Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2023 року Справа № 160/5964/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
27 березня 2023 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якій просить:
визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул.Вілєсова, 1, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 27 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 87 діб;
зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (вул.Вілєсова, 1, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 3 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 27 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, загальною кількістю 87 діб;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (вул. Вілєсова, 1, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406, код ЄДРПОУ 40108845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер реєстраційної картки платника податків: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області судові витрати на правничу допомогу у сумі 2050,00 грн. (дві тисячі п`ятдесят гривень).
В обґрунтування позову представником позивача зазначено, що в порушення частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні ОСОБА_1 з Головного управління Національної поліції в Луганській області, про нараховані та виплачені суми із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до законодавства, письмово повідомлено не було.
ОСОБА_1 вважає противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 27 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 87 діб, у зв`язку із чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2023 року для розгляду адміністративної справи №160/5964/23 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року заяву представника позивача про поновлення процесуального строку задоволено, поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
12 квітня 2023 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Національної поліції в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№6918/23, в якому останній позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
У відповідності до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016 №260, в розділі VII п.1 визначено, що у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції орган поліції, ЗВО, орган, до якого був відряджений поліцейський, зобов`язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, зробивши відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до Порядку та умов.
У пункті 3 розділу VII Порядку №260, зазначено, що у грошовому атестаті має бути підпис його власника, що підтверджує правильність записів за проведеними розрахунками.
Враховуючи наявність вислуги років для призначення пенсії на ім`я позивача був складений грошовий атестат №1399, де були зазначені усі складові грошового забезпечення, які підлягають нарахуванню та виплаті позивачу станом на 15.09.2022 (день звільнення).
Представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 наказ ГУНП в Луганській області від 06.09.2022 №337 о/с про його звільнення не оскаржував, відтак, даний наказ є чинним та продовжує встановлювати для позивача спірні юридичні наслідки.
Таким чином, до поки наказ ГУНП в Луганській області від 06.09.2022 №337 о/с не буде визнаний судом протиправним та скасований в частині окремих положень, зокрема в частині встановлення кількості днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації, у відповідача відсутній обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток.
12 квітня 2023 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Національної поліції в Луганській області надійшла заява вх.№6920/23, в якій останній просив залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.
В обґрунтування вказаної заяви представник відповідача зазначив, що з позивачем остаточний розрахунок було проведено 13 вересня 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням №2111 від 09 вересня 2022 року, в свою чергу зі складовими грошового забезпечення позивач ознайомлений 12.09.2022 під особистий підпис, який зазначив, що відомості, які викладені у грошовому атестаті №1399, вважає вірними.
Таким чином, позивачу з 15 вересня 2022 року достеменно було відомо про невиплачену йому компенсацію за невикористані щорічні відпустки за минулі роки та відпустки як учаснику бойових дій.
У свою чергу представник відповідача вважає, що тримісячний строк звернення із позовною заявою до суду обчислюється з 16.09.2022 року та закінчується 16.12.2022 року.
Оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду лише 26 березня 2023 року, відтак позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду встановлений законодавством.
13 квітня 2023 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву про залишення позову без розгляду вх.№7112/23, в яких останній не погоджується із доводами відповідача та вважає, що заява про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Відповідачем до відзиву на позовну заяву було додано грошовий атестат №1399 на ім`я позивача, з яким його було ознайомлено при звільненні.
З огляду грошового атестату №1399 на ім`я позивача встановлено, що в ньому взагалі не зазначено про належні компенсаційні та інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції чинною з 19.07.2022) визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Оскільки про порушення його прав позивачеві стало відомо лише 24.03.2023 року після вивчення листа відповідача від 23.03.2023 №644/111/19/05-2023, строк звернення до суду не пропущений.
З урахуванням викладеного, представник позивача просив відмовити у задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду.
Вирішуючи заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що про порушення прав ОСОБА_1 йому стало відомо лише 24.03.2023 року після вивчення листа відповідача від 23.03.2023 №644/111/19/05-2023.
Відповідні доводи були наведені в клопотанні представника позивача про поновлення строку звернення до суду, яке було додано до позовної заяви.
У зв`язку із дослідженням вказаних фактів ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року заяву представника позивача про поновлення процесуального строку задоволено, поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину продовжено до 30 квітня 2023 року.
Таким чином, у період з 12 березня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), було встановлено карантин.
Згідно з пунктом першим Глави ХІХ Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд також враховує, що Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, який триває на цей час.
Відповідно до частини 2 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.
13 квітня 2023 року на адресу суду від через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив вх.№7104/23, в якій останній не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та вважає, що доводи представника позивача, які викладені у позовній заяві, не спростовано відповідачем, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
На підтвердження того, що нібито позивача було повідомлено про належні йому суми при звільненні, відповідачем до відзиву на позовну заяву додатком було додано грошовий атестат №1399 на ім`я позивача, з яким його було ознайомлено при звільненні.
