Рішення № 111794806, 21.06.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/21015/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гончарука В.П.,

за участю секретаря Гриценко О.І.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, суд,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначити спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю, ОСОБА_3 , шляхом встановлення часу спілкування з дитиною:

щотижня кожного понеділка, середи та п`ятниці в період часу з 19 год 00 хв. до 22 год. 00 хв. без присутності матері дитини, ОСОБА_3 ;

першу суботу та неділю кожного місяця, починаючи з 09 год. 00 хв. суботи до 22 год. 00 хв. неділі, без присутності матері дитини, ОСОБА_3 ;

другу та третю суботу кожного місяця з 09 год. 00 хв. до 16 год. 00 або з 16 год. 00 хв. до 22 год. 00 хв., без присутності матері дитини, ОСОБА_3 ;

щорічно 14 червня, 07 січня, 03 серпня, 19 грудня, 31 грудня з 09 год. до 15 год. 00 хв. або з 15 год. 00 хв. до 22 год. 00 хв. без присутності матері дитини ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_2 матиме право брати сина для спільного відпочинку на половину зимових, весняних, літніх та осінніх канікул за домовленістю з матір`ю дитини та можливістю компенсування пропущеного часу спілкування з дитиною за рахунок іншого часу за домовленістю;

- ОСОБА_2 матиме право брати сина на відпочинок та оздоровлення як в межах України так і за її межами (з відповідним оформленням згоди матері) двічі на рік, строком не менше 28 календарних днів, з умовою дотримання режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, встановлених для дітей відповідного віку, та обов`язковим поверненням дитини матері за місцем проживання дитини після відпочинку;

- ОСОБА_2 матиме право у будні дні забирати та відводити сина в дитячі заклади (тренування, кружки, школу та ін.) за попередньою домовленістю з матір`ю дитини з можливістю компенсації пропущеного часу спілкування з дитиною за рахунок іншого часу за домовленістю;

- гарантувати позивачу відсутність втручання третіх осіб (родичів) у спілкуванні з дитиною, особисто передавати та зустрічати дитину відповідачем для спілкування сина з батьком;

- місце спілкування та проведення часу з дитиною позивач обирає

Самостійно.

Позов обґрунтовує тим, що вони з відповідачкою ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 лютого 2017 року шлюб між ними було розірвано. З моменту розірвання шлюбу між сторонами існувала усна домовленість, що їхній малолітній син ОСОБА_5 буде проживати разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Після зміни місця перебування дитини відповідачкою, у батька виникли труднощі у спілкуванні з сином. До того ж, дитина позбавлена належної уваги і з боку матері, оскільки вона проживає у іншому місті.

Враховуючи, що між сторонами існують суперечки щодо участі у вихованні та спілкуванні батька з сином, позивач неодноразово звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації за отриманням висновку, однак Службою відповідного висновку так і не було затверджено.

Позивач стверджує, що відповідачка продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином, наміри врегулювати спір мирним шляхом не дають бажаного результату, внаслідок чого він змушений звернутися до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

01 лютого 2022 року відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив, в якому зазначила, що заперечує з приводу заявлених позовних вимог, враховуючи той факт, що в судовому порядку доведено той факт, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , відомості про його батьківство виключені з актового запису про народження дитини, що підтверджується рішенням суду у справі №755/14176/18.

10 лютого 2022 року позивач ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року у справі № 755/14176/18, яким виключено з актового запису про народження відомості про ОСОБА_2 , як про батька ОСОБА_4 , скасовано постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 06 жовтня 2021 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року зобов`язано Орган опіки та піклування Дніпровської районного у місті Києві державної адміністрації надати висновок щодо участі батька ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

19 червня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , др. Суду надійшла заява, в якій зазначалося про відкладення судового засідання, оскільки у зв`язку з запровадженням воєнного стану ОСОБА_3 разом з дитиною проживає за межами України та немає можливості з`являтися в судові засідання. Крім того зазначає, що факт відсутності кровненої спорідненості ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підтверджено судовою генетичною експертизою, що проводилася в межах розгляду цивільної справи № 755/14176/18.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

З 30 березня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 26 червня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження внесено запис за № 1665. У свідоцтві про народження дитини батьком записано ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року у справі № 755/14176/18 позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов`язано виключити з актового запису від 26 червня 2013 року № 1665, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Чернігова, громадянина України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи доведено, що відповідач не є біологічним батьком дитини, а тому наявні підстави для задоволення позову.

