Рішення № 111719143, 21.06.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2023 року № 320/11428/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення (неврахування) до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки та визначити розмір шомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідний 90% розміру заробітку працюючого судді на відповідній посаді;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , з урахуванням стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до висновків мотивувальної частини рішення у цій справі щодо застосування норм законодавства, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 24 лютого 2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виконанні всіх положень резолютивної частини цього рішення утриматись від вчинення дій, які прямо не визначені чинним законодавством як допустимі повноваження відповідача, - щодо призначення та/або зміни складових щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , а також від порушень змісту судового рішення від 26.02.2021 у справі №640/27485/20;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 107360 гривень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що при виконанні судового рішення, яке набрало законної сили, відповідач безпідставно і без належних для цього правових підстав зменшив тривалість стажу, який відповідно до спеціального законодавства включався та має бути включений для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач також просив відшкодувати спричинену неправомірними діями відповідача моральну шкоду, визначивши суму такого відшкодування еквівалентну сумі санкцій за невиконання судового рішення, визначену ст.382 КАС України.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку від 30.04.2023.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач пішов у відставку з посади судді Верховного Суду України у вересні 2016 року. Довічне грошове утримання йому було призначено і тривалий час виплачувалось у розмірі 90% щомісячного грошового забезпечення працюючого судді ВСУ. Дана обставина не заперечувалась відповідачем.

Позивач вказує, що при перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 18.06.2021 в порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2021 у справі №640/27485/20 утримання судді, відповідачем було вчинено в односторонньому порядку, без вказівки на правові та законні підстави, зменшення розміру стажу, який дає право на відставку з 39,2 на 34 років та зміну відсоткового значення розрахунку зазначеного утримання від заробітку з 90% на 78% без пояснення підстав такої зміни позивачу і в супереч змісту рішенню суду, яке підлягало виконанню.

Відповідач не надав пояснень щодо аргументу позивача, що стаж роботи позивача, необхідний для нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено при виконанні рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2021 у справі №640/27485/20, як і не надав пояснень, як була при такому виконанні рішення врахована мотивувальна частина зазначеного рішення суду.

Так матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем по справі, що в рішенні ОАСК від 06.02.2021 у справі №640/27485/20, залишеним в силі судом апеляційної інстанції зазначено: «Досліджуючи питання щодо порядку перерахунку довічного утримання судді у відставці та враховуючи висновки Верховного Суду пункті 33 постанови від 16.10.2019 зразкової справі №240/5401/18 на підставі частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вказує на необхідність врахування відповідачем при виконанні рішення у даній справі наступного правозастосування. При проведенні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці змінною величиною повинен бути розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання, яке обчислювалось при його призначенні відповідно до наявної у судді вислуги років, - є незмінним. Саме таким чином викладена позиція Великої Палати Верховного Суду з цього питання в п.33 рішення у зразковій справі від 16.10.2019 №240/5401/18» .

Відповідачем не спростовуються доводи позивача, а відтак приймаються судом як достовірні, що при первісному призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання ПФУ було враховано 39,2 років, як таких, що дають право на відставку (34 роки суддівський стаж + 2 роки навчання на денному стаціонарі юридичного факультету вищого навчального закладу та 3,2 роки строкової служби в армії), що за законодавством, яке було чинним на момент виходу у відставку давало підставу для застосування саме 90% розміру заробітку судді на відповідній посаді.

25.02.2023 позивач звернувся до відповідача із зверненням, подане через веб-портал Пенсійного фонду України №ВЕБ-26002-Ф-С-23-028688, яке зареєстроване в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві 27.02.2023 №6616/Т-2600-23 щодо обставин вилучення та правового обґрунтування такого вилучення відповідачем при виконанні рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, яке набрало законної сили, у справі №640/27485/20 стажу, який відповідно до спеціального законодавства включався та має бути включений для обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме - 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половини строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, що становить 2 роки.