На думку представника позивача, відповідачем у порушення частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні позивача з Головного управління Національної поліції в Луганській області виплата всіх сум у день звільнення останнього здійснена не було, про суми, нараховані та виплачені при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) письмово повідомлено не було.
З урахуванням викладеного, представник позивача підтримав викладені доводи та просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року по 15 вересня 2022 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 06 вересня 2022 року №337 о/с ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника кінологічного центру Головного управління Національної поліції в Луганській області за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку із хворобою з 15 вересня 2022 року.
Вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 у календарному обчисленні: 25 років 05 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні: 41 рік 03 місяців 06 днів.
З виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 25 років.
З виплатою компенсації за невикористану відпустку у році звільнення у кількості 30 діб, встановлено відсоток премії за вересень 2022 року 31,574%.
Зі складовими грошового забезпечення, які викладені в грошовому атестаті №1399, позивача ознайомлено 12 вересня 2022 року під особистий підпис.
Тобто, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем було проведено 13 вересня 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням №2111 від 09 вересня 2022 року.
10 березня 2023 року в інтересах ОСОБА_1 представник позивача звернувся із запитом вх.№13/23 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просив отримати довідку про всі невикористані відпустки позивачем з 2015 року по 2022 рік та про здійснення виплати позивачу компенсації за всі невикористані відпустки, і якщо компенсації не були здійснені, виплатити їх.
ОСОБА_1 було отримано довідку Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області від 23.03.2023 №502/111/19-2023 щодо використаних та невикористаних відпусток.
Листом Голови Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Луганській області від 23.03.2023 №643-лк було зазначено, що позивачем не використовувались перелічені у довідці відпустки, за які не було виплачено компенсацію при звільненні.
Крім того, у виплаті компенсації позивачу за невикористані відпустки Головним управлінням Національної поліції в Луганській області у листі від 23 березня 2023 року №644/111/19/05-2023 фактично було відмовлено.
ОСОБА_1 вважає противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 27 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 87 діб, у зв`язку із чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
До спірних правовідносин необхідно застосувати положення: Кодексу законів про працю України, Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260,
Закон №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР, встановлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, тривалість невикористаних ОСОБА_1 додаткових відпусток із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2022 роки складає 14 днів за кожен рік.
Закон №580-VIII, визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:
1) у зв`язку із закінченням строку контракту;
2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;
3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;
4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
5) через службову невідповідність;
6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
7) за власним бажанням;
8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;
11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 93 Закону №580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:
- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні
до тривалості відпусток не включаються (частина перша);
- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки
(частина друга);
- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя);
- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);
- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята);
- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);
- поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);
- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята);
- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята);
- відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону №580-VIII, обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 7,8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З вищевикладеного вбачається, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, зокрема до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів.
Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, можна зробити висновок, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.
Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.
Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність в спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/3843/20.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 у справі №200/602/20-а, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 31.05.2021 у справі 200/13348/19-а, від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
Так, Верховний Суд зазначив, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Крім того, згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять: Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні відпустки входить до структури грошового забезпечення поліцейських, є його складовою.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Таким чином, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день його звільнення та закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Відповідно до частин 1-5 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
На підставі вищевикладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача у спосіб визнання противоправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 27 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 87 діб, і як наслідок, зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 3 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 27 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, загальною кількістю 87 діб.
За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що у зв`язку з тим, що предметом позову є стягнення заробітної плати та позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 30 жовтня 2015 року), відтак у відповідності до пунктів 1 та 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», останнього звільнено від сплати судового збору, у цій частині розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2050 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами 1-7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження наданих послуг представником позивача до суду надано:
- договір про надання правничої допомоги №51 від 10 березня 2023 року;
- копію ордеру серії АВ №1028865 від 10 березня 2023 року;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича серія ЧН №001051 від 21 травня 2021 року;
- тарифні ставки винагороди (гонорару), додатком до договору №51 від 10 березня 2023 року;
- акт №37 здачі-приймання наданої правничої допомоги від 26 березня 2023 року на суму 2050,00 грн.
- копію квитанції форми ПО-Д2 №37 від 26 березня 2023 року на суму 2050,00 грн.;
З наданих документів вбачається, які саме дії виконував адвокат при підготовці позовної заяви та супроводженні справи в суді.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в розмірі 2050,00 грн. є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2050,00 грн. (дві тисячі п`ятдесят гривень нуль копійок).
Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб, щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 27 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 87 діб.
Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 3 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2015 рік, 27 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, загальною кількістю 87 діб.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2050,00 грн. (дві тисячі п`ятдесят гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.М. Олійник
Судове рішення № 111754626, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 12.06.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/5964/23. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: