Ухвала суду № 111800068, 23.06.2023, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

23.06.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/559/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е., розглянувши матеріали позовної заяви (вх.№7037/23 від 15.06.2023)

за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 )

до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(вул. Галицька, буд. 45, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76019)

про стягнення 280 946,00 грн моральної шкоди внаслідок бездіяльності державного органу

без повідомлення (виклику) представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Арбітражний керуючий Рибачук Валерій Володимирович (далі Рибачук В.В., арбітражний керуючий, позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Івано-Франківський ВДВС, відповідач) про стягнення 280 946,00 грн моральної шкоди внаслідок бездіяльності державного органу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок бездіяльності Івано-Франківського ВДВС (факт якої встановлений в ухвалі Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2023 у справі №909/1152/17 про банкрутство Приватного підприємства "Ольва") не виконано наказ Господарського суду Івано-Франківської області №1288 від 07.12.2021 (виданий на виконання ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 у справі №909/1152/17 про банкрутство Приватного підприємства "Ольва") про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Фінанс Груп" на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1 278 044,00 грн грошової винагороди та 2 902,00 грн відшкодування його витрат на виконання повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора), що завдало останньому моральної шкоди.

Як на правову підставу заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 9, 56, 129-1 Конституції України; ст. 1, 9, 13, 18, 26, 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження»; ст. 22, 23, 386, 1166, 1167, 1173, 1174, 1192 Цивільного кодексу України; ст. 388 Кримінального кодексу України.

Перевіривши матеріали позовної заяви у справі №909/559/23, суд дійшов таких висновків.

І. Загальні положення щодо відшкодування моральної шкоди

Україна, згідно з Конституцією України, є правовою державою (стаття 1), а людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3).

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 №464/3789/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №180/1560/16-а.

ІІ. Щодо правового статусу позивача

2.1. Позовна заява викладена на бланку суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), а позивачем зазначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 (перший та останній аркуш позовної заяви).

У своїй позовній заяві її заявник "посилається на завдання моральної шкоди від відповідача, яка полягає у перенесенні душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, та до порушення нормального життєвого стану" (а.с. 8 позовної заяви), проте не посилається на приниження його ділової репутації як суб`єкта підприємницької діяльності.

На підставі наведеного суд робить висновок, що позивачем є ОСОБА_1 як людина, тобто фізична особа.

2.2. Позивач у позовній заяві вказує, що моральна шкода йому завдана внаслідок бездіяльності і зволікання органом ДВС щодо примусового виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №1288 від 07.12.2021, виданого на виконання ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 у справі №909/1152/17 про банкрутство Приватного підприємства "Ольва" (далі - банкрут), про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Фінанс Груп" (далі - кредитор банкрута, боржник за виконавчим провадженням) на користь арбітражного керуючого Рибачука В.В. (далі колишній ліквідатор банкрута (стягувач за виконавчим провадженням)) 278 044,00 грн грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора банкрута та 2 902,00 грн відшкодування витрат, які в свою чергу дозволили кредитору банкрута відчужити нерухоме майно, за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги стягувача у виконавчому провадженні.

Отже, у спірних правовідносинах (під час виконавчого провадження) позивач, який заявив даний позов, виступав як арбітражний керуючий.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства із змінами і доповненнями (далі КУзПБ) арбітражний керуючий фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Положеннями ч. 4 ст. 10 КУзПБ встановлено, що арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється відповідно до положень ст. 178 Податкового кодексу України (далі ПК України). Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п. 65.9 ст. 65 ПК України) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, фізична особа, яка здійснює незалежну діяльність арбітражного керуючого, не може бути підприємцем у межах такої діяльності.

Водночас чинним законодавством не заборонено фізичній особі, яка здійснює незалежну діяльність арбітражного керуючого, бути підприємцем та здійснювати іншу (відмінну від діяльності арбітражного керуючого) підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

На підставі наведеного суд робить висновок, що позивачем є фізична особа ОСОБА_1 , а не суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1

ІІІ. Щодо юрисдикції спорів про стягнення моральної шкоди з держави

За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Статтею 1 ГПК України унормовано, що ГПК України, визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Тобто, подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України.

За приписами ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті щодо прав інтелектуальної власності), та інші справи у визначених законом випадках. У ч. 1 ст. 20 ГПК України чітко визначені справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд притримується таких висновків.

Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (ч. 5 ст. 21 КАС України). Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами в порядку цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №522/3454/16-ц).

Відповідний висновок також підтриманий у постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 у справі №686/7245/22.

Ураховуючи те, що вимога про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду в частині розгляду за правилами цивільного судочинства вимоги про відшкодування шкоди та вважає, що цей спір у межах заявлених вимог в цілому має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Таким чином, за висновками Великої Палати Верховного Суду у визначенні юрисдикції спору про відшкодування моральної шкоди з державного органу є те, чи заявлено одночасно із цією вимогою вимогу про вирішення публічного-правового спору. Якщо такі вимоги об`єднані звертатись слід до адміністративного суду, а якщо ні до суду загальної або господарської юрисдикції.

IV. Щодо співвіднесення даного позову і справи про банкрутство

За правилами предметної юрисдикції господарських судів, передбаченими п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Приписами ч. 13 ст. 30 ГПК України встановлено імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника (абз. 1 ч. 2 ст. 7 КУзПБ).

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційнсть господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство. Системний аналіз змісту приписів ст. 7 КУзПБ у сукупності із нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.04.2023 у справі №910/21981/16.

Разом з тим, предметом даного позову є стягнення арбітражним керуючим ОСОБА_1 моральної шкоди на свою користь (не на користь боржника).

Позов заявлено до органу ДВС (не до боржника).

Отже, боржник не є стороною даного спору.

Підставами позову вказано невиконання органом ДВС ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 у справі №909/1152/17 про банкрутство Приватного підприємства "Ольва" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Фінанс Груп" на користь арбітражного керуючого Рибачука В.В. його грошової винагороди та витрат під час виконання ним повноважень ліквідатора банкрута.

Отже, джерелом сплати грошової винагороди та витрат є кредитор боржника (не боржник).

Відтак, даний позов не стосується майна боржника та рішення у такій справі не впливатиме на розмір його ліквідаційної маси.

Таким чином, даний спір не належить до спорів, які розглядаються у справі про банкрутство, а тому не має розглядатись у справі №909/1152/17 про банкрутство Приватного підприємства "Ольва".

V. Висновок суду

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства

На виконання вимог ч. 6 ст. 175 ГПК України господарський суд роз`яснює позивачу, що вказаний позов має бути поданий до місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Керуючись ст. 1, 4, 20, 175, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 280 946,00 грн моральної шкоди внаслідок бездіяльності державного органу.

2. Позовну заяву Арбітражного керуючого Рибачука Валерія Володимировича (вх.№7037/23 від 15.06.2023) з додатками повернути позивачу.

3. Роз`яснити позивачу, що розгляд даного позову про відшкодування моральної шкоди віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (ст. 235 Господарського процесуального кодексу України) та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення (ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повне судове рішення складено і підписано 23.06.2023.

Вебадреса, за якою можна знайти текст ухвали у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Т.Е. Валєєва