Рішення № 111720065, 20.06.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 540/269/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Респубіці Крим та м.Севастополі (проспект Ушакова, 75, м.Херсон, 73022, код ЄДРПОУ 43995495) про визнання протиправною та скасувати податкову вимогу №ф-18517-51-У,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Респубіці Крим та м.Севастополі в якому позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-18517-51-У від 06.11.2020 року винесене Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошових коштів на загальну суму - 17015,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-658-16 від 09.11.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму - 17015,02 грн., є протиправною та незаконною та підлягає - скасуванню.

Позивач зазначає , що у 1998 році вона була зареєстрована, як фізична особа - підприємець, однак жодної фінансово-господарської діяльності, як фізична особа - підприємець не вела.

Крім того з 2004 року перебувала у трудових відносинах з іншими суб`єктами господарської діяльності.

Позивач вказує, що з 2004 року по теперішній час позивачці виплачували заробітну плату, нараховували та перераховували суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суб`єкти господарювання.

Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.01.2022 року відкрив провадження у справі.

Справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та за результатами автоматичного розподілу справ між суддями була передана для розгляду судді Василяці Д.К

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року було прийнято до провадження справу №540/269/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами та розпочато спочатку розгляд адміністративної справи зі стадії відкриття провадження у справі.

31.01.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено що відповідно до даних ІКП за позивачем станом на 31.10.2020 обліковується борг по єдиному внеску у розмірі 35588,74 гривень.

Відповідачем була сформована вимога №Ф-18517-51 від 27.11.20218 про сплату боргу по єдиному внеску у розмірі 15819,54 грн., яка 20.02.2019 року направлена на адресу реєстрації позивача, що зазначена в ІС «Податковий блок» та ЄДРПОУ: Херсонська обл, м. Херсон, вул. Донецька, буд. 36 А.

Направлена вимога повернута до Відповідача у зв`язку з тим, що позивач за вказаною адресою не проживає.

Так, як вимога була повернута у зв`язку з тим, що позивач за вказаною адресою, що зазначена в реєстраційній картці платника, не проживає та повернута відповідачу, відповідно до вимог п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України вважається належним чином вручена.

У зв`язку з поверненням вимоги від 27.11.2018 №Ф-18517-51 вона вважається узгодженою. 06.11.2020 сформована вимога №Ф-18517-51 У про наявність боргу по єдиному внеску станом 09.02.2021 у розмірі 17015,02 грн, яка направлена до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для вчинення заходів стягнення.

Як, зазначалося вище відповідач 27.11.2018 сформував вимогу про сплату боргу по єдиному внеску №Ф-18517-51 та направив на адресу позивача, яку позивач не отримав.

У зв`язку з тим, що позивач не отримав сформовану вимогу та вона повернулася у зв`язку з закінченням терміну зберігання та відповідно до Податкового кодексу є узгодженою відповідач сформував вимогу від 06.11.2020 №Ф-18517-51 У на узгоджену суму боргу станом на 09.02.2021 у розмірі 17015,02 грн, що направлена до Корабельного відділу ДВС для вжиття заходів стягнення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на викладене, необхідною умовою для сплати недоїмки (боргу) є саме прийнята та направлена (вручена) платнику вимога про її сплату.

Тобто суму недоїмки (боргу) платник єдиного внеску повинен сплатити після надсилання (вручення) йому вимоги про сплату єдиного внеску на конкретну суму недоїмки (боргу) або оскаржити вимогу відповідно до абз. 5 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI.

Так, якщо платник єдиного внеску не згоден із сумою нарахованого внеску, яка зазначена у вимозі про сплату єдиного внеску, то він оскаржує саме вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець.

Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Респубіці Крим та м.Севастополі винесено податкову вимогу від 06 листопада 2020 року №Ф-18517-51-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 17015, 02 грн.

Позивач вважає протиправною та просить скасувати зазначену податкову вимогу, у зв`язку із чим звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону №2464, визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач єдиний внесок не сплачував, доказів сплати до суду не надано.

Щодо посилання позивача про те, що в період з 2004 року по теперішній час їй виплачували заробітну плату, нараховували та перераховували суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суб`єкти господарювання, суд зазначає, що gунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Крім того, 1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року. Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Варто наголосити на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці»" які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Тобто, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

При цьому, доказів перебування позивача у трудових відносинах суду не надано. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач за період, протягом якого нараховано ЄСВ згідно з оскаржуваною вимогою відносився до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що він підприємницьку діяльність не здійснював та не отримував прибутку від такої діяльності та не мав обов`язку щодо нарахування та сплати ЄСВ, оскільки позивач як ФОП повинен був забезпечити сплату єдиного внеску не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

З матеріалів справи вбачається, що оскільки за обліковими даними за позивачем обліковувалася заборгованість зі сплати ЄСВ, відтак, відповідно до приписів статті 25 Закону № 2464-VI, розділу VI Інструкції № 449 відповідач правомірно сформував та надіслав позивачу оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки на позивача, як на суб`єкта підприємницької діяльності, покладено обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі не нижче мінімального, а позивачем не забезпечено виконання такого обов`язку, тому відповідач правомірно сформував та надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки), оскаржувана у цій справі вимога винесена з дотриманням вимог Закону № 2464-VI, Інструкції № 449, є правомірною та такою, що прийнята відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, доводи позивача про незаконність вказаної вимоги, порушення строків її формування не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 229, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Респубіці Крим та м.Севастополі (проспект Ушакова, 75, м.Херсон, 73022, код ЄДРПОУ 43995495) про визнання протиправною та скасувати податкову вимогу №ф-18517-51-У - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи знаходження судді у відпустці, лікарняному, повний текст рішення складено та підписано суддею 20.06.2023 року.

Суддя Д.К. Василяка

.