Рішення № 111707533, 13.04.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/11/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави

до 1. Вишгородської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр»

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засідання: Фроль В.В.

За участю представників:

прокуратури: Козачук В.Б.

відповідачів: не з`явилися

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави (надалі - прокуратура) до 1. Вишгородської міської ради (надалі відповідач1), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» (надалі відповідач2) про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.01.2023 року відкрито провадження у справі № 911/11/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.02.2023 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області від 14.02.2023 року від відповідача1 надійшла заява № 2-28/337 від 13.02.2023 року про визнання позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2023 року підготовче засідання відкладалось на 16.03.2023 року.

У підготовчому засіданні 16.03.2023 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, представники відповідачів у підготовче засідання не з`явилися.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 16.03.2023 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 13.04.2023 року.

В судовому засіданні 13.04.2023 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, відповідачі в судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 13.04.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, обласною прокуратурою встановлено, що рішенням Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15 «Про скасування та затвердження рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради, розпоряджень міського голови, договорів оренди земельних ділянок та генеральних угод на будівництво, відповідно до схеми генерального плану м. Вишгорода від 1998» затверджено, у тому числі, рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 року № 102 «Про будівництво комплексу інженерних споруд Набережної у м. Вишгороді» пунктом 4 якого надано дозвіл ТОВ «Фірма КВ Центр» на виготовлення акту вибору, проекту відводу і грошової оцінки земельної ділянки площею 5,5 га для оформлення землекористування на умовах оренди.

На підставі вищезазначених рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 року № 102 та Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15, між Вишгородською міською радою та TOB «КВ Центр» 31.05.2012 року укладено Договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони по вул. Набережній, 17 у м. Вишгород, терміном на 49 років.

Пунктом 2.3 вказаного Договору оренди земельної ділянки від 31.05.2012 року визначено, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню відповідно до цільового призначення.

У подальшому, на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 року № НВ-3209050472017, державним реєстратором комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є. 10.10.2017 року прийнято рішення за індексним номером 37488365 про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради та права оренди ТОВ «КВ Центр» на земельну ділянку площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови та видом використання - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно- розважального комплексу та паркової зони.

Однак, обласною прокуратурою встановлено, що вищезазначене рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15 прийнято, а Договір оренди землі від 31.05.2012 року укладений всупереч вимогам чинного законодавства.

Зокрема, спірна земельна ділянка відведена в оренду за рахунок земель водного фонду під забудову, що суперечить положенням Земельного і Водного кодексів України.

Так, відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України (норми матеріального права у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті у тому числі: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; береговими смугами водних шляхів.

Положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5.11.2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Отже, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486, відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги (аналогічна за змістом права позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.06.2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15ц та постанові Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі № 361/1685/18).

Водночас, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро.

Зокрема, віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду повністю підтверджується інформацією ДНВП «Картографія» від 28.09.2022 року № 342 з долученими картографічними матеріалами, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 накладається на 100 метрову прибережну захисну смугу р. Дніпро та її межі співпадають (є суміжними) з урізом води.

Крім того, факт віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 до земель водного фонду також підтверджується кадастровим планом (опис меж) земельної ділянки (додатки до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 року № НВ-3209050472017), згідно з яким спірна ділянка по межі від А до Б прилягає до земель водного фонду.

Також, відповідно до інформації Вишгородської міської ради від 09.08.2022 року № 2-28/1273, земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 підпадає під прибережну захисну смугу відповідно до містобудівної документації (Схеми планування обмежень та інженерної оцінки території).

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Аналогічні положення закріпленні у ч. 3 ст. 85 Водного кодексу України.

У свою чергу, положеннями ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України встановлено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та островах, а також здійсненні господарської діяльності у межах даної території.

Зокрема, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму можуть надаватись в оренду, однак не можуть використовуватися для будівництва будь-яких споруд, крім тих, що визначені законом.

Гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди зводяться виключно з метою здійснення водогосподарських заходів щодо використання водних ресурсів та захисту від шкідливої дії води.

Водночас, чинним законодавством передбачено можливість будівництва лише лікувально-оздоровчих закладів в межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів.

Так, ст. 90 Водного кодексу України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Проте, рішенням Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15 та укладеним на його підставі Договором оренди землі від 31.05.2012 року, всупереч вимогам ст. ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України та ст. ст. 4, 85, 88, 89 Водного кодексу України, надано у користування TOB «КВ Центр» земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з метою її забудови.

Факт віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 до земель водного фонду та допущення порушень вимог Земельного кодексу України при її відведені у користування та використання всупереч цільовому призначенню встановлено в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.11.2021 року № 508-ДК/20/АП/09/01/-21.

