Рішення № 111592729, 15.06.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7904/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2023 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини.

Ухвалою від 19.04.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув під час виконання обов`язків військової служби. ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час виконання обов`язків військової служби внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з аварією гелікоптера полковник ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2019 №133 полковника ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При виключенні ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та з фінансового забезпечення, військовою частиною НОМЕР_1 не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім того, ОСОБА_2 не було використано в повному обсязі щорічну відпустку за 2019 рік, компенсацію за яку також не було виплачено при виключенні зі списків частини.

Позивач вважає, що вона має право на компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що під час проходження військової служи ОСОБА_2 не звертався з рапортами про реалізацію пільги, передбаченої статею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також зазначає, що з дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 військовою частиною НОМЕР_1 було проведено остаточний розрахунок та виплачено всі належні їй суми грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_2 , що підтверджується копіями платіжних доручень.

Вважає, що оскільки військовослужбовець у разі смерті (загибелі) не звільняється з військової служби, а виключається зі списків особового складу у зв`язку зі смертю, підстав виплачувати позивачу, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця компенсації за невикористані дні щорічної основної або додаткової відпустки немає.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 від 07.08.2004.

ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира військової частини. Під час виконання обов`язків військової служби, внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з аварією гелікоптера полковник ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 11.06.2019, витягом з протоколу №343 від 09.09.2019.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2019 №133 полковника ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Суд встановив, що 2015 року ОСОБА_2 брав участь у бойових діях та отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_6 від 15.01.2015.

При виключенні ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та з фінансового забезпечення, військовою частиною НОМЕР_1 не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім того, ОСОБА_2 не використано у повному обсязі щорічну відпустку за 2019 рік, компенсацію за яку також не було виплачено при виключенні зі списків частини.

16.01.2020 ОСОБА_1 звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй, як дружині військовослужбовця ОСОБА_2 , що загинув під час виконання обов`язків військової служби, грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення.

За наслідками розгляду згаданої заяви листом командира військової частини НОМЕР_1 №371/71 від 28.01.2020 відмовлено у виплаті грошової компенсації.

Не погоджуючись з такою відмовою у виплаті компенсації, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 згаданого Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 згаданого Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 згаданого Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 згаданої статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та Законі України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців" та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З огляду на викладене, суд вважає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Суд встановив, що станом на момент виключення ОСОБА_2 із списків особового складу військової частини відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, за 2020-2022 роки. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Щодо наявності права саме у позивача, як дружини померлого на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2018-2021 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Згідно з приписами пункту 61 статті 18 Закону України №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Розділом ХХХ Порядку №260 визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Оскільки позивач, в розумінні Закону України №2011-XII та Порядку №260, є членом сім`ї, а саме дружиною померлого ОСОБА_2 , суд висновує про наявність у неї права у на отримання грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік.

Суд звертає увагу, що відповідач за результатами розгляду заяви від 16.01.2020 відмовив у виплаті позивачу спірної компенсації, а відтак вчинив активні дії, у зв`язку з чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, суд кваліфікує дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік як протиправні.

З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини.

Щодо строку звернення до суду у цій справі справі суд зазначає, що КАС України передбачає можливість встановлення згаданим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 згаданого Кодексу.

Так, строки звернення до суду у трудових спорах встановлюються статею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до частини 2 вказаної статті із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 згаданого Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 дію вказаного карантину продовжено до 30.06.2023.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк, передбачений статею 233 КЗпП України, не може застосовуватися до спірних правовідносин, а тому строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та щорічної основної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя А.Г. Гулик