Рішення № 111768469, 20.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2023Справа № 910/2369/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6)

до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» (04073, м. Київ, пр.-т. Степана Бендери, буд. 7)

про стягнення 136 423 299,30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук І.В., Боровська А.О.

від відповідача: Вензовська Т.О.

У судовому засіданні 20.06.2023 в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» про стягнення заборгованості у розмірі 136 423 299,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/21 від 11.03.2022, а саме, в частині поставки товару, у останнього виникла заборгованість у розмірі 92 174 010,30 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача штрафні санкції за прострочення поставки товару у розмірі 44 249 289,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 відкрито провадження у справі №910/2369/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.03.2023.

02.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 продовжити Дочірньому підприємству Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» строк для подання відзиву до 15.03.2023.

15.03.2023 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що дійсно станом на сьогодні, відповідачем не поставлено позивачу товар на суму 94 928 874,00 грн. Однак не поставка продукції відбулася з об`єктивних причини, які не залежали від відповідача та відсутності вини з боку останнього. Також відповідач зазначив, що позивачем неправомірно нараховано пеню. Крім іншого просив суд зменшити розмір штрафних санкцій та відмовити у позові повністю.

15.03.2023 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про залучення до участі у справу компанію «XXеurope, s.r.o» в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, з тих підстав, що відповідачем укладено договір із зазначеною компанією для забезпечення потреб Міноборони України за державним контрактом № 403/1/22/21 від 11.03.2022.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.03.2023.

27.03.2023 позивачем подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

29.03.2023 позивачем подано заяву про поновлення та продовження процесуальних строків для подачі відповіді на відзив, в обґрунтування чого зазначив, що Міністерство оборони України отримало від відповідач відзив на позовну заяву без додатків, у зв`язку з чим позивачем подано клопотання до суду про ознайомлення з матеріалами справи.

У підготовчому засіданні 29.03.2023 представником відповідача було подано доповнення до клопотання про залучення до участі у справу компанію «XXеurope, s.r.o» в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 29.03.2023 судом проголошено протокольну ухвалу про задоволено клопотання представника позивача, відкладено підготовче засідання на 12.04.2023 та надано час для ознайомлення з матеріалами справи.

10.04.2023 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано заперечення на клопотання відповідача про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 12.04.2023 судом розглянуто клопотання відповідача про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, заслухано доводи сторін та проголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволені такого клопотання. При цьому, суд виходив з тих обставин, що відповідачем жодним чином не доведено того факту, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки компанії «XXеurope, s.r.o», так як предметом спору у даній справі є господарські зобов`язання за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/21 від 11.03.2022, який укладений виключно між позивачем та відповідачем.

У підготовчому засіданні 12.04.2023 судом проголошено протокольну ухвалу про задоволено клопотання представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 10.05.2023.

14.04.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстрована відповідь на відзив, в якій позивач наводить спростування доводів відповідача, наведених у відзиві та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 10.05.2023 представником відповідача було заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання та надати час сторонам для можливого врегулювання спору мирним шляхом.

Вказане клопотання судом було задоволено, про що оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 07.06.2023.

У підготовчому засіданні 07.06.2023 представником відповідача було вкотре заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання та надання сторонам час для врегулювання спору, проти якого представники позивача заперечували. За результатами розгляду вказаного клопотання судом проголошено протокольну ухвалу про відмову у відкладенні підготовчого засідання.

Також судом у підготовчому засіданні 07.06.2023 розглянуто клопотання представника відповідача, яке було подана у судовому засіданні, про залишення позову без розгляду, з тих підстав, що позовна заяву підписана не уповноважено особою. За результатами розгляду вказаного клопотання, судом проголошено протокольну увалу про відмову у його задоволенні, як таке що не обґрунтоване та спростовується доказами наявними у матеріалами справи, яким визначено повноваження представника Міністерства оборони України Ковальчука Ігоря Васильовича на підписання, в тому числі, позовних заяв, зокрема витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань а також довіреністю Міністерства оборони України від 16.01.2023 № 220/42/Д.

У підготовчому засіданні 07.06.2023 судом проголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління розвідки Міністерства оборони України, з підстав не доведеності та необґрунтованості останньої.

