Рішення № 111779444, 26.06.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2023 року Справа№200/1392/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.02.2023 року № 057250004884, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.01.2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування зарахувавши: до пільгового стажу роботи за Списком № 1 періоди з 24.06.2005 по 30.06.2015, до страхового стажу роботи періоди з 01.08.2014 по 30.06.2015.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 31.01.2023 року він звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 08.02.2023 року № 057250004884 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 ч. 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за Списком № 1 -10 років. До пільгового стажу роботи за Списком № 1 не зараховано період роботи з 24.06.2005 по 30.06.2015 в зв`язку із тим, що в довідці від 09.01.2023 року № 16 відсутні підписи головного бухгалтера, та начальника відділу кадрів, а також відсутня будь-яка інформація про відсутність зазначених посад згідно штатного розпису, що суперечить Додатку 5 до Порядку затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 № 637. До страхового стажу роботи не враховано періоди роботи з 01.08.2014 по 30.06.2015 через відсутність сплати страхових внесків.

Позивач вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправними, а рішення про відмову у призначенні пенсії таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/1392/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк встановлений судом, відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що до пільгового стажу не зараховано період роботи згідно із довідкою від 09.01.2023 № 16 виданою ТОВ «Донецько - Курахівський машинобудівний завод», оскільки документ не відповідає Додатку 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, із зазначенням періоду роботи, що зараховується до пільгового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, зайнятість повний чи неповний робочий день, відпусток без збереження заробітної плати, участь у страйках та прогулів. Крім того, у відзиві звернуто увагу суду на те, що оскільки період роботи з 01.08.2014 по 30.06.2015, не зараховано до страхового стажу, відтак розгляд питання про зарахування зазначеного періоду до пільгового стажу можливий лише за умови зарахування спірного періоду до страхового стажу. Щодо вимоги позивача про призначення пенсії, зазначив, що вказана вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи в режимі відеоконференції - відмовлено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецько-Курахівський машинобудівний завод».

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» своїм правом для надання пояснень по справі не скористались.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Красноармійським РВ УМВС України в Донецькій області 29 січня 1998 року), РНОКПП НОМЕР_2 .

Як вбачається з позовної заяви та відзиву відповідача, 31 січня 2023 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача про призначення пенсії від 31 січня 2023 року була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за результатом якої прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.02.2023 року №057250004884.

Рішення про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (список №1), становить 10 років, пільговий стаж особи - відсутній.

Також, у рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи 01.08.2014 по 30.06.2015, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також зазначено, що до пільгового стажу не зараховано період з 24.06.2005 по 30.06.2015 згідно з довідкою від 09.01.2023 №16, оскільки документ не відповідає Додатку №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відсутні підписи головного бухгалтера та начальника відділу кадрів, а також будь-яка інформація про відсутність зазначених посад відповідно до штатного розпису підприємства (сформовано службову записку про здійснення перевірки достовірності видачі довідки від 16.01.2023 №503/02-16).

Окрім того, у рішенні зазначено, що для зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 24.05.2005 по 30.06.2015, необхідно надати уточнюючу довідку про пільговий стаж відповідно до Додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 або інформацію про відсутність посад підписи головного бухгалтера та начальника відділу кадрів відповідно до штатного розпису підприємства.

Будь-яких інших обґрунтувань щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах рішення відповідача не містить.

З розрахунку стажу, наданого позивачем до матеріалів справи судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не зараховано позивачу до пільгового стажу період роботи з 24.06.2005 по 30.06.2015 та до страхового стажу період роботи з 01.08.2014 по 30.06.2015.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами пункту першого частини другої статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Постановою Кабінету Міністрів України N 1028 від 09.12.2015 пункт 20 Порядку №637 доповнено новим абзацом яким визнано, що у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 містяться наступні записи щодо спірного періоду роботи:

-запис №19, 24.06.2005- прийнятий плавильником металу 2 розряду у ливарний цех ЗАТ «Донецько-Курахівський машинобудівельний завод» (підстава: наказ 61к від 24.06.2005),

-запис №20, 03.03.2008- присвоєно 5 розряд плавильника металів та сплавів (протокол від 03.03.2008),

-запис №21, 23.11.2011- ЗАТ «Донецько-Курахівський машинобудівельний завод» перетворено у ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» (наказ 115 від 24.11.2011),

-запис №22, 30.06.2015 - звільнений за ст.36 п.1 КЗпП України за згодою сторін (наказ 29к від 30.06.2015).

Записи в трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58.

Суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки позивача щодо спірного періоду його роботи містять повну інформацію про роботу на пільгових умовах, також містять повні відомості про характер виконуваних позивачем робіт, оскільки зазначеними записами чітко визначено, що у спірний період позивач виконував роботу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

При цьому, доказів, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б не виконання позивачем роботи за зазначеними професіями у спірні періоди до суду не надано.

Водночас, позицією 11.1а підрозділу 1 розділу XІ Ливарне виробництво Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003, визначено посаду: плавильники металу та сплавів.

