Рішення № 111674745, 18.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2020Справа № 910/17987/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіна Ю.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

про визнання недійсним кредитного договору,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 18.06.2020,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним кредитного договору № 4К16107Г від 04.11.2016.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" стверджує про наявність підстав визнання кредитного договору недійсний, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/17987/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2020 та встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та інших доказів.

Ухвалою суду від 16.01.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 29.01.2020.

29.01.2020 до канцелярії суду представником позивача подано клопотання про залучення третьої особи та витребування доказів.

За наслідками підготовчого засідання 29.01.2020 суд ухвалив продовжити підготовче провадження у справі на 30 днів до 20.03.2020 (включно), відмовити у задоволенні клопотання позивача про залучення, до участі у справі третьою особою Національного банку України, задовольнити клопотання позивача про витребування доказів у Національного банку України та відкласти підготовче засідання у справі на 26.02.2020.

17.02.2020 до канцелярії суду представником позивача подано відповідь на відзив.

У підготовче засідання 26.02.2020 прибули представники позивача та відповідача, надали пояснення щодо обставин справи.

За наслідками судового засідання 26.02.2020 судом була постановлена ухвала, якою було витребувано у Національного банку України належним чином завірену копію Плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля, наданого ПАТ КБ "Приватбанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323-рш/БТ та оголошено перерву до 18.03.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Джарти В. В. на лікарняному призначене судове засідання не відбулося.

Ухвалою від 14.04.2020 підготовче засідання у справі призначено на 13.05.2020.

08.05.2020 на офіційну електронну поштову адресу суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

За наслідками судового засідання 13.05.2020 суд ухвалив відкласти розгляд справи № 910/17987/19 по суті на 04.06.2020.

У підготовче засідання 04.06.2020 прибули представники сторін та надали пояснення.

За наслідками судового засідання 04.06.2020 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 18.06.2020.

Надалі, під час судового засідання 18.06.2020 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити.

У свою чергу, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві.

Будь-яких інших заяв чи клопотань учасниками процесу не заявлено.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладений Кредитний Договір № 4К16107Г (далі - Кредитний договір), на суму 3 377 124 343,86 грн для фінансування поточної господарської діяльності Товариства.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 04.11.2016 укладено такі Договори Поруки в забезпечення виконання таких осіб перед КБ "ПРИВАТБАНК":

- Договір Поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ДАМПІР" (далі - попередній боржник, старий боржник) за кредитними Договорами № 4Д13501Д від 16.08.2013, № 4Д13502/1 від 19.08.2013, №4Д13492И від 20.08.2013 № 4Д14025И від 20.01.2014 (далі - первісні Кредитні договори).

- Договір Поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "РЕТОНГА" (далі - попередній боржник, старий боржник) за кредитними Договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4РІ3473И від 09.08.2013, №4Р13474И від 13.08.2013, № 4Р13503Д від 16.08.2013 (далі - первісні Кредитні договори).

Товариство стверджує, що Кредитний Договір № 4К16107Г від 04.11.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України, виходячи із наступних обставин.

Позивач вказує, що протягом 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КИТЧЕР-СОЛЮШН» здійснювало господарську діяльність із реалізації паливо-мастильних матеріалів на території міста Рівне та Рівненській області. В операційному управлінні Товариства перебували 21 (двадцять одна) автозаправна станції. За період ведення господарської діяльності із реалізації пального Товариством реалізовано пального на загальну суму 231 269 242,90 грн. Для забезпечення функціонування господарської діяльності із реалізації пального на ТОВ «КИТЧЕР- СОЛЮШН» були працевлаштовані 216 працівників.

Товариством відкриті рахунки в Публічному акціонерному Товаристві «ПРИВАТБАНК», у тому числі рахунки для заробітної плати працівників ТОВ «КИТЧЕР- СОЛЮШН». На думку ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», володіючи повною фінансовою інформацією про наше Товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності нашого Товариства, висунув Товариству пропозицію, щодо можливості участі ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» у процедурі «трансформації» кредитного портфеля ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

Позивач вказує, що згаданий план заходів, зі слів співробітників ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. На думку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Товариство з обмеженою відповідальність «КИТЧЕР-СОЛЮШН» повністю відповідало необхідним критеріям для переведення на наше Товариство кредитного боргу «старих боржників».

При цьому за твердженнями позивача, Банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання «старих» боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними права, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань «старих» боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ «Прайсвортерхаускуперс (аудит)». Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ «Ернст енд Янг аудиторські послуги»), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ «Приватбанк». У цих звітах в розділах «Кредити та аванси клієнтам» наведено аналіз кредитів за кредитною якістю станом на 31.12.2015 та на 31.12.2016, де вказано, що станом на 31.12.2015 та на 31.12.2016 у ПАТ КБ «Приватбанк» були відсутні прострочені та знецінені кредити, які надавалися юридичним особам (на суму як менше 1 мільйона грн, так і на суму від 1 до 100 мільйонів грн).

Позивач зазначає, що дії Товариства із отримання кредитних коштів за Кредитним Договором №4К16107Г від 04.11.2017 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань «старих» боржників Банку в зазначеного рамках реалізації Плану «трансформації» кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України.