У підготовчому засіданні 07.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у судовому засіданні 20.06.2023.

У судовому засіданні 20.06.2023 судом задоволено клопотання представника відповідача та долучено до матеріалів справи листи відповідача.

Судом заслухано пояснення представників позивача, які позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити у повному обсязі та представника відповідача, який проти вимог заперечував.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

11.03.2022 між Міністерством оборони України (надалі - замовник/позивач) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством "Спецтехноекспорт" (надалі -виконавець/відповідач) укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) продукції №403/1/22/21 (надалі - контракт), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену у специфікації продукції (Додаток 1 до контракту), що поставляються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити таку продукцію.

Відповідно до п. 1.2. контракту підставою для укладення контракту є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постанова КМУ від 28.02.2022 № 169 та «План закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет, та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб від 05.03.2022 № 3242/з, затверджений Міністерством оборони України.

Відповідно до п. 2.1 контракту орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту становить 206 051 464,28 грн. Вартість продукції встановлено на підставі листа виконавця від 1003.2022 № 100322/6.

Як вбачається із матеріалів справи, Додатковою угодою №1 від 25.11.2022 сторонами викладено розділ 2 контракту у новій редакції, зокрема визначено вартість товару за цим контрактом у сумі 202 623 863,70 грн, а також сторонами затверджено Специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляється за державним контрактом у вигляді додатка № 1 до додаткової угоди № 1.

За умовами п. 3.1 контракту продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки).

Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем продукції за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з продукцією, у місці поставки. Продукція передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, сертифікацій якості, сертифікатами походження (п. 3.2. контракту).

Відповідно до п. 3.4 контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції є дата, зазначена в товаросупровідній документації.

Згідно з п. 4.1. контракту виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з п. 2.5 контракту.

Відповідно до п. 10.1 даний контракт набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2022 року.

Додатковою угодою № 2 від 14.12.2022 термін дії контракту продовжено до 31.12.2023.

За доводами позивача, на виконання умов контракту, зокрема п. 6.2., здійснена попередня оплата у сумі 199 869 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14.03.2022 № 403/1/28. Однак відповідачем, лише частково було поставлено продукцію на загальну суму 107 694 989,70 грн та не поставлено продукцію у кількості 200 од. на суму 94 928 874,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідач в порушення умов контракту не поставив позивачу продукцію у строки, визначені умовами такого контракту, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 92 174 010,30 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції за прострочення поставки продукції, відповідно до п. 7.2. контракту у сумі 44 249 289,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що на виконання умов контракту було частково поставлено продукцію, що підтверджуємся митними деклараціями про зазначено позивачем, та станом на момент подачі відзиву, виконавцем не поставлено Міністерству оборони України ДШК 12,7x108 мм - 200 од. на суму 94 928 874,00 грн.

За доводами відповідача продукція, що поставляється останнім за контрактом є продукцією, що придбавається на зовнішньому ринку озброєнь, в інтересах Міністерства оборони України у іноземного постачальника, у зв`язку з чим відповідачем укладено зовнішньоекономічний контракт від 05.03.2022 №STE-27-62-K-22 на постачання продукції компанією «XXeurope, s.r.o.»

Згідно п.1.1. Зовнішньоекономічного контракту компанія «XXeurope, s.r.o.» зобов`язується передати у власність ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», а ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» прийняти і оплатити вироби, кількість та номенклатуру яких наведені в Додатку №1 до цього контракту.

Як зазначено в митних деклараціях від 07.05.2022 та від 13.05.2022, що були долучені Міністерством оборони України до позовної заяви, поставка Продукції здійснена від експортера «ХХeurоре, s.r.o.».

Листами від 09.04.2022 та від 14.04.2022 «XXeurope,, s.r.o.» повідомляло про затримку в отриманні експортної ліцензії, що і стало причиною в затримці поставки продукції, оскільки без необхідних дозвільних документів здійснити поставку в строк до 10.04.2022 було неможливим з об`єктивних причин.

Також відповідач вказує, що кошти за продукцію були в повному обсязі перераховані ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» на рахунок іноземного постачальника, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 10.03.2022 №24.