У рішенні зазначено, що згідно з висновком генотипоскопічного дослідження від 25 серпня 2020 року, складеного спеціалістом-генетиком Туровою Л. О., встановлено, що біологічне батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рамках проведеного дослідження виключається. Ймовірність батьківства становить 0%.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. Однак будь-яких доказів про те, що інша особа подала заяву про своє батьківство відносно ОСОБА_4 до суду надано не було. Вказана обставина у силу вимог статті 138 СК України виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . При цьому суд вважав, що виключення запису про народження дитини відповідача не відповідає інтересам самої дитини, оскільки ОСОБА_8 опікується дитиною як рідною.

Постановою Верховного суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року без змін.

В постанові зазначається, що встановлена національним сімейним законодавством (частиною другою статті 138 СК України) конструкція, за якою вимога матері про виключення даних про її чоловіка як про батька дитини задовольняється лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство, спрямована саме на захист інтересів дитини, щоб забезпечити стабільність умов життя дитини, уберегти її від душевних потрясінь та унеможливити ситуацію, за якої жоден чоловік не визнає своє батьківство щодо дитини.

Інша особа не подала заяви про своє батьківство щодо ОСОБА_4 , отже відмова задовольнити вимогу матері про виключення ОСОБА_2 із актового запису про народження відповідає інтересам дитини, оскільки не допускає перетворення соціального статусу дитини, народженої батьками, які перебували у шлюбі, у соціальний статус дитини, народженої батьками, які не перебувають у шлюбі, із записом прізвища батька за вказівкою матері.

Офіційно визнаний факт батьківства відповідача на підставі презумпції шлюбного батьківства породжує передбачені сімейним законодавством його обов`язки щодо виховання та матеріального утримання дитини, що також відповідає її інтересам.

Також, як було встановлено в судовому засіданні, що позивач із своїм сином ОСОБА_5 фактично не спілкується з 2017 р., а мав тільки поодинокі розмови по телефону.

На даний час позивачу достовірно не відоме місце знаходження сина ОСОБА_5 , а також до суду не надано документальних доказів того, що відповідачем чиняться ( чинилися ) перепони в спілкуванні позивача з сином ОСОБА_5 .

Згідно висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 20 грудня 2022 року № 103/6918/41/1 (протокол засідання комісії від 14 грудня 2022 року № 19) Орган опіки та піклування районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання визначення годин спілкування батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки дитина на даний час не мешкає за місцем проживання. Розгляд зазначеного питання можливий після повернення дитини в Україну, або після припинення дії воєнного стану в Україні.

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтею 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Відповідно до частини першої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Положеннями статті 159 СК України визначено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року «Хант проти України» суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об`єднання сім`ї (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року, «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що при розгляді вимог про визначення порядку участі у вихованні дітей і спілкуванні з ними того з батьків, який проживає окремо від них, порядку спілкування діда й баби з онуками, якщо батьки не підкоряються рішенню органів опіки і піклування з цих питань, спорів між батьками про місце проживання дітей, вимог про відібрання батьками дітей в інших осіб, про позбавлення або поновлення батьківських прав та інших спорів, пов`язаних із вихованням дітей, обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду (дивитись, наприклад, постанову від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18)) висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Згідно наданого до суду висновку Органу опіки та піклування встановлено неможливість вирішення питання щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною шляхом визначення способу участі батька у вихованні малолітнього сина, оскільки через запровадження в Україні воєнного стану дитина разом з матір`ю вимушено перебуває за кордоном, повернення дитини в Україну може нести загрозу її життю та здоров`ю. Розглянути зазначене питання можливо лише після припинення дії воєнного стану в Україні.

Щодо посилань відповідачки ОСОБА_3 стосовно того, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком ОСОБА_4 , щодо якого позивач просить визначити спосіб участі у його вихованні та спілкуванні, суд до уваги не приймає, оскільки навіть через існування висновку генетичної експертизи, якою спростовано батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 , документально позивач залишається батьком дитини, що підтверджено в судовому порядку, що породжує передбачені сімейним законодавством обов`язки щодо виховання та матеріального забезпечення дитини.

Враховуючи неможливість надання суду висновку Органом опіки та піклування щодо можливої зміни встановленого способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 153, 157-159 СК України, статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 141, 142, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26 червня 2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ;

Треті особи : Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м.Київ, вул.Харківське шосе , буд.4-а;

Служба у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради адреса : Хмельницька обл., м.Староконстянтинів, вул. Пушкіна, 4.

Суддя: