Рішення № 111754973, 23.06.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1738/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи Північна виправна колонія (№90) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не здійснення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 , та стягнути з Державної установи Північна виправна колонія (№90) на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні: 4 713,60 грн. грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року; 42 956,64 грн. компенсації за невикористані дні щорічних відпусток; 17 898,58 грн. допомоги на оздоровлення; 111 866,25 грн. одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; визнати протиправною бездіяльність Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна та зобов`язати Державну установу Північна виправна колонія (№90) здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна; стягнути з Державної установи Північна виправна колонія (№90) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92 049,30 грн. за період з 16.03.2022 по 16.09.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилаються на те, що вона, має право на отримання наступних виплат: грошового забезпечення за відпрацьовану частину березня 2022 року; грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток; допомоги на оздоровлення; компенсації за належні до отримання предмети речового майна; одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Позивач зазначила, що днем її звільнення є 15.03.2022 рік, та обов`язок по здійсненню всіх необхідних розрахунків при звільненні покладено на Державну установу «Північна виправна колонія (№90)». Однак, ані до дня її звільнення, ані в день звільнення, позивачеві не виплачено жодних грошових коштів. З огляду на наведені, порушення прав позивача, остання звернулась до суду із даним позовом.

Відповідач - Державна установа Північна виправна колонія (№90) з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід.№ЕП/10199/23 від 28.03.2023 р.), наголошуючи, зокрема, що у зв`язку з тим, що грошове забезпечення особам рядового та начальницького складу установи було виплачене 09.03.2022 року, а ОСОБА_1 звільнена зі служби 15.03.2022 року на підставі рапорту, який подано лише 14.03.2022 року, виплата позивачу визначених сум при звільненні була здійснена на картковий рахунок Приватбанку 14.04.2022 року. Також, відповідач зазначив, що з врахуванням всіх коригувань та утримань з грошового забезпечення надмірно виплачених сум, ОСОБА_1 14.04.2022 року перераховано на картковий рахунок Приватбанку 38 232, 20 грн. компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки у кількості 72 днів. Також, відповідач зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги до визначених компенсаційних виплат при звільненні не входить, а виплачується лише за умови подачі рапорту та видачі відповідного наказу начальника установ. Позивачем рапорту про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при звільненні подано не було, тому вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають. Відповідач зазначає, що з 14.03.2022 року позивач мала можливість реалізувати своє право на подання заяви щодо грошової компенсації за належне до отримання предмети речового майна, але скористалась своїм правом лише 12.12.2022 року, поза встановленим законодавством строком. Також, відповідач вказує, що державна установа не має можливості підтвердити або спростувати факт виплати позивачці одноразової грошовою допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявною інформацією в установі. Натомість позивачем не надано жодного підтвердження щодо не отримання зазначеної виплати. Також, відповідач вказує, що установа діяла в межах чинного законодавства, а заявлена вимога позивачки щодо стягнення середнього заробітку є безпідставною.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративна справа №420/1738/23 була розподілена для розгляду судді Глуханчук О.В.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року (суддя Глуханчук О.В.) відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи Північна виправна колонія (№90) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу №420/1738/23 перерозподілено судді Харченко Ю.В.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року прийнято справу до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/1738/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Північна виправна колонія (№90) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної установи Північна виправна колонія (№90) та 15 березня 2023 року, відповідно до Наказу Державної установи Північна виправна колонія (№90) від 14.03.2023 року № 35/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 , позивача було звільнено з Державної установи Північна виправна колонія (№90), відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію».

Відповідно до Наказу № 35/ОС від 14 березня 2023 року вислуга років ОСОБА_1 на дату звільнення склала: 25 років 06 місяці 16 днів (у календарному обчислені), та 32 роки 09 місяців 09 днів (у пільговому обчислені). Також, вищезазначеним Наказом зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби військової служби контрактом, та за особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992р. № 393 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги на день звільнення складає: 25 (двадцять п`ять) років 06 (шість) місяців 16 (шістнадцять) днів. Відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» на день звільнення провести нарахування за невикористані щорічні чергові відпустки за 2021 рік у кількості 45 діб, за 2022 рік у кількості 7 діб; та за додаткову відпустку, як мати, що виховує дитину без батька за 2021 рік, 2022 рік у кількості 20 (двадцять) діб.

З матеріалів справи вбачається, що на звернення представника позивача щодо виплати всіх сум грошового забезпечення, належних їй при звільненні, відповідач - Державна установа Північна виправна колонія (№90), Листом № 317/ВС від 26.12.2022 року повідомила ОСОБА_1 , що враховуючи відсутність первинної бухгалтерської документації, особових справ персоналу установи, наказів по особовому складу установи та інше, надати запитувану інформацію щодо розрахунку при звільнені, а також підтверджуючих документів (розрахункові листи із зазначенням усіх сум до виплат за період 2021-2022 рр., повідомлення про розрахунок), наразі не є можливим..

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення всіх сум грошового забезпечення, належних їй при звільненні, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не здійснення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 , та стягнення з Державної установи Північна виправна колонія (№90) на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні: 4 713,60 грн. грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року; 42 956,64 грн. компенсації за невикористані дні щорічних відпусток; 17 898,58 грн. допомоги на оздоровлення; 111 866,25 грн. одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; визнання протиправною бездіяльності Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна та зобов`язання Державну установу Північна виправна колонія (№90) здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна; стягнення з Державної установи Північна виправна колонія (№90) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92 049,30 грн. за період з 16.03.2022 по 16.09.2022, є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно ч.5 ст.25 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 377/31829 від 28 березня 2018 року затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, що додається (далі - Порядок № 925/5).

Відповідно до п.17 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом МЮУ від 28.03.2018 №925/5, визначено, що грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу виплачується за поточний місяць раз на місяць до 20 числа (з урахуванням пункту 11 цього розділу)

При виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця (п.8 розділу 1 Порядок № 925/5).

Відповідно до розрахункового Листа Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» за березень 2022 року від 22.02.2023 року №28/9-165/Нпр/ВС, ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у розмірі 4691,35 грн. за відпрацьовані 15 календарних днів у місяці березні.

Також, судом встановлено, що відповідно до карткового рахунку позивача, вбачається, що ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок Приватбанку 4620,98 грн. грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року.

При цьому, судом критично сприймаються власні розрахунки позивача, та твердження відносно того, що Державна установи Північна виправна колонія (№90) не виплатила ОСОБА_1 грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року 4713,60 грн., оскільки вищенаведені доводи позивача документально жодним чином не доведені, та до того ж, спростовані відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України.

За таких підстав, судом не встановлено достатніх, допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в означеній частині , а саме не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року у сумі 4 713,60 грн., що відповідно виключає можливість їх задоволення.

Щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток, зокрема, щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Розділом 22 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України № 925/5 від 28.03.2018 передбачено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.

За невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину чергової відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримала особа рядового або начальницького складу за дні чергової відпустки.

Отже, у зв`язку із звільненням з Державної кримінально-виконавчої служби України позивач має право на компенсацію за невикористані дні відпустки.

Так, відповідно до змісту Наказу № 35/ОС від 14 березня 2023 року Державної установи Північна виправна колонія (№90), вбачається, що відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» на день звільнення наказано провести нарахування за невикористані щорічні чергові відпустки за 2021 рік у кількості 45 діб, за 2022 рік у кількості 7 діб; та за додаткову відпустку, як мати, що виховує дитину без батька за 2021 рік, 2022 рік у кількості 20 (двадцять) діб.

Згідно розрахункового Листа за квітень 2022 року від 22.02.2023 року № 28/9-164/Нпр/ВС, виданого Державною установою Північна виправна колонія (№90), та карткового рахунку позивача, вбачається, що ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок Приватбанку 38 814, 42 грн. компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки у кількості 72 днів в розмірі 44511,12 грн.

Суд зазначає, що під час звільнення зі служби, особа має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної або додаткової відпуски, водночас в даному випадку таку виплату позивач отримав на підставі відомостей зазначених у розрахунковому Листі за квітень 2022 року від 22.02.2023 року № 28/9-164/Нпр/ВС.

Таким чином, з наведеного вбачається, що на час прийняття Наказу № 35/ОС від 14 березня 2023 року Державною установою Північна виправна колонія (№90) проведено з позивачем усі необхідні розрахунки, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки.

При цьому, суд не приймає до уваги власні розрахунки позивача, та посилання на те, що Державна установи Північна виправна колонія (№90) не виплатила компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 15 250,76 грн., оскільки вищенаведені доводи документально жодним чином не доведені.