Питання щодо повернення коштів вирішується ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», зокрема позов до МКАС при ТПП України щодо стягнення коштів з компанії «ХХеurоре, s.r.o.».

Таким чином, відповідач зазначає, що при виконанні зобов`язань перед Міністерством оборони України щодо поставки продукції перебувало в цілковитій залежності від дій компанії «ХХeurоре». Крім іншого, відповідач вказав на неправильність нарахування пені та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Отже спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання щодо поставку товару за контрактом, що є підставою для повернення авансу та стягнення штрафних санкцій.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що у п 2.6 контракту сторонами визначено, що замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 97% від орієнтованої вартості продукції за контрактом на строк не більше як на дев`ять місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати продукція поставляються протягом 10 днів з дати перерахування коштів розрахунковий рахунок виконавця, але у будь-кому випадку, не пізніше строку поставки продукції, зазначених у специфікації.

Відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до контракту) виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно умов контракту не пізніше 09.04.2022.

Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивачем здійснено попередню оплату за поставку продукції за контрактом у сумі 199 869 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням від 14.03.2022 № 403/1/28.

Відповідачем, в свою чергу, частково посталено продукцію на загальну суму 107 694 989,70 грн, що підтверджується митними деклараціями UA305130/2022/011523 та UA305130/2022/012526, актом № 1 від 09.12.2022.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як погоджено сторонами у п. 2.6 контракту у разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначених у специфікації.

У Специфікації до контракту сторони визначили товар, який поставляється відповідно до умов Контракту, погодили кількість товару, його ціну, загальну вартість - 202 623 863,70 грн, а також встановили строк поставки продукції не пізніше 09.04.2022.

Доказів виконання обов`язку за контрактом на поставку з поставки продукції у повному обсязі відповідачем суду не надано. Факт не поставки продукції за контрактом у кількості 200 од. на суму 94 928 874,00 грн, відповідачем не заперечується, в тому числі, станом на момент вирішення спору по суті.

У п. 10.3 контракту визначено, що зміни до контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до контракту. Питання щодо внесення змін до контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку.

Доказів внесення змін до контракту на поставку в частині строків поставки продукції матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки продукції, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не було виконано зобов`язання щодо поставки продукції у повному обсязі, а відтак у відповідача перед позивачем наявний обов`язок щодо повернення попередньої оплати у розмірі 92 174 010,30 грн (199 869 000,00 грн (попередня оплата) - 107 694 989,70 грн (вартість прославленої продукції).

Наведені заперечення відповідача у відзиві, спростовуються доказами наявними у матеріалах справи, про що наведено вище та умовами контракту.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з поставки продукції за контрактом позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 44 249 289,00 грн, нараховану у відповідності до п. 7.2. контракту.

Так, відповідно до п. 7.2 контракту за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вбачається із Специфікації до контракту відповідач повинен був поставити продукцію загальною вартістю 202 623 863,70 грн не пізніше 09.04.2022.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими, арифметично вірними, та такими що здійсненні у відповідності до умов контракту.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення штрафний санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Затримка в поставці продукції у передбачений контрактом строк була зумовлена рядом обставин, які, як вказує відповідач, не залежали від нього, зокрема через невиконання ззовнішньоекономічного контракту з боку компанії «ХХeurор, s.r.o.».

Відповідач зауважив, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому силі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.

Також відповідача зазначив, що відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік чистий прибуток відповідача склав 12 331 000,00 грн. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі, що фактично перевищує майже у чотири рази прибуток відповідача, призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, та може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Крім цього, суд зазначає, що наведені позивачем інші доводи та заперечення на позовну заяву у судовому засіданні 20.06.2023 не можуть братися судом до уваги, в силу положень ст. 218 ГПК України.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

При цьому, суд повідомляє, що судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі, оскільки позивачем було заявлено правомірні вимоги про стягнення штрафу та пені, а зменшення судом їх розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 7; ідентифікаційний код: 30019335) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) попередню оплату у розмірі 92 174 010 грн 30 коп.; пеню у розмірі 13 818 368 грн 12 коп., штраф у розмірі 8 306 276 грн 42 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 939 400 грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.06.2023

Суддя Л. Г. Пукшин