Рішення № 111754472, 23.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2023Справа № 910/4293/23Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/4293/23

За позовом Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000»

про стягнення 67471,54 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Мазурик Богдан Володимирович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» (далі - відповідач) про стягнення 67471,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором-заявкою на перевезення вантажу №2533 від 11.02.2022, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 55089,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 10734,40 грн, 3% річних у розмірі 1648,14 грн та витрати, пов`язані з перекладом міжнародно-транспортної накладної у розмірі 400,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4293/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.04.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що сума нарахованих компенсаційних втрат є надмірно великою та підлягає зменшенню, у зв`язку із настанням форс-мажорної обставини, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, а саме: введення в країні воєнного стану. Разом з цим, відповідач зазначає, що позивачем було невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат, адже індекс інфляції у січні 2023 склав 100,80, тоді як позивач у поданих розрахунках застосовує індекс інфляції у розмірі 101,30, та невірно визначено початок періоду заборгованості, так як прострочення починається з 19.03.2022. При цьому, відповідач зазначає, що не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки дана стаття не передбачає нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення суду.

24.04.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на тому, що відповідачем не доведено, що саме дана обставина (введення в країні воєнного стану) мала непереборний характер для зобов`язань, які є предметом спору в даній справі та зазначає, що відповідач не намагався хоча б частково розрахуватися за одержані послуги, як і не звертався до позивача з повідомленням про настання форс-мажорних обставин.

Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористалися.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2022 року між Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» (далі - замовник) було укладено договір - заявку на перевезення вантажу №2533 (далі - договір-заявка) якою сторони узгодили: дату навантаження 14.02.2022, адресу навантаження: 2800 Tatabanya, Dubnik-volgy 0739/13. hrsz, перевезення вантажу з терміном доставки з 16.02.2022 по 17.02.2022, фрахтова сума 1720 євро (по курсу НБУ на дату розвантаження), митний перехід - Чоп, автомобіль, причеп - НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (тент).

Умови оплати - безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.

Позивачем взяті на себе зобов`язання за договором-заявкою виконано у повному обсязі, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) FRK 541513 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №134 від 16.02.2022 на загальну суму 55089,00 грн, який підписаний сторонами без заперечень та зауважень.

Згідно акту №134 від 16.02.2022 зазначено дату виконання послуг: « 16» лютого 2022 року.

25.11.2022 року позивач надіслав на адресу відповідача лист з вимогою сплатити заборгованість, зокрема, за договором-заявкою на перевезення вантажу №2533 від 11.02.2022, до якого додав оригінал рахунку №134 від 16.02.2022, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) FRK 541513 від 14.02.2022 та копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №134 від 16.02.2022, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 25.11.2022, фіскального чеку, накладної №3301312280605, роздруківки за відстеженням поштового відправлення про вручення 01.12.2022.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору-заявки на перевезення вантажу №2533 від 11.02.2022.

Позаяк, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором-заявкою оплату наданих позивачем послуг у розмірі 55089,00 не здійснив, а лист-вимогу від 25.11.2022 залишив без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір-заявка за своєю правовою природою є договором перевезення, а відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що послуга з перевезення - це безпосередньо сама доставка вантажу, який довірений перевізнику іншою особою (відправником) до певного визначеного пункту призначення і за надання такої послуги, яка вважається виконаною після доставки вантажу в пункт призначення, встановлюється провізна плата.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони у договорі-заявці погодили умови оплати, а саме: безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.

25.11.2022 року разом із листом-вимогою про сплату заборгованості позивачем надіслано відповідачу, зокрема, оригінал рахунку на оплату №134 від 16.02.2022, який згідно наданої позивачем роздруківки за відстеженням поштового відправлення №3301312280605 вручено адресату (відповідачу) 01.12.2022. Зворотного відповідач суду не довів

Отже, враховуючи умови договору-заявки на перевезення вантажу №2533 від 11.02.2022, відповідач зобов`язаний був оплатити надані й прийняті послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 55089,00 грн не пізніше 18.03.2022 включно.

Втім, відповідач у встановлений строк своїх зобов`язань з оплати отриманих послуг не здійснив.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт надання позивачем узгоджених послуг перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині оплати наданих послуг, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 55089,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманні послуги, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1648,14 грн та інфляційні втрати в розмірі 10734,40 грн.

