Рішення № 111674816, 15.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2023Справа № 910/13730/22

За первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон"простягнення 476 897,45 грнЗа зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп"провизнання договору недійсним Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13730/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" (далі також - позивач за первісним позовом, ТОВ "Ергос Груп") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" (далі також - відповідач за первісним позовом, ТОВ "Керрот Бетон") про стягнення 399 309,96 грн заборгованості за відпущений відповідачу товар згідно з договором поставки нафтопродуктів № 030621Т від 03.06.2021, 23 893,65 грн пені, 12 239, 22 грн інфляційних втрат, 1 433,62 грн 3% річних, 39 931,00 грн штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

17.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" надійшов зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 030621АТ від 03.06.2021.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладення договору відбулося за відсутності попереднього затвердження загальними зборами ТОВ "Керрот Бетон".

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" (далі також - позивач за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" (далі також - відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 030621АТ від 03.06.2021 об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" про стягнення 399 309,96 грн заборгованості за відпущений відповідачу товар згідно з договором поставки нафтопродуктів № 030621АТ від 03.06.2021, 23 893,65 грн пені, 12 239, 22 грн інфляційних втрат, 1 433,62 грн 3% річних, 39 931,00 грн штрафних санкцій по справі № 910/13730/22.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 04.05.2023.

У судовому засіданні 04.05.2023 суд оголосив перерву до 15.06.2023.

Сторони явку уповноважених представників в судове засідання 15.06.2023 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору за первісним та зустрічним позовами.

Згідно зі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" (як покупцем) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 030621АТ (далі також - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти: дизельне пальне, бензини А-98, А-95, А-95 Premium, А-92, газ вуглеводний скраплений, масла та інше, а покупець прийняти товар та сплатити за нього, відповідно до умов цього договору. Товар за цим договором буде постачатися окремими партіями, протягом строку дії цього договору.

У розділі 3 договору сторони погодили, що відпуск товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України", затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02.09.2008 під номером 805/15496.

Продаж товару здійснюється на умовах СТР - пункт призначення покупця або EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаної постачальником у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів в редакції "ІНКОТЕРМС 2010". В разі розбіжності між положеннями цього договору з "ІНКОТЕРМС 2010", превалюють положення договору.

Датою поставки товару вважається:

- при базисі постачання СТР - дата, зазначена у видатковій накладній на товар та/або в товарно-транспортній накладній на товар;

- при базисі постачання EXW - дата, зазначена у видатковій накладній на товар та/або в товарно-транспортній накладній на товар.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору, асортимент, кількість кожної окремої партії товару, а також його ціна попередньо узгоджується сторонами, з подальшим відображенням в рахунку-фактурі на оплату. Загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього терміну дії даного договору. Ціна кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах.

Як вбачається із розділу 5 договору, ціна на товар та послуги за цим договором, що відпускаються та надаються в рамках та на умовах даного договору є договірною та визначається в момент складання рахунку-фактури на оплату товару та послуг. Постачальник має право відвантажити покупцю товар без передоплати. Сторони домовилися, що у такому випадку покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 25 банківських днів з дати поставки товару, визначеної п. 3.4. договору.

Відповідно до п. 9.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами та діє протягом 1 календарного року.

Як стверджує позивач за первісним позовом, на виконання умов договору поставки він передав у власність відповідача за первісним позовом товар на загальну суму 407 160,40 грн, що підтверджується видатковими накладними, скріпленими печатками та підписами уповноважених належним чином представників обох сторін договору. Відповідач за первісним позовом повної оплати за поставлений йому відповідно до договору товар не виконав.

Відповідач за первісним позовом відзив на первісний позов не подав, викладені у первісному позові обставини не спростував.

Спір у справі за зустрічним позовом на думку ТОВ "Керрот Бетон" виник через те, що договір поставки нафтопродуктів № 030621АТ було підписано Генеральним директором Данько В.В. та фінансовим директором Венгренюком А.В. з перевищенням повноважень, а тому такий правочин має бути визнаний недійсним.

Заперечуючи проти зустрічного позову ТОВ "Ергос Груп" посилалося, зокрема, на таке:

- в договорі поставки нафтопродуктів № 030621АТ не є зафіксованою ціна договору конкретною сумою поставок, а договір не укладений на одну конкретну поставку або на одну визначену суму;

- товар було прийнято представниками відповідача без зауважень та заперечень;

- систематичні господарські операції, відвантаження товару та прийняття товару, що підтверджується наданими суду доказами до первісного позову, свідчить про сталі господарські взаємовідносини між сторонами;

- сторонами вчинялися дії щодо подальшого схвалення правочину шляхом неодноразового прийняття товару та часткової оплати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 906/129/20.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Як вбачається із доводів позивача за зустрічним позовом, на виконання умов договору № 030621АТ поставлено нафтопродуктів на загальну суму 4 982 280,00 грн. Зі сторони ТОВ "Керрот Бетон" договір підписано Генеральним директором Данько В.В. та фінансовим директором Венгренюком А.В., які діяли на підставі Статуту.

Відповідно до п. 7.12.3 Статуту ТОВ "Керрот Бетон", без рішення Загальних зборів товариства Генеральний директор та фінансовий директор не мають права укладати будь-які угоди на суму, що перевищує 400 000,00 грн. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що відповідну згоду надано не було.

Отже, Статут ТОВ "Керрот Бетон" містить обмеження виконавчого органу Товариства (дирекції) щодо представництва цієї юридичної особи, зокрема, встановлював необхідність попереднього затвердження правочинів (договорів, контрактів) на суму, що перевищує 400 000,00 грн.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Тобто, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17.

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, у договорі № 030621АТ немає фіксованої ціни договору, яка б перевищувала 400 000,00 грн. Товар поставляється партіями.

Більше того, як вказує відповідач за зустрічним позовом та не було спростовано позивачем за зустрічним позовом, на виконання умов договору №030621АТ було здійснено неодноразові поставки, а нафтопродукти без заперечень та зауважень прийняті представниками ТОВ "Керрот Бетон".

На переконання суду, вчинення правочину між сторонами та наступне його виконання свідчать про те, що укладення спірного договору відповідало внутрішній волі сторін та було спрямовано на настання реальних правових наслідків, і такі наслідки настали; те, що позивачем за зустрічним позовом було вчинено дії з їх виконання, що свідчить і про подальше схвалення.

Наведені аргументи також зумовлюють висновок суду про наявність підстав для відмови в зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон".

Судовий збір за подання зустрічного позову відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача за зустрічним позовом.

Стосовно вимог, заявлених у первісному позові, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

На підтвердження факту поставки товару ТОВ "Керрот Бетон", позивач за первісним позовом посилається на наступне:

- 01 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 100 літрів, вартістю 5 299,71 (п`ять тисяч двісті дев`яносто дев`ять гривень сімдесят одна копійка), видаткова накладна № 3119 від 01 серпня 2022 року;

- 02 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 200 літрів, вартістю 10 400,40 (десять тисяч чотириста гривень сорок копійок), видаткова накладна № 3135 від 02 серпня 2022 року;

- 03 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 200 літрів, вартістю 10 400,40 (десять тисяч чотириста гривень сорок копійок), видаткова накладна № 3148 від 03 серпня 2022 року;

- 04 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 200 літрів, вартістю 10 400,40 (десять тисяч чотириста гривень сорок копійок), видаткова накладна № 3158 від 04 серпня 2022 року;

- 05 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 750 літрів, вартістю 39 001,50 (тридцять дев`ять тисяч одна гривня п`ятдесят копійок), видаткова накладна № 3175 від 05 серпня 2022 року;

- 06 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 500 літрів, вартістю 26 001,00 (двадцять шість тисяч одна гривня нуль копійок), видаткова накладна № 3187 від 06 серпня 2022 року;

- 09 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 450 літрів, вартістю 23 401,90 (двадцять три тисячі чотириста гривень дев`яносто копійок), видаткова накладна № 3234 від 09 серпня 2022 року;

- 10 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 50 літрів, вартістю 2 449,77 (дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять гривень сімдесят сім копійок), видаткова накладна № 3249 від 10 серпня 2022 року;

- 11 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 750 літрів, вартістю 36 746,48 (тридцять шість тисяч сімсот сорок шість гривень сорок вісім копійок), видаткова накладна № 3271 від 11 серпня 2022 року;

- 12 серпня 2022 року - Дизельне паливо EN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 350 літрів, вартістю 17 148,36 (сімнадцять тисяч сто сорок вісім гривень тридцять шість копійок), видаткова накладна № 3283 від 12 серпня 2022 року;

- 13 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 50 літрів, вартістю 2 449,77 (дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять гривень сімдесят сім копійок), видаткова накладна № 3297 від 13 серпня 2022 року;

- 15 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 700 літрів, вартістю 34 296,71 (двадцять чотири тисячі двісті дев`яносто шість гривень сімдесят одна копійка), видаткова накладна № 3310 від 15 серпня 2022 року;

- 16 серпня 2022 року - Дизельне паливо EN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 11,19 літрів та Дизельне паливо ЕІЧ 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 429,26 літрів загальною вартістю 21 579,98 (двадцять одна тисяча п`ятсот сімдесят дев`ять гривень дев`яносто вісім копійок), видаткова накладна № 3326 від 16 серпня 2022 року;

- 17 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 250 літрів, вартістю 12 248,83 (дванадцять тисяч двісті сорок вісім гривень вісімдесят три копійки), видаткова накладна № 3343 від 17 серпня 2022 року;