На виконання такого плану представники ПАТ «КБ Приватбанк» та Товариства погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та Банком було укладено кредитний договір №4К16107Г від 04.11.2017 та договори поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016, №4Р13479Д/П від 04.11.2016. При укладенні Договорів Поруки сторони встановили, що кредитор (БАНК) зобов`язаний у випадку виконання поручителем (ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН») обов`язку Боржника («Старий» боржник) за Кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за Кредитним договором, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів.

Так, на виконання вищезазначених домовленостей 04.11.2016 між Банком та ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН» було укладено наступні договори поруки: договір поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАМПІР» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: № 4Д13501Д від 16.08.2013, №4Д13502Д від 19.08.2013, №4Д13492И від 20.08.2013, № 4Д14025И від 20.01.2014; договір поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016 у забезпечення виконання зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕТОНГА» (надалі «попередній боржник», «старий боржник») своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4Р13473И від 09.08.2013, №4Р13474И від 13.08.2013, № 4Р13503Д від 16.08.2013. Вказані правочини були укладені в забезпечення виконання кредитних зобов`язань на загальну суму 3 377 124 343,86 грн.

Позивач зазначає, що ТОВ «КИТЧЕР-СОЛЮШН», як поручитель, виконав зобов`язання: ТОВ «ДАМПІР» за кредитними договорами №4Д13501Д від 16.08.2013, № 4Д13502Д від 19.08.2013, №4Д13492И від 20.08.2013, № 4Д14025И від 20.01.2014; ТОВ «РЕТОНГА» за кредитними договорами № 4Р13479Д від 08.08.2013, № 4Р13473И від 09.08.2013, №4Р13474И від 13.08.2013, № 4Р13503Д від 16.08.2013; а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши 3 377 124 343,86 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1306 від 07.11.2016 на суму 1 005 457 118,97 грн, призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Д13501Д від 16.08.2013 згідно договору поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016, № 1307 від 07.11.2016, на суму 498171999,67 грн, призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Д13502Д від 19.08.2013 згідно договору поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016, № 1308 від 07.11.2016 на суму 19809882,89 грн, призначення платежу виконання обов`язків по кредитному договору № 4Д13492И від 20.08.2013 згідно договору поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016, № 1309 від 07.11.2016 на суму 245574306,98 грн, призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Д14025И від 20.01.2014 згідно договору поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016, № 1310 від 07.11.2016 на суму 1 204 817 629, 44 грн призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13479Д від 08.08.2013 згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, № 1311 від 07.11.2016 на суму 135382292,00 грн, призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13473И від 09.08.2013 згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, № 1312 від 07.11.2016 на суму 95 884 016,62 грн призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13474И від 13.08.2013 згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016, № 1313 від 07.11.2016 на суму 172027097,29 грн, призначення платежу - виконання обов`язків по кредитному договору № 4Р13503Д від 16.08.2013 згідно договору поруки № 4Р13479Д/П від 04.11.2016.

Таким чином сума отриманого від Банку кредиту за Кредитним Договором є тотожною сумі, що була погашена Товариством за зобов`язаннями «старих» боржників.

Після завершення процесу переоформлення боргів «старих» боржників перед Банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. ПАТ КБ «Приватбанк» визнано неплатоспроможним, у результаті чого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» ПАТ КБ «Приватбанк» перейшов у власність Держави, при цьому зобов`язання Банку, щодо передання нашому Товариству документів, що посвідчували права Заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання «старих» боржників нашому Товариству Банком не передані.

Протягом періоду 2017-2018 років Товариство намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від Банку, проте як виявилося Банк не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству, хоча саме отримання згаданих документів було метою укладення Кредитного Договору № 4К16107Г від 04.11.2016 та Договору Поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016 та № 4Р13479Д/П від 04.11.2016.

У зв`язку з тривалим невиконанням Банком умов п.8 та п. 10 договорів поруки, Товариство вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ "КИТЧЕР-СОЛЮШН" укласти Кредитний Договір та Договори Поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману, щодо істотних умов Договору.

Заперечуючи проти позову, Банк під час судових засідань та у своєму відзиві зазначив, що всі наведені вище твердження та обґрунтування позивача не відповідають дійсності та приписам чинного законодавства України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 Справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 03-11/2 від 03.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "КИТЧЕР-СОЛЮШН", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: "укласти з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" кредитний договір на суму 3 700 000 000 грн." Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності Товариства.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 01.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 01.11.2016, що були надані ТОВ "КИТЧЕР-СОЛЮШН" на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який Позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4К16107Г від 04.11.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності Товариства.

Жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних Позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними. Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, Товариство помилково та навмисно стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4К16107Г від 04.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту Позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки Позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення Позивача, здійсненого ним в порядку статті 627ЦК України.

Таким чином, твердження Позивача про те, що укладення кредитного договору № 4К16107Г та договорів поруки було направлено на отримання прибутку - не відповідає дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України."

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись вказаним, беручи до уваги вказані вище обставини, суд дійшов висновку, що Товариством належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а тому позов не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Очевидно, що дії позивача, який уклав спірний кредитний договір, а згодом пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечить його попередній поведінці (укладенню договору) і є недобросовісним.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним кредитного договору - відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом позову, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "КИТЧЕР-СОЛЮШН".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