Перевіривши наданий розрахунок 3% річних, у визначений позивачем період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а відтак, враховуючи, що останнім днем оплати є 18.03.2022 включно, то період прострочення починається з 19.03.2022, а не 18.03.2022, як визначив позивач.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 1643,61 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

У той же час, це не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, оскільки з урахуванням методики їх розрахунку, розрахунок індексу інфляції здійснюється не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача з приводу невірного застосування позивачем індексу інфляції за січень 2023 та невірного визначення початку нарахування інфляційних втрат, оскільки такі доводи спростовуються наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат, згідно якого початком розрахунку визначено квітень 2022 року, а за січень 2023 року застосовано індекс інфляції у розмірі 100,80.

Разом з цим, позивач, на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, просить суд у резолютивній частині рішення, ухваленого за результатом розгляду справи №910/4293/23, вирішити питання про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, інфляційні втрати та 3% річних на суму основного боргу у розмірі 55089,00 грн, по інфляційним втратам починаючи з березня 2022, а 3% річних з 16.03.2023 до моменту фактичного виконання судового рішення в частині погашення суми основного грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

У той же час, суд погоджується із запереченнями відповідача щодо відсутності правових підстав для застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України в частині здійснення нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення, оскільки з аналізу згаданої статті не вбачається можливості зазначення в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про незастосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із скрутним фінансовим становищем, оскільки жодних доказів такого становища відповідач не надає.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити частково вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу за договором-заявкою на перевезення вантажу №2533 від 11.02.2022, починаючи з 17.03.2023 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) до моменту сплати суми основного боргу.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100= сума річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеною вище формулою.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення або зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних внаслідок настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану.

Так, 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (який відповідними Указами Президента України було продовжено станом на дату винесення цього рішення).

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Позаяк, у даному випадку, відповідачем не надано жодних доказів відсутності можливості виконати зобов`язання за договором саме у зв`язку з введенням воєнного стану, як і не надано сертифікату Торгово-промислової палати України, як це визначено вимогами закону.

У той час як, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, виникнення обставин, що перешкоджатимуть можливості виконання умов договору-заявки.

При цьому, судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення компенсаційних втрат, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляції у спірних правовідносинах.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича підлягають частковому задоволенню.

За приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

На підтвердження понесених витрат на переклад міжнародної товарно-транспортної накладної №FRK541513 від 14.02.2022 у розмірі 400,00 грн, позивач надав копію акту виконаних робіт №52 від 14.03.2023, підписаного між ТОВ «Інтурист-Рівне» та ФОП Мазуриком Б.В. на суму 400,00 грн, рахунку №52 від 14.03.2023 на суму 400,00 грн без ПДВ та платіжну інструкцію №2052 від 15.03.2023 на суму 400,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів №01/06/02/2023 від 06.02.2023 (далі - договір), укладеного між адвокатом Мельником Василем Васильовичем та Фізичною особою-підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем, додаткової угоди №8 від 10.03.2023 до договору (далі - додаткова угода №8), акту виконаних робіт (наданих послуг) від 20.04.2023 до договору та додаткової угоди № 8, рахунку №8 від 20.04.2023 до договору та додаткової угоди №8, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №658 від 14.05.2009 та оригінал ордеру серії ВК №1080384.

Згідно пункту 1.1 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну, правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору адвокат, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної/ правничої допомоги та представництво інтересів, зокрема, представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в усіх судових органах України будь-яких інстанцій, з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, зміни підстави або предмету позову, визнання позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення, ухвали суду але не виключно, пред`явлення виконавчого документу до стягнення у відповідному відділі державної виконавчої служби, представляти інтереси в правоохоронних органах, в тому числі в органах прокуратури України, слідчих органах, в органах дізнання та попереднього слідства, в податковій інспекції та адміністрації, органах виконавчої влади (виконавчими службами) та місцевого самоврядування, в будь-яких органах, установах, підприємствах різних форм власності, а також в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості та виконувати всі інші юридично значимі дії та підписувати будь-які документи, що пов`язанні з виконання цього договору. Для чого адвокату надається право: подавати заяви, вести необхідну роботу по підготовці всіх матеріалів для судових справ і виконавчих проваджень, надавати і отримувати всі документи, що відносяться до судових проваджень і виконавчих проваджень, роботи в процесі судових засідань всі необхідні запити та клопотання, давати необхідні пояснення, підписувати будь-які документи /позовні заяви, клопотання, скарги, пропозиції тощо/, пов`язані із судовими провадженнями і виконавчими провадженнями, реалізовувати в судових органах та інших органах всі інші повноваження, передбачені чинним законодавством України для такого роду повноважень.