27 лютого 2023 у відповідь на звернення позивача, відповідач розмістив в особистому кабінеті позивача відповідь від 24.03.2023, в якій вказав, що правомірно нарахував позивачеві стаж відповідно до вимог ст.142 та 137 чинного Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

Однак, як вбачається із змісту листа відповідач не повідомив про підстави зменшення позивачу стажу в частині стажу служби в армії та половини навчання у вузі, лише вказав, що стаж позивача складає з 25.05.1981 по 22.06.1981 в.о. судді Броварського міського суду; з 21.06.1982 по 11.01.1989 на посаді судді та голови Броварського міського суду; З 12.01.1989 по 01.12.1993 на посаді судді Київського обласного суду; З 02.12.1993 по 22.09.2016 на посаді судді Верховного суду України. Довічне грошове утримання судді перераховане з розрахунку 34 років стажу роботи на посаді судді, тобто загальний відсоток для розрахунку щомісячного грошового утримання становить ((14 х 2 % ) + 50) = 78 %.

З матеріалів справи також слідує, що наказами Голови ВСУ №322 від 31.07.1995 та №75-к від березня 1997, навчання позивача у ВУЗі та проходження строкової служби в армії були зараховані в його суддівський стаж, що дає право на відставку і, у зв`язку з цим, - збільшений розмір щомісячного грошового утримання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

На час виходу позивача у відставку був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі по тексту - Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI), статтею 120 якого передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Відповідно до положень частини 1 статті 135 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Частиною 3 статті 141 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ). Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Абзацом 2 частини 4 цієї ж статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з частиною 4 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із частиною першої статті 25 Конституційного Договору від 08 червня 1995 року №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).

Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України. Згідно частини 3 статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже за законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

При цьому на час перерахунку позивачу щомісячного грошового утримання за рішенням суду та на час виникнення спірних правовідносин між учасниками справи та розгляду даної справи, суд застосовує також чинний на цей час Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон №1402).

Відповідно до абз.4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402, - судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Дана норма абз.4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402- є спеціальною щодо позивача та щодо визначення стажу для призначення позивачу щомісячного грошового утримання.

Відповідач же при врахуванні стажу посилається лише на загальну норму ч.3 ст.142 та ст.137 Закону №1402 без врахування спеціальної норми цього ж закону щодо визначення стажу для суддів, які обирались в період дії іншого спеціального законодавства України.

Як наслідок, відповідач безпідставно зменшив розмір трудового стажу позивача, необхідного для призначення щомісячного грошового утримання, що призвело до протиправного заниження належної до виплати суми такого грошового утримання.

Вирішуючи питання щодо відсоткового відношення належної до виплати позивачу суми щомісячного довічного грошового утримання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до норми ч.3 ст.142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, яка була чинна на момент перерахунку довічного утримання позивачеві за рішенням суду і є чинна при вирішенні спірних правовідносин в даній справі, - щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

З врахуванням належного стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 та періоду строкової військової служби і половини строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме: 34 роки стажу роботи суддею, 2 роки навчання у вузі та 3 роки і 2 місяці служби в армії, що в числовому значенні може бути виражено ((19 х 2 % ) + 50%) = 88 %, - позивачу належить до виплати 88% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а не 78%, як вважає відповідач.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до діючого Закону №1402 до розрахунку приймаються лише повні календарні роки.

Зважаючи на зазначене, позовні вимоги в частині належних відсотків, задовольняються судом частково.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на дану норму, суд бере до уваги висновки Верховного Суду з аналогічних питань, які суд вирішує і у даній справі.

Суд бере до уваги висновки суду касаційної інстанції у справах №320/7009/20, №620/6361/20, №640/32621/20, №640/14576/21, №559/443/17, в яких відповідач щодо інших суддів у відставці з аналогічними умовами призначення та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання застосовує практику врахування до стажу роботи періоду у вищому навчальному закладі та служби в армії та застосовує 90% розміру суддівської винагороди діючого судді. На ці рішення позивач посилався як в зверненні до відповідача, так і в позовній заяві. Однак відповідач не надав ніяких пояснень щодо врахування зазначених рішень суду, які набули законної сили та були виконані відповідачем.

