Рішення № 111615943, 16.06.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18196/21

Провадження № 2/369/1210/23

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.

при секретарі Житар А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Теремки» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Теремки» (далі ТОВ «ЖК «Нові Теремки») про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 08.05.1992 року.

Позивачці стало відомо, що ОСОБА_2 23.08.2019 року уклав з ТОВ «ЖК «Нові Теремки» договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого товариство зобов`язалося передати у власність ОСОБА_2 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , а останній зобов`язався оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 3.1 договору сторони визначили ціну договору у розмірі 357840,10 грн в тому числі ПДВ 59640,02 грн, що еквівалентно 14 213,71 дол. США. В п. 3.3 договору сторони визначили дату і суму коштів, які повинен був вносити відповідач.

На виконання умов договору ОСОБА_2 протягом 9 місяців з вересня 2019 року до травня 2020 року сплатив на користь товариства 144 258,52 грн.

Позивач вказує на те, що письмової згоди ОСОБА_2 на укладення вказаного договору вона не надавала.

Тому, оскільки позивач не надавала своєї згоди на розпорядження спільним цінним майном подружжя, а саме грошовими коштами у розмірі 144258, 52 грн, то договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 113/03-2 від 23.08.2019 року, згідно з яким ОСОБА_2 перерахував на користь ТОВ «ЖК «Нові Теремки» вказані кошти, має бути визнаний недійсним.

Посилаючи на зазначене, позивач просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 23.08.2019 року № 113/03-22, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЖК «Нові Теремки»; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.12.2021 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання.

28.01.2022 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого посилався на укладення оспорюваного договору та на сплату товариству коштів у розмірі 144258,52 грн, які були сплачені за рахунок коштів спільного з позивачем сімейного бюджету. Посилаючись на те, що письмової згоди на укладення оскаржуваного договору ОСОБА_1 не надавала, він визнав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

11.02.2022 року від ТОВ «ЖК «Нові Теремки» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому товариство просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву товариство зазначало, що на час подачі позовної заяви до суду ОСОБА_2 частково виконав свої зобов`язання за договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що свідчить про те, що волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вказує на те, що грошові кошти, що були сплачені ОСОБА_2 за договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, не були предметом відчуження, адже не були предметом договору купівлі-продажу, а в даному випадку виступили лише засобом платежу, тому й обов`язкової письмової згоди на укладення оспорюваного договору другого з подружжя Законом не вимагалося на відміну від договорів де грошові кошти виступають предметом відчуження: договір дарування грошей (ст. 718 ЦК України), договір пожертви (ст. 729 ЦК України), договір позики грошових коштів (ст. 1046 ЦК України). Крім того, зазначає, що оскільки договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру не підлягає нотаріальному посвідченню, то письмова згода на його укладення другого із подружжя не вимагається.

13.04.2022 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив ТОВ «ЖК «Нові Теремки», в якому вказує на те, що товариство намагається маніпулювати поняттями «розпорядження» спільним майном подружжя» та «відчуження» спільного майна подружжя, до якого, належать і грошові кошти подружжя. Зазначає, що в цих правовідносинах не йдеться про укладення відповідачем договору, який має бути нотаріально посвідченим, а йдеться про договір щодо розпорядження цінним майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою Києво-Святошинськогорайонного судуКиївської області від07.02.2023року закритопідготовче провадженняу ційсправі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 13.03.2023 учасники справи не з`явилися.

В матеріалах справи міститься заява від позивача про проведення розгляду справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 направив до суду заяву про визнання позовних вимог та задоволення позову.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Теремки» відзиву на позов не подавав.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08.05.1992 року.

23.08.2019 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «ЖК «Нові Теремки» договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого товариство зобов`язалося передати у власність ОСОБА_2 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , а останній зобов`язався оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 3.1 договору сторони визначили ціну договору у розмірі 357840,10 грн в тому числі ПДВ 59640,02 грн, що еквівалентно 14 213,71 дол. США.

В п. 3.3 договору сторони визначили дату і суму коштів, які повинен був вносити ОСОБА_2 .

На виконання умов договору ОСОБА_2 з вересня 2019 року до травня 2020 року сплатив на користь товариства 144 258,52 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 656 ЦК майнові права можуть бути предметом договору купівлі-продажу. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. А нормою ст. 658 ЦК встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Тобто, за договором купівлі-продажу майнових прав покупець отримує у власність не індивідуально визначене нерухоме майно з усіма притаманними йому властивостями, а майнові права на ще не існуюче майно, яке може стати таким при сукупності всіх передбачених будівельною документацією обставин. Законодавець не обмежує власника майнових прав на нерухоме майно в здійсненні будь-яких не заборонених законом операцій щодо цих прав, в тому числі щодо уступки права вимоги (цесії) за такими договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 13, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 35 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Ст. 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Згідно зі ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Особливим різновидом речей є гроші (грошові кошти).

Гроші становлять особливий різновид рухомого майна. Вони найчастіше виступають як законний платіжний засіб у оплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивільно-правових правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо).

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Ч.ч. 13 ст. 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Водночас п. 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), відступивши від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги про визнання недійсним укладеного другим з подружжя ОСОБА_2 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру з ТОВ «ЖК «Нові Теремки», посилаючись на те, що такий договір виходить за межі дрібного побутового правочину, стосуються цінного майна і передбачає відчуження ОСОБА_2 на користь продавця спільних грошових коштів у значному розміру (144258,52 грн), що порушує її права на спільне майно подружжя.

Суд важає, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, ОСОБА_2 діяв в інтересах сім`ї, оскільки набув майнові права на квартиру, які стали спільною сумісною власністю подружжя, а не розпорядився коштами всупереч інтересів сім`ї, а тому сама по собі відсутність письмової згоди позивача на укладення її чоловіком оспорюваного договору стосовно цінного майна, не може слугувати достатньою правовою підставою для визнання його недійсним.

Крім того, позивачка не спростувала встановленої ч. 2 ст. 65 СК України презумпції того, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, зокрема не довела недобросовісності як дій ОСОБА_2 так і дій ТОВ «ЖК «Нові Теремки» щодо укладення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 757/20819/18-ц (провадження № 61-1905св20).

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ЖК «Нові Теремки» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, слід відмовити, у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставнісю.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 6, 15, 16, 177, 190, 215, 317, 355, 368, 369, 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, ст. ст. 5, 48, 76, 77, 81, 89, 141, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Теремки» про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Тетяна ДУБАС