Юридичну /правничу допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми або готівкою, що вказана у актах виконаних робіт (пункт 4.1 договору).

Умовами пунктів 4.4 та 4.5 договору встановлено, що за результатами надання юридичної/правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної/ правничої допомоги і її вартість. В акті, зазначеному в п. 4.4. договору, сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної/ правничої допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акту.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2023 р. та набирає чинності з моменту його підписання (пункт 7.1 договору).

10.03.2023 року між адвокатом Мельником Василем Васильовичем та Фізичною особою підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем було укладено додаткову угоду №8, за умовами пункту 1 якої сторони погодили, що надання професійної правничої допомоги включатиме: аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред`явлення позову ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ «Темп-2000» (код ЄДРПОУ 31111758) про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних за договором - заявкою №2533 від 11.02.2022, аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та визначення найбільш оптимального способу захисту права клієнта, надання правової допомоги клієнту у підготовці позовної заяви, визначення переліку додатків до позову, оформлення документів для надіслання їх стороні по справі та суду.

Сторони погоджуються, що вартість послуг адвоката за надання професійної правової (правничої) допомоги клієнту у визначеному п.1 обсязі буде становити 10000 грн. (десять тисяч гривень). У тому разі, якщо існуватиме необхідність участі адвоката в судових засіданнях, підготовки інших додаткових документів (клопотань, заяв, відповіді на відзив, письмових пояснень тощо), сторони додатково узгоджують вартість цих послуг (пункт 2 додаткової угоди №8).

20.04.2023 року між адвокатом та клієнтом складено та підписано акт виконання робіт (наданих послуг) до договору та додаткової угоди №8 на суму 10000,00 грн, згідно якого адвокатом було надано наступний вид послуг: аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред`явлення позову ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ «Темп-2000» (код ЄДРПОУ 31111758) про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних за договором - заявкою №2533 від 11.02.2022, аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та визначення найбільш оптимального способу захисту права клієнта, надання правової допомоги клієнту у підготовці позовної заяви, визначення переліку додатків до позову, складання відповіді на відзив, оформлення документів для надіслання їх стороні по справі та суду, а також надіслання таких документів.

Судом встановлено, що Мельник Василь Васильович є адвокатом у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом враховано, що адвокатом Мельником В.В. згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, було здійснено представництво позивача в щонайменше 5-ти тотожних з даною справ про стягнення заборгованості за договорами-заявками з Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000», у зв`язку з чим у суду виникли обґрунтовані підстави вважати, що представником позивача вже здійснювався аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред`явлення позову ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ «Темп-2000» (код ЄДРПОУ 31111758) про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних, аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та визначення найбільш оптимального способу захисту права клієнта, тому відсутні підстави вважати, що при підготовці позовної заяви та відповіді на відзив у даній справі (після подання тотожних позовів, наприклад, у справах №910/2220/23, №910/2218/23, №910/2221/23, №910/2219/23, №910/4689/23) адвокат для їх складання та подання затратив значних зусиль.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів №01/06/02/2023 від 06.02.2023.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» про стягнення 67471,54 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп-2000» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 29; ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) основний борг у розмірі 55089 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімдесят дев`ять) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1643 (одна тисяча шістсот сорок три) грн 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 10734 (десять тисяч сімсот тридцять чотири) грн 40 коп., витрати пов`язані з перекладом у розмірі 399 (триста дев`яносто дев`ять) грн 97 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 82 коп.

3. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від __.06.2023 у справі №910/4293/23 в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3% річних на суму основного боргу, починаючи з 17.03.2023 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних) до моменту сплати суми основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100= сума річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2023.

СуддяТ.В. Васильченко