Рішення № 111758095, 22.06.2023, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3920/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представник МЮУ - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - Сердюка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 доМіністерства юстиціїУкраїни,треті особи:товариство зобмеженою відповідальністю"СПРІНТА",виробничий кооператив«Житлово-Будівельнийкооператив «Баварія», ОСОБА_4 ,про визнанняпротивоправним таскасування наказуМіністерства юстиціїУкраїни від26.10.2020№3735/5про задоволенняскарги ОСОБА_4 від 31.03.2020

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просить визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2020 №3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_4 від 31.03.2020.

В обґрунтування позову зазначає, що позивач є власником квартир АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою.

Позивач набув нерухоме майно на законних підставах та у передбачений законом спосіб і відповідно є його добросовісним набувачем, що підтверджується рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.02.2023 року по справі №501/2736/20.

27.10.2020 року на сайті Міністерства юстиції України був опублікований прийнятий Міністерством Юстиції України Наказ від 26.10.2020 №3735/5. Згідно тексту зазначеного наказу Міністерством Юстиції України було прийнято рішення про скасування всіх рішень державних реєстраторі, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Наказ обґрунтований зверненням зі скаргою до Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції громадянина ОСОБА_4 , який посилався на порушення його права власності відносно права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Наказ прийнятий на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 18.08.2020 з розгляду скарги ОСОБА_4 від 31.03.2020, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 08.04.2020 за №10463-33-20.

Міністерство юстиції України порушило процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що визначена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 внаслідок чого Висновок, складений за результатами розгляду скарги ОСОБА_4 та Наказ, виданий на підставі такого висновку не можуть вважатися правомірними, а тому підлягають скасуванню.

Так, статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» (визнаною неконституційною відповідно до рішення КСУ №9-р(ІІ)/2022) передбачався порядок оскаржень рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації.

Однак, всупереч приписам пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень», якими виключена можливість розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявністю судового рішення, Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції прийняла 18.08.2020 при розгляді скарги та в подальшому Міністерство юстиції України момент винесення Наказу від 26.10.2020 №3735/5 не прийняли до уваги ту обставину, що в провадженні суду перебував спір зі скаржником ОСОБА_4 щодо того самого майна, що мало виключати можливість розгляду і задоволення скарги.

Крім того, у Наказі від 26.10.2020 №3735/5 Міністерством юстиції України зазначено про часткове задоволення скарги ОСОБА_4 та за результатами розгляду скарги на рішення державних реєстраторів, які зазначені у скарзі, окрім іншого також скасовує рішення реєстраторів Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» від 03.01.2018 року №№39096036 та 39396009. Однак вказані рішення державних реєстраторів Скаржником не оспорювались. Таким чином, скасувавши рішення, які не оскаржувались Міністерство юстиції України вийшло за межі компетенції, визначеної законом.

Крім того, всупереч приписам частини 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» якими визначено, що скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою,яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення, Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції прийняла розглянула подану ОСОБА_4 скаргу, яка не містила жодного документа, який би підтверджував порушення прав скаржника оспорюваними рішеннями державних реєстраторів та документів, які б свідчили про наявність у скаржника будь-яких прав на квартиру АДРЕСА_4 , яка зазначалась в скарзі.

Крім того, Скаржником був пропущений строк, встановлений на подання скарги до Міністерства юстиції України. З матеріалів наданих Мін`юстом вбачається, що скаржник обґрунтував свою скаргу доданими інформаційними довідками від 02.06.2017, 31.12.2017, 28.08.2019 року, листом Овідіопольської районної державної адміністрації від 29.08.2019 року та копією постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року, а скаргу подано до Міністерства юстиції України подано 08.04.2020 року. Таким чином, скаржником не дотримано 60-ти денний строк подачі скарги щодо скасування оскаржуваних рішень. При цьому у Висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції взагалі проігноровано наявність судових рішень по спору та пропуск строку на подання скарги з огляду на подання інформаційних довідок сформованих у 2017-2018 роках, які раніше були додані до скарги ВК «ЖБК «БАВАРІЯ», яка подавалась тричі до Міністерства юстиції України та тричі Міністерством були прийняті рішення щодо відмови у задоволені скарги.