- 18 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 200 літрів, вартістю 9 799,06 (дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять гривень шість копійок), видаткова накладна № 3368 від 18 серпня 2022 року;

- 19 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 700 літрів, вартістю 34 296,71 (тридцять чотири тисячі двісті дев`яносто шість гривень сімдесят одна копійка), видаткова накладна № 3380 від 19 серпня 2022 року;

- 22 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 600 літрів, вартістю 29 397,18 (двадцять дев`ять тисяч триста дев`яносто сім гривень вісімнадцять копійок), видаткова накладна № 3418 від 22 серпня 2022 року;

- 24 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 103,66 літрів та Дизельне паливо ЕЫ 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 396,34 літрів загальною вартістю 24 497,65 (двадцять чотири тисячі чотириста дев`яносто сім гривень шістдесят п`ять копійок), видаткова накладна № 3444 від 24 серпня 2022 року;

- 25 серпня 2022 року - Дизельне паливо ЕN 590, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 200 літрів, вартістю 10 199,24 (десять тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень двадцять чотири копійки), видаткова накладна № 3458 від 25 серпня 2022 року;

- 30 серпня 2022 року - Паливо дизельне ULSD 10 РРМ, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 200 літрів, вартістю 10 199,24 (десять тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень двадцять чотири копійки), видаткова накладна № 3523 від 30 серпня 2022 року;

- 16 жовтня 2022 року - Паливо дизельне UN 1202 ДП-Л-Євро5-ВО, код УКТ ЗЕД 2710194300 - 300 літрів, вартістю 15 748,26 (п`ятнадцять тисяч сімсот сорок вісім гривень двадцять шість копійок), видаткова накладна № 4178 від 16 жовтня 2022 року.

Наявними у справі доказами підтверджується, що на користь відповідача було поставлено товар за вказаними накладними на загальну суму 407 161,39 грн.

Надані позивачем за первісним позовом первинні документи підтверджують факт поставки та прийняття товару відповідачем за первісним позовом.

Наявність обов`язку відповідача за первісним позовом щодо сплати заборгованості у розмірі 399 309,96 грн (як заявлено у прохальній частині позовної заяви) підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати товару на вказану суму, у зв`язку з чим позов про стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивачем за первісним позовом нараховано до стягнення пеню в розмірі 23 893, 65 грн, штраф в розмірі 39 931,00 грн, 3% річних в розмірі 1 433,62 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 329,22 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що обґрунтований розмір 3% річних за вказаний позивачем за первісним позовом період нарахування становить 1 433,62 грн, а позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню на вказану суму.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що обґрунтований розмір інфляційних втрат за вказаний позивачем за первісним позовом період нарахування становить 12 329,22 грн, а позовні вимоги про стягнення інфляційний втрат підлягають задоволенню на таку суму.

Щодо заявлено до стягнення штрафу в розмірі 39 931,00 грн та пені в розмірі 23 893,65 грн суд звертає увагу на таке.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2 договору, у випадку неналежного виконання покупцем своїх зобов`язань в частині здійснення розрахунків за цим договором, зокрема порушення п. 5.3. та 5.6. даного договору, покупцем сплачується на користь постачальника пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару та/або несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення. Якщо постачальник відпустив товар покупцю у відповідності з цим договором, а останній не сплатив вартість такого товару, з покупця крім пені додатково стягується штраф в розмірі 10 відсотків від вартості відпущеного та неоплаченого товару на користь постачальника. Днем нарахування штрафу вважається 6 банківський день, що йде після дня, який вказано у відповідній документації стосовно відпуску товару.

Як встановлено судом, відповідачем за первісним позовому встановлений строк свого обов`язку за договором щодо оплати вартості поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем за первісним позовом правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання (або за весь період прострочення) не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, судом перевірено розрахунок заявленої до стягнення пені, який наданий позивачем та встановлено, що розрахунок є арифметично вірним, а зазначені періоди нарахування відповідають умовам договору поставки, отже позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню на суму 23 893,65 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

При цьому, суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем за первісним позовом порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату неустойки (пені та штрафу) є правомірними, а нарахований до стягнення розмір штрафу в розмірі 39 931,00 грн є вірним. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача за первісним позовом в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; код ЄДРПОУ 41329037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" (04073, м. Київ, прт. Степана Бандери, 16А; код ЄДРПОУ 41717709) заборгованість в розмірі 399 309,96 грн, пеню в розмірі 23 893,65 грн, інфляційні втрати в розмірі 12 329, 22 грн, 3% річних в розмірі 1 433,62 грн, штраф в розмірі 39 931,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 153, 46 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот Бетон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергос Груп" про визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів № 030621АТ від 03.06.2021 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.06.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко