБА_2 проживає разом з дітьми та співмешканцем в АДРЕСА_1 , де створено належні умови проживання. (а.с.11)

З пояснень представника позивача та письмових доказів, досліджених судом, встановлено, що відповідач, яка є матір`ю малолітнього ОСОБА_1 , не приділяє жодної уваги вихованню сина, не цікавиться його життям, навчанням та розвитком.

Одночасно з матеріалів справи вбачається, що неналежна поведінка відповідача щодо участі в вихованні, утриманні, забезпеченні належних та безпечних умов життя дитини має місце протягом тривалого часу, що було підставою для висновку органу опіки і піклування, яким рекомендовано позбавити її батьківських прав.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що в судовому засіданні було судом достовірно встановлено, виходячи з наданих суду доказів та пояснень сторін у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод малолітнього ОСОБА_1 , відповідно, воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

При цьому, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач не виявляє бажання виконувати батьківські функції щодо свого сина.

Через тривалий час окремого проживання між відповідачем та дитиною втрачено родинні зв`язки та розуміння її вікових психологічних особливостей. Матір дитиною не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до нього, що розцінюється судом як свідоме нехтування своїми обов`язками.

Крім того, така поведінка матері суперечить принципам Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 (принцип 6), в якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Вказані принципи відповідач, як матір, нехтує, оскільки ухиляється від виконання своїх обов`язків матері по вихованню дитини.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки не забезпечила необхідних умов для проживання сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, внаслідок чого не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, чим позбавляє його можливості нормально самоусвідомлюватись.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, сином не займалася, не піклувалася про нього, на час розгляду справи заперечень проти позову не подала, не проявила інтересу до стану його здоров`я та навчання, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком, а тому суд вважає, що позов є обґрунтованим, у зв`язку з чим слід позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст.169 Сімейного кодексу України).

Статтею 166 СК України визначено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини і суд, одночасно з позбавленням батьківських прав може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України обов`язок утримувати дитину лежить на батьках.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Будучи матір`ю малолітнього сина ОСОБА_1 , відповідач його належним чином не утримує, хоча зобов`язана це робити.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню малолітнього сина, хоча має всі можливості брати матеріальну участь у його утриманні, так як за віком та станом здоров`я є працездатною, тобто має фізичну можливість працювати, отримувати певний матеріальний дохід та має можливість брати участь в утриманні свого малолітнього сина.

Згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Одночасно, вирішуючи питання про розмір аліментів на утримання дітей, суд виходить з того, що відповідач є працездатною, оскільки інших доказів суду не надано.

Враховуючи наведене, а також виходячи з того, що сторони повинні забезпечити дитині рівень життя, необхідний і достатній для її нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, виходячи з рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, встановленого прожиткового мінімуму на дітей, суд приходить до висновку про необхідність стягнення аліментів із відповідача на утримання дитини в розмірі частки доходу відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В той же час, при вирішенні позову суд виходить з того, що відповідач не заперечила наявності у неї можливості утримувати дитину.

При цьому судом береться до уваги добрий стан здоров`я дитини, відповідача, відсутність у відповідача інвалідності та інших утриманців, оскільки протилежних доказів суду не надано.

Одночасно, суд бере до уваги, що позов про стягнення аліментів був поданий 02.02.2023, а тому за правилами ст. 191 СК України саме з цього часу необхідно стягувати аліменти.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки рішення по справі ухвалено на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору, то судовий збір по справі підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі ст.164, 182 СК України, керуючись ст.ст.5, 12, 13, 141, 274, 279, 258, 263-265, 273 ЦПК України

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області (місцезнаходження: м. Острог вул. Героїв Майдану, 4 Рівненської області, код ЄДРПОУ 05391005), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 02.02.2023 до досягнення сином повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 2147,20 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.06.2023.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.