Окрім того, матеріали справи містять довідку від 09.01.2023 року №16 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, виданої ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод», в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на ЗАТ «Донецько-Курахівський машзавод» і за період з 24.06.2005 по 30.06.2015 виконував роботу плавильника металів та сплавів у ливарному цеху, що передбачено списком №1 р.ХІ підрозділу 1а Постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003. За період роботи з 24.06.2005 по 30.06.2015 стаж складає 10 років 06 днів. Довідка видана на підставі архівної карточки ФТ-2, наказу про прийняття 61к від 24.06.2005, наказу про звільнення 29к від 30.06.2015. Накази про атестацію робочих місць № 335 від 23.10.2003, № 100 від 24.10.2008, № 108 від 08.11.2013.

Суд наголошує, що вказана довідка містить конкретні відомості визначені Порядком №637 щодо періоду роботи позивача, професій, посад, характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано зазначену довідку.

Вказана довідка є чинною та в судовому порядку недійсною не визнавалась.

Також, матеріали справи містять копії витягів з виписок з наказів, якими підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробничих професій, посад та показників, а саме за професією: плавильник металу від 23.10.2003, від 24.10.2008 №100, від 08.11.2013 №108.

При цьому, суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження відповідача, відносного того, що довідка від 09.01.2023 року №16 не відповідає додатку №5 Постанови №637, оскільки такі відомості вже зазначені у трудовій книжці позивача.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені пенсійним органом недоліки, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до стажу його роботи.

Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).

Окрім того, суд звертає увагу, по-перше на те, що основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка, яка у даному випадку містила відповідні записи.

По-друге, відповідно до пунктів 1, 2 частини 1статті 64 Закону №1058, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цимЗакономта іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки у порядку, передбаченому законом.

Доказів надсилання відповідачем, відповідних запитів з проханням надати уточнюючу довідку яка відповідала б вимогам додатку №5 Постанови №637, суду не надано.

Відсутність посилання чи неточних записів у документах, виданих підприємством, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. Зазначені обставини є такими, що позивач не може їх самостійно усунути, виправити, вплинути на їх зміст чи в інший спосіб підтвердити періоди роботи, а отже, не можуть впливати на реалізацію права позивача на призначення пенсії.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 683/977/17, від 08.05.2018 у справі № 672/455/17.

Суд зазначає, що не зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу за списком №1 періоду роботи позивача з 24.06.2005 року по 30.06.2015 року на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод».

Щодо вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.2014 по 30.06.2015 суд зазначає наступне.

Як вже було судом встановлено у період з 24.06.2005 по 30.06.2015 позивач працював на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» плавильником металів та сплавів.

Підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.08.2014 по 30.06.2015, слугувала відсутність сплати страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Між тим, суд не може погодитися з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Відповідно до статті 11 цього Закону, обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Положеннями статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так, зокрема статтею 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно частини першої статті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 частини другої статті 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058).

Статтею 106 Закону України № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм убачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема частиною першою статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Пунктом 1 частини другоїстатті 6 Закону № 2464-IV встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

З наведеного слідує, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, яка була викладена Верховним Судом зокрема, у постановах від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 № 266/1994/17, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На переконання суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, а тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу, для призначення пенсії періоду роботи позивача з 01.08.2014 року по 30.06.2015 року на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод».

Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ «Andrejeva v.Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він під час призначення позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.02.2023 року № 057250004884 підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Згідно з частиною другоюстатті 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Приймаючи до уваги, що дії відповідача щодо винесення рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії підпадають під поняття «здійснення суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень» та враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії від 08.02.2023 року № 057250004884, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 31.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до пільгового стажу за списком №1 період роботи позивача з 24.06.2005 року по 30.06.2015 року на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» та до страхового стажу період роботи з 01.08.2014 року по 30.06.2015 року на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод».

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити належну пенсію за віком на пільгових умовах, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки як було зазначено вище, суд, з урахуванням дискреційних повноважень органу, не може підміняти собою орган владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що …повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах

Що стосується вимоги позивача про визнання противоправними дії відповідача, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення та зобов`язанням відповідача вчинити певні дії. Самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовну немайнового характеру слід сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

З матеріалів справи встановлено, що позов подано через систему «Електронний суд». До позовної заяви долучено квитанцію від 02.04.2023 № 32528798800006598279 про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, суд зазначає, що за подання цього позову позивачу з урахування коефіцієнту пониження слід було сплатити судовий збір у розмірі 858,88 грн.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 644,16 грн. (75%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Щодо надміру сплаченого судового збору у розмірі 214,72 грн., суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 08.02.2023 року № 057250004884 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, юридична адреса: 29013, Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Гната Чекірди,10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 31.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до пільгового стажу за списком №1 період роботи з 24.06.2005 року по 30.06.2015 року на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод» та до страхового стажу період роботи з 01.08.2014 року по 30.06.2015 року на ТОВ «Донецько-Курахівський машинобудівний завод».

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, юридична адреса: 29013, Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Гната Чекірди,10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 644 (шістсот сорок чотири гривні) 16 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 червня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Кочанова