Крім того, Висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 18.08.2020 не відповідає положенням Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» №1128 від 25.12.2015 року. Так, твердження Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції наведені у Висновку від 18.08.2020 на підставі яких було прийнято рішення щодо скасування рішень державних реєстраторів щодо реєстрації права власності не відповідають приписам законодавства. А саме, при реєстрації житлового будинку не вимагається документ на який посилається Колегія, якщо він збудований на земельній ділянці; Колегія посилається на відсутність електронної копії технічного паспорту, яка міститься в реєстрі нерухомого майна; при реєстрації поділу квартири на самостійні частини без проведення будівельних робіт не вимагається документ на який посилається у Висновку Колегія.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Сердюк О.А. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Інші сторони у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихстаттею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом № 1952-IV, Порядком № 1128.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком № 1128.

Так, відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Положеннями частин п`ятої-шостої статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Частиною восьмою статті 37 Закону № 1952-IV визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Отже, однією з підстав для відмови у задоволенні скарги є закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги);

2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;

3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа, дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю, до суб`єкта розгляду скарги, особою, яка вважає, що її права порушено, може бути подано скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України. При цьому, скаржником повинно бути дотримано вимоги Закону щодо строків подання скарги, що, в свою чергу, впливає на прийняття Міністерством юстиції України та його територіальними органами мотивованого рішення про відмову у задоволенні скарги або задоволення (повне чи часткове) скарги. Тобто Міністерство юстиції України позбавлено дискреційних повноважень щодо вирішення питання щодо правових наслідків пропуску відповідного строку звернення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17.

В матеріалах справи наявні копія Наказу Міністерства юстиції України №3735/5 від 26.10.2020 року та висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 18.08.2020 року на підставі якого винесено оскаржуваний Наказ. Враховуючи, що предметом оскарження були реєстраційні дії, проведені в період 2017-2018 років, а скарга на ці дії подана скаржником до Міністерства юстиції України лише 31.03.2020 року з тексту Наказу та Висновку не вбачається що Міністерством юстиції України при винесені зазначених документів досліджувалось питання дотримання скаржником строків на подачу відповідної скарги.

Натомість, в поданій 31.03.2020 року ОСОБА_4 скарзі, скаржник обґрунтовує свою позицію інформаційними довідками від 02.06.2017 року, 31.12.2017 року, 28.08.2019 року, листом Овідіопольської районної адміністрації від 29.08.2019 року та копією постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року, при цьому стверджуючи що про оскаржувані рішення державних реєстраторів дізнався 11 лютого 2020 року, з телефонного дзвінка брата. Таким чином, надаючи до Міністерства юстиції України документальне підтвердження про відомості щодо оскаржуваних реєстраційних дій датовані 2017-2019 роком, скаржник жодним чином не підтвердив обізнаність про оскаржувані дії саме 11 лютого 2020 року.

Крім того, як зазначає Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції у висновку від 18.08.2020 року, скаржник стверджує, що є учасником Житлово-будівельного кооперативу «Баварія», який неодноразово звертався як до Міністерства юстиції України з відповідними скаргами від 18.01.2017 року, від 01.02.2018 року, від 18.11.2019 року за результатом розгляду яких Міністерством юстиції України були прийняті рішення у формі наказу про відмову в задоволенні скарг. Серед підстав відмови було зазначено оформлення скарги з порушенням приписів Закону, відсутність доказів порушення прав скаржника, про сплив строку на подання відповідної скарги. При цьому до скарг поданих Житлово-будівельнимкооперативом «Баварія» додані ті ж самі документи, на які посилається скаржник ОСОБА_4 у своїй скарзі від 30.03.2020 року.

Оцінюючи правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами під час вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення зі скаргою на дії державного реєстратора до Міністерства юстиції України, необхідно враховувати, що відповідно до абзацу першого частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Зі змісту цієї правової норми слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами ОСОБА_4 , додаючи до скарги рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року підтверджує про обізнаність оскаржуваних реєстраційних дій та наявність судового процесу з їх оскарження, як член Житлово-будівельного кооперативу «Баварія». Таким чином, при розгляді скарги ОСОБА_4 у Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції було достатньо підстав вважати, що скаржник міг дізнатися про порушення його прав при розгляді судової справи №315/420/17 за позовом Виробничого кооперативу«Житлово-будівельний кооператив «Баварія».

Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 міг дізнатися про оскаржені реєстраційні дії тільки 11 лютого 2020 року Міністерством юстиції України не надано та в судовому засіданні не встановлено.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщоскарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті.

Частиною 5 статті 37 Закону № 1952-IV передбачено, що до скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності).

Натомість в порушення вищенаведених приписів законодавства, Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянута скарга ОСОБА_4 без дослідження документів що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором при нібито наявності таких, посилаючись у Висновку на те що скаржник стверджує, що інвестував пайовий внесок по договору для будівництва квартир АДРЕСА_4 укладеного з ЖБК «Баварія». Разом із тим, розглядаючи скарги Житлово-будівельного кооперативу «Баварія» Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції прийнято рішення про відмову в задоволенні скарги саме з підстав не доведеності факту порушення прав ЖБК «Баварія» проведеними реєстраційними діями.

Будь-яких інших доказів щодо порушення прав скаржника Міністерством юстиції України до суду не надано. При цьому слід зазначити, що у Висновку Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції зазначає, що скаржник стверджує, оскільки в процесі нелегальної державної реєстрації первинний стан об`єкта нерухомого майна був поділений, тому неможливо ідентифікувати який з поділених об`єктів нерухомого майна належить скаржнику. Однак, слід зауважити, що до поділу об`єкту, який на думку скаржника є «нелегальним», квартири АДРЕСА_3 не існувало. Таким чином посилання скаржника на укладений договір для будівництва з ЖБК «Баварія» в більшій мірі підтверджує порушення прав скаржника з боку ЖБК «Баварія», а не оскаржуваними рішеннями державних реєстраторів.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 910/9855/20 та постанові від 02.02.2022 у справі № 923/128/19 Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у разі, коли встановлено порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Таким чином, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо її оформлення, неподання доказів порушення внаслідок прийняття державним реєстратором рішень її прав, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови у її задоволенні.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Так, на час розгляду скарги ОСОБА_4 Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції та винесення на підставі висновку Колегії наказу Міністерством юстиції України в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа №501/2736/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , за участі третьої особи ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу укладених 05.01.2018 року та посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А. за реєстровими номерами 61 та 64 щодо продажу квартир в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначені рішення приватного нотаріуса, всупереч приписам пункту 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV також були предметом розгляду Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції.

Як вже зазначалось, Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів.

Для забезпечення розгляду скарг утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Порядок діяльності та повноваження Комісії регламентовано постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації".

Відповідно до положень вищезазначених нормативно-правових актів предметом розгляду Комісії є лише процедурні порушення, вчинені державним реєстратором (нотаріусом) під час здійснення реєстраційних дій.

Однак, в даному випадку, при розгляді скарги ОСОБА_4 Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиціївийшла за межі повноважень, передбачених постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації". А саме розглядаючи скаргу ОСОБА_4 Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянуті та скасовані рішення державних реєстраторів, які не оспорювались скаржником.

Крім того, при розгляді скарги ОСОБА_4 , Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції неоднозначно трактує приписи підпункту 5 пункту 9 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Так скасовуючи оскаржувані рішення прийняті державними реєстраторами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , на підставі яких зареєстровано внесення об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичних осіб, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт А», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтана К», Товариства з обмеженою відповідальністю Конверсія+», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альфасервіс» Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції без посилань на порушення при їх вчиненні вимог законодавства зазначає, що дані рішення підлягають скасуванню, як такі, що випливають з факту скасування оскаржуваних рішень.

Натомість, при дослідженні оскаржуваний рішень, прийнятих приватним нотаріусом Чередніченко Г.А, які також фактично випливають з факту скасування оскаржуваний рішень, так як попередні реєстраційні дії на думку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції підлягають скасуванню, Колегія зазначає, що оскільки вчинені приватним нотаріусом оскаржувані дії в результаті вчинення нотаріальних дій та зареєстровано перехід права власності відповідно до законодавства, такі дії скасуванню не підлягають.

