Ухвала суду № 111693112, 19.06.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

19 червня 2023 року Київ № 320/18049/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 19.01.2023 №80111300017915 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання"; зобов`язання відповідача повторно розглянути поданий пакет документів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання та прийняти відповідне рішення.

Ухвалою КОАС від 26.05.2023 позовна заява була залишена без руху, позиваці надано десятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії ухвали та встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви.

07.06.2023, представником позивача, адвокатом Цибульським В.В. було подано "заяву про усунення недоліків" з долученими до неї документами, в якій він надав оцінку діям суду, не погодившись з процесуальним рішенням судді про залишення позовної заяви без руху, при цьому недоліки позовної заяви не усунуто. Разом з тим, було надано квитанцію до платіжної інструкції від 06.06.2023 на суму 1075,00 грн та заяву про поновлення пропущеного строку.

Дослідивши заяву про усунення недоліків, суд констатує невиконання вимог судового рішення від 26.05.2023, яке набрало законної сили, а саме представником позивача не подано позову, з виконанням вимог зазначених в ухвалі суду із зазначенням у ньому обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги з посиланням на докази, якими ці обставини підтверджені, зокрема, але не виключно: причини та підстави перебування позивачки на території України із зазначенням часу та місця перебування; коли, ким та на підставі яких документів була оформлена посвідка на тимчасове проживання позивачки в Україні від 08.02.2022 №800277668; обґрунтування порушення прав, свобод та інтересів заявниці із розкриттям змісту порушених прав.

Разом із заявою про усунення недоліків, представником позивача була подана заява про поновлення строку звернення до суду, в якій адвокат Цибульський В.В. вказав, що 21.02.2023 він одержав відповідь ДМС України, якою йому було відмовлено у задоволенні скарги на рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за №80111300017915 від 19.01.2023. Після отримання рішення він виришів звертатися до суду. Оскільки тривалий час позивачка намагалась врегулюювати спір в досудовому порядку, отримання офіційного листа ДМС України в лютому 2023 та підготовка значного об`єму матеріалів для подачі позову, яка потребувала тривалого часу є тими причинами, які стали на заваді своєчасного зврнення. Просить поновити пропущений строк.

Дослідивши доводи заяви, суд приходить до висновку про небхідність відмови у її задоволенні, зважаючи та таке:

згідно із ч.4 ст.124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідно до ч.1 ст. 17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Обрання варіанта дій в умовах виникнення публічно-правового спору: вдаватися до досудового врегулювання публічно-правового спору чи відразу звертатися за судовим захистом віднесено на розсуд сторони спору. При цьому варто звернути увагу на висновок, зроблений у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя про те, що суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не відмовити особі в прийнятті чи розгляді позовної заяви з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Частиною 4 ст. 122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється із дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Процедура оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання встановлена Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322.

Згідно п.77 Порядку №322, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

Іноземець та особа без громадянства протягом місяця з дня отримання копії рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання має право на його оскарження шляхом звернення до ДМС або суду. Оскарження такого рішення зупиняє його виконання.

Чинним законодавством у розглянутому випадку кожній зацікавленій особі надано право вільного вибору способу захисту порушеного права: або шляхом оскарження рішення в адміністративному порядку, або безпосереднє звернення до суду. При цьому, право вибора належить виключно особі, яка отримала рішення ДМС та висловлює незгоду з ним, тому суд відхиляє як неспроможні доводи адвоката, що поважною причиною несвоєчасного звернення до суду стало досудове врегулювання спору, оскільки вибір саме такого способу захисту був особистим волевиявленням заявниці.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання заявлених адвокатом причин пропуску процесуального строку поважними, суд зважив на те, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Колегія суддів Верховного Суду у справі № 500/1912/22 зазначила перелік причин пропуску строку, які можна вважати поважними для його поновлення, якщо такі причини/причина відповідає одночасно всім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, що виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено 4) цю обставину підтверджено належними й допустимими засобами доказування.

Колегія суддів вказала, що, застосовуючи процесуальні норми, потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом, чи оскаржить таке рішення в адміністративному порядку.

Таке законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження скорочених строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 122 КАСУ, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, визначеного цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність порушення його права, свободи та інтересу; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення, чи в інший визначений законом строк звернення. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Н

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків звернення до суду, якими чинне законодавство унеможливлює звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, коли таке звернення виходить за розумні межі. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, оскаржуване рішення відповідача видане 19.01.2023. Станом на 03.02.2023 позивачка була обізнана про існування цього рішення, однак з даним позовом звернулася лише 19.05.2023, тобто з пропуском спеціального строку звернення з позовом до суду і причини пропуску строку, вказані представником заявниці, з урахуванням критеріїв, встановлених Верховним Судом, суд вважає неповажними.

Приписами ч.2 ст.123 КАСУ унормовано, що у разі якщо вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Крім того, суд зауважує, що адміністративний процес - це правовідносини, що складаються під час розгляду й вирішення судом публічно-правових спорів, зарахованих до адміністративної юрисдикції. Передусім це відносини між судом і особами, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники), чи іншими учасниками адміністративного процесу (свідок, експерт, перекладач тощо).

Ці відносини врегульовують правила адміністративного судочинства.

При цьому, правила судочинства є вимогами для виконання умов (норма поведінки, норми права чи процесу) всіма учасниками певної процесуальної дії, за виконання яких передбачено заохочення, а за невиконання - покарання.

Адміністративний процес складається із конкретних вимог, які є імперативними для його учасників, тому невиконання цих вимог будь-яким учасником має своїм неодмінним наслідком застосування санкцій.

Положеннями ч. 1 ст. 171 КАСУ передбачено, що суддя наділений повноваженням (правом) вирішувати питання щодо прийнятості позовної заяви для розгляду та забезпечення належних передумов для ефективного розгляду справи. Для виконання цього повноваження суддя має відповідні процесуальні інструменти, зокрема, право залишити позовну заяву без руху з покладанням на учасника процесу обов`язку виконати вимоги суду для усунення прогалин та недоліків, що стають на заваді розгляду справи. Суд також має достатні повноваження для встановлення адміністративної процесуальної діє - та правоздатності кожного учасника процесу, що відіграє визначальну роль для вирішення питання можливості відкриття провадження у справі.

У цьому зв`язку, праву суду відповідає обов`язок сторони виконати вимогу, чи не виконати, а оскільки адміністративний процес є формою правил, то за невиконання вимоги процесуальним законом передбачена певна відповідальність для недобросовісного учасника, яка встановлена ст. 45 КАСУ.

Крім того, суд акцентує увагу, що положеннями ч. 2 ст. 159 КАСУ наведено вичерпний перелік заяв по суті справи: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках, - ч. 3 ст.159 КАСУ.

Відтак, подання заяв, які не стосуються суті справи, не утворює для судді обов`язку їх розгляду.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним, - ч. 5 ст. 159 КАСУ.

Такий вид заяви як "заява/клопотання про усунення недоліків", "додаткова заява" чинним КАСУ не передбачені. Тим більше, що за приписами ст. 5, ст. 160 КАСУ, єдиною формою звернення до суду на захист порушеного права є позовна заява і жодний інший вид заяв не може її підмінювати.

"...Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об`єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову. (Верховний Суд справа №405/3360/17).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Виходячи із вищевикладеного, ураховуючи, що за змістом "заяви про усунення недоліків" неможливо розцінити її суть, суд залишає вказану заяву без розгляду.

Положеннями п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків, - ч. 5 ст. 169 КАС України передбачено.

Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позову без руху.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах КАС ВС від 30.08.2021 у справі №520/7668/2020 та від 18.01.2023 у справі № 160/21195/21.

Згідно з ч. 5 ст. 169 КАСУ, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відтак, враховуючи, що у встановлений судом строк позивачкою не було усунуто недоліки позову, вказані в ухвалі суду від 26.05.2023, а також, що нею пропущено строк звернення, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє його права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - повернути позивачу.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.