Водночас, чинне законодавство України гарантує, що загальне використання земель рекреаційного призначення та водного фонду здійснюється громадянами безоплатно для задоволення потреб під час відпочинку, рибальства, туризму, проведення спортивних та культурно-розважальних заходів, тощо.

Аналогічні правові висновки щодо неможливості відведення в оренду земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги під будівництво (окрім гідротехнічних споруд) висловлені Вищим господарським судом України у справі № 924/381/16.

Крім вищезазначеного, обласною прокуратурою встановлено порушення вимог чинного законодавства під час безпідставного збільшення площі орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га до 9,5354 га.

Так, ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

На підставі рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 року № 102 та Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15, між Вишгородською міською радою та TOB «КВ Центр» 31.05.2012 року укладено Договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони по вул. Набережній, 17 у м. Вишгород, терміном на 49 років.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 року № НВ-3209050472017, державним реєстратором комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є. 10.10.2017 року здійснено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради та права оренди TOB «КВ Центр» на земельну ділянку площею 4,0354 газ кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

Водночас, представником ТОВ «КВ Центр» 02.06.2021 року державному реєстратору Сквирської міської ради Гузю А.Г. подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої долучено витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2021 року № НВ-9900452132021, де містяться відомості, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 становить 9,5354 га.

На підставі зазначеної заяви представника ТОВ «КВ Центр» та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2021 року № НВ-9900452132021, державним реєстратором Сквирської міської ради Гузем А.Г. 02.06.2021 року прийнято рішення за індексним номером 58510792 про внесення зміни щодо розміру площі земельної ділянки з кадастровимномером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га на 9,5354 га.

Однак, відповідно до інформації Вишгородської міської ради від 29.11.2022 року № 2-28/2145 будь-яких змін до договору оренди землі від 31.05.20212 року в частині зміни площі 4,0354 га орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 сторони не укладали.

Також, відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.08.2021 року № 21-10-0.221-9462/2-21 та від 30.12.2021 року № 10-10-0.223-14542/2-21 площа земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, згідно запису в Поземельній книзі від 26.05.2017 року № 001, розділ 1 «земельна ділянка, загальні відомості», становить 4,0354 га. Відповідно до даних НКС заяви щодо надання відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, які завершені 26.05.2021 року в Державному земельному кадастрі не обліковуються.

Дії щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га на 9,5354 га Державними кадастровими реєстраторами не вчинялись.

Крім того, відповідно до Акту за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області Гузя Андрія Григоровича від 11.11.2021 року, Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор Гузь А.Г., всупереч вимог ст. 79 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстрував зміни до речового права оренди TOB «КВ Центр» на земельнуділянку площею 9,5354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 за відсутності будь-яких внесених змін до договору оренди землі від 31.05.2012 року.

Таким чином, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно безпідставно зареєстровано право оренди TOB «КВ Центр» на земельну ділянку площею 9,5354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

З огляду на вищевикладене, рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 року № 102 та укладений на його підставі Договір оренди землі від 31.05.2012 року підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка поверненню у розпорядження і користування за цільовим призначенням власнику з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно зі ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15 «Про скасування та затвердження рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради, розпоряджень міського голови, договорів оренди земельних ділянок та генеральних угод на будівництво, відповідно до схеми генерального плану м. Вишгорода від 1998 року» в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 року № 102 «Про будівництво комплексу інженерних споруд Набережної у м. Вишгороді» підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 2 пункту 3 статті 6 Цивільного кодексу передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Абзацом 4 пункту 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз`яснено, що розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з`ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Таким чином, з огляду на наведені вище порушення вимог земельного і водного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15, укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки від 31.05.2012 року суперечить закону та підлягає визнанню недійсними.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 16.01.2019 року у справі № 755/9555/18, від 21.08.2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 26.02.2020 року у справі № 287/167/18-ц.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію права користування TOB «КВ Центр» на оспорювану земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 та внесення змін щодо її площі з 4,0354 га на 9,5354 га підлягає скасуванню.

Статтею 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 Цивільного кодексу України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту, а саме - пред`явлення до суду негаторного позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власником землями з обмеженим оборотом шляхом визнання недійсними рішення міської ради, договору оренди, скасування реєстрації права користування та повернення ділянки відповідає належному способу захисту права, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та укладення на його підставі договору оренди землі від 31.05.2012 року, територіальну громаду м. Вишгород позбавлено можливості її використовувати за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 року поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до Цивільного кодексу України (ст. ст. 2, 318, 324, 327) суб`єктами права власності є, зокрема, Український народ, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією.