Тобто, вбачається, що Комісія, розглядаючи скаргу, перевіряла не лише дотримання державним реєстратором процедури проведення реєстраційних дій, а й вирішувала спори про право, тим самим виходила за межі своєї компетенції, що є підставою для визнання наказу Мін`юсту незаконними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Комісія вийшла за межі своїх повноважень, перейнявши на себе повноваження суду, визнавши правочин, так як Акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно, тобто вирішила спір про право. Вищезазначеної позиція суду узгоджується з позиціями викладеними розгляду справи № 821/669/17 (постанова Верховного Суду від 26.04.2019) та № 821/244/18 (постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2018).

Крім того, відповідно до пункту 9Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації. № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Однак всупереч наведеним приписам Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції при розгляді скарги ОСОБА_4 не було встановлено наявність обставин, якими обгрунтовується скарга, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розгляд скарги проведено поверхнево та формально, що підтверджується тим, що скасовуючи рішення державного реєстратора Махортова І.О. колегією у Висновку від 18.08.2020 року зазначено, що держаний реєстратор Махортов І.О. прийняв оскаржуване рішення та зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна без необхідних документів, зокрема, без документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, а також без електронної копії технічного паспорту.

В подальшому у Висновку, що став підставою для винесення оскаржуваного Наказу Міністерства юстиції України Колегією зазначено, що пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25. 2.2015 № 1127 (у редакціях, чинних на момент прийняття оскаржуваних рішень) визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на не рухоме майно та їх обтяжень» (у редакціях, чинних на момент прийняття оскаржуваних рішень) та Порядком № 1127.

Надалі Колегія посилається на п. 41 Порядку №1127, як на приписи законодавства, які регламентують порядок проведення державної реєстрації на новозбудований об`єкт нерухомого майна, в якому зазначено, що документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Однак, відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі нерухомого майна, державним реєстратором Махортовим І.О. проведено державну реєстрацію права власності на реконструйований об`єкт нерухомості, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка містить відомості про документ що посвідчує право власності на земельну ділянку. Крім того, всупереч твердженню Колегії в Державному реєстрі речових прав міститься електронна копія технічного паспорта на житловий будинок.

В даному випадку твердження Колегії щодо необхідності надання документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси та відсутності електронної копії технічного паспорту є необгрунтованим, таким чином і Висновок Колегії від 18.08.2020 року в частині скасування рішення державного реєстратора Махортова І.О. є таким, що не відповідає приписам законодавства.

Крім того, при прийнятті висновку щодо скасування оскаржуваних рішень державних реєстраторів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Колегією зазначено, що на підставі оскаржуваних рішень державними реєстраторами ОСОБА_15 і ОСОБА_16 зареєстровано об`єкти нерухомого майна без документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, оскільки документи подані для державної реєстрації не встановлюють можливості створення об`єкта нерухомого майна шляхом поділу без проведення будівельних робіт.

Разом із тим, Висновок Колегії містить посилання на п. 54 Порядку №1127, відповідно до якого державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом об`єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого об`єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.

Для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об`єднання, подаються;

-документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його поділу або об`єднання (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

-документ,щовідповіднодо вимог законодавства засвідчуєприйняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання д на їх проведення);

-технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна;

-документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси випадків поділу або об`єднання таких об`єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Однак, відповідно до даних Державного реєстру нерухомого майна державна державними реєстраторами Оперчук І. М. та ОСОБА_16 проведено державну реєстрацію об`єктів нерухомого мана, що утворились в результаті поділу, при цьому висновок № 265848 від 29.12.2017 року містить відомості про наявність технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, не містить посилань на проведення будівельних робіт при проведенні такого поділу та загальна і житлова площіновоутворених в результаті поділу об`єктів є ідентичними загальній та житловій площі об`єкту до проведення поділу, що разом з технічними характеристиками новоутворених об`єктів нерухомого майна відображеними в технічних паспортах надають достатні підстави вважати, що поділ об`єкту нерухомого майна проведено без проведення будівельних робіт.

Таким чином, висновок Колегії про те, що під час прийняття оскаржуваних рішень та під час проведення реєстраційних дій державними реєстраторами ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно є необґрунтованим.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (вул.Архітектора Городецького,13, м.Київ, 01001, ідентифікаційний код 00015622) №3735/5 від 26.10.2020 про задоволення скарги ОСОБА_4 від 31.03.2020.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя В.К.Кочко