Щодо виплати допомоги на оздоровлення у розмірі 17 898,58 грн., суд враховує наступне.

Порядок виплати допомоги для оздоровлення встановлений главою 14 розділу 2 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України №925/5.

Особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Виплата допомоги для оздоровлення особам рядового і начальницького складу здійснюється на підставі наказу органу або установи, а начальникам цих органів або установ - наказу відповідного органу управління вищого рівня згідно з рапортами цих осіб з урахуванням пункту 24 розділу I цього Порядку.

Зазначені рапорти попередньо погоджуються фінансовою службою відповідного органу або установи.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу I цього Порядку.

З огляду на викладені норми, для отримання допомоги для оздоровлення особа повинна звернутися з відповідним рапортом, який погоджується фінансовою службою та установою приймається наказ.

Водночас, суд зазначає, що жодних доказів подання позивачем рапорту про виплату їй допомоги на оздоровлення ……..????????????????????????? рік до суду не подано.

З огляду на викладене, позов в цій частині щодо виплати допомоги для оздоровлення також задоволенню не підлягає.

Відносно виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає наступне

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вислуга років обчислюється відповідно до Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою КМУ від 17.07.1992 року №393 (далі- Порядок №393).

Відповідно до п. 10 Постанови №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з вищенаведеного Наказу № 35/ОС від 14 березня 2023 року вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги на день звільнення складає: 25 (двадцять п`ять) років 06 (шість) місяців 16 (шістнадцять) днів, відтак суд робить висновок, що позивач має право на отримання грошової допомоги при звільненні.

Факт не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за 2022 року, наявного в матеріалах справи, та не спростовано жодним доказом відповідачем.

Суд зазначає, що частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України Про оплату праці передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним сумую.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник слабшою, ніж роботодавець, стороною y трудових правовідносинах. (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати i праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року по справі №905/857/19 зауважила, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

З огляду на викладене, суд бдоходить висновку, що Державна установа Північна виправна колонія (№90) на день звільнення ОСОБА_1 мала обов`язок здійснити з нею повний розрахунок включно з одноразовою грошовою допомогою у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

Щодо визнання протиправною бездіяльності Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна та зобов`язати Державну установу Північна виправна колонія (№90) здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі по тексту - Порядок), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 23 Порядку визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до п. 60 Порядку для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Отже, на час звільнення позивач мав право на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, які він не отримав в період проходження служби.

Посилання відповідача на абз. 2 п. 22 Порядку, як на підставу невиплати грошової компенсації, у зв`язку з відсутністю коштів не є обґрунтованими, оскільки пункт 22 Порядку регулює порядок виплати грошової компенсації за речове майно не звільненим особам, а тим, хто продовжує службу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Державна установа Північна виправна колонія (№90), як суб`єкт владних повноважень не довела правомірності невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму.

Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність Державної установи Північна виправна колонія №90 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна, та відповідно необхідність зобов`язати Державну установу Північна виправна колонія (№90) здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна.

Щодо позовних вимог позивача в частині, що стосується стягнення з Державної установи Північна виправна колонія (№90) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92 049,30 грн. за період з 16.03.2022 по 16.09.2022, суд зазначає наступне.

Так, статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В матеріалах справи відсутні докази того, що з позивачем був проведений остаточний розрахунок. Тобто, відсутня одна з обов`язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, у зв`язку з чим наведені позовні вимоги є передчасними, та відповідно задоволенню не підлягають.

Відтак, враховуючи вище окреслене, а також наявні у матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не здійснення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 , та зобов`язання нарахувати та виплатити Державну установу Північна виправна колонія (№90) на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; визнання протиправною бездіяльності Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна, зобов`язання Державну установу Північна виправна колонія (№90) здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до Державної установи Північна виправна колонія (№90) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають частковому задоволенню, з вищеокреслених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Державної установи Північна виправна колонія (№90) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не здійснення виплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

3. Зобов`язати Державну установу Північна виправна колонія (№90) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

4. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Північна виправна колонія (№90) щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

5. Зобов`язати Державну установу Північна виправна колонія (№90) здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

6. У задоволені решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 23.06.2023 року, з урахуванням знаходження судді Ю.В. Харченко у відпустці, у період часу з 12.05.2023 р. по 06.06.2023 р., а також на лікарняному - з 07.06.2023 р. по 14.06.2023 р., включно.

Суддя Ю.В. Харченко