Згідно зі ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 143 Конституції України майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, що кореспондується зі ст. 327 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є саме територіальна громада села, селища, міста (ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Разом з тим, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, суб`єктами права комунальної власності є як територіальні громади, так і утворені ними органи місцевого самоврядування, які й здійснюють управління майном, що є у комунальній власності.

У свою чергу, за приписами ст. 1, ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» права суб`єкта комунальної власності й правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради, якою у спірних правовідносинах є Вишгородська міська рада. При цьому, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

З урахуванням вказаних вище вимог закону, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави у цій справі, прокурор не міг зазначити позивачем відповідний орган місцевого самоврядування - Вишгородську міську раду, оскільки цей орган одночасно є відповідачем у цій справі, адже саме його незаконне рішення і дії щодо укладення договору оренди являються предметом оскарження.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.08.2020 року у справі № 921/341/19, право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів і кожне порушення закону щодо порядку використання комунальних земель є порушенням інтересів держави.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших передбачених законом способів.

Отже, обов`язковою умовою визнання незаконним і скасування акту органу місцевого самоврядування та недійсним договору в судовому порядку є порушення прав особи, в даному випадку місцевої територіальної громади на мирне володіння і користування землями водного фонду.

Тому обґрунтування прокурором порушеного права територіальної громади та підстав для його захисту належним чином мотивовані та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Оскільки захист інтересів держави у спірних правовідносинах в особі територіальної громади має здійснювати Вишгородською міською радою, проте, саме цей орган місцевого самоврядування визначено прокурором відповідачем з посиланням на те, що він вчинив протизаконні, на думку прокурора дії, які порушують інтереси держави в особі територіальної громади, прокурором правомірно заявлено відповідний позов, а міську раду визначено одним із відповідачів у цій справі, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, виходячи із спірних правовідносин, не існує.

Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 916/749/17.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові № 903/129/18 від 15.10.2019 року, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду органу місцевого самоврядування з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, заявлені вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм статті 153 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

У справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Окрім цього, даний позов також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010 року. Зокрема, в рішенні у справі «Депаль проти Франції» зазначено, що збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав на майно, яке розташоване у межах прибережної зони, мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав». Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що «у справі владою держави- відповідача порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції допущено не було» (п. 93).

Також, Європейський суд з прав людини у постанові від 18.01.2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого королівства» (скарга №27238/95) не встановив порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу №1 до цієї конвенції у зв`язку з відмовою держави у наданні заявниці дозволу на будівництво житлового буднику та надалі у праві на безперешкодне проживання у фургоні на земельній ділянці, що належить їй на праві власності.

Крім того, ЄСПЛ зазначив, що спірна земельна ділянка перебуває у міському «зеленому поясі» на великих площах території ландшафтної консервації, між селищем та відкритою долиною та призначена для прогулянок верховою їзди, а тому інтереси землеустрою (як національні, так і місцеві) переважають потреби заявника, оскільки основною метою цієї зони є захист навколишньої сільської місцевості від подальших шкідливих змін. У зв`язку з цим ЄСПЛ визнав, що дії держави прямо відповідають інтересам екологічної політики, а тому втручання у право заявниці на мирне володіння її майном було пропорційним та справедливого балансу дотримано.

За таких обставин суспільним інтересом звернення Київською обласною прокуратурою до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду є насамперед задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу та як джерела задоволення потреб суспільства у водних ресурсах, які не підлягали передачі у користування для цілей, які суперечать закону.

Тому, набуваючи права користування землями водного фонду під забудову ТОВ «КВ Центр» не може мати законних підстав для очікувань на неповернення цього майна для використання в суспільних цілях у відповідності до цільового призначення.

В ході розгляду спору відповідач-1 позовні вимоги визна, відповідач-2 заперечень проти позову не надав.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачами не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені прокуратурою витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів в повному обсязі в сумі 12 405 грн. порівну по 6 202,50 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави до 1. Вишгородської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, у зв`язку з чим:

2.1. Визнати недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 року № 29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 року № 102.

2.2. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 року між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «KB Центр».

2.3. Скасувати рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 року за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

2.4. Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 року за індексним номером 37488365 про реєстрацію за Tовариством з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

2.5. Повернути земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння Tовариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь територіальної громади міста Вишгород.

3. Стягнути з Вишгородської міської ради на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) витрати по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641 в сумі 6 202,50 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) витрати по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641 в сумі 6 202,50 грн.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст рішення складено 22.06.2023 року