З питання протиправності дій відповідача по не включенню до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання періоду половини строку навчання на денній формі вузу та служби в армії, суд бере до уваги судову практику суду касаційної інстанції, на яку посилався позивач в позовній заяві і яка не була спростована чи заперечена відповідачем.

У Постанові Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі № 559/443/17, - Верховний Суд вказав, що не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії і врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним. Як і у розглядуваній справі, - у даній справі суд касаційної інстанції звернув увагу, що на час виходу позивача у відставку був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (Закон № 2453-VI), статтею 120 якого передбачено, що суддя який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Окрім того, суд у справі № 559/443/17 послався на аналогічне нормативне регулювання. Зазначеної вище практики дотримуються і суди апеляційної інстанції, що слідує зокрема з Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі №520/11908/22.

В Постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 344/5707/19 (адміністративне провадження № К/9901/33278/19) Верховний Суд вказав, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя, що слідує з рішень Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

При цьому Верховний Суд вказує на стабільність та однозначність своєї практики та вказує, що аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 22.10.2020 у справі №420/1234/19.

Також у справі № 344/5707/19 Верховний Суд вказав, що при визначенні стажу судді у відставці для мети нарахування щомісячного довічного грошового утримання слід застосовувати саме п.34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІ, відповідно до якого судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Також згідно з пунктом 11 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі також - Закон №2453-VI, в редакції, чинній до 28.03.2015) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Також суд у даній справі послався на аналогічне нормативне регулювання в частині Указу Президента України за №584/95 від 10.07.1995 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів". Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.06.2018 у справі № 243/4458/17 та від 28.11.2019 у справі №342/119/17.

У справі № 344/5707/19 Верховний Суд також зауважив, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Такий висновок вказує на протиправність будь яких дій Пенсійного фонду України та його органів по зміні складових стажу, з яких Вища рада правосуддя приймала рішення про відставку судді. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 року у справі № 308/6953/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17.

Як наслідок, - Верховний Суд у справі № 344/5707/19 висновує, що не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.

Питання застосування норм матеріального права, аналогічного предмету позову в розглядуваній справі також вирішувалось Верховним Судом у постановах від 28.11.2019 у справі №589/4735/16-а, від 28.11.2019 у справі №607/5454/17, від 13.05.2020 у справі № 242/1890/17 і Верховний Суд не відступав в жодних своїх рішеннях від таких своїх позицій.

Щодо позовної вимоги в частині застосування такого способу захисту як зобов`язання відповідача утриматись від порушень вимог резолютивної та мотивувальної рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2021 у справі №640/27485/20 то відповідна позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає таке.

Суд бере до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 06.04.2023 у справі № 200/5144/20-а. Так у зазначеній постанові Верховний Суд зазначає, що: «Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56)….

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54). Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою».

Позивач не довів зв`язок оскаржуваної протиправної діяльності відповідача з погіршенням здоров`я, як і не обґрунтував розміру компенсації такої моральної шкоди.

У зв`язку з зазначеним, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність власних дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень у повному обсязі на суму 4294,40 грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з того, що позивач не сплачував судовий збір за позовні вимоги щодо моральної шкоди, а решта позовних вимог підлягає задоволенню. Зважаючи на це, суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача всю суму сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення (неврахування) до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половини строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до стажу роботи на посаді судді позивача, що дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 03 роки 02 місяців строкової військової служби та половина строку навчання на денній формі юридичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 2 роки та визначити розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідний 88% розміру суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , з урахуванням стажу роботи, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до висновків мотивувальної частини рішення у цій справі щодо застосування норм законодавства, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 24 лютого 2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4294 грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.06.2023.

Суддя Панченко Н.Д.